Справа № 161/11376/24 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М.
Провадження № 22-ц/802/1151/24 Доповідач: Здрилюк О. І.
16 грудня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Карпук А. К., Шевчук Л. Я.,
секретар судового засідання Ганжа М. І.,
з участю позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки ОСОБА_2 ,
представника відповідача Попова В. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк» про захист прав споживачів шляхом стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 , поданою від її імені представником ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2024 року,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що вона є клієнтом АТ «Універсал Банк» та користується кредитною карткою № НОМЕР_1 .
Банком було встановлено суму кредиту (ліміт) станом на 06.10.2023 у розмірі 50 000 грн.
06.10.2023 року приблизно об 11.30 їй зателефонувала невстановлена особа, яка, діючи шляхом обману, представившись працівником АТ КБ «ПриватБанк», під приводом збільшення кредитного ліміту, заволоділа грошовими коштами з її банківських карток № 5221191101173788, емітованої в АТ КБ «ПриватБанк» та № 5375411412516739, емітованої в АТ «Універсал Банк», шляхом їх переказу на інші банківські картки/рахунки, які їй не належать.
Спочатку грошові кошти були несанкціоновано перераховані з її банківської картки № НОМЕР_2 в АТ КБ «ПриватБанк» на її банківську картку № НОМЕР_1 в АТ «Універсал Банк» на загальну суму 348 000,00 грн.
Під час такого перерахування невстановлена особа заволоділа шахрайським шляхом доступом до онлайн-банкінгу АТ «Універсал Банк» та через нетиповий для неї платіжний пристрій MONO_FPAY негайно переказала отримані грошові кошти з картки декількома транзакціями на рахунки:
1) НОМЕР_3 в АТ «Оксі Банк» (3 платежі по 25 000 грн);
2) НОМЕР_4 в АТ «Таскомбанк» (5 платежів по 29 000 грн);
3) НОМЕР_5 в АТ «Таскомбанк» (4 платежі по 29 000 грн, 1 платіж - 12 000 грн).
Крім того, особисті кошти в сумі 29 750,34 грн, які знаходилися на картці № НОМЕР_1 в АТ «Універсал Банк», були напряму перераховані на рахунок НОМЕР_5 в АТ «Таскомбанк», який належить невстановленій особі.
Після усвідомлення, що грошові кошти були списані, вона відразу зателефонувала до банку та повідомила про ситуацію, заблокувала картку та звернулася до правоохоронних органів для фіксування та розслідування кримінального правопорушення.
Про вказану подію вона подала заяву у відділення поліції, на підставі якої 07.10.2023 зареєстровано кримінальне провадження № 12023030580003096 за ч. 4 ст. 190 КК України.
Нею не розголошувалася третім особам інформація про номери карткових рахунків, пін-коди та інша конфіденційна інформація. Картки не губилися, доступу до них треті особи не мали з її вини. Списання коштів відбулося не за її розпорядженням, а внаслідок шахрайських дій осіб, які встановлюються в ході досудового розслідування та неналежного виконання банком своїх обов'язків. Банк не забезпечив належний захист і збереження коштів.
Ураховуючи наведене, просила:
- стягнути з АТ «Універсал Банк» на її користь безпідставно списані 06.10.2023 кошти у розмірі 377 750,34 грн,
- зобов'язати АТ «Універсал Банк» відновити на відкритому на її ім'я рахунку НОМЕР_6 безпідставно списані 06.10.2023 кредитні кошти у розмірі 23 315,03 грн;
- зобов'язати АТ «Універсал Банк» скасувати усі відсотки, штрафи, пеню та інші штрафні санкції, нараховані за користування використаним кредитним лімітом, що утворився внаслідок проведення операцій з перерахування 06.10.2023 кредитних коштів у розмірі 23 315,03 грн з банківської картки № НОМЕР_1 , емітованої в АТ «Універсал Банк» на ім'я ОСОБА_1 ..
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2024 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 від імені позивачки ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову, а саме:
- стягнути з АТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані 06.10.2023 особисті кошти у розмірі 358 241,58 грн,
- зобов'язати АТ «Універсал Банк» відновити на відкритому на ім'я ОСОБА_1 рахунку НОМЕР_6 безпідставно списані 06.10.2023 кредитні кошти у розмірі 18 758,42 грн;
- зобов'язати АТ «Універсал Банк» скасувати усі відсотки, штрафи, пеню та інші штрафні санкції, нараховані за користування використаним кредитним лімітом, що утворився внаслідок проведення операцій з перерахування 06.10.2023 кредитних коштів у розмірі 18 758,42 грн та внаслідок стягнення комісії 750,34 грн за перерахування цих кредитних коштів з банківської картки № НОМЕР_1 , емітованої в АТ «Універсал Банк» на ім'я ОСОБА_1 ..
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач АТ «Універсал Банк», посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
У судовому засіданні позивачка та її представник апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав і просять її задовольнити.
Представник відповідача апеляційну скаргу заперечив і просить залишити її без задоволення.
Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду скасувати з таких підстав.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Законом України «Про платіжні послуги» визначаються поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов'язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.
Згідно з пунктом 56 ч. 1 статті 1 вказаного Закону, платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки. Платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього (п. 57 ч. 1 ст. 1).
Відповідно до частини шостої статті 64 Закону України «Про платіжні послуги» порядок відкриття рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунку та особливості його обслуговування зазначаються в договорі, укладеному між надавачем платіжних послуг з обслуговування рахунку та користувачем - власником рахунку.
Так, за правилами ч. 20 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги», користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов'язаний:
1) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором;
2) зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом;
3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права;
4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції;
5) негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв'язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.
У відповідності до статті 8 Закону України «Про платіжні послуги», надавачі платіжних послуг несуть відповідальність перед користувачами за помилкові платіжні операції, у тому числі за виконання:
1) помилкової платіжної операції на рахунок неналежного отримувача;
2) помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника;
3) платіжної операції з рахунку платника без законних підстав або внаслідок інших помилок надавача платіжних послуг.
Частиною 11 вказаної статті передбачено що платник, з рахунку якого внаслідок помилки неналежного стягувача без законних підстав списано кошти, має право на стягнення суми такої платіжної операції з неналежного стягувача у судовому порядку.
Відповідно до пункту 136 Постанови Правління НБУ №164 від 29 липня 2022 року «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» (далі - Постанови), користувач зобов'язаний:
1) зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень;
2) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором.
Пунктом 140 Постанови визначено, що користувач зобов'язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв'язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.
До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.
Пунктом 146 Постанови визначено, що власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Зазначені норми є спеціальними і підлягають обов'язковому застосуванню до спірних правовідносин.
Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку здійснення переказу коштів покладається як на платника, так і на емітента (банк чи іншу установу), які зобов'язані вжити всіх заходів по нерозголошенню третім особам інформації, що дає змогу виконувати платіжні операції від імені платника з використанням електронного платіжного засобу.
Лише наявність обставин, які доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його цивільно-правової відповідальності.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду України у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та Верховного Суду у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року № 176/1445/22.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц.
Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 і АТ «Універсал Банк» було укладено договір про надання банківських послуг від 19.02.2022. Позивач звернулася із анкетою-заявою до договору про надання банківських послуг, яку підписала власноручним підписом, про відкриття поточного рахунку НОМЕР_7 , банком було випущено кредитну картку № НОМЕР_1 з встановленням початкового кредитного ліміту в розмірі 10 000 грн, який станом на 06.10.2023 становив 50 000 грн (а. с. 103-106, 250-253).
Своїм підписом ОСОБА_1 прийняла пропозицію банку та погодилася з тим, що анкета-заява разом з Умовами та Правилами в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають Договір про надання банківських послуг (а. с. 103).
В п. 4 анкети-заяви зазначено: «Засвідчую генерацію ключової пари удосконаленого електронного підпису (далі - УЕП) з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, що буде використовуватися мною для вчинення правочинів та платіжних операцій. Я визнаю, що удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного підпису. Ризики з відшкодування збитків, що можуть бути заподіяні Банку та/або Клієнту, а також третім особам у разі використання УЕП, покладаються на клієнта».
Згідно з Правилами користування платіжними картками, емітованими АТ «Універсал Банк»», Клієнт повинен вживати всіх можливих заходів для запобігання втрати, крадіжки чи незаконного використання Платіжної картки.
Згідно п. п. 8.10., 8.11., 8.15 Умов і Правил обслуговування в АТ «Універсал Банк», клієнт несе відповідальність в повному обсязі за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту заяви Клієнта, поданої до контактного центру Банку за допомогою каналів дистанційного обслуговування, про блокування картки/рахунку/на рух коштів, номера мобільного телефону на надання банківських послуг. Клієнт несе відповідальність за всі проведені операції з використанням передбачених Договором засобів його ідентифікації і аутентифікації. У разі якщо клієнт дає згоду на проведення операцій з Картами або нанесеними на них даними поза полем його контролю, він несе повну відповідальність за їх можливе шахрайське використання надалі. Банк не несе відповідальність за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІН-коду (а.с.118/зворот/-119).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що спочатку грошові кошти в розмірі 344 000 грн було несанкціоновано перераховані з її банківської карти № НОМЕР_2 в АТ КБ «ПриватБанк» на її банківську карту № НОМЕР_1 в АТ «Універсал Банк», під час такого перерахування невстановлена особа заволоділа шахрайським шляхом доступом до онлайн-банкінгу АТ «Універсал Банк» та через нетиповий для неї платіжний пристрій MONO-FRAY негайно переказала отримані грошові кошти з картки декількома транзакціями на інші рахунки. Зазначає, що кошти були списані не за її розпорядженням, а внаслідок шахрайських дій інших осіб, та неналежного виконання банком своїх обов'язків, оскільки він допустив невідому особу до її персональних даних, не забезпечив безпеку її рахунків.
На підтвердження зазначених обставин, позивачкою надано виписку з АТ «Універсал Банк» від 20.02.2024, квитанцію від 06.10.2023 та виписку з АТ КБ «Приватбанк» від 09.10.2023, згідно яких 06.10.2023 з банківської картки ОСОБА_1 № НОМЕР_2 в АТ КБ «ПриватБанк» на її банківську картку № НОМЕР_1 в АТ «Універсал Банк» було перераховано грошові кошти на загальну суму 348 000,00 грн, а саме: о 12:16 здійснено 3 платежі по 25 000 грн, які було негайно списано з картки з 12:23 по 12:26; 5 платежів по 29 000 грн, здійснені о 12:32 та списані з 12:42 по 12:46, і 4 платежі по 29 000 грн та 1 платіж - 12 000 грн, здійснені о 12:47, списані з 12:56 по 12:59 (а. с. 6-15, 18, 21-24).
Крім цього, особисті кошти в сумі 29 750,34 грн, які знаходилися на зазначеній картці в АТ «Універсал Банк», о 13:48 були напряму перераховані із неї на рахунок, який належить невстановленій особі (а. с. 6).
Крім того, з картки № НОМЕР_1 в АТ «Універсал Банк» було намагання здійснити перекази о 13:48 на суму 29 000 грн, о 13:49 на суму 29 000 грн, о 13:53 на суму 28 000 грн, які система банку відхилила, як порогові фінансові операції, оскільки сума операцій перевищила 400 000 грн (а. с. 310).
06.10.2023 о 14:38 ОСОБА_1 зателефонувала до служби підтримки Монобанк, після чого її картка № НОМЕР_1 в АТ «Універсал Банк» була заблокована банком (а .с. 307, 310, 317).
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася із заявою про вчинення кримінального правопорушення, на підставі якої 07.10.2023 Луцьким РУП ГУНП У Волинській області було внесено відомості про кримінальне правопорушення в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023030580003096 за ч. 4 ст. 190 КК України (а. с. 5).
Із довідки АТ «Універсал Банк» б/н від 16.08.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 06.10.2023 в період часу проведення спірних переказів з 12:16:44 до 13:48:20 входила до мобільного застосунку Монобанк на встановленому на довіреному пристрої iphone 13 pro max/ios 16.6.1 (ID CEDD4D68-16BC-4143-A371-1D99776113A2) з проходженням ідентифікації/авторизації по біометричному входу через Face ID та по ПІН-коду (а. с. 272, 313-314).
Крім того, ОСОБА_1 у мобільному застосунку «Monobank» була зареєстрована за фінансовим номером мобільного телефону НОМЕР_8 з моменту укладання договору про надання банківських послуг, тобто з 19.02.2022 (а. с. 103, 268).
Зміна фінансового номеру ОСОБА_1 відбулася уже 09.10.2023 о 14:28 на номер НОМЕР_9 , тобто після проведення спірних списань з її картки (а .с. 308).
В Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зроблено висновок, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов'язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об'єктивної істини та об'єктивного вирішення справи.
Жодних належних, допустимих і достовірних доказів про те, що грошові кошти у розмірі 344 000 грн з її банківської карти № НОМЕР_2 в АТ КБ «ПриватБанк» на її банківську карту № НОМЕР_1 в АТ «Універсал Банк» було спочатку перераховано саме несанкціоновано та що під час такого перерахування невстановлена особа заволоділа шахрайським шляхом доступом до онлайн-банкінгу АТ «Універсал Банк» - позивач не надала ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.
06 жовтня 2023 року позивач здійснила переказ грошових коштів у розмірі 344 000 грн між власними картками, а саме з її банківської карти № НОМЕР_2 в АТ КБ «ПриватБанк» на її банківську карту № НОМЕР_1 в АТ «Універсал Банк», що підтверджується відповідними виписками по рахунках позивача. Тому її посилання на те, що відбулося несанкціоноване списання грошових коштів без її відома не відповідає дійсності та обставинам справи.
Також позивач не надала жодних доказів, що під час проведення зазначених нею у позові грошових переказів на рахунки інших осіб здійснювався вхід у її мобільний застосунок іншими особами, або здійснювалося блокування її фінансового номера телефону.
Ураховуючи наведене, а також наявні у справі матеріали, колегія суддів доходить висновку, що позивачка своїми необережними діями сприяла незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за її рахунком, що призвело до списання грошових коштів.
Водночас ОСОБА_1 не позбавлена права заявити вимоги про відшкодування завданої їй шкоди до осіб, які вчинили щодо неї шахрайські дії, які мають бути встановлені у ході досудового розслідування за поданою нею заявою.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги зміну розміру позовних вимог, викладену у відповіді на відзив - відхиляються апеляційним судом, оскільки зміна позовних вимог, згідно з нормами цивільного процесуального законодавства, оформляється відповідною заявою, форма і зміст якої має відповідати вимогам ст. ст. 182, 183 ЦПК України, якої позивач суду не подавала, а відповідь на відзив до таких заяв не відноситься.
Відповідно, заявлення в апеляційній скарзі інших вимог, які не заявлялися суду першої інстанції - не можуть бути предметом розгляду судом апеляційної інстанції.
На підставі оцінених доказів, наданих сторонами,
суд першої інстанції, ураховуючи наведені вище норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, визнавши недоведеним факт несанкціонованого списання коштів з рахунків позивачки, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Разом із тим, вирішуючи заявлений позов, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Частиною другою статті 129 Конституції України регламентовано, що основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Вказане положення кореспондується з вимогами частини другої статті 12 ЦПК України, відповідно до якої учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Статтею 43 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про захист прав споживача із ціною позову 377 750 грн.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18.06.2024 відкрито провадження у справі та з посиланням на ч. 6 ст. 19 ЦПК України про те, що спір є малозначним, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.28).
Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції не звернув увагу, що станом на 18.06.2024 утратив свою чинність п. 5 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, згідно з яким малозначними справами визначалися справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Цей пункт було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-р(II)/2023 від 22.11.2023. Цим рішенням було визначено, що пункт 5 частини шостої статті 19 утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Останньою ухвалою суду від 19.08.2024 було продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 28 серпня 2024 року (а.с.83).
Засобами поштового зв'язку 23.08.2024 відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, до якого приєднав клопотання про розгляд справи з викликом сторін (а.с.315-316).
Статтею 279 ЦПК України у чинній редакції визначено особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Зокрема, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін частина 5).
Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи (частина 6).
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (частина 7).
У порушення наведеної процесуальної норми клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін судом першої інстанції залишилося не вирішеним.
Крім того, станом на 24.09.2024 (дату ухвалення рішення суду) на підставі п. 5 ч. 6 ст. 19 ЦПК України малозначними було визначено справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ураховуючи наведене, справа за позовом ОСОБА_1 підлягала розгляду судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Оскільки суд першої інстанції розглянув в порядку спрощеного позовного провадження цю справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, тобто з порушенням норм процесуального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , подану від її імені представником ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити в позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк» про захист прав споживачів шляхом стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді