Справа № 169/862/24
Провадження № 1-кп/169/106/24
27 грудня 2024 року селище Турійськ
Турійський районний суд Волинської області в складі
головуючого ОСОБА_1 ,
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілої ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Осереби Турійського району Волинської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , попереднє місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , не працює, з повною загальною середньою освітою, неодружений, є громадянином України, раніше несудимий,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_6 14 червня 2024 року близько 22 години 00 хвилин в порушення вимог статті 28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , під час словесного конфлікту зі своєю дружиною ОСОБА_4 , керуючись злочинним умислом, направленим на нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний протиправний характер своїх дій та бажаючи настання їх шкідливих наслідків, умисно наніс ОСОБА_4 в присутності малолітнього сина ОСОБА_7 не менше двох ударів кулаком правої руки у ліву частину грудної клітки та один удар кулаком правої руки в ділянку правого плеча, внаслідок чого заподіяв потерпілій ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді перелому третього ребра зліва, синця задньої поверхні грудної клітки зліва, що за ступенем тяжкості належать до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я, та синця правого плеча, що за ступенем тяжкості належить до легких тілесних ушкоджень.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 винуватим себе в пред'явленому обвинуваченні визнав повністю і показав, що на сьогоднішній день проживає в селі Осереби Ковельського району разом зі своєю матір'ю. Станом на 14 червня 2024 року проживав із дружиною та сином ОСОБА_8 , якому на той час було 13 років, по АДРЕСА_2 . 14 червня 2024 року вживав алкогольні напої, ввечері близько 22 години перебував біля будинку. Дружина ОСОБА_4 , проходячи повз нього, зробила йому зауваження щодо вживання ним алкоголю. Між ними розпочався словесний конфлікт, під час якого він вдарив дружину декілька разів правою рукою у грудну клітку та в праве плече, внаслідок чого заподіяв їй тілесні ушкодження. Конфлікт бачив їхній малолітній син ОСОБА_8 , який обхватив його руками та відтягнув від дружини. Після цього викликали поліцію. Просив суворо не карати.
Потерпіла ОСОБА_4 у судовому засіданні показала, що обвинувачений постійно зловживає алкогольними напоями, у зв'язку з чим між ними неодноразово виникали сімейні конфлікти. 29 жовтня 2024 року шлюб між ними розірваний. 14 червня 2024 року вона ввечері повернулася з роботи додому. ОСОБА_6 був у стані алкогольного сп'яніння біля будинку. Близько 22 години між ними розпочався словесний конфлікт, під час якого ОСОБА_6 вдарив її декілька разів правою рукою в грудну клітку та праве плече, що призвело до перелому ребра та інших тілесних ушкоджень. Син ОСОБА_8 , будучи очевидцем їхньої сварки, підбіг до них та, обхвативши ОСОБА_6 руками ззаду, припинив насильство. Вказувала, що тіло й досі їй болить, її колишній чоловік вибачення у неї не просив та вона йому не пробачила такий вчинок. Крім того, й діти з ним не хочуть спілкуватися. Просила призначити йому реальну міру покарання.
Наведені вище показання обвинуваченого є детальними, чіткими та послідовними і цілком узгоджуються з показаннями потерпілої і фактичними обставинами справи, які ніким з учасників судового провадження не оспорюються.
Судом з'ясовано, що всі учасники судового провадження правильно розуміють зміст обставин, які ними не оспорюються, та роз'яснено їм, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Враховуючи, що у суду немає жодних сумнівів у добровільності позиції учасників судового провадження, судом за згодою всіх учасників судового провадження відповідно до частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України визнано недоцільним дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Таким чином суд вважає доведеною винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 Кримінального кодексу України, і кваліфікує такі його дії як умисне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 Кримінального кодексу України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного відсутні, жодних клопотань з цього приводу учасники судового провадження не заявляли.
Відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує в сукупності характер і ступінь суспільної небезпеки, ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є нетяжким злочином, особу винного, який є здоровою працездатною особою, ніде не працює, неодружений, має на утриманні одну неповнолітню дитину, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, має зареєстроване місце проживання, за яким характеризується добре, хоча фактично проживає в іншому населеному пункті, вперше притягується до кримінальної відповідальності.
Також, під час судового розгляду встановлено, що на час вчинення інкримінованого ОСОБА_6 злочину та проведення судово-психіатричної експертизи (31 липня 2024 року) у нього виявлялися ознаки психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності і в той час він перебував у стані гострої алкогольної інтоксикації (простого алкогольного сп'яніння).
Проте, ступінь змін зі сторони психіки не була такою, що позбавляла ОСОБА_6 можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування ОСОБА_6 не потребує.
З урахуванням характеру інкримінованого обвинуваченому злочину, а саме, пов'язаність його з домашнім насильством, суд враховує також обставини, викладені в акті обстеження умов проживання сім'ї ОСОБА_9 , в якому зазначено, що відносини в сім'ї напружені через часті конфлікти між батьками на фоні зловживання батьком спиртними напоями. Діти засуджують негативну поведінку батька, дружні з матір'ю, допомагають один одному.
Як видно з правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року (справа № 166/1065/18) та від 20 серпня 2020 року (справа № 750/1503/19), розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до вчиненого, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
Більше того, факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження, однак під час судового розгляду достовірно встановлено, що за період з 14 червня 2024 року до судового засідання 26 грудня 2024 року обвинувачений навіть вибачення у потерпілої не попросив.
Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 161/12644/20 (провадження № 51-2381км21).
З огляду на вказане, суд вважає, що обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого, відсутні.
Водночас обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого, є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, вчинення кримінального правопорушення в присутності дитини та вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя.
Крім цього, при визначенні міри покарання суд враховує досудову доповідь на обвинуваченого, відповідно до якої ризик вчинення ОСОБА_6 повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки останнього для суспільства є середніми.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
З урахуванням наведеного вище та виходячи із необхідності та достатності покарання, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі в межах санкції частини першої статті 122 Кримінального кодексу України, будучи переконаним в тому, що саме таке покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Суд вважає, що таке покарання відповідатиме принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання.
Враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, зловживання ним алкогольними напоями, його поведінку після вчинення злочину, наслідки, які настали від його протиправних дій - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, думку потерпілої, яка наполягала на реальній мірі покарання, відсутність обставин, що пом'якшують відповідальність, та наявність трьох обставин, що обтяжують покарання, суд дійшов висновку, що у розглядуваному випадку відсутні підстави для застосування положень статті 75 Кримінального кодексу України і звільнення обвинуваченого від призначеного судом покарання з іспитовим строком, про що просила в судовому засіданні захисник обвинуваченого.
Питання про долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог статті 100 Кримінального процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 368, 370, 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд
Визнати винуватим ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з дня приведення цього вироку до виконання.
Речовий доказ: амбулаторну картку хворого на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити в користуванні потерпілої ОСОБА_4 .
Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Турійський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий