Номер провадження: 22-ц/813/2962/24
Справа № 509/6268/20
Головуючий у першій інстанції Бочаров А.І.
Доповідач Карташов О. Ю.
03.10.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.
за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
треті особи - Овідіопольська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду
апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Безверхий Андрій Миколайович
на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Овідіопольська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , про визнання майна особистою приватною власністю, виключення майна зі складу спадкового майна та визнання права власності на майно
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана до канцелярії суду її представником - адвокатом Шибко Андрієм Іллічем, до ОСОБА_2 , треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог: Овідіопольська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , про визнання майна особистою приватною власністю, виключення майна зі складу спадкового майна та визнання права власності на майно, в якій просила суд:
1) визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 , як її частку у спільно набутому майні подружжя у законному шлюбі із померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавцем ОСОБА_4 , наступне нерухоме майно:
- 1/2 частку земельної ділянки із кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
2) Виключити зі складу спадкового майна, що залишилось після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 , наступне нерухоме майно, що є особистою приватною власністю ОСОБА_1 :
- 1/2 частку земельної ділянки із кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
3) Визнати за ОСОБА_1 , з урахуванням розміру її частки у спільно набутому майні подружжя у законному шлюбі із померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавцем ОСОБА_4 , в цілому право власності на наступне нерухоме майно:
- 3/4 частки земельної ділянки із кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 3/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 вказала, що 26 жовтня 2007 року нею був зареєстрований законний шлюб з ОСОБА_4 . Під час цього шлюбу подружжям ОСОБА_5 був побудований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Після введення означеного будинку в експлуатацію право власності на будинок за взаємною усною згодою подружжя ОСОБА_5 було формально зареєстроване на ім'я її чоловіка - ОСОБА_4 , про що 31 січня 2008 року на ім'я її чоловіка - ОСОБА_4 , на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 були видані Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 31.01.2008 року та Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 31.01.2008 року. Тобто житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був побудований і зареєстрований на праві власності за чоловіком позивачки ОСОБА_1 саме під час її зареєстрованого шлюбу із гр-ном ОСОБА_4 , а отже є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 .
При цьому, в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 також зазначила, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був побудований подружжям ОСОБА_5 під час їх шлюбу на земельній ділянці із кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , і яка була придбана одноосібно й особисто її чоловіком ОСОБА_4 ще до укладення 26.10.2007 року його законного шлюбу із позивачкою ОСОБА_1 .
Таким чином, позивачка ОСОБА_1 , як законна дружина ОСОБА_4 , вважає, що набула право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, позивачка ОСОБА_1 також вказує на те, що набувши право власності на 1/2 частину житлового будинку, спільно набутого у шлюбі, позивачка також набула і право власності на 1/2 частку земельної ділянки із кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 її, позивачки, чоловік ОСОБА_4 помер, після його смерті відкрилась спадщина на належну йому за життя половину спільно набутого у шлюбі із позивачкою ОСОБА_1 нерухомого майна подружжя, яка складається з:
- 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ,
- 1/2 частку земельної ділянки із кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Саме такий обсяг спадкового майна залишився після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 (померлого чоловіка позивачки ОСОБА_1 ) і, за твердженням позивачки, підлягає поділу в рівних частках між 2 (двома) спадкоємцями, тобто між відповідачем ОСОБА_2 (як сином померлого спадкодавця) і позивачем ОСОБА_1 (як дружиною померлого спадкодавця).
При цьому позивачка ОСОБА_1 також посилалась на те, що обсяг спадкового майна, яке залишилось після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка - спадкодавця ОСОБА_4 , та коло його спадкоємців і факт наявності спору між спадкоємцями були остаточно з'ясовані у іншій цивільній справі № 509/1124/13-ц Овідіопольським районним судом Одеської області. Так, серед іншого, в рамках цивільної справи № 509/1124/13-ц були заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 до Овідіопольської державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 , про визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом після смерті батька - спадкодавця ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на спадкове майно: на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га, які обидві розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов ОСОБА_2 в рамках справи № 509/1124/13-ц був обґрунтований тим, що позивач ОСОБА_2 не має можливості в нотаріальному порядку оформити свої спадкові права після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлювальних документів на спадкове майно та офіційною письмовою відмовою державного нотаріуса Овідіопольської районної ДНК Білобрової О.М. у листі №2152/02-14 від 17.12.2012 р. щодо видачі свідоцтв про право на спадщину.
Крім того, позов ОСОБА_2 в рамках справи № 509/1124/13-ц був обґрунтований також і тим, що спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 прийняв він сам, як рідний син померлого, та дружина батька - відповідачка ОСОБА_1 , і їхні частки у спадщині є рівними. При цьому позивач ОСОБА_2 в рамках справи № 509/1124/13-ц посилається на те, що вказане спадкове майно було особистою приватною власністю його батька, що дружина батька - відповідачка ОСОБА_1 участі у придбанні цього майна не приймала.
Разом з тим, в рамках справи № 509/1124/13-ц дружина померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 - відповідачка ОСОБА_1 , категорично заперечувала позовні вимоги ОСОБА_2 та письмово зазначала, що вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому їй, як дружині померлого спадкодавця, належить 1/2 частина спірного нерухомого майна(житлового будинку та земельної ділянки). Інша 1/2 частина цього майна підлягає поділу в порядку спадкування між спадкоємцями.
В рамках справи № 509/1124/13-ц ОСОБА_1 , 10.09.2020 року звернулась з зустрічним позовом до ОСОБА_2 , яким просила суд визнати особистою приватною власністю 1/2 частку земельної ділянки та 1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , виключити ці її частки зі складу спадкового майна, що залишилось після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 , та визнати за нею, ОСОБА_1 , з урахуванням розміру її частки у спільно набутому майні подружжя, в цілому право власності на 3/4 земельної ділянки та 3/4 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 08.12.2020 року в рамках справи № 509/1124/13-ц вказана зустрічна позовна заява ОСОБА_1 була передана до канцелярії суду для визначення складу суду для розгляду позову в порядку ст. 33 ЦПК України.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 11.12.2020 року було відкрито провадження в справі по цивільній справі № 509/6268/20 за вище вказаним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Овідіопольська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , про визнання майна особистою приватною власністю, виключення майна зі складу спадкового майна та визнання права власності на майно.
Таким чином, між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , виник і залишається невирішеним майновий спір про визнання майна особистою приватною власністю, виключення майна зі складу спадкового майна та визнання права власності на майно, який стосується розподілу між ними часток:
- земельної ділянки із кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,
- житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки відповідач ОСОБА_2 не визнає факт спільного набуття майна подружжям ОСОБА_5 і заперечує належну позивачці ОСОБА_1 1/2 частку в спільно набутому майні подружжя, і заперечує відповідне зменшення розміру обсягу спадкового майна після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 , тому позивачка ОСОБА_1 звернулась за місце знаходженням спірного нерухомого майна до Овідіопольського районного суду Одеської області із відповідним цивільним позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, виключення майна зі складу спадкового майна та визнання права власності на майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.09.2023 року ухвалено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Овідіопольська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , про визнання майна особистою приватною власністю, виключення майна зі складу спадкового майна та визнання права власності на майно - задовольнити в повному обсязі.
Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 , як її частку у спільно набутому майні подружжя у законному шлюбі із померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавцем ОСОБА_4 , наступне нерухоме майно:
- 1/2 частку земельної ділянки із кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,
- 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Виключити зі складу спадкового майна, що залишилось після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_4 , наступне нерухоме майно, що є особистою приватною власністю ОСОБА_1 :
- 1/2 частку земельної ділянки із кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,
- 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , з урахуванням розміру її частки у спільно набутому майні подружжя у законному шлюбі із померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавцем ОСОБА_4 , в цілому право власності на наступне нерухоме майно:
- 3/4 частки земельної ділянки із кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,
- 3/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 10510,00 грн.
Рішення суду вмотивовано тим, що обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 , як на підставу своїх позовних вимог, знайшли своє доказове підтвердження у судовому засіданні, оскільки, ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд, оцінюючи належність, достовірність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з засад виваженості та справедливості, вважає цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, виключення майна зі складу спадкового майна та визнання права власності на майно, повністю обґрунтованим та законним, в зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Безверхий Андрій Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.09.2023 року у справі № 520/6268/20, та постановити нове рішення яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно розглянув справу, невірно оцінив взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив незаконне, та не правильне по суті рішення яке підлягає скасуванню.
В апеляційній скарзі зазначено, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки правова природа набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно. Визначення частки у праві власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведені будівлі у період шлюбу. Сам по собі факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Під час розгляду справи встановлено, що будівництво спірного житлового будинку було в основному завершено до укладення шлюбу. Наголошується, що позивачкою до суду не надано доказів того, що вона своїми коштами приймала участь у будівництві спірного житлового будинку, як і не надав доказів участі у здійсненні будівництва.
Скаржник посилається на те, що його та його представника не було повідомлено належним чином про дату та час судового засідання, розгляд відбувся за їх відсутності та у матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи 12.09.2023 року.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
Відзив на апеляційну скаргу від учасників судової справи до суду апеляційної інстанції в строк передбачений Законом не надходив.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні позову.
Представник третьої особи ОСОБА_3 адвокат Лашкевич Д.В. просив рішення суду залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з'явились, були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
26 жовтня 2007 року у 1-му відділі РАЦС Малиновського РУЮ м. Одеси був укладений шлюб між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Під час шлюбу подружжям ОСОБА_5 був побудований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Будівництво вказаного житлового будинку було закінчено 24.12.2007 року, під час шлюбу подружжя ОСОБА_5 , про що був складений Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 24.12.2007 року, який у свою чергу був затверджений 28.12.2007 року Розпорядженням № 1851 Овідіопольської районної державної адміністрації від 28.12.2007 року.
Після введення житлового будинку в експлуатацію право власності на будинок було зареєстроване на ім'я чоловіка позивачки - ОСОБА_4 , про що 31 січня 2008 року на ім'я її чоловіка - ОСОБА_4 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , були видані:
- Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 31.01.2008 року, бланк серії НОМЕР_1 ;
- Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 31.01.2008 року, № витягу 17580512, бланк серії ССГ № 717156.
ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловік позивачки - ОСОБА_4 помер, що підтверджує надана позивачкою копія Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .
В рамках цивільної справи № 509/1124/13-ц були заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 до Овідіопольської державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 про визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом після смерті батька - спадкодавця ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на спадкове майно: на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га, які обидві розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ч. 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо права сумісної власності подружжя.
Так, відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі № 607/10913/17, від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17, від 29 липня 2019 року у справі № 619/3728/16, від 17 грудня 2019 року у справі № 761/11015/16-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 753/9691/15-ц, від 21 січня 2020 року у справі № 462/6409/18, від 30 червня 2020 року у справі № 383/875/17.
Згідно ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Згідно ч.4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Положеннями статей 364, 367 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Отже, законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить спільно подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Втім, заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Відтак, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Подібні висновки Верховний Суд зробив у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції надав оцінку поданим учасниками справи доказам та зробив обґрунтований висновок про те, що в даному спорі для його правильного вирішення теж має значення презумпція спільності права власності подружжя ОСОБА_5 на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
А оскільки, саме відповідач ОСОБА_2 заперечував спільність набуття спірного житлового будинка у шлюбі подружжям ОСОБА_5 , то в даному випадку тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того, хто її спростовує, тобто в даному випадку саме на відповідача ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що відповідачем ОСОБА_2 не спростовано правовий статус означеного спірного житлового будинка із господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , як об'єкта спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 . Останній не надав належних і допустимих доказів того, що спірний житловий будинок із господарськими спорудами є особистою приватною власністю померлого ОСОБА_4 та доказів на спростування факту набуття спірного житлового будинка із господарськими спорудами під час спільного проживання у шлюбі подружжям ОСОБА_5 та, відповідно, на спростування презумпції спільності права власності на нерухоме майно, набуте під час спільного шлюбу подружжям ОСОБА_5 .
За таких обставин, апеляційний суд вважає законним і обґрунтованим рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Щодо земельної ділянки.
При вирішенні позовних вимог в частині визнання права власності на спірну земельну ділянку із кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , судом застосовані релевантні норми права.
Відповідно до ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно роз'яснень, які були надані в п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 3К, 377 ЦК.
Місцевим судом достеменно встановлено та враховано факт наявності за життя у ОСОБА_4 одноосібного права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га по АДРЕСА_1 , що підтверджується наданим позивачкою копією Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 948651 від 07.12.2006 року.
Тому, є правильним висновок суду першої інстанції, що оскільки, внаслідок поділу спільної сумісної власності подружжя, позивач ОСОБА_1 , як дружина померлого ОСОБА_4 , набуває право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , то до неї також переходить і право власності на 1/2 частину земельної ділянки із кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га по АДРЕСА_1 , тобто відповідно до розміру 1/2 частки її права власності у вище вказаному житловому будинку.
Щодо права на спадкування.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Судом встановлено, що між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , виник і залишається невирішеним майновий спір про визнання майна особистою приватною власністю, виключення майна зі складу спадкового майна та визнання права власності на майно, який стосується розподілу між ними часток, що підлягає розгляду в судовому порядку.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч. 1,2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, об'єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.
Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі (частина друга статті 1278 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 1279 ЦК України спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкодавцями на виділ їм у натурі цього майна в межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.
У постанові Верховного Суду у справі № 130/2319/17-ц від 08.04.2020 року, суд зазначив, що після смерті одного з подружжя відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого з подружжя в об'єкті, який є спільним сумісним майном, не входить до складу спадщини.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до складу спадщини, після смерті ОСОБА_4 не входить та підлягає виключенню зі складу спадкового майна, нерухоме майно, що є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , а саме, 1/2 частка житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частка земельної ділянки із кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,
Також, колегія суддів, погоджується з висновком суду, що між відповідачем ОСОБА_2 (як сином померлого спадкодавця ОСОБА_4 ) і позивачем ОСОБА_1 (як дружиною померлого спадкодавця ОСОБА_4 ), підлягає поділу в рівних частках між 2(двома) спадкоємцями інша 1/2 частка спірного житлового будинку та відповідно 1/2 частка земельної ділянки.
Відтак, суд прийшов вірного висновку, що позивачка ОСОБА_1 , відповідно та з урахуванням розміру її частки у спільно набутому майні подружжя, в цілому має право на отримання права власності на 3/4 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Також, суд першої інстанції прийшов вірного висновку, що позивачка ОСОБА_1 має право на отримання права власності на 3/4 частки земельної ділянки із кадастровим номером 5123755800:01:003:1006 площею 0,150 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином суд першої інстанції розглянув позовні вимоги саме в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих сторонами.
За вказаних обставин доводи відповідача про неправильність судового рішення є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для задоволення апеляційної скарги відповідачем та його представником не надано.
Крім того, апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності, він не був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Так, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Проте, реалізація зазначеного права покладає на учасників справи певні обов'язки.
Практика Єврорпейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
З матеріалів справи вбачається, що судові засідання призначені у справі - 03.03.2021 року, 12.05.2021 року, 06.07.2021 року, 17.08.2021 року, 16.11.2021 року, 08.02.2022 року, 28.02.2022 року, 27.06.2022 року, 17.10.2022 року, 15.11.2022 року, 06.12.2022 року, 15.02.2023 року, 15.06.2023 року, 06.07.2023 року, 12.09.2023 року, неодноразово відкладалися за клопотаннями учасників справи, у тому числі, відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Безверхого А.М.
Ухвалою Овідіопольского районного суду Одеської області від 15.06.2023 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 13 годину 30 хвилин 06.07.2023 року.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Безверхий А.М. про день та час слухання справи на 13 годину 30 хвилин 06.07.2023 року повідомлений особисто 15.06.2023 року під підпис (а.с. 210).
Судове засідання 06.07.2023 року було відкладено за письмовим клопотанням представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 - адвоката Лашкевича Д.В.
У наступному судовому засіданні, призначеному на 12.09.2023 року, було ухвалено рішення по справі.
Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Від представника відповідача до суду надійшли письмовий відзив на позов за Вх. № 19192/20136 від 02.12.2020 року, який долучено до матеріалів цивільної справи, а також клопотання за Вх. № 3994/21 від 03.03.2021 року про проведення судового засідання без їх участі та клопотання за Вх. № 14721/22 від 17.10.2022 року, в якому просив суд залишити без розгляду позов ОСОБА_1 та закрити провадження у справі № 509/6268/20.
Таким чином, колегія суддів відхиляє вказані доводи апеляційної скарги з огляду на те, що відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Безверхий А.М., які задіяні у ході судового розгляду справи, були зобов'язані з розумним інтервалом часу самі цікавитися провадженням у справі, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 ,в інтересах якого діє адвокат Безверхий Андрій Миколайович, залишити без задоволення.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
В.В. Кострицький