Справа № 554/14348/22 Номер провадження 22-ц/814/2140/24Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
17 грудня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Карпушина Г.Л., Панченка О.О.
імена (найменування) сторін:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" адвоката Коцюби Олексія Вікторовича
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 березня 2024 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що він з 06.11.2001 працював на посаді керівника відділу правового забезпечення АТ КБ «ПриватБанк», відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління відповідача.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18.11.2021 у справі № 554/8601/21 визнано незаконним та скасовано наказ АТ КБ «ПриватБанк» № Э.DN-УВ-2021-7112961-п від 09.08.2021 про звільнення ОСОБА_1 та поновлено позивача на роботі на посаді начальника Відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління АТ КБ «ПриватБанк», стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28.04.2022 стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 403156,80 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати ОСОБА_1 в межах платежу за один місяць в розмірі 55434,06 грн.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 27.07.2022 рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18.11.2021 та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28.04.2022 року у вказаній справі залишено без змін.
Наказом АТ КБ "ПриватБанк" від 15.08.2023 № Є.28.0.0.0/1-7333328 ОСОБА_1 був поновлений на вищевказаній посаді.
Враховуючи викладене, просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 квітня 2022 року по 31 травня 2022 року в розмірі 69492,43 гривень, 20000 гривень моральної шкоди, 12974,62 гривень відшкодування витрат на правничу допомогу.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто із Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 29 квітня 2022 року по 31 травня 2022 року у розмірі 57953,79 гривень, який підлягає виплаті без утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, витрати за надання правничої допомоги у сумі 7000 гривень, 10000 гривень моральної шкоди, витрати щодо сплати судового збору у сумі 1073,60 гривень, а всього 76027,39 гривень.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати ОСОБА_1 в межах платежу за один місяць в розмірі 55434,06 гривень, який підлягає виплаті без утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з даним рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржило АТ КБ «ПриватБанк», просило його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції при визначенні середньої заробітної плати прийшов до помилкового висновку про її стягнення без утримання із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.
Також, ОСОБА_1 не надав доказів завдання йому моральних страждань, тому стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди є безпідставним.
Окрім того, позивачем було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду не повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 06.11.2001 працював на посаді керівника відділу правового забезпечення АТ КБ «ПриватБанк», відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління відповідача.
Наказом № Э.DN-УВ-2021-7112961-п від 09.08.2021 ОСОБА_1 звільнено на підставі з п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату із виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього заробітку.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18.11.2021 позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково: визнано незаконним та скасовано наказ АТ КБ «ПриватБанк» за №Э.DN-УВ-2021-7112961-п від 09.08.2021 про звільнення ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на роботі в АТ КБ «ПриватБанк» на посаді начальника відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління АТ КБ "ПриватБанк"; стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 908,00 грн. зі сплати судового збору; у задоволенні інших вимог відмовлено (т. 1, а.с. 6-16).
Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28.04.2022 у справі № 554/8601/21 стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 403 156,80 гривень; відповідно до пункту другого частини першої статті 430 ЦПК України допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати ОСОБА_1 в межах платежу за один місяць в розмірі 55 434,06 гривень (т. 1, а.с. 17-20).
Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2022 року вищевказані рішення залишено без змін.
Наказом АТ КБ "ПриватБанк" від 15.08.2022 № Є.28.0.0.0/1-7333328 скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 (п. 1 наказу), поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі на посаді (п. 2 наказу), встановлено робоче місце ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , у приміщенні банку (п. 6 наказу) (т. 1, а.с. 29).
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 квітня 2022 року по 31 травня 2022 року, який виник з вини роботодавця внаслідок невиконання рішення суду щодо поновлення його на роботі.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції.
Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.
Виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
У постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23 вказано, що вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.
Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов'язків, внаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.
Таким чином, виплата працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу можлива лише з підстав визначених статтями 235, 236 КЗпП України.
Статтею 235 КЗпП передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (частина четверта).
Відповідно до частини 2 статті 129 Конституції України обов'язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.
Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України, стаття 430 ЦПК України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19), у постановах Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-76цс12, від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15 зроблено висновки про те, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України потрібно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.
За змістом приписів статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі потрібно вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року у справі № 560/7496/20 зазначено, що: «до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23) зазначено, що: «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків (аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22).
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23) зазначено, що: «для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період».
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади 09 серпня 2021 року, рішенням Октябрського районного суду від 18 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2022 року, його поновлено на роботі, однак наказ про поновлення позивача на роботі був винесений 15 серпня 2022 року.
Зважаючи на те, що рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі було постановлено 18 листопада 2021 року, набрало законної сили 27 липня 2022 року, а на роботі працівника фактично поновлено 15 серпня 2022 року, із відповідача на користь позивача, внаслідок визнання судом незаконності наказу про звільнення, підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, в тому числі за період, що є предметом позовних вимог із 29 квітня 2022 року по 31 травня 2022 року.
Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 квітня 2022 року визначено, що середньоденна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці роботи становить 2519,73 гривен без врахування нарахованих та утриманих сум податків і зборів із суми заробітної плати.
При цьому тлумачення змісту даного додаткового рішення свідчить, що 2519 грн. 73 коп. це середньоденна заробітна плата позивача з якої підлягає відрахуванню сума податків та зборів.
Тоді як суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що дана сума розрахована, як така з якої не підлягає утриманню сума податків та зборів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), зазначено, що, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19».
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, щодо розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» щодо пропуску тримісячного строку позовної давності звернення до суду із вказаним позовом є необгрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 11 березня 2020 року № 211з 12 березня 2020 року на всій території України запроваджено карантин.
Згідно із Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX), в тому числі, і до глави XIX КЗпП України (Прикінцеві положення ), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний період виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та на час звернення позивача до суду охоплюється періодом дії карантину, тому підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності відсутні.
Щодо вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд зазначає наступне.
Як зазначено у пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.
У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Верховний Суд України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 сформулював основні підходи до відшкодування моральної шкоди у разі порушення прав працівника. Так, Верховний Суд України вказав, що стаття 237-1 КЗпП України містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).
У постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2021 року у справі № 235/3191/19 (провадження № 61-21511сво19) зазначено, що моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
Надавши належну оцінку доводам позивача про завдання йому незаконним звільненням моральних страждань, втрату нормальних життєвих зв'язків та необхідність докладення додаткових зусиль для організації свого життя, суд першої інстанції прийшов до висновку про відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, проте, виходячи з принципів розумності та справедливості, з огляду на ціну позову та тривалість завданої позивачу моральної шкоди прийшла до висновку про зменшення її розміру з 10000 грн. до 1000 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 376 ч. 4 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376, ч. 3, 4, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" адвоката Коцюби Олексія Вікторовича задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 березня 2024 року змінити, виклавши другий абзац резолютивної частини у такій редакції: «Стягнути із Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 29 квітня 2022 року по 31 травня 2022 року у розмірі 57953,79 гривень, який підлягає виплаті з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, витрат за надання правничої допомоги у сумі 7000 гривень, 1000 гривень моральної шкоди, витрати щодо сплати судового збору у сумі 1073,60 гривень, а всього 67027,39 гривень».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О. Ю. Кузнєцова
Судді Г. Л. Карпушин
О. О. Панченко