Номер провадження: 33/813/2887/24
Номер справи місцевого суду: 495/9630/24
Головуючий у 1-й інстанції Волкова Ю.Ф.
Доповідач Лозко Ю. П.
16.12.2024 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду судової палати у цивільних справах Лозко Ю.П.,
за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В., захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвоката Грицуляка Тараса Петровича
розглянувши апеляційну скаргу захисника Грицуляка Тараса Петровича
на постанову судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня 2024 року
встановив:
Постановою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 204-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн. Вирішено питання щодо судового збору.
Cудом першої інстанції встановлено, що 17 жовтня 2024 о 21:20 год. в Одеській області, Білгород-Дністровський район, в прикордонній смузі в районі 56 км +700 м автодороги Одеса-Рені на відстані 5 м від лінії державного кордону України район прикордонного знаку № 0609/05 на напрямку Удобне «Україна» - Паланка (Республіка Молдова) був виявлений громадянин ОСОБА_1 , який у складі групи осіб здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з території України до Республіки Молдова з метою отримання статусу біженця поза пунктами пропуску та без дозволу відповідних органів влади, чим порушив 9 Закону України «Про державний кордон України», та ст. 5,6 Закону України «Про прикордонний контроль» за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 204-1 Кодексу.
В апеляційній скарзі захисник Грицуляк Т.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати постанову судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня 2024 року та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 204-1 КУпАП.
За доводами апеляційної скарги суд розглянув справу без участі ОСОБА_1 , останній про дату, час та місце розгляду справи не повідомлявся у спосіб, визначений законом, тому був позбавлений можливості прийняти участь в судовому засіданні та надати заперечення з приводу складеного відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення. Будь-яких заяв про розгляд справи у його відсутність ОСОБА_1 не писав та до суду не подавав, у тому числі і під час складення протоколу, тому посилання суду на таку заяву, як на підставу розгляду справи у відсутність ОСОБА_1 та повідомлення його належним чином є таким, що не відповідає дійсності. На думку захисника у діях ОСОБА_1 відсутній склад інкримінованого адміністративного правопорушення, оскільки під час його затримання, він надав пояснення про те, що 17 жовтня 2024 року він разом із дружиною направлялися до м. Білгород-Дністровський для доставлення дерев'яної альтанки, яка знаходилася в багажному відділенні мікроавтобуса, разом із ними в салоні транспортного засобу перебував також ОСОБА_2 , який також направлявся у зазначений вище населений пункт у власних справах, характер яких не повідомляв. Проїжджаючи дорогою, їх транспортний засіб зупиняли 4 рази на блокпостах та перевіряли документи, вміст багажного відділення. Після проїзду останнього блокпосту, рахуючись трасою Одеса-Рені в напрямку м. Білгород-Дністровський, на прохання ОСОБА_2 , вони зупинилися на узбіччі дороги, та у цей час коли ОСОБА_2 вийшов із транспортного засобу та покинув салон автомобілю, ОСОБА_1 залишався поруч з дружиною в авто, після чого на місці зупинки транспортного засобу з'явилися працівники прикордонної служби та наказали покинути автомобіль. Відповідаючи на запитання прикордонників, ОСОБА_1 заперечував намір незаконного перетину кордону, про ту обставину, що лінія державного кордону проходить на відстані 5 метрів йому відомо не було, зупинилися лише з метою справляння ОСОБА_2 природніх потреб. Захисник вважає, що сукупність доказів, що містять у справі, не доводять вину ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованого адміністративного правопорушення.
Разом з апеляційною скаргою захисник подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що справу розглянуто без участі ОСОБА_1 , копію оскаржуваної постанови не отримував, з її змістом ознайомився лише 28 жовтня 2024 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
В судовому засіданні захисник Грицуляк Т.П. підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
Зважаючи на положення статті 268 КУпАП, які не містять імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, апеляційний суд, врахувавши фактичні обставини справи, вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 .
Вислухавши захисника Грицуляка Т.П., перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Строк на апеляційне оскарження, пропущений із поважних причин, може бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи.
При вирішенні питання про можливість поновлення пропущеного процесуального строку, суд має зважати на причини, які слугували перешкодами у реалізації особою права на апеляційне оскарження.
Поважними причинами потрібно вважати лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка подала апеляційну скаргу, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане скаржником клопотання може бути задоволене.
Лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.
Так, 23 жовтня 2024 року судом прийнято вказану постанову, тому у відповідності до ст. 294 КУпАП перебіг строку на її апеляційне оскарження розпочався з 24 жовтня 2024 року і закінчився 02 листопада 2024 року.
З матеріалів справи убачається, що справу розглянуто без участі ОСОБА_1 , останній копію оскаржуваної постанови не отримував, тоді як апеляційна скарга засобами поштового зв'язку подана 04 листопада 2024 року.
З огляду на вказане, апеляційний суд вважає наведені апелянтом доводи у якості причин пропуску строку на апеляційне оскарження поважними, у зв'язку з чим клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню.
Переглядаючи справу про адміністративне правопорушення в межах доводів викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд враховує таке.
Диспозиція ч.1 ст. 204-1 КУпАП передбачає відповідальні за перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
У той час як, диспозиція ч.2 ст. 204-1 КУпАП визначає адміністративним правопорушення ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Аналіз змісту диспозиції ч.ч. 1,2 статті 204-1 КУпАП дає підстави дійти висновку про те, ці норми за своєю властивістю є бланкетними, тобто з метою їх застосування та врегулювання суспільних відносин, виникає необхідність звернення до нормативно-правових актів, які детально регламентують зазначені правила.
Статтею 9 Закону України «Про державний кордон України» (далі - Закон) передбачено, що перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством. Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, автомобільних і пішохідних шляхах, в аеропортах (аеродромах), морських і річкових портах, включаючи частину їх акваторії (захищена повністю або частково огороджувальними гідротехнічними спорудами чи об'єктами природного походження), з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, на якій здійснюються прикордонний, митний контроль, інші види контролю і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Положення про пункти пропуску через державний кордон України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.1 ст. 12 Закону пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України.
Відповідно до ст. 35 Закону особи, винні в порушенні або спробі порушення режиму державного кордону України, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, у незаконному переміщенні або спробі незаконного переміщення через державний кордон України вантажів, матеріалів, документів та інших предметів, а також в інших порушеннях законодавства про державний кордон України, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством України.
Правила, які визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року №724) (далі - Правила).
Відповідно до положень п.2 Правил перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Також п.2-1 Правил унормовано, що виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначених в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пункті 2-2 цих Правил, може здійснюватися самостійно без осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на підставі довідки про перебування таких осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені відповідно в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пункті 2-2 цих Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил.
Також зазначеними правилами також регламентовано винятки для громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які прямують для роботи на морських суднах, суднах внутрішнього плавання у складі екіпажів таких суден або для проходження практичної підготовки на суднах, а також, які відносяться до авіаційного персоналу, є державними інспекторами з безпеки авіації або особами, уповноваженими на проведення перевірок Державіаслужби, та працівниками Державного авіаційного підприємства “Україна», якщо вони прямують для роботи (виконання службових обов'язків) за кордоном або тренажерної підготовки, а також є студентами або курсантами закладів освіти України, які прямують для проходження практичної льотної підготовки в іноземні заклади освіти або в авіаційні школи, здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетинання державного кордону України, наявності підтвердних документів.
24 лютого 2022 року N 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", відповідно до пункту 31 частини 11 статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", затверджений Указ Президента України 24 лютого 2022 року N 64/2022, яким в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який, у подальшому, продовжено й який триває досі.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, на підставі УказуПрезидента України від 24 лютого 2022 року N 69/2022 в Україні оголошено загальну мобілізацію, яка передбачає для громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років обмеження у праві виїзду за кордон.
Пунктами 5,6 ч.1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану:
-запроваджувати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світломаскування
-встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Поняття доказів та джерела їх отримання, визначені ст. 251 КУпАП, зокрема, до таких джерел законодавець відносить протокол про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Приймаючи оскаржувану постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 204-1 КУпАП, суд першої інстанції виходив із того, що його вина підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, рапортом, копією документів, що посвідчують особу.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ПдРУ №294148 від 17 жовтня 2024 року, працівником прикордонної служби зафіксовано, що: «17 жовтня 2024 року о 21:20 год в Одеській області, Білгород-Дністровському районі, в прикордонній смузі в районі 56 км+700м автодороги Одеса-Рені на відстані 5м від лінії державного кордону України, район прикордонного знаку №0609/05 на напрямку Удобне (Україна) - Паланка (Республіка Молдова) прикордонним нарядом «Контрольний пост» був виявлений ОСОБА_1 , який здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з території України до Республіки Молдова з метою отримання статусу біженця, поза пунктом пропуску та без дозволу відповідних органів влади, чим порушив ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» та ст. 5,6 Закону України «Про прикордонний контроль».
Від підпису вказаного вище протоколу ОСОБА_1 відмовився у присутності свідків, що засвідчено їх підписами. Також ОСОБА_1 відмовився від надання пояснень на підставі ст. 63 Конституції України.
У протоколі зазначено, що до нього додаються рапорт військовослужбовця, копії паспортів громадян України для виїзду за кордон.
З рапорту інспектора прикордонної служби відділення моніторингу обстановки відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_3 убачається, що 17 жовтня 2024 року о 21:20 год, перебуваючи у прикордонному наряді «Контрольний пост» (Одеська область, Білгород-Дністровський район, транзитна ділянка автодороги «Одеса-Рені» 56км+700м) в районі прикордонного знаку на відстані 5 метрів від лінії державного кордону України на напрямку н.п. Удобре (Україна) - Паланка (Республіка Молдова) було виявлено громадянина України ОСОБА_1 , який спільно з громадянином України ОСОБА_2 , здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону з території України на територію Республіки Молдови у складі групи осіб поза пунктами пропуску та без дозволу посадових осіб Держприкордонслужби України з метою отримання статусу біженця.
До матеріалів справи також долучено копії паспортів громадян України ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для виїзду за кордон.
Матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 мав дозвільні документи, які надавали йому, як громадянину України чоловічої статі та призивного віку, право на перетинання державного кордону, зважаючи на обмеження, встановлені законодавством.
Окрім цього, апеляційний суд зауважує, що сукупність таких обставин, як: місце зупинки транспортного засобу та затримання ОСОБА_1 , а саме - 5 метрів від лінії державного кордону на напрямку н.п. Удобне (Україна) - Паланка (Республіка Молдова) у темну пору доби (21:20 год) разом з іншим чоловіком призивного віку ( ОСОБА_6 ), наявність у нього із собою паспорту для виїзду за кордон, вагомо свідчать про наявність у діях ОСОБА_1 наміру на вчинення інкримінованого правопорушення та спростовують твердження захисника про те, що він не мав умислу на скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 204-1 КУпАП.
Твердження захисника про те, що ОСОБА_1 не мав наміру вчинення інкримінованого правопорушення, а рухався у напрямку міста Білгород-Дністровський з метою доставки замовнику дерев'яної альтанки, яка знаходилася в багажному відділенні мікроавтобуса, апеляційний суд оцінює критично, оскільки захисником не надано документальних відомостей на підтвердження цих обставин, зокрема, але не виключно товарно-транспортної накладної чи б то інших документів, які б безумовно підтверджували ту обставину, що у часі та місці, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 здійснював доставку цього виробу конкретній (персоніфікованій) особі у м. Білгород-Дністровський.
Доказів, як б підтверджували правомірну (легітимну) мету поїздки ОСОБА_1 , який проживає за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, с. Мазурівка,
вул. Чорновола, буд. 54 до Одеської області, м. Білгород-Дністровський, та рух у темну пору доби, вздовж лінії державного кордону, матеріали справи не містять.
Також відсутні докази на підтвердження того, що під час складення адміністративних матеріалів, ОСОБА_1 наголошував на тому, що він не покидав салон транспортного засобу, залишаючись в автомобілі, оскільки матеріали справи не містять таких його письмових пояснень.
Та обставина, що ОСОБА_1 не був обізнаний про те, що поряд з місцем зупинки транспортного засобу на відстані 5м проходить лінія державного кордону спростовується фактичними обставинами справи, а саме місцем затримання ОСОБА_1 , поряд з яким знаходився прикордонний знак.
Щодо аргументів апелянта про розгляд справи суддею першої інстанції без його участі, апеляційний суд зазначає про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За висновком ЄСПЛ з огляду на принцип, згідно з яким Конвенція покликана гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними, право на справедливий суд не може вважатися ефективним, якщо клопотання та зауваження сторін не будуть справді "заслухані", тобто належним чином розглянуті судом. У рішеннях судів і трибуналів мають бути належним чином наведені підстави, на яких вони ґрунтуються. Цей обов'язок обґрунтовувати рішення не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, висунутий скаржником, а передбачає, що сторони судового провадження можуть розраховувати на отримання конкретної та чіткої відповіді на аргументи, які є вирішальними для результату цього провадження. Ступінь застосування цього обов'язку обґрунтовувати рішення може змінюватися залежно від характеру рішення та має визначатися з огляду на обставини справи (див. рішення у справі "Мазахір Джафаров проти Азербайджану" (Mazahir Jafarov v. Azerbaijan), заява N 39331/09, пункти 34 і 35, від 02 квітня 2020 року з подальшими посиланнями).
Переглядаючи цю справу апеляційний суд враховує усталену практику ЄСПЛ, зокрема рішення у справі справі "Серявін та інші проти України", де ЄСПЛ зазначав: "ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті".
Апеляційний суд враховує, що цю справу про адміністративне правопорушення суддею першої інстанції розглянуто за відсутності ОСОБА_1 водночас, це не вплинуло на правильність висновку судді про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 204-1 КУпАП.
Крім того, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості захищати свої інтереси у суді, шляхом подання апеляційної скарги з наведенням мотивів і доводів в обґрунтування власної правової позиції захисту, і це право йому було забезпечено апеляційним судом, шляхом проведення судового засідання за участі його захисника.
Окрім того, апеляційним судом створено умови з метою забезпечення реалізації права ОСОБА_1 особисто надати пояснення у судовому засіданні під час апеляційного перегляду справи, однак особа, яка притягається до адміністративної відповідальності в судове засідання не з'явився, тим самим нівелював можливість надати пояснення особисто.
Таким чином, апеляційним судом забезпечено реалізацію права
ОСОБА_1 бути "почутим", тим самим дотримано гарантії справедливого розгляду справи.
Іншими доводами апеляційну скаргу захисник не обґрунтовує.
Отже апеляційним переглядом встановлено, що суддею відповідно до
ст. 252 КУпАП, оцінені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Порушень судом першої інстанції норм КУпАП під час з'ясування обставин по справі апеляційним судом не встановлено.
За таких обставин, підстав для закриття провадження справи не встановлено, і висновок судді про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 204-1 КУпАП є вірним.
Підсумовуючи наведене вище апеляційний суд вважає, що відсутні передбачені законом підстави для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження по справі за п. 1 ст. 247 КУпАП, з мотивів наведених у скарзі.
Керуючись ст. 294 КУпАП
постановив:
Клопотання захисника Грицуляка Тараса Петровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня 2024 року.
Апеляційну скаргу захисника Грицуляка Тараса Петровича залишити без задоволення.
Постанову судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Ю.П. Лозко