Номер провадження: 22-ц/813/7228/24
Справа № 505/2128/24
Головуючий у першій інстанції Ващук О.В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
10.12.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Котовського міськрайонного суду Одеської області від 02 вересня 2024 року про відмову у відкритті провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Компанії «ATLANTIC MARITIME GROUP FZE» («АТЛАНТІК МЕРІТАЙМ ГРУП ФЗЕ») про стягнення заробітної плати і моральної шкоди,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Компанії «ATLANTIC MARITIME GROUP FZE» («АТЛАНТІК МЕРІТАЙМ ГРУП ФЗЕ») (далі - Компанія) про стягнення заробітної плати і моральної шкоди, зокрема просить визнати, що трудовий договір від 03 листопада 2021 року є не завершеним та діє до 03 листопада 2024 року та стягнути з Компанії на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 48 000 доларів США у вигляді компенсації, передбаченою трудовим договором та 102 000 доларів США, що загалом складає 150 000 Доларів США на момент подання позову. Крім того, просить стягнути з Компанії на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 03 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та Компанією (поштова скринька 6653, Шарджа, Об'єднанні Арабські Емірати, електронна адреса info@amguae.net) укладено трудову угоду, за умовами якої ОСОБА_1 наймається на посаду Капітан порту - Саудівська Аравія, тривалістю контракту один рік з можливістю поновлення за взаємною згодою.
З п.9 трудової угоди вбачається, що основним місцем роботи ОСОБА_1 є офіс Компанії в Сафанії, Саудівська Аравія, проте працівник повинен працювати на борту будь-якого судна Компанії як капітан допомоги, якщо виникне потреба.
ОСОБА_1 приступив до виконання своїх обов'язків відповідно до трудової угоди 03 листопада 2021 року та, як зазначив в позовній заяві працював до 24 січня 2022 року. Після завершення двомісячного строку, а саме у січні 2022 року він повернувся за ротацією до України. Враховуючи те, що Компанія не надала будь-якого повідомлення про продовження випробувального терміну та не повідомляв про будь-які порушення посадових обов'язків, ОСОБА_1 вважає, що випробувальний термін закінчився через 2 місяці після підписання трудової угоди, тобто - 03 січня 2022 року.
18 лютого 2022 року на електронну пошту ОСОБА_1 надійшов лист від представника Компанії, про те що ним не було виконано відповідних вимог для успішного проходження випробувального терміну. Також було повідомлено, що вказаний лист необхідно розглядати як офіційне повідомлення про припинення трудових відносин.
Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 02 вересня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Компанії «ATLANTIC MARITIME GROUP FZE» («АТЛАНТІК МЕРІТАЙМ ГРУП ФЗЕ») про стягнення заробітної плати і моральної шкоди.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Котовського міськрайонного суду Одеської області від 02 вересня 2024 року скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована наступними доводами:
Щодо відсутності угоди про вибір суду у положеннях Трудової угоди.
У відповідності до підпункту ) пункту 19 Трудової угоди «застосовне законодавство, роздільність» зазначається. що дійсність, тлумачення, побудова, виконання цієї Угоди, регулюється Законодавством Саудівської Аравії. Недійсність або неможливість виконання цієї Угоди будь-якого положення цієї Угоди не виливає на дійсність або можливість виконання будь-якого іншого положення цієї Угоди. Однак, даний пункт не встановлює договірну підсудність (пророгаційна угода) та не є арбітражною угодою. Гаазька Конвенція про угоди про вибір суду від 30 червня 2005 року, підписана 21.03.2016 р.) та ратифікована (15.06.2021 р.) у статті 3 дає визначення виключної угоди про вибір суду. Вибір суду сторонами здійснюється шляхом укладення так званої "виключної угоди про вибір суду", що для цілей Конвенції означає угоду, укладену двома або більше сторонами, яка, з метою вирішення спорів, які виникли чи можуть виникнути у зв'язку з конкретними правовідносинами, визначає суди однієї Договірної Держави або один чи більше конкретних судів одній Договірної Держави, виключаючи при цьому юрисдикцію будь-яких інших судів. Угода про вибір суду, яка визначає суди однієї Договірної Держави або один чи більше конкретних судів в одній Договірній Державі, вважатиметься виключною, якщо тільки інше не обумовлено сторонами. Виключна угода про вибір суду повинна бути укладена в письмовій формі або за допомогою будь-яких інших засобів зв'язку, які забезпечують доступність інформації для подальшого посилання на неї. Таким чином, як випливає з положень статті 3 Конвенції виключна угода про вибір суду має відповідати таким вимогам: 1) це має бути угода між двома або більшою кількістю сторін; 2) мають бути задоволені вимоги щодо форми угоди, яка має бути письмовою, або, принаймні, надавати можливість у подальшому посилатись на неї; 3) в угоді мають бути визначені суди однієї Держави або один чи декілька конкретних судів однієї Держави з виключенням юрисдикції усіх інших судів; 4) визначений суд або суди мають бути розташовані в одній з Договірних Держав Конвенції; 5) вибір суду має бути здійснений для цілей вирішення спорів, що виникли або можуть виникнути у зв'язку з конкретними правовідносинами. У підпункт в) пункту 19 Трудової угоди не зазначено обраного суду для вирішення спорів, а тільки зазначено про матеріальне право відповідно до якого Договір регулюється та інтерпретується, тому даний пункт не являється угодою сторін про передачу суперечок, які виникають з Договору на розгляд до державного суду Саудівської Аравії чи арбітражу.
Щодо юрисдикції розгляду спору у Котовському міськрайонному суді Одеської області.
Позивач офіційно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Адресою місцезнаходження відповідача е: 6653, Шарджа, Об'єднані Арабські Емірати. 20 лютого 2014 року набрав чинності Договір між Україною та Об'єднаними Арабськими Еміратами про взаємну правову допомогу у цивільних та комерційних справах (далі - Договір про взаємну допомогу). Відповідно до п. с) та d) ч. 2 ст. 18 Договору про взаємну допомогу, у справах, які не пов'язані із нерухомим майном, суди Сторони мають юрисдикцію у випадках коли: с) відповідно до угоди у будь-якій формі між позивачем та відповідачем договірні зобов'язання, які стали підставою для судового розгляду, були або мали бути виконані на території цієї Сторони; d) у разі не договірної відповідальності, неправомірні дії вчинені на території такої Сторони. Пунктом 3 Трудової угоди «Робочий процес» встановлено, що співробітник має працювати за ротацією два місяці із заробітної платою та два місяці відпустки без заробітної плати за іншими вказівками операційного менеджера. 3 метою нарахування заробітної плати працівнику виплачується до останнього дня кожного робочого процесу. Так, договірні зобов'язання щодо проходження ротаційного періоду виконувались Позивачем на території України. Також, у пункті 10 Трудової угоди зазначається, що зарплата перераховується на призначений працівником банківський рахунок у рідній країні. Відповідно до преамбули Трудової угоди «рідна країна» для Позивача у розумінні Трудової угоди є Україна. Таким чином, зобов'язання Відповідача за Трудового угодою щодо перерахування заробітної плати вважається виконаним з моменту надходження виплат на банківський рахунок на території України. Таким чином, наведене підпадає під регулювання пункту с) ч. 2 ст. 18 Договору про взаємну допомогу, а тому юрисдикції українського суду поширюється на правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем. Одностороннє розірвання всупереч положенням Трудової угоди здійснено Відповідачем 18 лютого 2022 року, коли Позивач перебував на ротації в Україні. Так, внаслідок безпідставного розірвання трудового договору Відповідачем - Позивачу було завдано моральної шкоди під час перебування на території України. Таким чином, наведене підпадає під регулювання пункту d) ч. 2 ст. 18 Договору про взаємну допомогу, а тому юрисдикції українського суду поширюється на правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем. Також наведене кореспондується з положеннями абз. 5) ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до чого суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні. Таким чином, суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що визначення підсудності у даній справі повинно регулюватися спеціальним законом, який дії між Україною та Об'єднаними Арабськими Еміратами, а саме - Договором між Україною та Об'єднаними Арабськими Еміратами про взаємну правову допомогу у цивільних та комерційних справах, в той час як судом було взято до уваги лише загальні положення про підсудність, визначені у статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи на 10.12.2024 року о 16:00 годині, відповідач по справі не з'явився, причини неявки не повідомив, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не клопотав, заяв про відкладення розгляду справи не подавав.
Присутній у судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував проти розгляду справи за фактичною явкою.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, усвідомленість сторін по справі про розгляд справи та відсутності від них клопотань про відкладення судового засідання, колегія суддів не бачить перешкод для розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторо ни посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні також і інші, передбачені статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», підстави визначення підсудності справ судам України, як і відсутні передбачені статтею 77 Закону підстави виключної підсудності судам України спорів з іноземним елементом.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено.
З позовної заяви та доданого до неї трудової угоди, перекладеної з англійської мови на українську перекладачем ОСОБА_2 , справжність підпису якої засвідчив приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Поведьонкова І.І., вбачається, що 03 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та Компанією (поштова скринька 6653, Шарджа, Об'єднанні Арабські Емірати, електронна адреса info@amguae.net) укладено трудову угоду, за умовами якої ОСОБА_1 наймається на посаду Капітан порту - Саудівська Аравія, тривалістю контракту один рік з можливістю поновлення за взаємною згодою.
З п.9 трудової угоди вбачається, що основним місцем роботи ОСОБА_1 є офіс Компанії в Сафанії, Саудівська Аравія, проте працівник повинен працювати на борту будь-якого судна Компанії як капітан допомоги, якщо виникне потреба.
ОСОБА_1 приступив до виконання своїх обов'язків відповідно до трудової угоди 03 листопада 2021 року та, як зазначив в позовній заяві працював до 24 січня 2022 року. Після завершення двомісячного строку, а саме у січні 2022 року він повернувся за ротацією до України. Враховуючи те, що Компанія не надала будь-якого повідомлення про продовження випробувального терміну та не повідомляв про будь-які порушення посадових обов'язків, ОСОБА_1 вважає, що випробувальний термін закінчився через 2 місяці після підписання трудової угоди, тобто - 03 січня 2022 року.
18 лютого 2022 року на електронну пошту ОСОБА_1 надійшов лист від представника Компанії, про те що ним не було виконано відповідних вимог для успішного проходження випробувального терміну. Також було повідомлено, що вказаний лист необхідно розглядати як офіційне повідомлення про припинення трудових відносин.
Згідно підпункту «f» пункту 16 трудової угоди невиконання працівником положень цього документу може вважатися порушенням і викликати дисциплінарні санкції, передбачені Законом та/або Політикою та Процедурами Компанії.
Разом з тим, сторони в трудовій угоді передбачили, що дійсність, тлумачення, побудова, та виконання цієї Угоди регулюються законодавством Саудівської Аравії (підпункт «b» пункту 19 трудової угоди).
Колегія суддів виходить з наступного.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
У міжнародному цивільному процесі під підсудністю цивільних справ за участю іноземних осіб (міжнародною підсудністю) розуміють компетенцію судових органів тієї чи іншої держави щодо розгляду та вирішення певних категорій цивільних справ з іноземним елементом і здійснення окремих процесуальних дій стосовно іноземного елемента. Тому, спочатку необхідно вирішити питання про те, чи підлягає розгляду конкретна справа на території держави, до суду якої звернувся заявник, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи.
Згідно з частинами першою, третьою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій. Розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.
Стаття 4-1 Закону України "Про міжнародне приватне право", якою було доповнено вказаний закон відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції про угоди про вибір суду» від 21 вересня 2022 року № 2627-IX учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з такими правовими відносинами. Угода про вибір суду укладається у письмовій формі незалежно від місця її укладення. Угода про вибір суду, якою обрано суд України, укладається у письмовій формі відповідно до закону України. Угода про вибір суду не може передбачати зміну виключної підсудності справи з іноземним елементом судам України. Недійсність правочину, складовою частиною якого є угода про вибір суду, не тягне за собою недійсність угоди про вибір суду.
Зі змісту статті 497 ЦПК України, статей 4-1, 75-77 Закону України "Про міжнародне приватне право" вбачається, що при визначенні підсудності цивільних справ за участі іноземного елемента можуть мати місце договірна, загальна, альтернативна та виключна підсудність.
Відповідно до договірної підсудності сторони заздалегідь своєю угодою можуть обрати будь-який судовий орган певної країни, який вони визнають компетентним при розгляді їх цивільної справи. При цьому з аналізу статей 76, 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" випливає, що у випадку наявності між сторонами договору, в якому встановлена умова про договірну підсудність справи іноземним судам, суди України не мають права розглядати спори між сторонами спору, які уклали угоду про розгляд спорів у іноземному суді, за виключенням випадків, коли такий спір відноситься до переліку справ, визначених у статті 77 Закону, що підпадають під виключну юрисдикцію судів України.
Згідно до статті 8 КЗпП України трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право".
Згідно зі статтею 52 Закону № Закон "Про міжнародне приватне право" до трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Згідно з статтею 53 Закону України "Про міжнародне приватне право" трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном, регулюються правом України в разі, якщо: громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України; громадяни України уклали з роботодавцями-фізичними або юридичними особами України трудові договори про виконання роботи за кордоном, у тому числі в їх відокремлених підрозділах, якщо це не суперечить законодавству держави, на території якої виконується робота; це передбачено законом або міжнародним договором України.
Згідно з статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначені підстави визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено, що відповідач у справі Компанія «ATLANTIC MARITIME GROUP FZE» не знаходиться на території України, у тому числі відсутні на території України його філії або представництва, а також відсутнє його рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення.
Згідно підпункту «b» пункту 19 трудової угоди сторони в трудовій угоді передбачили, що дійсність, тлумачення, побудова, та виконання цієї Угоди регулюються законодавством Саудівської Аравії.
З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач та роботодавець компанія «ATLANTIC MARITIME GROUP FZE» домовились розглядати спори, пов'язані з виконанням умов вказаного договору, у судах Саудівської Аравії.
Відсутність в трудовому договорі вказівки на певний суд Саудівської Аравії, компетентний розглядати справи, не свідчить про те, що сторонами не досягнуто згоди щодо договірної підсудності.
Отже враховуючи, що позивач працював на посаді капітан порту за основним місцем роботи - офіс Компанії в Сафанії, Саудівська Аравія, умовами трудового договору, сторонами погоджено, що умови, викладені у цьому документі, підпадають під дію чинних положень держави, а саме Саудівської Аравії, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК.
Судом першої інстанції, правильно враховано правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 520/6548/17 (провадження № 61-137св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 520/6550/17 (провадження № 61-43102св18) та від 22 січня 2020 року у справі №520/6549/17 (провадження №61-684св19), ід 03 травня 2023 року у справі № 947/18611/21 (провадження № 61-12853св22в).
Доводи апеляційної скарги зведені лише до власного тлумачення законодавства без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, апеляційним судом встановлено, що при постановлені оскаржуваної ухвали судом першої інстанції не було допущено порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому ухвала суду першої інстанції залишається без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Котовського міськрайонного суду Одеської області від 02 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27.12.2024 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова