Справа № 761/23894/24
Провадження № 2/761/8168/2024
23 грудня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Анохіна А.М.,
за участю секретаря судового засідання - Лазуренко А.В.,
представника позивача - Сажієнко І.О.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_5.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію речового права, -
В червні 2024 року позивач ОСОБА_2 через свого представника адвоката Сажієнко І.О. звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Філії комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» Бондаренко Ангеліни Вікторівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35906335 від 29.06.2017, відповідно до якого було проведено державну реєстрацію речового права - права спільної часткової власності на гаражного боксу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1, за відповідачем.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що із 17.07.2015 року на примусовому виконанні органів державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа № 761/17978/13-ц, виданого 26.03.2015 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України». В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем було звернено стягнення на описане та арештоване майно - гаражний бокс № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що належав на праві власності боржнику ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на гараж багатобоксовий від 31.05.2002 року серія НОМЕР_2 , виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 22.05.2002 року № 681-С/ГІ. З Реєстру права власності на нерухоме майно вбачається, що станом на 28.03.2017 року ОСОБА_3 був єдиним одноособовим власником зазначеного майна. Реалізація вищезазначеного нерухомого майна відбулася шляхом проведення прилюдних електронних торгів. Вищезазначене майно було описано та передано на реалізацію державним виконавцем згідно ст.ст 50, 51, 56, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження». Реалізація проводилась Державним підприємством «Сетам», у відповідності до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5. Відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 25.04.2017 № 252412 підприємством «Сетам» проведено електронні торги з реалізації указаного арештованого майна, переможцем якого було визначено позивача. Відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 25.04.2017 № 252412, позивачу було встановлено строк до 13.05.2017 для сплати належних коштів за придбане майно в сумі 246657,14 грн. 26.04.2017 позивачем були сплачені кошти в зазначеному розмірі. 18.05.2017 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ м. Києва Шатохіним О.П. було складено акт про реалізацію нерухомого майна, який було затверджено начальником Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ м. Києва Подолянко І.А.
Позивач вказує, що наведене в своїй сукупності свідчить про виникнення у нього права власності на вказане майно у спосіб та в порядку передбаченому законом, та належним чином оформлений акт державного виконавця від 18.05.2017 надавав право позивачу на отримання свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. 19.07.2017 року позивач звернувся до нотаріуса для видачі відповідного свідоцтва, однак, видача такого свідоцтва унеможливлювалась встановленням обставин реєстрації 27.06.2017 року в державному реєстрі права власності на зазначеного майна за відповідачем. В якості підстави для реєстрації права власності, за останньою, було зазначено рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13.06.2013 у справі № 761/1800/13-ц.
Позивач вказує, що реєстрація права власності за відповідачем була здійснена після проведення торгів та отримання позивачем відповідного акту державного виконавця. Звернувшись 03.09.2017 року до виконавчої служби та ДП «Сетам» із листом про передачу цього майна або повернення коштів, позивачу було повідомлено про відсутність правових підстав для задоволення вимог його заяви.
Позивач звернувся до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві ЦМУ МЮ, ДП «Сетам» про стягнення коштів. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08.04.2021 у справі № 761/43805/17, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 08.11.2021, в задоволенні позову було відмовлено. Зі змісту рішень вбачається, що відділ державної виконавчої служби та ДП «Сетам», здійснюючи реалізацію зазначеного майна, діяли у спосіб та порядку, передбаченому положеннями закону. Крім того, в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебував позов ОСОБА_1 про оскарження законності проведення зазначених торгів та продажу майна, однак. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.10.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19.03.2019 у справі № 761/19988/17, в задоволенні позову було відмовлено. Зі змісту зазначених рішень вбачається, що судом не було встановлено порушень вимог закону при проведенні електронних торгів по лоту з реалізації спірного гаражного боксу, та права ОСОБА_1 порушені не були. 02.06.2020 позивач повторно звернувся до нотаріуса з питанням видачі свідоцтва про придбання нерухомого майна на прилюдних торгах. Однак, позивач знову отримав відмову у видачі такого свідоцтва з причин існування реєстрації права власності на частину придбаного майна позивачем гаражного боксу за іншою особою - відповідачем. Позивач вказує, що факт внесення та існування запису про реєстрацію права власності на частину майна за відповідачем позбавляє позивача можливості отримати свідоцтво та оформити своє право власності на майно належним чином.
Посилаючись на викладене, а також з огляду на те, що позивач на підставі договору купівлі-продажу майна на прилюдних торгах є єдиним та законним власником спірного гаражного боксу, право власності відповідача на спірне майно було зареєстроване вже після проведення торгів та отримання позивачем акту про реалізацію нерухомого майна, а відтак наявні підстави для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на гараж за відповідачем, що відновить порушені права повивача, в зв'язку з чим останній вимушений звернутись до суду із даним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2024, було визначено для розгляду справи головуючого суддю Анохіна А.М.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 01.07.2024, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01.07.2024, було частково задоволено заяву про забезпечення позову, та накладено арешт на частину гаражного боксу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій часині вимог заяви було відмовлено.
В серпні 2024 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов відповідно до якого сторона відповідача просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що 29.06.2017 державним реєстратором на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13.06.2013 у справі № 761/1800/13-ц, яке набрало законної сили, - правомірно було здійснено реєстрацію права власності відповідача на частину гаражного боксу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1. Відповідачем із дотриманням вимог закону було надано державному реєстратору всі необхідні документи, жодних заборон та обтяжень щодо майна станом на дату державної реєстрації не було, підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації були відсутні, а відтак реєстратором із дотриманням вимог закону було здійснено відповідну реєстрацію та прийняте законне рішення. Посилаючись на викладене, сторона відповідача вказувала на відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірне майно за відповідачем.
В серпні 2024 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої сторона позивача наполягала на задоволенні позовних вимог, вказуючи на те, що права позивача, як дійсного власника майна, придбаного із дотриманням встановлено процедури за результатами чинних торгів, значною мірою порушені відповідачем, оскільки, маючи достатній обсяг прав позивач не має можливості реалізувати все коло своїх прав з огляду на реєстрацію в реєстрі права власності за відповідачем. Позивач наголошує, що предметом розгляду даного спору не є дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності, а приватне право позивача щодо захисту його прав, як дійсного власника майна, від порушення, вчиненого відповідачем, оскільки, останньою були здійснені дії щодо реєстрації права власності на майно після проведення електронних торгів та видачі позивачу документів, які свідчать про наявність права власності позивача на це майно. Позивач вказує, що навіть при дотриманні суб'єктом державної реєстрації законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису (рішення), якщо наявність такого запису (рішення) порушує права позивача. З огляду на те, що акт державного виконавця про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, однак, наявність в реєстрі рішення про реєстрацію права власності на частину майна за відповідачем, фактично унеможливлює подальше належне оформлення права власності за позивачем, а відтак права останнього порушені та підлягають відновленню шляхом скасування такого рішення державного реєстратора.
У вересні 2024 представником позивача було подано до суду заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої сторона позивача, окрім первісної позовної вимоги, просила суд скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію речового права: права спільної часткової власності відповідача на частину гаражного боксу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , проведену 27.06.2017 державним реєстратором Філії комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» Бондаренко А.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35906335 від 29.06.2017.
У вересні 2024 до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відзив на позов, відповідно до яких сторона відповідача наполягала на відсутності підстав для задоволенні позову, вказуючи на те, що відповідач набула права власності на частину майна на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13.06.2013 року, тобто задовго до проведення електронних торгів в 2017 році. Однак, зареєструвати своє право в реєстрі відповідач була позбавлена можливості з огляду на наявність в реєстрі значної кількості арештів на це майно, накладених в рамках виконавчих проваджень, боржником за якими був її чоловік ОСОБА_3 . Про існування зазначеного судового рішення достеменно знав відділ державного виконавчої служби, однак, за наявності цієї інформації виконавчою службою та ДП «Сетам» були проведені відповідні торги та визначено переможцем позивача. Посилання позивача на те, що відповідач не мала права звертатись до органу державної реєстрації для реєстрації свого права на спірне майно, оскільки, майно вже було продано з публічних торгів і його єдиним власником є позивач, є безпідставними, оскільки, відповідач набула права власності на підставі рішення суду задовго до проведення торгів, а відтак мала всі підстави для його належної реєстрації в реєстрі. Відповідач наполягає на тому, що позивач, отримавши акт державного виконавця від 18.05.2017 про реалізацію нерухомого майна, своє право власності на вказане майно належним чином не зареєстрував, своєчасно не звернувся до нотаріуса та не отримав свідоцтва про придбання нерухомого майна, яке було предметом реалізації на торгах, а відтак не набув права власності на нерухоме майно. Крім того, сторона відповідача вказувала, що позивач, вважаючи себе законним власником майна, звернувшись із вимогою про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за відповідачем, обрав невірний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог.
В ході розгляду справи судом було прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову та ухвалено здійснювати подальший розгляд з урахуванням цієї заяви.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21.11.2024, у справі було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з викладених в позові підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні просила в задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на підстави, які викладені в письмовому відзиві на позов.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає. що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13.06.2013 року у справі № 761/1800/13-ц, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ТОВ «Медікел Пректіс», ТОВ «Спеціалізований медичний центр молекулярної діагностики», ОСОБА_4 про поділ майна, було задоволено частково. Поділено майно подружжя, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , припинивши їх право спільної сумісної власності. Серед іншого було визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину гаражного боксу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене рішення набрало законної сили.
Постановою державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 27.08.2013, було відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого листа № 761/1800/13-ц, виданого 19.08.2013 Шевченківським районним судом м. Києва про визнання за ОСОБА_1 права власності на частину, зокрема, гаражного боксу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
17.07.2015 року на примусовому виконанні органів державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа № 761/17978/13-ц, виданого 26.03.2015 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення заборгованості в сумі 1124515,57 грн із ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України».
В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем було описане та арештоване майно - гаражний бокс № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що належав на праві власності боржнику ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на гараж багатобоксовий від 31.05.2002 року серія НОМЕР_2 , виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 22.05.2002 року № 681-С/ГІ.
З Реєстру права власності на нерухоме майно вбачається, що станом на 28.03.2017 року ОСОБА_3 був єдиним одноособовим власником гаражного боксу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Реалізація вищезазначеного нерухомого майна відбулася шляхом проведення прилюдних електронних торгів, та проводилась Державним підприємством «Сетам», у відповідності до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5.
Відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 25.04.2017 № 252412, ДП «Сетам» проведено електронні торги з реалізації указаного арештованого майна, переможцем якого було визначено ОСОБА_2 .
Відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 25.04.2017 № 252412, позивачу було встановлено строк до 13.05.2017 для сплати належних коштів за придбане майно в сумі 246657,14 грн.
26.04.2017 позивачем були сплачені кошти в зазначеному розмірі.
18.05.2017 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ м. Києва Шатохіним О.П. було складено акт про реалізацію нерухомого майна - гаражного боксу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , який було затверджено начальником Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ м. Києва Подолянко І.А.
Зі змісту зазначеного акту вбачається, що він є підставою для подальшого оформлення переможцем торгів ОСОБА_2 права власності на зазначене майно.
Рішенням державного реєстратора Філії комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» Бондаренко Ангеліни Вікторівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35906335 від 29.06.2017, було проведено державну реєстрацію речового права - права спільної часткової власності на гаражного боксу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .
В якості підстави для реєстрації права власності за ОСОБА_1 , було зазначено рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13.06.2013 у справі № 761/1800/13-ц.
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, станом на дату реєстрації права власності за ОСОБА_1 на гаражного боксу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , були відсутні відомості про накладення обтяжень на майно, в тому числі заборони на його відчуження.
Позивач вказує, що 19.07.2017 року він звернувся до нотаріуса для видачі відповідного свідоцтва на підставі акту державного виконавця від 18.05.2017, однак, видача такого свідоцтва унеможливлювалась встановленням обставин реєстрації 27.06.2017 року в державному реєстрі права власності на зазначеного майна за відповідачем.
Однак, докази звернення в липні 2017 року до нотаріуса для видачі відповідного свідоцтва, та, відповідно, відмови в нотаріуса у вчиненні цієї нотаріальної дії, - матеріали справи не містять.
Поруч із цим, 11.10.2017 року позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м Києві зі зверненням про передачу цього майна або повернення коштів.
Листом Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м Києві від 08.11.2017 № Б-4383, позивача було повідомлено про відсутність правових підстав для задоволення вимог заяви про передачу майна та повернення коштів.
В листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві ЦМУ МЮ, ДП «Сетам» про стягнення коштів.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08.04.2021 у справі № 761/43805/17, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 08.11.2021, в задоволенні позову було відмовлено.
Зі змісту рішень вбачається, що відділ державної виконавчої служби та ДП «Сетам», здійснюючи реалізацію зазначеного майна, діяли у спосіб та порядку, передбаченому положеннями закону, а також позивачем було обрано невірний спосіб захисту та не заявлено вимог про розірвання укладеного договору купівлі-продажу внаслідок істотного порушення договору іншою стороною.
В жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 , Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві ЦМУ МЮ, Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ДП «Сетам», ПАТ «Державний ощадний банк», ОСОБА_2 про визнання електронних торгів недійсним, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів та акту про проведення електронних торгів.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.10.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19.03.2019 у справі № 761/19988/17, в задоволенні позову було відмовлено.
Зі змісту зазначених рішень вбачається, що судом не було встановлено порушень вимог закону при проведенні електронних торгів по лоту з реалізації спірного гаражного боксу, та права ОСОБА_1 порушені не були, оскільки, остання, не зареєструвала своє право власності на частину майна за рішенням суду.
Крім того, судом апеляційної інстанції в зазначеній справі було звернуто увагу на те, що позивачем не було обрано ефективний спосіб захисту своїх прав та дії державного виконавця під час здійснення своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, в тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим законом, та не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними.
Постановою приватного нотаріуса КМНО Заєць І.О. від 02.06.2020 № 89/02-31/2020, було відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право власності та реєстрації права власності на придбане з аукціону майно гаражний бокс № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , в зв'язку із наявністю в реєстрі реєстрації права власності на частину цього майна за іншою особою, яка відбулась 27.06.2017.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є законним та єдиним власником спірного гаражного боксу, право власності відповідача на спірне майно було зареєстроване вже після проведення торгів та отримання позивачем акту про реалізацію нерухомого майна, а відтак наявні підстави для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на гараж за відповідачем, що належним чином відновить порушені права повивача.
Заперечуючи проти позовних вимог сторона відповідача вказувала, що відповідач правомірно зареєструвала своє право на частину спірного майна на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, позивач після отримання акту державного виконавця своєчасно не вжив заходів щодо отримання відповідного свідоцтва, будь-яких заборон чи обмежень на час реєстрації права власності за відповідачем на спірне майно не існувало, а відтак вимога про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора є безпідставною, та позивачем у спірних правовідносинах обрано невірний спосіб захисту.
Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений ст.16 ЦК України.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким, на свій розсуд, а цілком конкретним способом захисту свого порушеного права, який, як правило, визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини чи договором (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц.
Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду, тобто має бути дотриманий принцип процесуальної економії (п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (п. 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, постанова Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
З матеріалів справи вбачається, що після отримання позивачем акту держаного виконавця від 18.05.2017 року про реалізацію на прилюдних торгах придбаного майна, які були проведені із дотриманням вимог закону, відповідач в червні 2017 року здійснила дії щодо реєстрації свого права власності на цього майна за судовим рішенням від 13.06.2013, яке набрало законної сили та є чинним.
Законність дій державного реєстратора та встановленого законом порядку при розгляді заяви відповідача про реєстрацію права власності на підставі судового рішення, стороною позивача в рамах заявлених позовних вимог не оспорюється.
Суд вважає, що скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації за відповідачем права власності на 1/2 частину спірного майна, яке було здійснене на підставі судового рішення, - не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до поновлення прав позивача з огляду на те, що відповідач залишається власником частини цього майна на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, а позивачем, який вважає себе законним власником цього майна, не заявлено вимог про його витребування.
За таких обставин, для позивача, який вважає себе законним та одноосібним власником спірного майна, наявність чи відсутність рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем на частину спірного майна, на переконання суду, - не має правового значення.
Так, у пунктах 74, 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 зазначено, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України є неефективними.
Крім того, у пунктах 64-65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду знову нагадує, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (п. 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).
Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц п.98).
Позивачем не було заявлено вимог про витребування майна, а одним із основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, який передбачений п. 5 ч. 3 ст. 2 та ст. 13 ЦПК України, та за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у наведених вище постановах Верховного Суду.
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що в ході розгляду справи було встановлено, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини, а тому належним способом захисту щодо поновлення прав позивача на майно, яке було ним придбано на проведених у встановленому законом порядку прилюдних торгах є вимога про витребування майна від останнього власника за яким зареєстровано право власності на це майно, а не скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності за відповідачем.
Суд наголошує, що права особи, яка вважає себе власником майна, яким він не володіє, не підлягають захисту шляхом задоволенні позову про скасування рішення скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації за відповідачем права власності на це майна, та належним способом захисту у даних правовідносинах є пред'явлення вимог про витребування майна від останнього власника, за яким зареєстровано право власності на це майно.
Суд відмічає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.
Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що позивачем за викладених ним обставин було обрано невірний спосіб захисту своїх прав, та заперечення сторони відповідача в цій частині є слушними, а відтак суд вважає, що відсутні підстави для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за відповідачем, та скасування в реєстрі державної реєстрації відповідного речового права, в зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.
В порядку ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем по фактично понесеним.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-83, 89, 141, 258, 259, 263 -265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію речового права - відмовити.
Судові витрати залишити за ОСОБА_2 по фактично понесеним.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повні ім'я та найменування сторін:
позивач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ;
відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення суду складено 27.12.2024.
Суддя Андрій АНОХІН