Справа № 947/25602/23
Провадження № 2/947/514/24
17.12.2024 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.,
за участю секретаря - Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 ,
про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,
виділ частки зі спільної часткової власності в натурі,
припинення спільної часткової власності,
Позивач - ОСОБА_1 15.08.2023 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, виділення частки у спільній частковій власності в натурі та припинення спільної часткової власності, в якій позивачка просить суд:
- визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 17/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 ;
- виділити у натурі в приватну власність ОСОБА_1 17/100 частин житлового будинку з господарськими та побутовими будовами та спорудами, що складається з житлового будинку літ. А»: 3-1 житлова кімната 11,2 кв.м, 3-2 житлова кімната 11,5 кв.м, 3-3 кухня 10,3 кв.м, коридор III 5,8 кв.м, загальною площею 38,8 кв.м, у тому числі житловою площею 22,7 кв.м; сарай з погрібом «Б», сарай «И», огородження №4,10, мостіння IV, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявленого позову позивачка посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на 17/100 частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцем за заповітом ОСОБА_7 є вона - ОСОБА_1 , як племінниця померлої.
Після чого, позивачка звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольги Сергіївни з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_7 .
Однак, листом приватного нотаріуса Левчук О.С. від 02.08.2023 року за вих..№82/01-16 позивачці було роз'яснено про неможливість проведення реєстраційних дій у зв'язку із проведенням виділу із домоволодіння іншого співвласника та неможливістю внести зміни до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації права власності спадкоємця за заповітом після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За наслідком чого нотаріусом було рекомендовано ОСОБА_1 звернутись до суду щодо визнання права власності на спадщину та реєстрацію права власності на спадкове майно.
Вказані обставини як вказує позивачка, стали підставою для її звернення до суду з даним позовом щодо визнання за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 17/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
Додатково, позивачка вказує, що станом на дату звернення до суду, домоволодіння під АДРЕСА_1 в цілому складається з житлового будинку літ. «А» загальною площею 193,0 кв.м, житловою площею 97,2 кв.м, сараю під літ «И», літньої кухні під літ. «О», гаражу під літ. «П», сараю під літ. «Р», сараю під літ. «С», підсобного під літ. «У», вбиральні літ. «Л», №2-5; 7-12 - огородження, II, III, IV - вимощення, І, VI - цистерна.
У фактичному користуванні ОСОБА_7 , якій належало 17/100 частин домоволодіння знаходилось: житловий будинок літ. «А»: 3-1 житлова кімната 11,2 кв.м, 3-2 житлова кімната 11,5 кв.м, 3-3 кухня 10,3 кв.м, коридор III 5,8 кв.м, загальною площею 38,8 кв.м, у тому числі житловою площею 22,7 кв.м; сарай з погрібом «Б», сарай «И», огородження №4,10, мостіння IV, що складає 17/100 частин домоволодіння.
У фактичному користуванні інших співвласників:
- ОСОБА_6 , як власника 37/100 частин домоволодіння: житловий будинок літ. А»: 1-2 житлова 13.1 кв.м, 1-4 кухня 13,4 кв.м, 1- 4а коридор 2,3 кв.м, 1-46 санвузол 3,4 кв.м, 1-4 в коридор 10,9 кв.м, 1-5 коридор 6.1 кв.м, 1-6 житлова кімната 11.1 кв.м, 1-7 житлова кімната 14,8 кв.м, 1-8 санвузол 6,1 кв.м, І- погріб 6,8 кв.м, житловою площею 39,0 кв.м, загальною площею 88,0 кв.м, частина мостіння III та огорожі №5,8, 13, частина мостіння та огорожі, що складає 37/100 частин домоволодіння;
- ОСОБА_8 , як власника 29/100 частин домоволодіння: житловий будинок літ «А»: 2-1 веранда 11,6 кв.м, 2-2 житлова 15,8 кв.м, 2- 3 житлова 8,2 кв.м, 2-4 житлова 11,5 кв.м, 2-5 санвузол 3,6 кв.м, 2-6 кухня 8,7 кв.м, II - льох 6,8 кв.м,житловою площею 35,5 кв.м, загальною площею 66,2 кв.; сарай «Р», літня кухня «О», вбиральня «Л», гараж «Г», частина мостіння та огорожі, що складає 29/100 частин домоволодіння.
За наслідком чого, позивачка вказує, що у користуванні співвласників знаходяться ізольовані частини житлового будинку, при цьому які-небудь роботи по переобладнанню не потрібні, однак сума часток співвласників наразі не складає одиницю, за наслідком чого в позасудовому порядку здійснити відповідний виділ є не можливим.
Позивачка також вказує, що дані обставини також пов'язані з тим, що їй - ОСОБА_1 , також належало 17/100 частин цього домоволодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.02.2015 року. Однак, 10.06.2019 року на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради №234-01р від 02.04.2019 року та Висновку ФОП ОСОБА_9 №014/інв від 18.03.2019 року, 17/100 частин домоволодіння, які належать ОСОБА_1 , були виділені із складу домоволодіння та проведені реєстраційні дії з реєстрації права власності на окремий об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1853088651101, присвоєна адреса: АДРЕСА_1 .
Після вчинення цих дій, частки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 , не були змінені, у зв'язку із її виділенням як співвласника, та станом на день звернення до суду не складають одиницю.
Приймаючи викладене, позивачка вказує, що оскільки вона має підстави на набуття в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 права власності на 17/100 частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , які в свою чергу складають окремий об'єкт нерухомості та не впливають на розмір часток інших співвласників в цьому домоволодіння, вона вважає за необхідним скористатись своїм правом на одночасне виділення успадкованого майна в натурі в самостійний об'єкт зі спільної часткової власності, приймаючи відсутню можливість на вчинення цих дій в позасудовому порядку.
Дані обставини стали підставою для звернення позивачки до суду з даним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 17.08.2023 року вказану позовну заяву залишено без руху.
26.09.2023 року до суду надійшла заява від представника позивача на усунення недоліків поданої заяви.
Оглянувши подану до суду позовну заяву та додаткові докази, суддею встановлено, що позивачем виконано вимоги ухвали судді від 17.08.2023 року, та встановлено відповідність позовної заяви вимогам статті 175, 177 ЦПК України.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 27.09.2023 року вказану позовну прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
У підготовче судове засідання призначене на 29.02.2024 року з'явилась представник позивачки, яка повідомила про наявну в неї інформацію про смерть ОСОБА_6 . Однак, з підстав відсутності у представника позивача належних доказів на підтвердження вказаних обставин, а також враховуючи, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, представник заявила клопотання про витребування доказів, а саме з відповідного відділу РАЦС належним чином завірену копію актового запису про смерть ОСОБА_6 .
За наслідком розгляду вказаного клопотання, 29.02.2024 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою клопотання задоволено. Витребувано з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (місцезнаходження: 65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 30Б) інформацію чи наявний у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян відомості та актовий запис про смерть ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Якщо так, то надати до суду відповідний витяг з актового запису про смерть відповідної особи.
На виконання вказаної ухвали суду, 27.03.2024 року до суду надійшла відповідь з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
У відповідності до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть за №00044138527 від 20.03.2024 року встановлено, що відповідач по справі - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 10.01.2024 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено актовий запис №357.
12.08.2024 року до суду надійшло клопотання від представника позивача про заміну сторони відповідача - ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , на його правонаступників: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
До вказаного клопотання, представником позивача надано довідку приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Полянського Віктора Миколайовича за вих. №59/02-14 від 09.08.2024 року з якої встановлено, що приватним нотаріусом Полянським В.М. 14.01.2024 року було заведено спадкову справу №2/2024 до майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцями до майна якого є: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
12.08.2024 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою замінено відповідача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , на його правонаступників: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в рамках розгляду цивільної справи №947/25602/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, виділення частки у спільній частковій власності в натурі та припинення спільної часткової власності. Додатково вказаною ухвалою суду витребувано з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) належним чином завірений витяг з актового запису про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який містить інформацію про батьків останньої.
02.09.2024 року до суду надійшла відповідь з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), до якої надано повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження за №00046734421 від 29.08.2024 року з якої судом встановлено, що батьками малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , відомості про якого внесені на підставі ч.1 ст. 135 СК України.
За наслідком чого судом було встановлено, що законним представником відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в інтересах якої діє - ОСОБА_10 .
23.10.2024 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
До судового засідання призначеного на 17.12.2024 року сторони по справі не з'явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належними чином.
Однак, 17.12.2024 року до суду надійшла заява від представника позивачки про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за її відсутності. Одночасно представником було зазначено про відсутність заперечень проти розгляду справи в заочному порядку.
Відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у відповідності до положень статті 128 ЦПК України, однак про причини неявки суд не повідомили, процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористались.
Одночасно судом враховується, що у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
17.12.2024 року до суду також через засоби поштового зв'язку надійшли заяви від імені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 про відсутність заперечень проти задоволення позову та розгляд справи за їх відсутності.
Однак, приймаючи відсутність можливості пересвідчитись у особах відправників вказаних заяв, судом останні під час розгляду справи не враховуються.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Підстав для відкладення судового засідання у відповідності до положень ст. 223 ЦПК України, судом не встановлено.
Судом враховується, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції.
Враховуючи вищевикладене, неявку відповідачів до судового засідання без поважних причин та строки розгляду справи, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 17.12.2023 року за відсутності сторін по справі та на підставі наявних документів в матеріалах справи.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням викладеного, у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши усі документи наявні в матеріалах справи, суд вважає позов ОСОБА_1 підлягаючим задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що у відповідності до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №323182484 від 17.02.2023 року, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний розділ щодо нерухомого майна за реєстраційним номером 585465551101 - житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 260,7 кв.м., житловою площею 137,4 кв.м., який складається в цілому: з житлового будинку під літ. «А», загальною площею 193,0 кв.м, житловою площею 97,2 кв.м, житлового будинку під літ. «К, загальною площею 67,7 кв.м., житловою площею 40,2 кв.м., сараю з погрібом під літ. «Б», сараю під літ. «И», літньої кухні під літ. «О», гаражу під літ. «П», сараю під літ. «Р», сараю пд. літ. «С», підсобного під літ. «У», вбиральні літ. «Л», №2-5; 7-12 - огородження, ІІ, ІІІ, ІV - вимощення, I, VI - цистерна.
Даний житловий будинок станом на 17.02.2023 року зареєстрований на праві спільної часткової власності за наступними особами:
- ОСОБА_7 , з часткою 17/100 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер 2-10860, виданого 30.10.1992 року Третьою Одеською державною нотаріальною конторою;
- ОСОБА_12 , з часткою 29/100 частин на підставі договору дарування від 05.11.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною В.І., зареєстрованого в реєстрі за №2134;
- ОСОБА_6 , з часткою 37/100 частин на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.11.2011 року по справі №2-5665/11.
Також судом встановлено, що співвласником даного житлового будинку з часткою 17/100 була ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.02.2015 року, зареєстрованого в реєстрі за №3, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Абусовою Г.Р.
10.06.2019 року на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради №234-01р від 02.04.2019 року та Висновку ФОП ОСОБА_9 №014/інв від 18.03.2019 року 17/100 частин домоволодіння, які належать ОСОБА_1 , були виділені із складу домоволодіння та проведені реєстраційні з реєстрації права власності на окремий об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1853088651101, присвоєна адреса: АДРЕСА_1 .
Після виділу в натурі із складу домоволодіння 17/100 частин, які належали ОСОБА_1 , частки останніх вищевказаних співвласників ( ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) не змінювались.
Додатково з поданих представником позивача документів вбачається, що співвласником вказаного житлового будинку ОСОБА_6 також було ініційовано питання про виділ належної йому частки 37/100 житлового будинку зі спільної часткової власності в натурі в самостійний об'єкт нерухомого майна, шляхом звернення до Київського районного суду міста Одеси з відповідним позовом (справа №947/23383/23).
За наслідком розгляду вказаної справи, 07.12.2023 року Київським районним судом міста Одеси ухвалено заочне рішення, яким виділено в натурі у приватну власність ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_1 ) 37/100 часток житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами, що складається з житлового будинку літ. «А»: 1-2 житлова кімната 13,1 кв.м., 1-4 кухня 13,4 кв.м., 1-4а коридор 2,3 кв.м., 1-4б санувзла 3,4 кв.м., 1-4 коридор 10,9 кв.м., 1-5 коридор 6,1 кв.м., 1-6 житлова кімната 11,1 кв.м., 1-7 житлова кімната 14,8 кв.м., 1-8 санвузол 6,1 кв.м., І-поріб 6,8 кв.м., житловою площею 39 кв.м., загальною площею 88 кв.м., частина мостіння ІІІ та огорожі №5,8,13, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_6 на домоволодіння, яке розташована за адресою АДРЕСА_1 .
Додатково судом зазначається, що відповідно до положень ч.7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
У статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
За наслідком чого, суд дійшов до висновку про наявність підстав для самостійної перевірки судом відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, що узгоджується з положенням ст. 12, 13, 81 ЦПК України.
Схожі за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 23 березня 2021 року у справі № 910/3191/20 та від 24.10.2024 року по справі №752/8103/13-ц.
Приймаючи вищевикладені положення, судом було здійснено перевірку наявності оприлюднення тексту рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.12.2023 року по справі №947/23383/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень, роздруківка якого була надана до суду, за наслідком чого встановлено її відповідність оприлюдненому тексту, а також набрання рішенням суду законної сили 16.01.2024 року.
Як вбачається, після ухвалення даного рішення суду, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У відповідності до довідки приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Полянського Віктора Миколайовича за вих. №59/02-14 від 09.08.2024 року, приватним нотаріусом 14.01.2024 року було заведено спадкову справу №2/2024 до майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцями до майна якого є: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Разом з тим, судом враховується, що у відповідності до рішення Київського районного суду міста Одеси від 07.12.2023 року по справі №947/23383/23 встановлено, що у фактичному користуванні ОСОБА_6 знаходиться житловий будинок літ. «А»: 1-2 житлова 13.1 кв.м, 1-4 кухня 13,4 кв.м, 1-4а коридор 2,3 кв.м, 1-4б санвузол 3,4 кв.м, 1-4 в коридор 10,9 кв.м, 1-5 коридор 6.1 кв.м, 1-6 житлова кімната 11.1 кв.м, 1-7 житлова кімната 14,8 кв.м, 1-8 санвузол 6,1 кв.м, І- погріб 6,8 кв.м, житловою площею 39,0 кв.м, загальною площею 88,0 кв.м, частина мостіння ІІІ та огорожі №5,8,13 частина мостіння та огорожі, що складає 37/100 частин домоволодіння.
У фактичному користуванні ОСОБА_7 знаходилось житловий будинок літ. «А»: 3-1 житлова кімната 11,2 кв.м, 3-2 житлова кімната 11,5 кв.м, 3-3 кухня 10,3 кв.м, коридор ІІІ 5,8 кв.м, загальною площею 38,8 кв.м, у тому числі житловою площею 22,7 кв.м; сарай з погрібом «Б», сарай «И», огородження №4,10, мостіння IV, що складає 17/100 частин домоволодіння.
У фактичному користування ОСОБА_8 знаходиться житловий будинок літ «А»: 2-1 веранда 11,6 кв.м, 2-2 житлова 15,8 кв.м, 2-3 житлова 8,2 кв.м, 2-4 житлова 11,5 кв.м, 2-5 санвузол 3,6 кв.м, 2-6 кухня 8,7 кв.м, ІІ - льох 6,8 кв.м, житловою площею 35,5 кв.м, загальною площею 66,2 кв.; сарай «Р», літня кухня «О», вбиральня «Л», гараж «Г», частина мостіння та огорожі, що складає 29/100 частин домоволодіння.
Також встановлено, що у користуванні співвласників знаходяться ізольовані частини житлового будинку, при цьому які-небудь роботи по переобладнанню не потрібні.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертої ст. 82 ЦПК України, суд не піддає сумніву та доказуванню вищезазначені обставини, встановлені рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07.12.2023 року по справі №947/23383/23, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, одночасно враховуючи не спростування даних обставин сторонами під час розгляду даної справи.
Судом встановлено, що співвласник вказаного житлового будинку - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , за наслідком чого відкрилась спадщина на належне останній за час життя майно у тому числі - 17/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
Як вбачається, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , за життя - 13.05.2017 року склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Яковлєвою Ольгою Миколаївною, зареєстрований в реєстрі за №1030, у відповідності до якого ОСОБА_7 у тому числі заповіла усю належну їх частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
06.06.2022 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольгою Сергіївною була зареєстрована спадкова справа, номер у спадковому реєстрі 69347416, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №69125780 від 06.06.2022 року.
Як вбачається, ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Яковлєвої Ольги Миколаївни з заявою про прийняття спадщини за заповітом до майна ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Однак приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. листом вих.№82/01-16 від 02 серпня 2023 року повідомлено ОСОБА_1 про неможливість внесення змін до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації права власності спадкоємця ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_7 , оскільки частики співвласників будинку АДРЕСА_1 , за наслідком виділу частки в натурі з даного об'єкту, не були перераховані та наразі не складають одиницю. За наслідком чого ОСОБА_1 було рекомендувано вирішити питання про визнання прав власності на спадщину та реєстрацію права власності на спадкове майно в судовому порядку.
Додатково судом встановлено, що у відповідності до рішення Київського районного суду міста Одеси від 07.12.2023 року по справі №947/23383/23 встановлено, що згідно з довідкою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. вих.№124/01-16 від 20.10.2023 року, ОСОБА_1 є спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , яка за заповітом від 13 травня 2017 року заповідала ОСОБА_1 частку у праві власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , спадкоємців, які передбачені ст. 1241 ЦК України, немає.
Неможливість позивачки ОСОБА_1 отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом до майна ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 , стало підставою для звернення позивачки до суду з даним позовом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 21 лютого 2024 року по справі № 175/1481/15-ц.
У відповідності до ч.2 ст. 16 ЦПК України, до одних зі способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема визнання права власності.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до пункту другого частини першої ст. 3 Цивільного кодексу України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. (ч.1 та 2 ст. 321 Цивільного кодексу України).
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права в установленому законодавством України порядку.
Для набуття права власності в установленому законом порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.
Так, у відповідності до статті 1216 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
У відповідності з ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
У відповідності до положень ч.ч.1, 3, 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з ч.1 ст.1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК України).
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст.1268 ЦК України).
Відповідно до абз.3 п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, у разі відмови нотаріуса в оформленні прав на спадщину особа може звертатися до суду за правилами позовного провадження.
Отже, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Приймаючи вищевикладене, судом встановлено, що ОСОБА_7 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_8 , за життя на праві спільної часткової власності належало 17/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , які померла за час життя заповіла позивачці ОСОБА_1 , на підставі заповіту від 13.05.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Яковлєвою Ольгою Миколаївною, зареєстрованого в реєстрі за №1030.
Як вбачається, позивачкою, як спадкоємцем за заповітом до належних померлій - 17/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , належним чином були здійснені дії з прийняття вказаної спадщини в поряду спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Будь-яких доказів на підтвердження наявності інших спадкоємців до майна ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 , які мають обов'язкову частку у спадщині у відповідності до положень статті 1241 ЦК України, не встановлені.
Судом встановлено, що внаслідок перебування вказаного спадкового майна у спільній частковій власності та за наслідком здійснених співвласників в цьому майні дії з виділу належної їм частки в натурі, без подальшого перерахунку часток співвласників цього об'єкту нерухомого майна, позивачка позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
При вище встановлених обставинах в цілому, які підтверджуються належними і допустимими доказами, відповідно до зазначених норм матеріального права, виходячи із характеру спірних правовідносин, наявність факту та належних доказів набуття спадкодавцем за час життя у власність частки нерухомого майна, що становить спадкове майно, суд вважає, що право позивача підлягає захисту, а позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, доведеними, підлягають задоволенню, за наслідком чого за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , слід визнати в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 17/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
Як вбачається, позивачкою ОСОБА_1 , за наслідком набуття права власності на вказане майно - 17/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , одночасно заявлено додаткову вимогу про виділ даного майна зі спільної часткової власності в натурі.
Правовідносини пов'язані із виділом співвласником частки з спільного часткового майна врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України ).
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.
У відповідності до ч. 1-3 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Статтею 364 ч. 1 цього Кодексу передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.
Відповідно до ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Виходячи з положень ст. ст.183, 367 ЦК України та роз'яснень, викладених у п. п. 6, 7 Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7«Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок», виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.
Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Виділ у натурі частки із спільного майна може бути заборонений законом або бути неможливим в силу самої природи спільної речі, яка є неподільною (ч. 2ст. 183 ЦК).
Згідно п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.
З аналізу вище зазначених правових норм слідує, що кожен учасник права спільної часткової власності має суб'єктивне цивільне право на виділ своєї частки. Юридичне значення виділу полягає в тому, що учасник отримує у натурі певне майно, яке відповідає його частці, а у разі неможливості - компенсацію за нього, у власність. При цьому право спільної власності щодо суб'єкта, який виділив свою частку у натурі, припиняється. Якщо з учасників спільної часткової власності після здійснення виділу залишився тільки один суб'єкт, природно, що право спільної власності припиняється взагалі. Проте якщо після виділу суб'єктів-співвласників залишилося хоча б двоє, право спільної часткової власності продовжує існувати - з перерозподіленими частками та, як правило, з видозміненим складом майна, яке перебуває у спільній частковій власності.
Відповідно до статті 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.
Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.
Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.
Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.
У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання або перепланування будинку він провадиться за наявності на це дозволу виконавчого комітету місцевої ради (ст. 152 ЖК України).
Крім того, у тих випадках, коли в результаті виділу співвласнику передається частина приміщень, яка перевищує за розміром його частку, суд повинен вирішити питання про стягнення з нього відповідної грошової компенсації та зазначити в рішенні фактичні ідеальні частки в праві власності на будинок після його поділу.
Відповідно до ч. 1ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Приймаючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачка набула право власності в порядку спадкування за заповітом до майна ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 , частку розміром 17/100 у житловому будинку АДРЕСА_1 , за реєстраційним номером 585465551101, який в цілому становить загальною площею 260,7 кв.м., житловою площею 137,4 кв.м., який складається в цілому: з житлового будинку під літ. «А», загальною площею 193,0 кв.м, житловою площею 97,2 кв.м, житлового будинку під літ. «К, загальною площею 67,7 кв.м., житловою площею 40,2 кв.м., сараю з погрібом під літ. «Б», сараю під літ. «И», літньої кухні під літ. «О», гаражу під літ. «П», сараю під літ. «Р», сараю пд. літ. «С», підсобного під літ. «У», вбиральні літ. «Л», №2-5; 7-12 - огородження, ІІ, ІІІ, ІV - вимощення, I, VI - цистерна.
Іншими співвласниками даного житлового будинку: є ОСОБА_13 , з часткою 29/100; була позивачка ОСОБА_1 з часткою 17/100, які є відмінними від успадкованої частки майна, яка є предметом розгляду даної справи, які позивачка в свою чергу здійснила виділ частки майна в натурі; був ОСОБА_6 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 , з часткою 37/100, який також за життя здійснив виділ частки майна в натурі, а спадкоємцями до майна якого є відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
У відповідності до рішення Київського районного суду міста Одеси від 07.12.2023 року по справі №947/23383/23 встановлено, що:
- у фактичному користуванні ОСОБА_6 пеорбував житловий будинок літ. «А»: 1-2 житлова 13.1 кв.м, 1-4 кухня 13,4 кв.м, 1-4а коридор 2,3 кв.м, 1-4б санвузол 3,4 кв.м, 1-4 в коридор 10,9 кв.м, 1-5 коридор 6.1 кв.м, 1-6 житлова кімната 11.1 кв.м, 1-7 житлова кімната 14,8 кв.м, 1-8 санвузол 6,1 кв.м, І- погріб 6,8 кв.м, житловою площею 39,0 кв.м, загальною площею 88,0 кв.м, частина мостіння ІІІ та огорожі №5,8,13 частина мостіння та огорожі, що складає 37/100 частин домоволодіння;
- у фактичному користуванні ОСОБА_7 (право власності якої набувається ОСОБА_1 ) знаходилось житловий будинок літ. «А»: 3-1 житлова кімната 11,2 кв.м, 3-2 житлова кімната 11,5 кв.м, 3-3 кухня 10,3 кв.м, коридор ІІІ 5,8 кв.м, загальною площею 38,8 кв.м, у тому числі житловою площею 22,7 кв.м; сарай з погрібом «Б», сарай «И», огородження №4,10, мостіння IV, що складає 17/100 частин домоволодіння;
- у фактичному користування ОСОБА_8 знаходиться житловий будинок літ «А»: 2-1 веранда 11,6 кв.м, 2-2 житлова 15,8 кв.м, 2-3 житлова 8,2 кв.м, 2-4 житлова 11,5 кв.м, 2-5 санвузол 3,6 кв.м, 2-6 кухня 8,7 кв.м, ІІ - льох 6,8 кв.м, житловою площею 35,5 кв.м, загальною площею 66,2 кв.; сарай «Р», літня кухня «О», вбиральня «Л», гараж «Г», частина мостіння та огорожі, що складає 29/100 частин домоволодіння.
Також рішенням суду було встановлено, що у користуванні співвласників знаходяться ізольовані частини житлового будинку, при цьому які-небудь роботи по переобладнанню не потрібні.
У відповідності до наданого до суду висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкту нерухомого майна, складеного 26.04.2023 року ТОВ «ГЕСТІЯ» за №0461042023 за замовленням ОСОБА_1 , вбачається наявна технічна можливість виділу в натурі зареєстрованої за ОСОБА_7 17/100 часток нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 , з господарськими та побутовими спорудами, що складається з житлового будинку літ. «А»: 3-1 житлова кімната, площею 11,2 кв.м.; 3-2 житлова кімната, площею 11,5 кв.м.; 3-3 кухня, площею 10,3 кв.м.; коридор ІІІ, площею 5,8 кв.м.; загальною площею 38,8 кв.м,, у тому числі житловою площею 22,7 кв.м., сарай з погрібом «Б», сарай «И», огородження №4,10, мостіння IV.
У висновку експерта встановлено, що вказана запропонована до виділу частка житлового будинку АДРЕСА_1 розміром №17/100 часток, є відокремлена, має окремий вихід і може бути виділена в натурі в житловий будинок з надвірними господарськими спорудами в цілому.
Вказаний висновок судового експерта не оспорювся сторонами по справі, не визнавався невірним чи некоректним, його висновки ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах, за наслідком чого судом приймається судом в якості належного доказу.
На підставі викладеного суд вважає встановленим можливий варіант виділу позивачеві вищезазначених приміщень зі спільної часткової власності, що відповідає частці у цьому нерухомому майні на яку ОСОБА_1 набуває право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 , а саме розміром 17/100 часток, а дана частка нерухомого майна, що може бути виділена в натурі складається з приміщень, що відповідають порядку користування майном, який склався між сторонами по справі, та не потребує переобладнання або перепланування будинку.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори.
Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного, оцінивши усі докази наявні в матеріалах справи в їх сукупності, враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає позов ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, виділ частки зі спільної часткової власності в натурі, припинення спільної часткової власності, обґрунтованим та підлягаючим до задоволення.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.79 рішення Європейського суду з прав людини (справа «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (Заява №33949/02), відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат, тільки якщо буде доведено, що вони були необхідні та фактично понесені, а також є обґрунтованими за розміром.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивачем у позові не заявлено вимоги про відшкодування судових витрат, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для покладання цих витрат на відповідачів.
Керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 141, 211, 263-266, 268, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_4 ), про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, виділ частки зі спільної часткової власності в натурі, припинення спільної часткової власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_3 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 17/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
Виділити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_3 , зі спільної часткової власності, в натурі у приватну власність належні 17/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , з господарськими та побутовими спорудами, що складається з житлового будинку літ. «А»: 3-1 житлова кімната, площею 11,2 кв.м.; 3-2 житлова кімната, площею 11,5 кв.м.; 3-3 кухня, площею 10,3 кв.м.; коридор ІІІ, площею 5,8 кв.м.; загальною площею 38,8 кв.м,, у тому числі житловою площею 22,7 кв.м., сарай з погрібом «Б», сарай «И», огородження №4,10, мостіння IV.
Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_3 , у домоволодінні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 27.12.2024 року.
Головуючий Л. В. Калініченко