СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/23508/23
пр. № 2/759/1019/24
26 листопада 2024 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Журибеда О.М.
за участю секретаря - Хвостенко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про витребування майна із чужого незаконного володіння, -
У листопаді 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позов мотивований тим, що 08.06.2003 року між стронами було укладено шлюб. Перед одруженням, з метою придбання спільного житла в травні 2003 року сторони звернулись до АППБ «Аваль» для отримання кредиту для купівлі квартири АДРЕСА_1 . В травні 2003 року відділом оцінки забезпечення АППБ «Аваль», проведено аналіз квартири, на предмет можливості прийняття її в іпотеку. 25.06.2003 року між АППБ «Аваль» та позиваем укладено кредитний договір, згідно якого позивач отримав кошти в сумі 16500, 00 дол. США з метою придбання квартири. 15.07.ж2003 року позивач за кредитні кошти придбав квартиру перебуваючи в шлюбі з вілповідачем. 18.07.2003 року право власності позивача на квартиру зареєстровано Київським бюро технічної інвентаризації №2807. Після придбання квартири та реєстрації права власності, з метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між позивачем та АППБ «Аваль» 01.08.2003 року укладено договір про заставу, згідно якого позивач передав квартиру в іпотеку. 11.05.2005 року кредит за кредитним договіором погашено в повному обсязі. 25.07.2008 року між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк», правноступником якого є ТОВ «ФК «Гефест» укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно якого позивачу надано кредит в сумі 99500, 00 дол. США, виконання якого забезпечено квартирою на підставі договору іпотеки. В 2009 році шлюб міє сторонами розірвано. В процесі розгляду справи ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою, позивач дізнався в 2014 році про те, що не є власником квартири на підставі рішення Святошинського районного суду від 23.07.2003 року. Вказує, що вказане рішення є підробленим, оскільки не виносилося суддею Пізняхівським Ф.М., у зв'язку з чим відкрита кримінальна справа. Отже, просить суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача судовий збір 13420, 00 грн.
Окрім того, просить поновити строк позовної давності, оскільки позивач про порушення свого права дізнався в квітні 2014 року з процесу ініційованого ОСОБА_5 , до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування квартирою. 30.04.2014 року позивач звернувся до прокуратруи Святошинського районного м. Києва з заявою про злочин. Звернення майна до суду з позовом про витребування майна до цього моменту було неможливим, оскільки ьули відсутні належні і допустимі докази підроблення рішення суду, а звернення з позовом, який грунтується на припипущенням є безпідставним і не підлягає задоволенню.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01.12.2023 року у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01.12.2023 року заборенно державним реєстраторам, реєстраційним службам, іншим особам вчяиняти будь-які реєстраційні д- квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23.07.2024 року у справі закрито провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні пітримав позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_7 заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, просив відмовити в позові та застосувати строки позовної давності.
Представник третьої особи Оснащенко О.М. не заперечував проти задоволення позову.
Вислухавши учасників сторін, дослідивши докази в справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі з наступних підстав.
В ході розгляду справи встановлено, що 08 червня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 одружились, що підтверджується свідоцтвом про одруження (ас. 10).
25.06.2003 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/61/08-22/2338, згідно якого позивач отимав кредит у розмірі 16500 дол. США (а.с. 11-12).
15 липня 2003 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Кондратенком М.І. (а.с. 14).
На час укладення 15 липня 2003 року договору купівлі-продажу квартири ЦК України 1963 року не пов'язував момент виникнення права власності на нерухоме майно з моментом державної реєстрації договорів, що підлягали такій реєстрації. Відсутні відповідні умови і в тексті вищевказаного договору купівлі-продажу.
Отже ОСОБА_1 в період зареєстрованого шлюбу із відповідачем ОСОБА_8 набув право власності на вищевказану квартиру на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15 липня 2003 року.
Згідно копії рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 липня 2003 року по цивільній справі № 2-1255 (головуючий - суддя Пізняхівський Ф.М.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено, зустрічний позов було задоволено, визнано за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , зобов'язано КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» зареєструвати за ОСОБА_5 право власності на квартиру (а.с. 48-49).
З інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що 24 січня 2011 року зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 (а.с. 50).
01.08.2003 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір застави, відповідно до п.1.2 в зебечпечення виконання зобов'язань вказаних у п.п. 1.1 цього договору заставодавець на умовах передбачених цим договором, передає у заставу належну йому квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 15).
Відповідач заявою посвідченою приватним нотаріусогм Київського міського нотаріального округу Кондратенку М.І. надала свою згоду на передачу під заставу своїм чоловіком ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 (а.с. 16).
11.05.2005 року заборгованість за кредитним договором №014-61/08-22/2338 від 25.06.2003 року виданим Київського регіональною дирекцією АТ «Райффайзен Банк Аваль» погашена в повному обсязі, що підтверджується довідкою про стан кредиту (а.с. 17).
25.07.2008 року між ОСОБА_1 , та АКІБ «УкриСибанк» було укладено кредитний договір №11376607000, в якості забезпечення зобов'язань за кредитом між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки №90934 посвідчений 25.08.2008 року Прудкіною Л.Д. ПНКМНО за реєстровим №2977, згідно якого за згодою ОСОБА_3 позивач передав в іпотеку спірну квартиру (а.с. 18-24, 25-26, 27).
Позивач ОСОБА_1 30.04.2014 року звернувся до прокуратури Святошинського району міста Києва з заявою про вчинення злочину, з приводу факту підроблення рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.07.2003 року, оскільки ОСОБА_1 не звертався до суду з вищевказаним позовом (а.с. 31-33).
Згідно рапорту О/у ВДСБЕЗ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві молодшого лейтенанта міліції ОСОБА_9 , вбчається, що з метою перевірки інформації наданої громадянином ОСОБА_1 до Святошинського районного суду м. Києва було надіслано запит, щодо з'ясування обставин реєстрації позову та винесення судового рішення за №2-1255 від 23.07.2003 року та з'ясовано, що за рішенням №2-1255 від 23.07.2003 року в журналі реєстрації позовів Святошинського районного суду м. Києва було зареєстровано позов ОСОБА_10 та заведено відповідну статистично облікову картку, та те, що громадянин ОСОБА_1 цивільного позову до Святошинського районного суду м. Києва не подавав, на запитання звідки в архівах Святошинського районного суду м. Києва з'явилося рішення зе неіснуючим позовом, заступник начальника діловодства Святошинського районного суду м. Києва відповів, що модливо відповідний запис могли зробити колишні співробітниці архіву, які звільнились в 2009 році (а.с. 34).
Згідно відповіді Святошинського районного суду м. Києва від 289.08.2022 року, при перевірці наявності вказаної справи на зберіганнів архіві суду встановлено, що справа відсутня, обліково-стотистична картка на справу та акт про знищення справи також відсутні. Разом з тим, при проведенні інвентаризації судових справ за 2003 рік в архіві суду станом на 05.07.2011 року виявлено відстуність на зберіганні цивільної справи №2-1255 за 2003 рік, натомість в підшивці оригіналів судових рішень у цивільних справах за 2003 рік виявлено два судових рішення під номером 2-1255 (а.с. 30).
Згідно відповіді Святошинського районного суду м. Києва від 15.11.2023 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Пізняхівський Ф.М. перебував у відпустці з 14.07.2003 року по 17.08.2003 року (а.с. 41).
Святошинське РУ ГУ МВС Уккраїни відповіддю на заяву ОСОБА_1 , повідомило, що відомості, які викладені в заяві внесені до ЄРДР за №12014100080005377 від 25.06.2014 року та розпочато досудове розслідування.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18.06.2015 року позов ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволено (а.с. 51-53).
25.07.2008 року між ОСОБА_1 , та АКІБ «УкриСибанк» було укладено кредитний договір №11376607000, в якості забезпечення зобов'язань за кредитом між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки №90934 посвідчений 25.08.2008 року Прудкіною Л.Д. ПНКМНО за реєстровим №2977, згідно якого за згодою ОСОБА_3 позивач передав в іпотеку спірну квартиру (а.с. 18-24, 25-26, 27).
Постановою Київського апеляційного суду від 22.02.2024 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Гефест», ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01.06.2023 року та додаткове рішення Святошинського районного
м. Києва від 03.07.2023 року - скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_8 , до ТОВ «ФК «Гефест», ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справа х дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання іпотечного договру недійсним (141-148). Апеляційний суд зауважив, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 липня 2003 року про визнання особистою приватною власністю квартири за позивачем ОСОБА_5 в порядку вирішення спору про поділ майна подружжя (між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 ) має дату його ухвалення 23 липня 2003 року, тобто через 8 днів після укладення нотаріально посвідченого договору від 15 липня 2003 року за яким вказану спірну квартиру ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_11 . При цьому, з дня реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 ) та до дня датованого рішення про поділ майна подружжя, сплив термін - один місяц і 15 днів.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 27.11.2023 року № 355977193, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва ввід 23.07.2003 року належить ОСОБА_5 (а.с.28-29).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст. 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (п.12 ч.2 ст.16 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У постанові КЦС ВС від 20.09.2023 у справі № 712/4341/16-ц зазначено, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Згідно статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (ч.1 ст. 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (п.1 ч.1 ст.395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19).
Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (пункт 148 постанови).
Відповідно до вимог, визначених у ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Згідно постанови ВП ВС від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19, метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
Щодо вирішення питання поставленого позивачем про поновлення строку позовної давності та клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності суд приходить до наступних висновків.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
30.04.2014 року позивач звернувся до пркуратури Святошинського району м. Києва з заячвою про злочин, звернення до суду з позовом про витребування майна до цього моменту було неможливим оскільки були відстуні докази підроблення рішення суду.
Обставина про підроблення рішення стала відмоою у зв'язку з наданням відповіді на давокатський запит від 16.11.2023 року, яку позивач отримав 25.11.2023 року, а тому суд приходить до висновку про наявність поважних причин для повонлвення строку позовної давності.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи суд вважає, що позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору з кожного із відповідачів по 13420, 00 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-83, 89, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, -
Визнати поважною причину пропушення строку позовної давності та поновити його.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про витребування майна із чужого незаконного володіння- задовольнити.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_13 (ОСОБА_2 прізвище до розірвання шлюбу) (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 32713431 (номер запису 2807 в книзі: д.2065-249).
Стягнути з ОСОБА_13 (ОСОБА_2 прізвище до розірвання шлюбу) (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) судові витрати: судовий збір в розмірі 13420 грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде виготовлено 05.12.2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Журибеда