Справа: № 643/15035/24 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-сс/818/1522/24 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: застосування тримання під
вартою підозрюваному
26 грудня2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, без участі всіх інших учасників по даній справі, належним чином повідомлених про розгляд справи за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 03 12 2024 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою клопотання слідчого задоволено та застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 31 01 2025 року з визначенням застави у розмірі 151 400 ( сто п'ятдесят одна тисяча чотириста) гривень.
Вимоги апеляційної скарги, з узагальненими доводами особи, яка її подала.
На вищевказану ухвалу слідчого судді захисник підозрюваного ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, яка містить прохання про скасування оскаржуваної ухвали та про постановлення нової, якою просить у задоволенні клопотання слідчого щодо обрання відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою відмовити та обрати запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі, а саме особисте зобов'язання.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилається на те, що на даний час ОСОБА_6 не визнає свою провину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, стверджує про відсутність умислу в його діянні та об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 402 КК України.
Отже, вважає, що на даний час не має обґрунтованої підозри про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, зокрема відсутні дані про наявність в його діях ознак вказаного кримінального правопорушення.
Крім того, вказує, що ані слідчим ані прокурором не було надано для слідчого судді жодного реального доказу існування будь-якого ризику, встановленого у ст. 177 КПК України.
Також, апелянт наголошує на тому, що при обранні щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчим суддею не було враховано стан здоров'я останнього, та враховуючи наявність у ОСОБА_6 певного хронічного захворювання, вважає за неможливе перебування останнього під вартою.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Прокурор, підозрюваний ОСОБА_6 та його захисник про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від останніх не надходило. На особистій участі не наполягали.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутності прокурора, підозрюваного та його захисника, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підозрюваного задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Полтаві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024170020010655 від 28 11 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що солдат ОСОБА_6 підозрюється у тому, що він, будучи військовослужбовцем за мобілізацією, перебуваючи на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії - навідника оператора першого відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, в порушення ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 28-32, 37, 16, 127, 128, 129, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 28 11 2024, о 09-37, перебуваючи за місцем тимчасової дислокації третього відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 ), діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати наказ щодо переміщення в оперативне підпорядкування командування НОМЕР_2 окремої мотопіхотної бригади (військова частина НОМЕР_3 ) для організації несення служби в АДРЕСА_2 , який відданий у відповідності до бойового розпорядження командира НОМЕР_2 окремої мотопіхотної бригади (військова частина НОМЕР_3 ) №2557/24дск від 01 08 2024, доведений до нього в усному порядку уповноваженою особою - начальником третього відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України майором ОСОБА_8 , у межах своїх повноважень, із дотриманням належної форми і порядку його віддання, а також ґрунтувався на законі, за змістом не суперечив чинному законодавству. Таким чином, своїми діями солдат ОСОБА_6 , підірвав боєготовність та боєздатність третього відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України НОМЕР_2 окремої мотопіхотної бригади (військова частина НОМЕР_3 ), чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України, тобто, непокору - відкриту відмову виконати наказ начальника вчиненого в умовах воєнного стану.
03 12 2024 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Того ж дня слідчий звернувся до Московського районного суду м. Харкова з клопотанням, про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 посилаючись на обґрунтованість повідомленої останньому підозри, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України та наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, запобігти яким, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів вважала неможливим.
Задовольняючи клопотання слідчого та обираючи підозрюваному запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням суми застави, слідчий суддя вважав обґрунтованою підозру, повідомлену ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, яка підтверджена зібраними під час досудового розслідування доказами, наданими до суду та доведеними наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Колегія суддів, з урахуванням стадії досудового розслідування, погоджується з такими висновками слідчого судді, зокрема щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та існування ризиків передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Так, ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, якими слідчий обґрунтовує в суді першої інстанції необхідність застосування такого запобіжного заходу, як тримання підозрюваного під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги вказані ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи підозрюваного та обставин кримінального провадження.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, а відповідно до вимог п. 4 ч.2 ст. 183 КПК України тримання під вартою застосовується до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Виходячи з відомостей щодо особи підозрюваного, зокрема враховуючи повідомлену ОСОБА_6 підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, яке є тяжким злочином проти встановленого порядку несення військової служби і за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 10 років, не виключена можливість переховування підозрюваного від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності за вчинене, а також вчинення іншого кримінального правопорушення, у тому числі військового злочину.
Крім того, ОСОБА_6 , перебуваючи на волі не буде позбавлений можливості чинити тиск на свідків, понятих, з метою змусити їх надати свідчення на його користь.
У зв'язку з викладеним застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою є цілком обґрунтованим та відповідає вимогам, визначеним ст.ст. 177, 178 КПК України, оскільки більш м'який запобіжний захід не здатний запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин цього кримінального провадження та характеру дій, які інкримінуються підозрюваному, а саме того, що він підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, вчиненого проти встановленого порядку несення військової служби в умовах воєнного стану, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Крім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозрі не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вирок) чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу) кримінального розслідування».
Що стосується посилання захисника обвинуваченого на незаконність обрання щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу через необґрунтованість його обвинувачення у вчиненому, колегія суддів зазначає, що встановлення винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається та продовжується.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі захисник підозрюваного стосовно не доведення ризиків, заявлених в клопотанні слідчого спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.
Посилання захисника підозрюваного на наявність у ОСОБА_6 певного захворювання, на думку колегії суддів не є обов'язковою підставою для пом'якшення останньому запобіжного заходу, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що підозрюваний позбавлений можливості отримувати необхідне лікування в умовах слідчого ізолятора. Не надано також апелянтом і доказів неможливості, у зв'язку із хронічними захворюваннями, його перебування в умовах СІЗО.
Крім того, колегія суддів констатує, що під час перебування підозрюваного в умовах слідчого ізолятора будь-яких письмових заяв про порушення його права, шляхом ненадання йому медичної допомоги матеріали справи не містять.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції постановив рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких постановив відповідне рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 під час апеляційного розгляду не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, ухвала слідчого судді, відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її зміни чи скасування на цьому етапі досудового розслідування, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст. 176-206, ст.ст. 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 03 12 2024 року про застосування щодо підозрюваного за ч. 4 ст. 402 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 31 01 2025 року включно, з визначенням застави, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст. 424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді
____________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3