Номер провадження: 22-ц/813/5765/24
Справа № 947/19237/23
Головуючий у першій інстанції Васильків О.В.
Доповідач Лозко Ю. П.
12.11.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Соболєвої Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2023 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на спадкове майно,
встановив:
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним вище позовом у якому просила встановити факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 , з 15.01.2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , якій на праві власності належала квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивачка ОСОБА_1 мешкала у вказаній вище квартирі та вела спільне господарство з ОСОБА_3 з січня 2014 року. Після смерті ОСОБА_3 позивачка ОСОБА_1 оплатила послуги з поховання, отримала свідоцтво про смерть та продовжувала мешкати у спірній квартирі, у якій здійснювала поточний ремонт та сплачувала усі необхідні комунальні платежі.
У зв'язку із тим, що відповідачка ОСОБА_2 почала заявляти про свої права на вказану квартиру АДРЕСА_3 , на підставі родинних відносин з ОСОБА_3 , позивачка звернулась до приватного нотаріуса Сімаченко С.Л. з заявою про прийняття спадщини, однак отримала роз'яснення про необхідність надання нею документів, що підтверджують родинні відносини, документальне підтвердження факту сумісного проживання з померлою, правовстановлюючі документи на спадкове майно.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2023 року задоволено позов ОСОБА_1 .
Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 з 15 січня 2014 року по 27 січня 2020 року.
Визнано право власності за ОСОБА_1 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В апеляційній скарзі керівник Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, як особа, яка не приймала участь у розгляді цієї справи, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2023 року та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що спір між сторонами справи є штучним з метою оформлення права власності на квартиру померлої особи, що унеможливіть перебачу у власність територіальної громади відумерлої спадщини, при цьому суд першої інстанції розглянув справу без залучення та участі Одеської міської ради, чим порушив права та обов'язки останньої, зважаючи на відсутність на час звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом спадкоємців за заповітом чи законом, після смерті ОСОБА_3 які б вступили у право на відповідне спадкове майно, спадщина може перейти до територіальної громади на підставі рішення суду.
Правом на відзив позивачка та відповідачка не скористалися.
У судовому засіданні представник скаржника прокурор Пустовой В.С. підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Учасники справи будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи до судового засідання не з'явилися, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подавали, що відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника скаржника за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає.
Задовольняючи вказаний вище позов ОСОБА_1 суд виходив з того, що позивачка є спадкоємцею після смерті ОСОБА_3 , якій за життя належала квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та в якій спільно зі спадкодавицею з січня 2014 року, на момент смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та по теперішній час проживає позивачка ОСОБА_1 .
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17 та від 08.02.2019 №915/20/18).
В контексті правовідносин у цій справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
В законодавстві України не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки, орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим. Приміром, таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах держави, у разі відсутності в органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, повноважень щодо звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Необхідно зауважити, що Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 справа № 469/1044/17).
Таким чином, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо можливості набуття територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради права власності на відумерлу спадщину.
Однак, незважаючи на наявні повноваження і обов'язки Одеської міської ради, останньою не вжито необхідних заходів для звернення до суду з апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2023 року.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду у розумний строк (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів (постанова Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18).
Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 сформувала правову позицію, відповідно до якої сам факт не звернення до суду уповноваженого органу з позовом (апеляцією, як у даному випадку), який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави та територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту таких інтересів, шляхом звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Київською окружною прокуратурою міста Одеси листом від 02.05.2024 за № 3269вих-24 повідомлено Одеську міську раду щодо ухвалення Київським районним судом міста Одеси рішення від 07.07.2023 у справі № 947/19237/23 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на квартиру померлої за ОСОБА_1 .
Відповідно до листа Одеської міської ради від 22.05.2024 № 66-пр/вих їй про такий факт не було відомо до надходження листа Київської окружної прокуратури міста Одеси від 02.05.2024 № 3269вих-24, відтак апеляційна скарга на рішення суду Одеською міською радою не подавалась.
З урахуванням тієї обставини, що Одеською міською радою протягом розумного строку не вжито заходів для апеляційного оскарження рішення Київського районного суду міста Одеси від 07.07.2023 у справі № 947/19237/23 щодо встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на вказану квартиру, що підтверджується зазначеним вище листом, на запит окружної прокуратури, на цей час є підстави для пред'явлення цієї апеляційної скарги прокурором, що визначено ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Як убачається з матеріалів справи, 08.08.1997 року ОСОБА_5 , яка діяла від імені ОСОБА_6 за довіреністю продала, а ОСОБА_3 купила квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.12.2014 року по справі №520/12774/14-ц визнано Договір купівлі-продажу нерухомого майна № 864/97 квартири АДРЕСА_1 , укладений 08.08.1997 року на Одеській Новій Біржі між ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_5 , що діяла від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності серії ААІ № 918481 реєстр № 8-1913, посвідченої державним нотаріусом Першої одеської держаної нотаріальної контори Шепелюк Р.Ю. 09.07.1997 року з іншої сторони, дійсним.
ОСОБА_3 , 1953 року народження, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.
З матеріалів спадкової справи №13/2013 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , заведеної 06.04.2023 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л., убачається, що 06.04.2023 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті її тітки ОСОБА_3 ..
06.04.2023 року приватний нотаріус ОМНО Сімаченко С.Л. видала ОСОБА_1 письмову відповідь №64/02-14 щодо видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою роз'яснено, що для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке належало померлій ОСОБА_3 необхідно надати документи, підтверджуючі факт сумісного проживання з померлою, родинні відносини з померлою, правовстановлюючі документи на спадкове майно. В разі відсутності вказаних документів, роз'яснено необхідність звернення до суду за отриманням рішення у порядку спадкування на спадкове майно.
10.04.2023 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті її тітки ОСОБА_3 .
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц).
Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 5 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Співучасть - це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов'язку. Важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов'язків. Ця ознака дозволяє відрізняти процесуальну співучасть від інших видів участі множинності заінтересованих осіб, зокрема, від участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Згідно з частиною першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
За змістом наведеної норми цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Таким чином, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.
У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15 (провадження № 61-16776св20) касаційний суд виснував, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача. […] Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Отже, належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.
Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18), Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 757/31237/18.
Предметом позову в цій справі є, матеріально-правові вимоги позивачки про встановлення факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 , з 15.01.2014 року по 27.01.2020 року та визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зі спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 №13/2013, яка заведена приватним нотаріусом Сімаченко С.Л. 06.04.2023 року за заявою ОСОБА_1 остання звернулась до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті її тітки ОСОБА_3
ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті її тітки ОСОБА_3 лише 10.04.2023 року
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням (частини перша, третя статті 1277 ЦК України).
Отже, за умови відсутності спадкоємців за заповітом та законом, усунення спадкоємців від спадщини, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття спадщина може перейти до територіальної громади на підставі рішення суду.
Відповідно до статті 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
Отже зважаючи на несвоєчасне подання заяви позивачкою про прийняття спадщини та відсутність на час її звернення до суду із вказаним позовом інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , які б вступили у спадщину, колегія суддів виснує, що встановлення юридичного факту, про який просить ОСОБА_1 , у контексті положень ч.ч.1,3 ст. 1277 ЦК України, ст. 338 ЦПК України, впливає на права органу місцевого самоврядування, за місцем відкриття спадщини.
Як убачається з матеріалів справи померла ОСОБА_3 проживала у м. Одеса, тож органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини є Одеська міська рада.
Водночас, Одеська міська рада не залучена до участі у цій справі, що позбавило її можливості висловити свої заперечення проти позовної заяви ОСОБА_1 чи то погодитись із її вимогами.
Відтак, невірно визначений суб'єктний склад у цій справі унеможливлює розгляд справи по суті вказаних вище позовних вимог.
Клопотань про заміну відповідачів у справі або про залучення до участі у справі інших співвідповідачів протягом підготовчого провадження від позивачки не надходило.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що позбавлений можливості залучити до участі у справі належного співвідповідача, оскільки немає передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі, крім випадків процесуального правонаступництва, передбаченого ст. 55 ЦПК України.
Суд першої інстанцій не вирішив питання про склад осіб, які повинні брати участь у справі та не звернув уваги на те, що заявлений позивачем спір неможливо вирішити через неналежний склад відповідачів, а тому наведені позивачкою доводи не мають правового значення для правильного вирішення спору.
При цьому апеляційний суд не надає правової оцінки іншим доводам апеляційної скарги та обставинам, якими скаржник заперечує проти позовних вимог, оскільки це може мати місце під час розгляду справи із усіма належними відповідачами по справі.
Ураховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30), іншим, окрім проаналізованих вище доводам скаржника апеляційний суд оцінки не дає, як таким, що ґрунтуються на суб'єктивному тлумаченню норм процесуального права, а також з огляду на встановлення апеляційним судом порушення суб'єктного складу відповідачів, яке є обов'язковою підставою для відмови у задоволенні позову.
Так, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" N 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.4 ч.1, абз.1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга керівника Київського окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з наведених вище підстав.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог
Тож з позивачки на користь скаржника підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги 10 557,49 грн (5 964,73+1073,60)*1,5%) (т.2 а.с.28, 30).
Керуючись ст.ст.367, 374,376 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на спадкове майно.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Одеської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 03528552) судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 10 557,49 грн.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 18 листопада 2024 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
М.В. Назарова