Справа № 439/537/24
(провадження № 2/439/252/24)
19 грудня 2024 року м. Броди
Бродівський районний суд Львівської області в складі
головуючого судді Рахімової О.В.,
при секретарі Скорик І.Б.,
розглянувши в місті Броди у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник позивача Акціонерного товариства «Таскомбанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 201 070,25 грн, та судових витрат по справі.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 03 лютого 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було підписано Кредитний договір № 5665218239.
Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору Кредитодавець зобов'язувався надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, a Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Згідно з п. 1.3 Кредитного договору Позичальник зобов'язувався сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в Паспорті кредиту № 5218239, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Наголошує, що згідно з п. 2.1 Кредитного договору умови кредитного договору, викладені в Паспорті кредиту та в Умовах отримання фінансових кредитів ТОВ « ФК «ЦФР», які розміщені на сайті ТОВ « ФК «ЦФР» та з якими Позичальник ознайомився до укладення цього Договору та до яких Позичальник приєднується підписавши цей договір.
Відповідно до п. 2.2 Кредитного договору цей Договір, паспорт кредиту № 5218239 та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» складають єдиний кредитний договір.
Відповідно до умов паспорту кредиту № 5218239 та кредитного договору №5665218239 від 03 лютого 2021 року ОСОБА_1 надано грошові кошти на наступних умовах:
-сума кредиту - 226 299,51 гривень;
-строк користування - 60 місяців;
-річні проценти - 0,01 % від суми боргу за договором;
-щомісячні проценти - 2,49 % від суми кредиту.
Позивач стверджує, що позичальник підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних Позичальником умов кредитування.
Відповідно до п . 5.1 Умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» Позичальник зобов'язувався щомісячно, у граничний термін, повертати чергову частину кредиту та сплачувати щомісячні і річні проценти.
Позивач наголошує, що Кредит відповідачем було отримано шляхом безготівкового перерахування коштів у спосіб, зазначений в Кредитному договорі (п.4.), отже Кредитодавець, свої обов'язки за Кредитним договором виконав в повному обсязі.
17.12.2021 ТОВ «ФК «ЦФР» вимоги за Кредитним договором відступлені АТ «ТАСКОМБАНК» (надалі також - Позивач) на підставі Договору факторингу № 171221.
Відповідно до умов цього Договору та Витягу з Реєстру прав вимоги до Договору факторингу № 171221 від 17.12.2021р. Позивач є Новим кредитором боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором № 5665218239 від 03 лютого 2021 року з усіма наступними додатками та змінами.
Позивач вказує, що умови вищезгаданого Кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором (Графіком погашення кредиту) строки не повернуті.
Як наслідок, станом на 26.02.2024 року заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором становить 201 070,25 грн., в т.ч.:
- заборгованість по тілу кредиту ( в т.ч. прострочена ) - 190 602,48 грн;
- заборгованість по річним процентам ( в т.ч. прострочена ) - 3,03 грн;
- заборгованість по щомісячним процентам ( в т.ч. прострочена) -
10 464,74 грн.,
У позовній заяві представник позивача просив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадженнята розгляд справи проводити без участі представника АТ «Таскомбанк».
Відповідачка в судове засідання не з'явилась.
Представник відповідачки адвокат Онищук Т.Н. заперечив щодо задоволення позову просив відмовити в позові у повному об'ємі також просив розгляд справи проводити у його відсутності.
У своїх поясненнях представник відповідачки зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту погодження сторонами (ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 ) умов кредитного договору 5665218239 від 03.02.2021, зокрема, в частині сплати річних та місячних відсотків, у зв?язку із чим відсутні підстави для їх нарахування.
Зазначенає, що позивачем не надано доказів перерахування частинни кредитних коштів на користь третіх осіб, вказаних у кредитному договорі, зокрема для погашення заборгованості по інших кредитних договорах, оплату послуг страхування, телебачення та кіно і отримання цифрового ключа.
Наголошує, що долученний до позовної заяви розрахунок заборгованості містить інформацію про платежі, які не передбаені умовами кредитного договору, зокрема комісію.
Звертає увагу на те, що сума коштів сплачена ОСОБА_1 кредитору відповідно до умов кредитного договору значно перевищує суму отриманих нею кредитних коштів (тіла кредиту).
Суд, дослідивши позовну заяву та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Встановлено, що 03 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень», де підписала Заяву-анкету на отримання послуг в Товаристві, Паспорт кредиту № 5218239.
Цього ж дня, ОСОБА_1 уклала з ТОВ «ФК «ЦФР» Кредитний договір № 5665218239, відповідно до умов якого мала отримати кредитні кошти у сумі 226 299,51 грн., строком на 60 місяців. Розмір процентної ставки у договорі не вказано (п.1.2 Договору).
В подальшому, 17.12.2021 ТОВ «ФК «ЦФР» права вимоги за згаданим Кредитним договором відступлені АТ «Таскомбанк» на підставі Договору факторингу № 171221.
Відповідно до п.1.3 Договору, Позичальник зобов'язувався сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати його повернення на умовах, передбачених у Паспорті кредиту №5218239, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно Паспорту кредиту №5218239, ОСОБА_1 отримує грошові кошти та зобов'язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в ньому (розділ 5 Паспорта).
Сторонами було узгоджено, що підписавши Договір, ОСОБА_1 доручає кредитодавцю сплатити за рахунок отриманого нею кредиту суми грошових коштів за наступними реквізитами:
-“Аваль-Експрес» - 48999,00 грн, як переказ до запитання на користь ОСОБА_1 , надання кредиту згідно КД 5665218239 від 03.02.2021;
- ОСОБА_1 - 58258,00 грн як переказ грошових коштів на погашення заборгованості по кредитному договору 1001558528401 від 22.02.2020 за рахунок кредитних коштів згідно кредитного договору 5665218239 від 03.02.2021 та заяви кл. ОСОБА_1 без ПДВ;
-АТ “Альфа-банк» - 76592,00 грн., як переказ грошових коштів на погашення заборгованості по кредитному договору 501226576 від 20.01.2020 за рахунок кредитних коштів НОМЕР_1 від 03.02.2021 та заяви ОСОБА_1 без ПДВ;
-ТОВ “Мегого» - 594,00 грн, як оплата за пакет послуг “Кіно і ТБ: Оптимальна» на 6 місяців за рахунок кредиту КД № 5665218239 від 03.02.2021 ОСОБА_1 , в т.ч. ПДВ 99,00;
-ПАТ «Страхова компанія «ТАС» - 32464,06 грн. як оплату страхового платежу за договором страхування № 5665218239-С від 03.02.2021;
- ТОВ «ФК «ЦФР» - 200 грн. як оплату за електронний ключ доступу до додатку «SUPPORT.UA», 5665218239 від 03.02.2021.
Відповідно до ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Разом із тим, позивачем на надано жодного розрахункового документу, який би підтверджував факт перерахунку кредитних коштів на користь зазначених у договорі осіб за вказаними реквізитами.
Так, у матеріалах позовної заяви відсутні докази перерахунку ТОВ “ФК “ЦФР»на рахункок “Аваль-Експрес» - 48999,00 грн, на рахунок АТ “Альфа-банк» - 76592,00 грн за рахунок кредитних коштів.
Крім цього, позивачем на надано жодних доказів, які б свідчили про укладення 03.02.2021 між ОСОБА_1 ПАТ «Страхова компанія «ТАС» відповідного договору страхування та як наслідок, того, що відповідачка доручила ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» перевести вказані кошти у загальному розмірі 32464,06 на користь страхової компанії.
Також відсутні докази того, що між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ЦФР» було укладено договори купівлі електронного ключа доступу до додатку до додатку «SUPPORT.UA», 5665218239 від 03.02.2021 на суму 200,00 грн., між ОСОБА_1 та ТОВ “Мегого» купівлі пакету послуг “Кіно і ТБ: Оптимальна» на суму 594,00 грн.
Таким чином, доводи позивача про отримання відповідачем кредитних коштів у загальній сумі 158849,06 грн (48999,00 + 76592,00 + 594,00 + 32464,06 + 200,00), які відповідно до п. 1.4 Кредитного договору № 5665218239 від 03.02.2021 ОСОБА_1 доручила списати з кредитних коштів на користь вищевказаних установ, не підтверджені належними та допустимими доказами.
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Надані суду в обґрунтування законності стягнення зазначених у п.1.4 Договору сум матеріали не містять жодного доказу того, що вказані грошові кошти у загальній сумі 158849,06 грн дійсно були перераховані на рахунки відповідних установ, а тому вказані кошти необхідно вирахувати з загальної суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Схожі за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 552/1471/19 (провадження № 61-22760 св 19).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Умови договорів приєднання розробляються кредитодавцем, а тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим кредитодавець має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг товариства) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень»).
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1,3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між товариством та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.
Згідно вимог позовної заяви, позивач окрім заборгованості за тілом кредиту просить стягнути на свою користь за кредитним договором заборгованість по річним процентам у сумі 3,03 грн та заборгованість за щомісячними процентами у сумі 10464.74 грн.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У кредитному договорі № 5665218239 від 03.02.2021 процентна ставка не зазначена.
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема проценти (щомісячні та річні) за користування кредитом.
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, позивач посилається на п.2.2 Кредитного договору № 5665218239 від 03.02.2021, відповідно до якого цей Договір, Паспорт кредиту № 5218239 та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» редакції 04.05.2020, складають єдиний договір.
Доказами, у контексті статті 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказами у цивільному процесі можуть бути: письмові, речові та електронні докази; висновки експертів; показання свідків.
Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Долучений до позову Паспорт кредиту № 5218239 містить лише узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником.
Кредитний договір, містить інформацію про суму кредиту та строк кредитування. Розмір відсоткової ставки у Кредитному договорі не зазначений.
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, ознайомлення з Паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в Паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Такі висновки викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених в постанові від 23.05.2022 у справі №393/126/20.
З огляду на викладене, наданий позивачем Паспорт кредиту не є договором споживчого кредиту, а лише передує укладенню самого договору, та містить узагальнену інформацію про умови кредитування, орієнтовану загальну вартість кредиту та максимальний строк, на який надається кредит.
Крім того, у Паспорті кредиту № 5218239 зазначено, що вказана в ньому інформація зберігає чинність до дати припинення договору, а також те, що використання інших способів надання кредиту та/або зміна інших вищезазначених у Паспорті умов кредитування можуть мати наслідком застосування іншої реальної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача.
За таких обставин, саме по собі підписання відповідачкою Паспорту кредиту не може свідчити про погодження сторонами розміру відсотків, а також порядку їх нарахування.
Умов отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» в редакції 04.05.2020, на які містяться посилання у кредитному договорі № 5665218239 від 03.02.2021 до матеріалівпозовної заяви не надано.
Таким чином, позивачем не доведено, що сторонами погоджено умови кредитного договору, зокрема, в частині сплати річних та місячних відсотків, а тому позовні вимоги у вказаній частині не підлягають задоволенню.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, § 36).
Вимог про стягнення сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
З огляду на вказане, вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 на його користь заборгованості по процентам сумі 10467,77 грн = (3,03 грн. + 10464,74 грн) не підлягають задоволенню.
Крім цього суд звертає увагу на те, що структура заборгованості, відображена у долученому до позовної заяви розрахунку заборгованості по кредиту, станом на 26.04.2024 року, підписаному головним бухгалтером АТ «Таскомбанк» значно відрізняється від тієї, яка описана у позовній заяві.
Зокрема, у долученому розрахунку заборгованості відсутній розрахунок складових елементів загальної суми заборгованості.
Так, у розділі 1 розрахунку зазначено, що за період з 17.12.2021 року по 25.02.2024 року відповідачці нараховано 43,06 грн процентів, з яких сплачено 40,03 грн. Крім цього, у цьому ж розділі розрахунку зазначено, що відповідачкою сплачено за згаданий період 8444,42 грн основного боргу, заборгованість за сумою основного боргу відсутня.
У розділі 2 розрахунку заборгованості (сума пені нарахованої на суму простроченої заборгованості по відсотках за період з 26.02.2023 по 26.02.2024) у графі «Всього» суму боргу зазначено як 0,00 грн.
У розділі 3 розрахунку заборгованості (сума пені нарахованої на суму простроченої заборгованості по тілу кредиту за період з 26.02.2023 по 26.02.2024) у графі «Всього» суму боргу зазначено як 0,00 грн.
У розділі 4 розрахунку заборгованості (сума пені нарахованої на суму простроченої заборгованості по комісії за період з 26.02.2023 по 26.02.2024) у графі «Всього» суму боргу зазначено як 0,00 грн.
У розділі 5 розрахунку заборгованості (розрахунок суми нарахованої за кредитним договором станом на 26.02.2024) у графі «Всього» відображено суму нарахованої комісії - 151336,24 грн., сума сплаченої комісії 140871,50 грн. Підсумку, тобто різниці між сумою нарахованої та сплаченої комісії не відображено, хоча згідно до арифметичного підрахунку така становить 10464,74 грн.
Разом із тим, у останньому розділі згаданого розрахунку (без номера) зазначено, що заборгованість відповідачки становить: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) - 190 602,48 грн; заборгованість по річним процентах ( в т.ч. прострочена ) - 3,03 грн; заборгованість по щомісячним процентах (в т.ч. прострочена) - 10 464,74 грн., без викладення складових елементів зазначених сум (нарахованої та сплаченої заборгованості по складових елементах боргу у щомісячному розрізі).
Крім цього, слід зазначити, що долученим до позовної заяви кредитним договором не передбачено нарахування таких щомісячних платежів як комісія.
Враховуючи те, що факт наявності заборованості на суму 158849,06 грн не підтверджений доказами, виключенню суми заборгованості підлягає зазначена сума, а також 10467,77 грн нарахованих відсотків, що не передбачені умовами Кредитного договору
Тому, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором складає 31753,42 грн. = (201070,25 -158849,06 - 10467,77), що являє собою суму кредитних коштів, яка ОСОБА_1 отримала від позивача.
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за час користування кредитними коштами відповідачкою було сплачено на користь позивача заборгованість по тілу кредиту на загальну суму 8444,42 грн, а також в рахунок комісії, нарахування якої не передбачено умовами кредитного договору № 5665218239 від 03.02.2021 на загальну суму 140871,50 грн.
Таким чином, всього за час користування кредитом, на його погашення відповідакою було перераховано позивачу 149315,92 грн.
Враховуючи, що підтверджена заборгованість за тілом кредиту становить 31753,42 грн., нарахування процентів за користування договором не передбачено, а сума сплаченої комісії, яка не передбачена умовами договору значено перевищує розмір заборгованості, у задоволенні позову необхідно відмовити.
Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), яка відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимогст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1статті 141 Цивільного процесуального кодексу України,судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на результат вирішення спору та відмову у задоволенні позовних вимог, відповідно до ст. 144 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати слід покластина позивачем.
Керуючись статтями141,247,263-265,280-282,289,352,354 ЦПК України суд, -
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Таскомбанк» (м. Київ вул. С. Петлюри, 30, ЄДРПОУ 09806443) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Рахімова