Справа №464/8758/24
пр № 2/464/2546/24
27 грудня 2024 року суддя Сихівського районного суду м. Львова Теслюк Д.Ю., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Сакун В.А., 24.12.2024 звернулась в суд із даним позовом, у якому просить розірвати шлюб, зареєстрований із відповідачем ОСОБА_2 . 04.12.2021 Сихівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), актовий запис №444.
Дослідивши матеріали позовної заяви, приходжу до такого висновку.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 175, 177 ЦПК України визначено вимоги до форми та змісту позовної заяви.
Відповідно до ч.1 ст.177 ЦПК України у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів, з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Позовна заява надійшла до Сихівського районного суду м.Львова в електронній формі через систему «Електронний суд», а відтак на позивача покладається обов'язок надання доказів на підтвердження направлення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.
Разом з тим, в доданих до позовної заяви документах відсутні докази, які підтверджують надсилання відповідачу копій поданих до суду документів.
На виконання вимог п.2 ч.3 ст.175 ЦПК України, у позовній заяві позивачем не зазначено електронної пошти відповідача, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету відповідача. Якщо такі відомості не відомі, про це слід зазначити.
Відповідно до ч.1 ст.110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Ця норма закону стосується випадків, коли один із подружжя заперечує проти розірвання шлюбу, у зв'язку з чим полегшений спосіб розірвання шлюбу є неможливим, або коли він не заперечує проти розірвання шлюбу, але ухиляється від подання відповідної спільної заяви до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ч.1 ст.106 СК України, подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу.
Згідно із п. 3, 4 Постанови Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, суди мають враховувати, що воно проводиться органами РАЦС лише у випадках, передбачених статтями 106, 107 СК. При цьому питання про розірвання шлюбу вирішується незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
Розірвання шлюбу судом відбувається: 1) за наявності в подружжя спільних неповнолітніх дітей; 2) за відсутності згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу, крім випадків, передбачених ст. 107 СК України; 3) за спільною заявою подружжя, яке має дітей, відповідно до ст. 109 СК України; 4) за позовом одного з подружжя відповідно до ст. 110 СК України.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, у позивачки та відповідача у шлюбі дітей немає.
Позивачка у позовній заяві не вказала щодо ухилення відповідача від подання відповідної спільної заяви до органу державної реєстрації актів цивільного стану, тобто про те, що існує спір, та, відповідно, не надала доказів такого ухилення.
З огляду на наведене, позивачці необхідно зазначити які саме підстави перешкоджають розірванню шлюбу з відповідачем в органах РАГС.
Окрім цього, відповідно до змісту позовної заяви та доданих до неї копій документів, позивачка ОСОБА_1 є громадянкою України, а відповідач ОСОБА_2 є громадянином Республіки Молдова.
Порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст.3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Статтею 497 ЦПК України визначено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Згідно із ч.1 ст.60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Частинами 2, 3 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11, позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред'являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них. У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами.
Згідно із ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч.2 ст.28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Відповідно до ч.10 ст.28 ЦПК України позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
У позовній заяві зазначено останнє відоме місце проживання відповідача ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 , та додано копії медичних висновків ОСОБА_2 , де у графі "місце проживаня" зазначено - АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою КМУ від 07 лютого 2022 року № 265, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
Слід зазначити, що з аналізу вищевикладених норм права убачається, що місцем проживання фізичної особи є не фактичне місце проживання такої особи, а зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи.
Разом з тим, позивачкою не надано доказу, що останнім відомим зареєстрованим місцем проживання чи перебування відповідача ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 .
Наведене унеможливлює належне повідомлення відповідача про місце та час розгляду справи судом у будь-який спосіб.
Частиною 1 статті 185 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно із ч.3 ст.185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Враховуючи наведене, позовну заяву необхідно залишити без руху, про що повідомити позивачку, надавши строк для усунення зазначених недоліків.
Керуючись ч. 1 ст. 185, ст. ст. 260, 261 ЦПК України,
позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Про залишення позовної заяви без руху повідомити позивачку (представника позивача) та надати строк для усунення недоліків - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, позовна заява вважатиметься неподаною та буде повернута позивачці.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя Дмитро ТЕСЛЮК