Справа № 947/32939/24
Провадження № 1-кп/947/1284/24
27.12.2024 року
Київський районний суд міста Одеси у складі:
судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
провівши в м.Одесі у відкритому судовому засіданні судовий розгляд у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024163480000515 від 20.07.2024 року відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, неодруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України,
за участю сторін провадження: прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
представника потерпілої ОСОБА_8 ,
19.07.2024 року приблизно о 21 годині 30 хвилин біля будинку № 11 по пров.1-й Амбулаторний в м.Одесі між ОСОБА_3 та його бабкою - особою похилого віку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виникла сварка, в ході якої у ОСОБА_3 на ґрунті неприязних відносин, виник злочинний умисел, спрямований на умисне заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_7 .
Реалізуючи злочинний умисел, спрямований на умисне заподіяння тілесних ушкоджень, ОСОБА_3 приблизно о 21 годині 35 хвилин 19.07.2024 року, достовірно розуміючи, що ОСОБА_7 є особою похилого віку, з метою заподіяння тілесних ушкоджень наніс ножем, який тримав у правій руці, три удари в область шиї ОСОБА_7 , спричинивши тим самим ОСОБА_7 тілесні ушкодження у вигляді різаних ран шиї.
Після цього, ОСОБА_3 пішов з місця вчинення кримінального правопорушення, а ОСОБА_7 з указаними тілесними ушкодженнями була доставлена до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №10» Одеської міської ради, де їй була надана невідкладна медична допомога.
Вказані ушкодження, завдані ОСОБА_7 , не були небезпечними для життя і згідно п.п.2.3.3, 4.6 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», мають ознаки легких тілесних ушкоджень, що спричинили потерпілій короткочасний розлад здоров'я.
Дії обвинуваченого ОСОБА_3 кваліфіковані судом ч.2 ст.125 КК України за ознаками умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Судом враховані наступні докази на підтвердження встановлених обставин.
Так, допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, не визнав, вважаючи невірною кваліфікацію його діяння, та пояснив суду, що 19.07.2024 року, ввечері близько 21 години 00 хвилин, за адресою свого проживання він зрізав траву, а в цей момент підійшла його бабуся ОСОБА_7 та почала казати, щоб він зайнявся іншими справами, робила зауваження, провокувала конфлікт, під час якого він рознервувався, махав ножем, що був у руках, хотів налякати жінку. Наміру вбивати її не було, хотів лише заспокоїти, проте він розумів, що може нанести тілесні ушкодження. Точну кількість ударів він не пам'ятає, можливо 1-2, так як це сталось випадково та без умислу, він перебував у збудженому стані. Після цього він пішов до будинку та перебував там сам, матір в той час він не бачив, під час та після конфлікту з бабкою поруч з ними мати не було. Він перебував у тверезому стані, алкогольного чи наркотичного сп'яніння у нього не було, можливо через дуже сильну спеку в нього міг статись сонячний удар, від цього почував себе не дуже добре.
Крім того, обвинувачений зазначив, що наміру вбивати ОСОБА_7 не мав, його ніхто не зупиняв, однак він цього не хотів. Він визнає свою вину в нанесенні ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, розкаюється у вчиненому.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_3 визнав свою вину у завданні потерпілій ОСОБА_7 умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Винність ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, за встановлених судом обставин, підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів.
Потерпіла ОСОБА_7 в судовому засіданні повідомила, що вона є бабусею ОСОБА_3 , вони разом з ним та донькою проживають на території одного домоволодіння, проте окремо один від одного. 19.07.2024 року, близько 20-21 год. вона вийшла на вулицю, щоб вигуляти собак, її онук пообіцяв їй допомогти по дому, проте на її прохання розвісити білизну, він почав рвати траву, вона сварилась на нього, по реакції онука було помітно, що йому це не сподобалось. В той момент у ОСОБА_3 у руках був ніж, який він крутив, так як обрізав траву та гілки дерев в той вечір. Вона підійшла до нього ближче, а так як має проблеми з ногою, впевнено стояла лише на одній, нахилилась і раптово вийшло так, що натрапила на ніж та порізалась. Онук ніколи не погрожував їй та не виявляв агресію в її сторону, завжди допомагав, сам заробляв кошти, грошей ніколи у неї не просив. Поріз у неї лише один, на шиї, який обробила її донька, на спині немає. Онука вдень вона не бачила, проте ввечері у нього не було ознак сп'яніння, твердо стояв на ногах, на її думку умислу наносити їй тілесні ушкодження у нього не було. Її донька не виходила на вулицю під час цих подій, що відбувались, тому що трапилось вона не бачила, проте потім викликала їй швидку допомогу, сказавши медикам, що вона сама напоролась на ніж. На досудовому розслідуванні вона не знає, що за документи підписувала, так як була у шоковому стані та ставила підпис, де їй казали, що розповідала слідчим також не пам'ятає, так як вона людина похилого віку та має погану пам'ять.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні під час допиту зазначила, що 19.07.2024 року в темний час доби, вона була у будинку, за хвірткою їхнього дому відбувались якісь події, вона почула гомін, крики та вийшла перевірити що це було, та побачила як її син ОСОБА_3 рве траву, з невеликим ножем у руках, а її мати ОСОБА_10 була у крові, син кинув ніж та побіг до себе у кімнату закрився, мати дійшла до хвіртки сама, а вона почала прикладати до шиї матері рушник, так як була невелика кровотеча через рану попереду горла та вона побігла до школи поруч, попросила охоронця викликати швидку допомогу. Що саме тоді відбувалось вона не знає, так як вийшла на вулицю, коли все закінчилось, при ній син не наносив потерпілій удари, не розмахував ножем. Її син ніколи не вживав та не вживає наркотичні засоби, раніше не завдавав нікому тілесних ушкоджень та не погрожував.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 повідомив, що 19.07.2024 року він прямував до друзів через стадіон, з іншої сторони на відстані приблизно 50 метрів побачив сварку, в якій брали участь його знайомий ОСОБА_3 зі своєю бабусею. Він зазначив, що його знайомий ОСОБА_12 проводив час разом з ОСОБА_3 , вони вживали наркотики, а за два дні до конфлікту, ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження від останнього. Так як на вулиці було освітлення, він бачив обличчя ОСОБА_3 , який бив в бік голови свою бабусю, чим саме він не помітив, в той момент вийшла його мати, почала кричати, він заспокоївся та всі разом зайшли додому. Він спостерігав за сваркою та не підходив, чув як останній кричав та погрожував літній жінці, проте після ударів вона продовжувала стояти на ногах. Він сам не вживає наркотики, лише має спільного знайомого з обвинуваченим, які вживають наркотики разом, та на його думку, ОСОБА_3 часто перебуває в неадекватному стані.
Свідок ОСОБА_13 пояснила, що 19.07.2024 року до неї зателефонував охоронець шкільного закладу, де вона працює заступником директора, так як без її відома та без відома директора нічого не відбувається, та повідомив, що до нього прибігла жінка, просила викликати швидку допомогу. Вона зателефонувала до швидкої допомоги, проте там не відповідали, тому вона подзвонила на лінію 102, і поліція вже викликала медиків. Охоронець не розповідав їй що трапилось, хто просив викликати лікарів та з якої причини.
Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що обвинуваченого він бачив декілька разів, так як останній проживає біля школи, де він працює охоронцем. В той день, 19.07.2024 року близько 21 години 30 хвилин до посту охорони прибігла жінка, просила викликати швидку допомогу, так як її матері онук наніс тілесні ушкодження, він зателефонував керівництву, щоб повідомити, та за їхніми вказівками натиснув тривожну кнопку, за якою приїхала поліція та швидка допомога.
Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_15 зазначив, що потерпілій було нанесено не менше двох ударів ріжучим предметом в ділянку шиї, важливо життєві органи не постраждали. З приводу її травм, вона зверталась до медичного закладу, де їй була надана допомога. Щодо інших поставлених питань в судовому засіданні експерт надати відповідь не може, так як це можливо при проведенні експертизи з наданням додаткових матеріалів для дослідження.
Окрім показань обвинуваченого, потерпілої та свідків, судом були досліджені письмові докази по справі, якими також підтверджується винність обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, за встановлених судом обставин.
Відповідно до протоколу огляду місця події з додатками від 20.07.2024 року, об'єктом огляду є ділянка місцевості біля житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де було виявлено та вилучено: змив рідини бурого кольору; змив РБК №1; змив РБК №2; ніж; два зіп-пакети, фольга, пристрій для паління (трубка).
Судом було досліджено відеозапис проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_9 , як додатку до протоколу проведення слідчого експерименту від 20.07.2024 року, яким встановлено, що свідок ОСОБА_9 19.07.2024 року, близько 21 години 20 хвилин бачила як її мати ОСОБА_7 вийшла на вулицю поруч з будинком, щоб вигуляти собаку, а син - ОСОБА_3 почав висловлювати в її бік претензії, проте ніяких конфліктів що могли це спровокувати у них не було, останній перебував у стані наркотичного сп'яніння. У дні, коли її син знаходиться у тверезому стані та не вживає наркотичні засоби, він поводить себе нормально, проте раніше подібні ситуації з його неадекватною поведінкою траплялись. 19.07.2024 року вона перебувала у дворі свого будинку, за хвірткою та почула з вулиці сварку між сином та її матір'ю, ОСОБА_3 щось казав їй, проте нічого конкретного вона не чула. Коли остання вийшла з подвір'я, то побачила як ОСОБА_7 стоїть уся в крові, а ОСОБА_3 відходить від неї з ножем в руках, крові на його одязі не було. Її матір вже йшла в сторону будинку, а син йшов позаду до своєї частини будинку, погрожуючи останній. Коли вона вийшла з території домоволодіння, ОСОБА_3 вже завершив свої дії та вона бачила лише як її матір повертається до будинку, а син прямує до своєї частини дому, тому вона останнього не зупиняла, а той сам припинив вчиняти такі дії. Вона провела ОСОБА_7 всередину, надала їй першу медичну допомогу, пішла до охорони шкільного закладу, що знаходиться поруч та попросила викликати швидку допомогу. ОСОБА_3 з дому більше не виходив, нікому не погрожував.
Згідно висновку експерта №1133 від 20.08.2024 року, що проводив судово-медичну експертизу на підставі постанови старшого слідчого СВ ВП №4 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, у ОСОБА_7 виявлені наступні тілесні ушкодження: різані рани шиї ліворуч. Дані ушкодження утворились від дії ріжучого предмета, індивідуальні особливості якого в ушкодженнях не відобразились. Встановити напрямок дії ріжучого премета не представилось можливим. Локалізація ушкоджень доступна для дії як власної, так і сторонньої руки. Проте дані ушкодження нехарактерні для самоспричинення. На підставі наявних даних встановити точне взаєморозташування потерпілої і особи, яка заподіяла ушкодження, не представилось за можливе. Питання про самооборону та опору не входять в компетенцію лікаря судово-медичного експерта і вирішуються слідством самостійно з урахуванням даної експертизи. Враховуючи дані медичної документації слід вважати, що ушкодження виникли незадовго до звернення ОСОБА_7 в КНП «МКЛ №10» ОМР, і таким чином могли бути заподіяні 19.07.2024 року. Вказані ушкодження не були небезпечними для життя і самі по собі викликають розлад здоров'я тривалістю понад шести днів, але не більше як три тижні (21 день). За цим критерієм, згідно п.п.2.3.3 і 4.6 «Правил судового-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (1995р.), відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Відповідно до висновку експерта №1836 від 30.08.2024 року,що проводив судово-медичну експертизу на підставі постанови старшого слідчого СВ ВП №4 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, кров потерпілої ОСОБА_7 відноситься до групи АВ за ізосерологічною системою АВО.
Відповідно до висновку експерта №573 від 26.09.2024 року, що проводив судово-медичну експертизу на підставі постанови старшого слідчого СВ ВП №4 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, на клинку кухонного ножа, вилученого під час огляду місця події за адресою: м.Одеса, провулок 1-й Амбулаторний, буд.11, в об'єкті №1 - (тут та далі нумерація відділення судово-медичної цитології) знайдена кров, встановити видову належність якої не представилось можливим через відсутність лабораторії сироваточних реагентів, що преципітують, та у зв'язку з відсутністю в препаратах ядер клітин крові (лейкоцитів), придатних для встановлення наявності У-хроматину, який властивий тільки людині чоловічої генетичної статі. У зв'язку з вищезазначеним встановлення групової належності не є можливим. Крім цього в об'єкті №1 знайдено сім ядровмісних клітин. На руків'ї вищезгаданого ножа (об'єкт №2), крові не знайдено.
Згідно висновку експерта №704 від 03.10.2024 року, що проводив комплексну судову психолого-психіатричну експертизу на підставі постанови старшого слідчого СВ ВП №4 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, ОСОБА_3 в момент вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення не страждав на психічне захворювання, інший хворобливий психічний розлад, міг повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. В даний час він не не страждає на психічне захворювання, інший хворобливий психічний розлад, може повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. Не потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру.
Згідно висновку експерта №2135 від 10.10.2024 року, що проводив судово-медичну експертизу на підставі постанови старшого слідчого СВ ВП №4 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області,на двох марлевих тампонах зі змивами з рук ОСОБА_3 кров не знайдена.
Відповідно до протоколу медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння від 20 липня 2024 року ОСОБА_3 перебував у тверезому стані, алкоголь та наркотичні речовини не виявлено.
Зазначені письмові докази по справі зібрані відповідно до вимог кримінального процесуального закону, є допустимими та належними, та такими, що в їх сукупності безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченим діяння, за встановлених судом обставин в межах обвинувачення, визнаного судом доведеним, відповідають показанням обвинуваченого, потерпілої та свідків по справі.
Дані наведених процесуальних документів, та на підставі сукупності доказів встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про неможливість формування штучних доказів, однобічність проведення досудового розслідування.
Суд, керуючись ст.94 КПК України, оцінює наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом з урахуванням з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності, та взаємозв'язку, з урахуванням того, що по справі забезпечено всебічний, повний та об'єктивний розгляд всіх обставин в їх сукупності та приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні діяння, за встановлених судом обставин в межах обвинувачення, визнаного судом доведеним.
На досудовому слідстві дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України як незакінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіянні смерті іншій людині.
Разом з цим, проаналізувавши в сукупності вищенаведені докази, користуючись своїм правом, визначеним ст.337 КПК України, суд вважає за необхідне вийти за межі висунутого ОСОБА_3 обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, враховуючи, що це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження та викликано необхідністю надання правильної правової кваліфікації діям обвинуваченого ОСОБА_3 .
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення відповідного злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Згідно з частиною другою статті 24 КК України умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння легкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Для з'ясування змісту і спрямованості умислу особи при дослідженні доказів суд виходить із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема: враховується спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки, тощо.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 31.01.2013 року по справі №5-32кс12, при цьому, відповідно до вимог ч.2 ст.455, ч.1 ст.458 КПК України, висновки Верховного суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму закону, та для всіх судів України.
За встановлених у даній справі обставин ОСОБА_3 та потерпіла ОСОБА_7 є рідними онуком та бабусею, явно неприязних відносин між зазначеними особами не було, конфлікт виник спонтанно, на побутовому ґрунті, через сварку. Одразу ж після завдання тілесних ушкоджень обвинувачений самостійно припинив свої злочинні дії, мамою обвинуваченого потерпілій викликано швидку медичну допомогу.
Після нанесення ножових поранень ОСОБА_3 мав реальну можливість продовжити власні злочинні дії, водночас він цього не зробив. Фактично продовженню злочинних дій, за наявності намірів на позбавлення життя ОСОБА_7 обвинуваченому ніщо не заважало.
Вказані обставини з достовірністю встановлені у судовому засіданні та підтверджуються показаннями обвинуваченого, потерпілої, свідків та матеріалами справи.
Таким чином, наведені вище обставини, свідчать про наявність у ОСОБА_3 умислу саме на заподіяння тілесних ушкоджень на ґрунті раптово виниклого неприязного відношення до потерпілої, а тому доводи обвинувачення про не доведення ОСОБА_3 своїх злочинних намірів на умисне вбивство потерпілої до кінця по незалежним від нього обставинам є необґрунтованими, оскільки об'єктивно не підтверджуються дослідженими у судовому засіданні доказами.
Разом з тим, стороною обвинувачення надано суду як доказ вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.1 ст.115 КК України. протокол слідчого експерименту від 26.08.2024 року, проведеного за участю потерпілої ОСОБА_7 , відповідно до якого остання пам'ятає обставини завдання їй тілесних ушкоджень її онуком ОСОБА_3 , які відбулись 19.07.2024 року та зможе їх відтворити на місцевості. Вона пояснила, що 19.07.2024 року приблизно о 22 годині 00 хвилин зробила зауваження своєму онуку щодо вживання ним наркотичних речовин та алкоголю, на що він відреагував агресивно та почався конфлікт. Задля уникнення конфлікту жінка вийшла з двору будинку, щоб вигуляти собаку. Пройшовши приблизно 5 метрів від хвіртки, остання відчула різку біль в області шиї та побачила ліворуч від себе ОСОБА_3 , який тримав в руці ніж, яким наніс їй декілька ударів в область шиї, механізм нанесення яких вона продемонструвала на місцевості В цей час її онук, наносячи їй удари, викрикував погрози в її адресу. З метою уникнення отримання подальших тілесних ушкоджень потерпіла попрямувала у бік свого будинку. В той момент з подвір'я вийшла ОСОБА_9 , яка є її донькою та матір'ю ОСОБА_3 , яка закрила її своїм тілом та не дала завершити сину свій злочинний умисел. Потім вона була доставлена до «МКЛ №10» ОМР, де їй надали медичну допомогу.
Так, метою слідчого експерименту відповідно до ч.1 ст.240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.
Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч.1 ст.240 КПК є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Отримання від особи відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч.2 ст.84 та п.3 ч.2 ст.99 КПК є документом.
Виходячи із сутнісних ознак показань, визначених в ч.1 ст.95 КПК, у системному зв'язку із ч.2 ст.84 цього Кодексу, показання є самостійним процесуальним джерелом доказів лише в тому випадку, коли вони надаються під час допиту.
При проведенні слідчого експерименту участь особи не може виявлятися виключно в формі повідомлення відомостей про фактичні дані, які мають значення для кримінального провадження (адже це є предметом допиту). Слідчий експеримент, здійснений у такій формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення особою відомостей про кримінальне правопорушення з метою їх процесуального закріплення, має розцінюватися як повторний допит, що не може мати в суді доказового значення з огляду на ч.4 ст.95 КПК, згідно з якою суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.
З дослідженого судом протоколу слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_7 від 26.08.2024 року, який не було проведено з відео-фіксацією, встановлено, що фактично під час проведення слідчого експерименту було проведено допит потерпілої ОСОБА_7 , а тому, як вже зазначалось судом вище, такий слідчий експеремент, має розцінюватися як повторний допит, що не може мати в суді доказового значення з огляду на ч.4 ст.95 КПК, згідно з якою суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Крім того, зазначені в протоколі слідчого експерименту дані суперечать фактичним обставинам вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 кримінального правопорушення відносно потерпілої ОСОБА_7 , встановленим в ході судового розгляду в результаті дослідження в судовому засіданні інших доказів, як документальних так і отриманих на показаннях учасників провадження, які суд безпосередньо сприймав під час судового засідання.
Так, відомості, викладені в протоколі слідчого експерименту від 26.08.2024 року за участю потерпілої ОСОБА_7 спростовуються показами самої потерпілої, свідка ОСОБА_9 , показами обвинуваченого ОСОБА_3 , наданими під час судового розгляду та відомостями, викладеними в протоколі слідчого експерименту від 20.07.2024 року за участю свідка ОСОБА_9 , які не спростовані іншими доказами в судовому засіданні.
За таких обставин суд приходить до висновку, що органом досудового розслідування дії ОСОБА_3 неправильно кваліфіковані за ч.3 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, як незакінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіянні смерті іншій людині.
Оскільки ОСОБА_3 фактично вчинено суспільно-небезпечне діяння, яке за об'єктивною стороною являє собою посягання на здоров'я особи, тому завдання тілесних ушкоджень предметом, що придатний заподіяти значної шкоди здоров'ю потерпілого, а також встановлена судом локалізація причинених ушкоджень, психічне ставлення винного до вчинюваної дії та її наслідків, свідчить про направленість умислу обвинуваченого саме на спричинення потерпілій невизначеного тілесного ушкодження (в тому числі яким могло бути і легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я).
Суд враховує, що відповідальність за ст.125 КК України настає й у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, а фактично було спричинено легке тілесне ушкодження.
Враховуючи наведені обставини, дії ОСОБА_3 кваліфікуються судом за ч.2 ст.125 КК України, як спричинення умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , згідно ст.66 КК України, судом визнано щире каяття у заподіянні тілесних ушкоджень іншій особі.
Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , згідно ст.67 КК України, є вчинення злочину відносно особи похилого віку.
Відповідно до ст.ст.50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Призначаючи покарання ОСОБА_3 , суд виходить із положень ст.65 КК України, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, у зв'язку з чим вважає необхідним і достатнім призначити йому покарання за ч.2 ст.125 КК України у вигляді пробаційного нагляду.
Під час розгляду кримінального провадження прокурором не надавались постанови про визнання речовими доказами.
Арешт у кримінальному провадженні не накладався.
Потерпілою цивільний позов не заявлено, у зв'язку із відсутністю будь-яких вимог матеріального або морального характеру.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.369-371, 373, 374, 376, 392, 393, 395 КПК України, суд
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України і призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік.
Відповідно до ч.2 ст.59-1 КК України покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Згідно п.4 ч.3 ст.59-1 КК України покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язок виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Контроль за поведінкою засудженого здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого.
На вирок можуть бути подані апеляційні скарги протягом 30 днів з дня його проголошення до судової палати у кримінальних справах Одеського апеляційного суду через Київський районний суд міста Одеси.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1