СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/9903/22
пр. № 2/759/262/24
26 листопада 2024 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Журибеда О.М.
за участю секретаря - Хвостенко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, припинення права власності на частку у спільному майні подружжя,-
У серпні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 в якому просить: - в порядку поділу майна, яке є спільною сумісною власнвстю подружжя, визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право особистої приватної власності на 1/3 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , залишивши за відповідачем право власності на 1/6 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов мотивований тим, що 10.07.2008 року між сторонами зареєстровано шлюб, який рішенням суду від 07.08.2019 року. Від вказаного шлюбу сторони мають спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На момент розірвання шлюбу спору щодо поділу спільного майна у сторін не було, проте зі сплином часу такиї спір наявний. До складу майна, як ебуло придбане подружжям, та яке є спільною сумісною власністю подружжя, входить частина квартири, загальною площею 26.5 кв.м., житловою площею 13.2 кв.м., яка складається з однієї кімнати і розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстована на ім'я відповідача на підставі свідоцтва про право власності, виданого Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією 13.04.2011 року, на підставі розпорядження №400 від 12.04.2011 року. Заважаючи на те, що дитина після розірвання шлюбу проживає разом з позивачем у спірній квартирі та перебуває на її утриманні, іншого житла позивач з дитиною не мають, позивачем особисто було вкладено власн грошові кошти в ремонт, облаштування, оздоблення квартири, аліменти на утримання дитини з відповідача не стягуються, вважає,що має проаво на збільшення частки у спільному майні подружжя, а саме: на 2/3 частини спільного майна подружжя - від частини квартири, що в результаті стоновить 1/3 частину квартири.
У лютому 2023 року ОСОБА_2 (позивач за зустрічний, відповідач за соновним позовом) звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить: - визнати частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль Citroen СЗ, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 - спільним майном колишнього подружжя ОСОБА_5 ; - аизнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; - припинити право власності ОСОБА_1 , на частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; - визнати за ОСОБА_2 право власності на грошовий еквівалент вартості частини автомобіля Citroen СЗ, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 на суму 80000, 00 грн. та врахувати ці кошти при виплаті частки в майні ОСОБА_1 ; - стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , грошов іокшти у розмірі 178249, 75 грн., які будуть внесені ОСОБА_2 на депозитинй рахунок суду.
Зустрічний позов мотивовано тим, що по перше ОСОБА_2 частково заперечує прои зпозовних вимог та вважає, що підстав для відступлення від рівності часток у спільному майні подружжя немає. Останній приймає активну участь у вихованні та утриманні сина. За його позицією ОСОБА_1 , може претендувати лише на частину квартири. Окрім того, вважає,що чатска ОСОБА_1 у праві власності на квартиру є незаначною, та може бути припинена. Окрім того, вказує, що в період шлюбу сторони купили автомобіль Citroen СЗ, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . В січні 2023 року позивач за основним позовом, без годи та відома колишнього чоловіка відчужила їх спільний автомобіль.
Ухвадою Святошинського районного суду м. Києва від 18.08.2022 року у справі відкрито провадження за азгальними правилами позовного провадження.
06.06.2023 року розпорядженням №111 здійснено повторний авторозподіл справи, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_6 з посади судді.
06.06.2023 року протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями, визначено суддю Журибеду О.М.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 08.06.2023 року прийнято до провадження позовну заяву та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01.10.2024 року у справі закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 (за основним позовом) вимогу основного позову підтримав та просив задовольнити, щодо зустрічного позову заперечував проти його задоволення.
Представник відповідача ОСОБА_8 (за зустрічним позовом) в судовому засіданні вимоги основного позову просив задовольнити чатсково, а саме визнати за позивачем за основним позовом частину квартири, вимогу зустрічного позовому просив задвольнити в повному обсязі.
Третя особа в судове засідання не з'явилась про дату та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.
Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, думку учасників судового засідання, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
10.07.2008 року сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про що складено відповідний актовий запис №1003 (т. 1 а.с. 8).
Від вказаного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (т.1 а.с. 11).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07.09.2019 року у справі №759/10163/19 вищевказний шюбл розірвано, рішення набрало законної сили 07.09.2019 року (т. 1 а.с. 9).
Згідно свідоцтва про право власності вівд 13.04.2011 року виданого згідно з розпорядженням від 13.04.2011 року №400, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності по частині: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вказана квартира приватизована згідно з ЗУ «Про приватизацію державного житловго фонду» (т. 1 а.с. 12).
Згідно витягу про державну реєстрацію прав КП КМБТІ та реєстрації права власностві на об'єкти нерухомого майна від 17.05.2011 року №29979194, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 налижтть на праві приватної власності по частині ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , (т. 1 а..с 13).
Відповідно до звітку про оцінку майна однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість якої становить 1032999,00 грн. (т.1 а.с. 21-27).
Згідно звіту про оцінку ринкової вартості матеріалів і роментних робіт, яку було проведено в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість таких поліпшень становить 235691, 00 грн. (т. 1 а.с. 59-108).
Як вбачається зі звіту про оцінку рикнкової вартості техніки і меблів, вказана ринкова вартість в загальній сумі стоновить 56858, 00 грн. (т. 1 а.с. 109-151).
На підтвердження того, що відповідач за основним позовом приймає участь у забезпеченні спільної дитини, останній надав копії квитанцій про придбання дитячих товарів (самокат, велосипед) (т.1 а.с. 167, 170), копії скріншотів з додатку банку з призначенням платежу «аліменти ОСОБА_4 » (т. 1 а.с. 173,174,175,176,177,178,179,280,181).
Актом про фактичне місце проживання особи вд 01.03.2023 року встановлено, що задресою АДРЕСА_1 , проживає спільний си сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та позивач ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 112).
06.06.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продважу №8044/2019/1503982 транспортного засобу, предмтетом якого є автомобіль «Citroen C3», 2004 року випуску (т. 2 а.с. 172).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Частиною першою статті 57 СК України передбачено, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час перебування у шлюбі, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі змістом статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Вирішуючи спори між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
У відповідності до частини першої, другої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Способи та порядок поділу майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначаються статтею 71 СК України.
Згідно статей 1-3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. До об'єктів приватизації належать, зокрема квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму. Приватизація здійснюється шляхом, зокрема безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
За змістом наведеного, власником приватизованого житла стає особа (особи), яка в установленому законом порядку взяла участь у його приватизації.
Статтею 61 СК України визначено об'єкти спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частин першої-четвертої цієї статті об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Законом України «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» № 2913-VI від 11 січня 2011 року, який набрав чинності 08 лютого 2011 року, вказану правову норму було доповнено частиною п'ятою, згідно з якою об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Законом України «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» № 4766-VІ від 17 травня 2012 року, який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину п'яту статті 61 СК України було виключено. Натомість кодекс було доповнено, зокрема пунктом 4 частини першої статті 57 СК України, згідно з яким житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.
Отже, з урахуванням наведених змін до СК України, правовий режим приватизованого житла змінювався. При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя. В інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації.
Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 13.04.2011 року №400, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності по частині ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та враховуючи, що частки квартири набута ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, вона є спільною сумісною власністю подружжя.
Проте, позивач в позовній заяві просить відступити від засад рівності часток подружжя, оскільки син сторін проживає разом з нею та з відповідача не стягуються аліменти на утримання сина, на, що суд зазначає наступне.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 372 ЦК України за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини(дітей),приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в абзаці третьому пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).
При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і інші обставини.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Проживання дитини сторін, разом з позивачем само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя, а її покликання, що позивач не приймає участі у матеріальному забезпеченні дитини, та не сплачує аліментів, спростовується матеріалами справи, а саме копіями квитанціяй про добровільну сплату аліментів на утримання спрільного сина.
Отже, для збільшення частки майна дружини, у разі проживання з нею дитини, необхідне доведення існування умови недостатності розміру аліментів, які вона одержує, для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини, або ж взагалі не сплата таких аліментів, однак позивачем вказана обставина не доведена, а судом встановлено, що відповідач приймає участь в матеріальному забезпечені спільного сина сторін.
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за останньою права власності на 1/3 частину квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають, нотомість вимоги за зустрічним позовом враховуючи вищевкладене, в частині визнання частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 право власності на частину вищевказаеної квартири підлягають до задоволення.
Щодо позовної вимоги за зустрічним позовом в частині припинення права власності ОСОБА_1 на частину спірної квартири суд зазначає наступне.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
У відповідності до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16751/18 (провадження № 61-10039св21) зроблено висновок, що: «аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном. Правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України («таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї») перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) вказано, що «право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України)».
Раніше аналогічні висновки були зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18), відповідно до якої «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї).Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника,та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».
Таким чином, у даній справі, для припинення права на частку у спільному майні на підставі позову іншого співвласника необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника ОСОБА_1 та їх неповнолітнього сина , та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
З огляду на наведене, суд вважає, що припинення співвласника ОСОБА_1 на частку в спільному майні завдасть істотної шкоди відповідачу за зустрічним позову та неповнолітньому члену їх сім"ї.
Оскільки позовна вимога про стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 178249, 75 грн. є похідною від вимог про припинення права власності ОСОБА_1 на частину спірної квартири, яка не підлягає задоволенню, то у суду відсутні підстави для задоволення похідної позовної вимоги стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 178249, 75 грн.
Щодо поділу автомобіля, суд зазначає наступне.
В ході розгляду справи стороною відповідача за зустрічним позовом не заперечувалася та обставина, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі на час придбання спірного транспортного засобу «Citroen C3», 2004 року та що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Згідно ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України манно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Частиною 1 ст. 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч. 2 ст. 372 ЦК України).
Отже, суд вважає доведеним, що на транспортний засіб «Citroen C3», 2004 року, поширюється режим права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , частки яких є рівними.
З огляду на наведене, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання спірного майна?а саме транспортного засобу «Citroen C3», 2004 року спільною сумісною власністю подружжя підлягає до задоволення, а також суд приходить до висновку про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частині права власності на спірний автомобіль.
Що стосується частини вимог зустрічного позову, то ОСОБА_2 просить стягнути на його користь компенсацію в рахунок належної йому частки вартості автомобіля, який ОСОБА_1 відчужила без його згоди.
Як вбачається з матеріалів справи, автомобіль «Citroen C3», 2004 року було відчужено 06.06.2019 року, тобто, на час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано лише 07.09.2019 року. А тому підстав вважати, що кошти, вилучені від продажу зазначеного майна були використані ОСОБА_1 у власних інтересах, а не в інтересах сім'ї, у суду немає.
Позивач за зустрічним позовом жодним чином не довів належними та допустимими доказами ті обставини, що ОСОБА_1 витратила кошти від продажу автомобіля не в інтересах сім'ї, а на власні потреби, а відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Із вимогами про визнання договору купівлі-продажу спірного автомобіля, ОСОБА_3 не звертався.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення грошової компенсації в розмірі 80000, 00 грн., що становить половину вартості автомобіля, до задоволення не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, припинення права власності на частку у спільному майні подружжя - задовольнити частково.
Визнати частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль Citroen СЗ, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 - спільним майном колишнього подружжя ОСОБА_5 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 частину права власності на автомобіль Citroen СЗ, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Визнати за ОСОБА_2 частину права власності на автомобіль Citroen СЗ, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде виготовлено 05.12.2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Журибеда