Справа № 646/13921/24
Провадження № 3/646/5299/2024
27 грудня 2024 року м. Харків
Червонозаводський районний суд м.Харкова у складі головуючого судді - Чорної Б.М., розглянувши матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності, який надійшов з Куп'янського РВП ГУНП України в Харківській області відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, продавця авто-запчастин ФОП « ОСОБА_2 », який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП,-
встановив:
Як зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 259724 від 04.12.2024 р., ОСОБА_1 04.12.2024 о 11:00 год., перебуваючи у магазині «Авто мир» за адресою: АДРЕСА_2 , здійснював господарську діяльність без одержання ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, а саме продав військовослужбовцю ЗСУ дві пляшки коньяка «ADJARI» об'ємом 0,5 літри вміст спирту 40% по 300 грн. за пляшку, чим порушив вимоги ч.23 ст.15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.164 КУпАП.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, про причини неявки суду не повідомив, будь-яких клопотань та пояснень до суду не подав, в протоколі зазначив, що вину визнав, та прочив розглянути без його участі.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» від 07 липня 1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
Отже, передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989).
Крім того, враховуючи принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд має провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Стаття 268 КУпАП не містить заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за статтею 164 КУпАП без обов'язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Враховуючи викладене, а також, те що ОСОБА_1 було відомо про складення відносно нього адміністративного протоколу, про що свідчить його підпис, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 на підставі наявних у справі доказів.
Суд, дослідивши протокол про адміністративне правопорушення та долучені до нього матеріали, доходить до наступного.
Згідно з п. 1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення, а порушена справа підлягає закриттю.
Частиною 1 статті 164 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов'язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.164 КУпАП, полягає, в тому числі, у здійсненні господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання, або здійсненні господарської діяльності без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Як вбачається з положень ч. 2 ст. 3 ГК України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Відповідно до ст.42 Господарського Кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно з ч. 1 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Згідно ч. 2 ст. 19 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу та закону.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 25 квітня 2003 року «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» господарська діяльність - це діяльність фізичних і юридичних осіб, пов'язана з виробництвом чи реалізацією продукції (товарів), виконанням робіт чи наданням послуг з метою одержання прибутку (комерційна господарська діяльність) або без такої мети (некомерційна господарська діяльність). Підприємницька діяльність є одним із видів господарської діяльності, обов'язкові ознаки якої - безпосередність, систематичність її здійснення з метою отримання прибутку.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини в сфері господарської діяльності» під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов'язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.
Відповідно, істотною ознакою складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП, є не тільки факт реалізації певної продукції за винагороду, а й систематичний характер таких дій, оскільки тільки в разі їх систематичності такі дії набувають ознак господарської діяльності.
Систематичність відповідних дій передбачає їх здійснення не одноразово, а не менше ніж три рази протягом календарного року.
Таким чином, до предмету доказування в даній адміністративній справі відноситься в тому числі доведення систематичності здійснення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідної діяльності з реалізації продукції, зазначеної в протоколі про адміністративне правопорушення.
Згідно з ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.
При цьому, державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.
У протоколі про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 164 КУпАП, не зазначено про наявність в його діях ознак господарської діяльності, а саме: самостійності, систематичності, на власний ризик з метою одержання прибутку.
Суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.164КУпАП може бути лише суб'єкт господарювання.
До протоколу не додані відповідні посилання на докази, що доводять той факт, що ОСОБА_1 є суб'єктом правопорушення за ч.1 ст.164 КУпАП, до матеріалі справи долучено тільки скрін-шот щодо реєстрації ФОП ОСОБА_3 , та фотознімок двох пляшок незрозумілої назви та вмісту, що знаходяться у невстановленому місці.
Разом з цим, в протоколі не відображено конкретних обставин вчинення адміністративного правопорушення за ч.1 ст.164 КУпАП, в матеріалах справи взагалі відсутні докази продажу, оскільки не було здійснено та оформлено належним чином контрольної закупки, не засвідчено взагалі факт торгівлі та здійснення його саме останнім.
Також, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення працівниками поліції не були надані інші будь-які докази, які б могли підтвердити факт провадження ОСОБА_1 господарської діяльності без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону.
У протоколі про адміністративне правопорушення відсутні дані щодо отримання ОСОБА_1 грошей від продажу алкогольних напоїв, тобто виручки, яка відповідно до санкції ч.1 ст. 164 КУпАП повинна бути конфіскованою у разі визнання особи винною у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення. Відсутні такі відомості і в матеріалах справи про адміністративне правопорушення.
Відеофіксація правопорушення не здійснювалася, а доказова база протоколу ґрунтується лише на письмових поясненнях.
Суд враховує положення частини 3 статті 62 Конституції України, яка визначає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.09.2016 року у справі «Karelin v.Russia» заява №926/08 зазначив, що за умови наявності певної неточності чи суперечностей у фабулі адміністративного правопорушення, суд не вправі брати на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи.
У рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Принцип презумпції невинуватості передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти, встановлені судом, у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини ("Малофеєв проти Росії" та "Карелін проти Росії") у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу. У такому випадку справа про адміністративне правопорушення має бути закрита у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали не містять об'єктивних та переконливих відомостей про те, що ОСОБА_1 здійснював господарську діяльність без ліцензії у розумінні статті 164 КУпАП, та що він є суб'єктом даного правопорушення.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно ч. 6 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.
Отже, оскільки провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП було закрито, суд вважає вилучені у ОСОБА_1 дві пляшки «ADJARI» об'ємом 0,5 літри, відповідно до квитанції № 357 від 04.12.2024 р. підлягають поверненню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 245, п. 1 ч. 1 ст.247, ст.ст. 251, 252, 268, 283, 284, 285, 294 КУпАП, суд,-
постановив:
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Вилучені у ОСОБА_1 речі, а саме: дві пляшки «ADJARI» об'ємом 0,5 літри, відповідно до квитанції № 357 від 04.12.2024 р., повернути ОСОБА_1 .
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом десяти днів з моменту її винесення.
Постанова набирає чинність після закінчення 10-ти денного строку на її оскарження, та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох місяців.
Суддя Б.М.Чорна