Справа № 276/2454/24
Провадження по справі №2-а/276/30/24
26 грудня 2024 року смт. Хорошів
Володарсько-Волинський районний суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Збаражського А.М.;
за участю секретаря судового засідання Ігнатенко О.М.,
представника позивача - адвоката Галагуз Д.М.,
представника відповідача - Дідик С.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення №1/135 від 27.05.2024 року, винесену в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 гривень, закривши справу про адміністративне правопорушення.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що в його діях відсутній склад вказаного правопорушення, а сам розгляд відбувся без його участі, відібрання у нього будь-яких підписів і заяв відбувалось під примусом та психологічним тиском працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до рішення комісії з питань приписки Хорошівського району від 29.03.2019 був визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час. Згідно відмітки від 01.08.2023 медичною комісією його було визнано обмежено придатним до військової служби з необхідністю пройти повторний медичний огляд до 01.08.2028. У квітні 2024 року за місцем його роботи надішла повістка з вимогою з'явитись до Житомирського районного ТЦК. 23.04.2024 він прийшов до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де йому вручили нову повістку - з'явитися 01.05.2024 та пройти ВЛК. 01.05.2024 він не з'явився, оскільки з 29.04.2024 по 06.05.2024 перебував на лікарняному. 18.05.2024 він отримав на роботі нову повістку та пішов до ІНФОРМАЦІЯ_4 в АДРЕСА_1 . Там він почекав, до нього не було жодних питань, після чого йому видали пропуск і він пішов додому. В 20-х числах травня до нього зателефонували з Хорошівського районного відділення поліції і повідомили, що він оголошений у розшук, оскільки, начебто не з'являвся на виклики в РТЦК, тому попросили приїхати в Хорошів до них для з'ясування обставин. 23.05.2024 він приїхав до поліції надав документи, що не переховується, пояснив, що вже багато разів приходив до ТЦК на виклики, проходив ВЛК, і його відправляли додому. Після цього він разом з працівниками поліції приїхав до РТЦК в м.Хорошів, де на нього службовці ТЦК чинили психологічний тиск, змушували підписати якісь документи, нічого не пояснювали. Цього ж дня працівники Другого РТЦК повезли його з Хорошева в м.Житомир до ІНФОРМАЦІЯ_5 , возили на проходження ВЛК. В ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 дали повістку про необхідність явки 29.05.2024. 29.05.2024 в ІНФОРМАЦІЯ_6 йому пропонували погодитись та підписати документи на бажання служити, але ОСОБА_1 заперечив проти вказаного через стан здоров'я та недосягнення 25 років. Після чого, його відпустили без будь-яких додаткових повісток чи зобов'язань. При цьому, йому не було видано новий обліковий документ військовослужбовця і в наявне тимчасове посвідчення не було проставлено відповідної відмітки про проходження ВЛК у 2024 році та висновки ВЛК, яке ОСОБА_1 проходив декілька разів протягом квітня-травня 2024 року.
Ухвалою судді від 07.11.2024 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі з повідомленням сторін та встановлено відповідачу строк, до початку розгляду справи по суті, для подання відзиву на позовну заяву.
25.11.2024 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначено, що уповноваженими представниками ІНФОРМАЦІЯ_1 на виконання законодавства з питань військового обов'язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації, 23.04.2024 року здійснено оповіщення громадянина ОСОБА_1 про виклик шляхом вручення йому повістки, де датою прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено 01.05.2024 року. Позивач був зобов'язаний прибути за викликом для визначення призначення на особливий період. Проте у визначений час він не з'явився. Про наявність поважних причин неявки не повідомляв. Таким чином, своїми діями (бездіяльністю) позивач порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме вимоги ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», і тим самим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП. У зв'язку з цим, було направлено звернення до органів Національної поліції про розшук і доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 (від 06.05.2024 №2/1240) в порядку, передбаченому пунктом 56 постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487. З моменту вручення повістки до моменту його розшуку та складання протоколу, самостійно до ІНФОРМАЦІЯ_2 Позивач так і не з'являвся. Позивач не перебував на стаціонарному лікування, і мав можливість прибути до медичного закладу 03.05.24 для продовження лікарняного, тому фактично і мав можливість прибути до ТЦК. Обов'язок з'явитися за викликом до ТЦК під час мобілізації не зникає у військовозобов'язаного за наявності поважних причин неприбуття, тому по завершенню обставин, які заважали прибути вчасно, громадянин зобов'язаний прибути та пояснити причини своєї неявки у визначений в повістці час, надавши документи, які доводять поважність таких причин. Проте, після 06.05.2024 позивач самостійно до ІНФОРМАЦІЯ_2 так і не з'явився, таким чином, проігнорувавши такий виклик.
В судовому засіданні представник позивача позов просила задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві, та розглянути справу без участі позивача.
Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову, враховуючи мотиви, які викладено у відзиві на позов.
Суд, розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Стаття 7 КУпАП визначає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок довести правомірність свого рішення з використанням доказів, які були покладені в основу оскаржуваного рішення з обґрунтуванням висновків про правомірність своїх дій.
Згідно з ч. 3 ст. 79 КАС України, відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву.
Відповідно до ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ( в редакції станом на 01.05.2024) громадяни України зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
За змістом вказаних норм громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до уповноваженого органу у визначений строк.
Судом встановлено, що згідно з копією розписки ОСОБА_1 отримав 23.04.2024 виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 01.05.2024 (а.сп.45). На виклик самостійно не з'явився, а тому щодо останнього ініційовано питання про його розшук і доставку до РТЦК, після чого начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 направлено звернення в ГУНП щодо доставлення ОСОБА_1 , як того, який вчинив адміністративне правопорушення за ст. 210 КУпАП. про що свідчать копії рапортів та звернення від 06.05.2024 (а.сп. 46-47).
23.05.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 не з'явився 01.05.2024 по повістці без поважних причин. В цьому ж протоколі зазначено письмові пояснення, згідно з якими ОСОБА_1 не з'явився через хворобу, про що надав відповідні інформаційні довідки.
Відповідно до Інформаційних довідок з електронної системи охорони здоров'я від 29.04.2024 та від 04.05.2024, які надано ОСОБА_1 уповноваженій особі ІНФОРМАЦІЯ_4 , медичні висновки свідчать про тимчасову непрацездатність в періоди: з 29.04.2024 по 03.05.2024 та з 04.05.2024 по 06.05.2024, відповідно.
27.05.2024 в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 прийнято постанову №2/135 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, якою накладено на останнього штраф у розмірі 17000,00 гривень.
Вказана постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 , як такий, що ухилявся від виконання військового обов'язку, був розшуканий та доставлений органами Національної поліції відповідно до звернення №2/1240 від 23.05.2024 про розшук і доставлення, що передбачено п. 56 постанови КМУ від 30.12.2022 №1487. Відповідно, уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 було повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Встановлено, що ОСОБА_1 23.04.2024 було вручено повістку про явку до ІНФОРМАЦІЯ_4 01.05.2024. Проте, у визначений час він не з'явився, не повідомивши про поважні причини. Після чого, до органів поліції було направлено звернення про розшук та доставку ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 . У подальшому ОСОБА_1 було надано інформаційні довідки з електронної системи охорони здоров'я від 29.04.2024 та від 04.05.2024, але самостійно після хвороби останній не з'явився.
Крім того, 17.05.2024 ОСОБА_1 прибував до ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчить відповідь на запит від 16.12.2024.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
У відповідності до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозаписуючих засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст.62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Презумпція невинуватості застосовується і до адміністративних правопорушень. Таку позицію констатував і Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 не з'явився 01.05.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_4 з поважних причин, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, про свідчать інформаційні довідки з електронної системи охорони здоров'я від 29.04.2024 та від 04.05.2024, які були надані уповноваженій особі ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказане не спростовано стороною відповідача відповідними доказами.
Разом з цим, посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_4 не враховано вказані обставини як поважні при складенні протоколу про адміністратевне правопорушення та постанови про накладення стягнення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП. У свою чергу, зазначено про те, що ОСОБА_1 самостійно мав з'явитися після його хвороби, що не узгоджується з положеннями ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Окрім того, при складенні Постанови №2/135 та визначенні санкції за порушення ОСОБА_1 частини 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення були застосовані норми Закону, що не діяли на момент вчинення адміністративного правопорушення.
Так, зі змісту Постанови № 2/135 вбачається, що ОСОБА_3 не з'явився 01 травня 2024 року за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до резолютивної частини Постанови №2/135, ОСОБА_3 було визнано винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Разом з тим, редакція закону, якою передбачено положення, як підставу накладення адміністративного стягнення - частина 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення набула чинності лише 19.05.2024 року, тобто вже після ймовірного скоєння ОСОБА_3 правопорушення.
Відповідно до положень статті 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Тобто, при складанні Постанови №2/135 та визначенні санкції за ймовірне порушення ОСОБА_3 частини 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення були застосовані норми Закону, що не діяли на момент вчинення адміністративного правопорушення.
Відтак, суд приходить до висновку, що дії відповідача по винесенню постанови є незаконними, оскаржувана постанова прийнята з порушенням вимог закону, а тому вона, на підставі ч. 3 ст. 286 КАС України, підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.
На підставі ст. 19 Конституції України, керуючись ст.ст.7, 9, 23, 213, 251, 280 КУпАП, ст. ст.2, 77, 241-246, 255, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 у справі про адміністративне правопорушення №2/135 від 27 травня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, - закрити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 ,; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 .
Суддя А.М. Збаражський