Номер провадження: 22-ц/813/5398/24
Справа № 506/837/23
Головуючий у першій інстанції Чеботаренко О. Л.
Доповідач Лозко Ю. П.
17.12.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 07 березня 2024 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
встановив:
У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним вище позовом, який обґрунтовано тим, що 06.06.2020 року між ним та відповідачкою зареєстровано шлюб, від якого сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя не склалося, шлюбні відносини фактично припинені вже близько двох років. Сторони проживають окремо, підтримують спілкування виключно щодо виховання та утримання дитини.
Позивач зазначає, що не має бажання продовжувати шлюбні стосунки, вважає збереження шлюбу неможливим та таким, що суперечить його інтересам.
Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 07 березня 2024 року ОСОБА_2 задоволено. Шлюб, зареєстрований 06 червня 2020 року Подільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис №62, між ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , розірвано.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на обставини якими заперечувала проти позову ОСОБА_2 , просить скасувати рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 07 березня 2024 року та залишити позов ОСОБА_2 без розгляду, з тих підстав, що вказаний вище позов останній не підписував.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві позивач ОСОБА_2 просить залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим. Позивач також звертає увагу на те, що наданий судом першої інстанції сторонам строк на примирення не вплинув на його стійке небажання продовжувати шлюбні відносини з відповідачкою.
У судовому засіданні скаржниця ОСОБА_1 підтримала вимоги скарги, надала пояснення за її доводами, представник ОСОБА_4 - адвокат Дрогобецька Т.Ю. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідачки, посилаючись на законність оскаржуваного рішення суду, і незміну позицію позивача щодо розірвання між сторонами шлюбу, про що він зазначав як у суді першої інстанції та і під час апеляційного перегляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення скаржниці та представника позивача адвоката Дрогобецької Т.Ф. за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним нормам.
Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення вказаного вище позову ОСОБА_2 , суд виходив з того, що збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача з огляду на його небажання продовжувати шлюбні відносини з відповідачкою, які на час подання цього позову між сторонами припинені.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.
Судом встановлено, що сторони з 06 червня 2020 року перебувають у зареєстрованому шлюбу, від цього шлюбу мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сторони проживають окремо, спільне господарство не ведуть, шлюбні стосунки між ними припинені.
Вказані обставини скаржницею не заперечуються.
Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_2 зазначив, що спільне життя між ним та відповідачкою не склалося, шлюбні відносини поступово погіршувалися, стало відсутнім порозуміння та повага, бажання продовжувати шлюбні відносини він не має, спільне господарство не ведеться з листопада 2021 року, вважає, що такий шлюб є лише формальним, оскільки особисті відносини між ним та відповідачкою вже тривалий час мають негативний характер, нормальне спілкування відсутнє. На переконання позивача, подальше спільне життя з відповідачкою і збереження їхнього шлюбу неможливе і суперечить його інтересам.
Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина 1 статті 24 СК України).
Частинами 3, 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною 2 статті 104, частиною 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
За змістом частини 3 статті 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до частини 1 статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Отже шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Як встановлено судом і не заперечується скаржницею, на час подання до суду цього позову та вирішення судом справи по суті сторони проживають окремо, апеляційний суд також враховує, що ухвалою Красноокнянського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2023 року сторонам було надано тримісячний строк для примирення, після закінчення якого бажання позивача розірвати шлюб не змінилось.
Залишилась незмінною позиція ОСОБА_2 про розірвання шлюбу і за 8 місяців, що минули з часу ухвалення Красноокнянським районним судом Одеської області рішення від 07 березня 2024 року.
Крім того, позивач ОСОБА_2 приймаючи участь у судовому засіданні 10 грудня 2024 року щодо підписання свого позову особисто, підтвердив це, та висловлюючи свою думку щодо можливості розгляду справи за відсутності скаржниці, яка не з'явилась до судового засідання з певних причин, наполягав на законності оскаржуваного відповідачкою рішення суду та розірванні шлюбу з відповідачкою, збереження якого вважав є неможливим і суперечить його інтересам.
Шлюб - це сімейний добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, їх спільність, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану та спрямований на створення сім'ї.
Добровільність шлюбу одна з основних його засад.
Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.
За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім'ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз/сім'ю/шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.
Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.
За ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Отже з урахуванням вказаної вище позиції позивача, зазначеної вільної згоди між сторонами по справі не має.
Чинне законодавство України забороняє примушування до шлюбу. Примушування значить добиватися певної поведінки від особи за допомогою фізичного або психічного насильства.
Підсумовуючи наведене та враховуючи усі встановлені у справі обставини, конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст. 51 Конституції України), право особи припинити шлюбні відносини та недопущення примушування до збереження шлюбних відносин (ч.1 ст.24, ч.3, ч.4 ст.56 СК України), оскільки сторони проживають окремо, шлюбні стосунки між ними припинено, і позивач не має наміру та бажання зберегти шлюб з відповідачкою, подальше сумісне проживання сторін і збереження їхнього шлюбу є неможливим та буде суперечити інтересам позивача, тому апеляційний суд вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про задоволення позову ОСОБА_2 .
Стосовно посилань скаржниці ОСОБА_1 в якості доводів апеляційної скарги щодо не підписання позивачем особисто поданого позову колегія суддів зауважує, що апеляційним судом розглянуто клопотання скаржниці про призначення у справі почеркознавчої експертизи в задоволенні якого відмовлено ухвалою від 17 грудня 2024 року, крім того, вказане не стосується предмету позову, і не є підставою для залишення його без розгляду відповідно до вимог процесуального закону, за умови підтвердження позивачем його волевиявлення на подання та підписання цього позову вимоги якого підтримав як під час вирішення судом першої інстанції справи так і під час її апеляційного перегляду.
Також не стосуються предмету апеляційного перегляду і посилання скаржниці про відкрите за її заявою кримінального провадження за ознаками ч.1 ст. 358 КК України (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів), крім того, відсутній за таким і обвинувальний вирок, який набрав законної сили.
Щодо доводів скаржниці ОСОБА_1 про позбавлення її судом першої інстанції можливості надати докази на підтвердження своїх заперечень проти позову, колегія суддів зауважує, що відповідачка ОСОБА_1 була повідомлена про розгляд судом цієї справи та реалізувала на власний розсуд свої процесуальні права: знайомилась із матеріалами справи, надала суду відзив на позов із долученням доказів на підтвердження власних заперечень, також приймала участь у судових засіданнях, зверталась до суду із заявами та клопотаннями.
Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю загалом зводяться до суб'єктивного тлумачення скаржницею норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими зазначені вище висновки суду з якими не погоджується відповідачка.
Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржницею не надано.
Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.
Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.
У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 07 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 20 грудня 2024 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
В.В. Кострицький