Справа № 953/5592/24
н/п 2/953/2842/24
18 грудня 2024 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
судді Єфіменко Н.В.,
за участі секретаря Лущан В.О.,
розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів, -
установив:
24 червня 2024 року ОСОБА_1 (далі: позивач) звернувся до ОСОБА_2 (далі: відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (далі: третя особа), з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тобто 1598 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався те що відповідач не бере участі у вихованні, фізичному, духовному та моральному розвитку спільної дитини, - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у житті та розвитку якого не зацікавлена, матеріальної допомоги на його утримання не надає.
До судового засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з'явились. Позивач та представник третьої особи розгляд справи просили здійснювати за їх відсутності. Відповідач причину неявки не сповістила.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості повідомлення про явку в суд не є порушенням ст.129 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи.
Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини:
Позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який 19.03.2014 розірваний рішенням Київського районного суду м. Харкова.
Від сумісного проживання сторони мають сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Зі змісту рішення Київського районного суду м. Харкова вбачається, що сторони дійшли згоди щодо проживання сина після розірвання шлюбу разом з ОСОБА_1 .
Син сторін зареєстрований разом з батьком з 27.12.2018 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 13.06.2024.
З листа КНП «Міська дитяча поліклініка №23» ХМР №429/0/567-24 від 05.06.2024 вбачається, що ОСОБА_3 мешкає за адресою: АДРЕСА_2 та перебуває під наглядом фахівців поліклініки з народження. За інформацією лікаря-педіатра вихованням хлопчика, забезпеченням його належним доглядом і під час хвороби займаються батько або дідусь.
Як вбачається з листа КЗ «Харківській ліцей №55 Харківської міської ради» №01-31/279 від 03.06.2024, ОСОБА_3 є учнем закладу, батько приділяє достатньої уваги вихованню сина, відвідує батьківські збори. Мати, ОСОБА_2 , зв'язок із класним керівником 8-В класу не підтримує.
За інформацією СМЦ «Європейська дерматологія» неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує медичну допомогу у супроводі батька, ОСОБА_1 .
Встановивши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд висновує:
Щодо позбавлення батьківських прав.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру
Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права
У ст.129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Звертаючись до суду з позовними вимогами, зокрема, щодо позбавлення батьківських прав, позивач зазначав, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання їх сина, не піклується про нього, не цікавиться його життям, здоров'ям, навчанням та дозвіллям, не утримає матеріально і тим самим самоусунулась від їх виховання.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
У ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).
У відповідності до ч.1-ч.4 ст.150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Положеннями ч.1 ст.155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Відповідно до ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно з ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення змісту наведеної вище норми СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, що визначено у ст.166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
У п.1, п.2 ст.3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Європейський суд з прав людини (далі: ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07.12.2006, заява № 31111/04 наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні від 16.072015у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09 ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі,що не є неблагополучним.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення мати спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
У постанові від 06.05.2020 у справі № 753/2025/19 Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».
Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №461/7387/16-ц зробив такий висновок, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст.5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03.12.1986). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати у якості виключного та надзвичайний способу впливу на недобросовісних батьків викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №686/16892/20, від 07.12.2022 у справі №562/2695/20, від 03.08.2022 року у справі №306/7/20, від 11.01.2023 у справі №461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень ст.164 СК України є усталеною.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У ч.2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, що може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, покладено на позивача.
Однак. позивачем належних і допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та її свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками стосовно сина, що могли б бути підставою для позбавлення її батьківських прав, не надано
Таким чином, позивачем не доведено, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків з виховання сина.
Отже, наведені позивачем обставини не є безумовними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав.
Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до ч.6 ст.19 СК України, суд з ним не погоджується.
Крім того, з огляду на встановлені обставини справи, враховуючи, що дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини, суд не вбачає підстав для вислуховування думки дитини у судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги позивача про позбавлення батьківських прав.
Щодо стягнення аліментів.
Відповідно до ст.51 Конституції України та ст.180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст.181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Таким чином, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч.5 ст.157 цього Кодексу.
Згідно ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
При цьому, як передбачено вимогами ч.2 ст.182 СК України, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Тобто, незалежно від способу стягнення аліментів (у частці від заробітку (доходу) платника аліментів або у твердій грошовій сумі), розмір присуджених до сплати аліментів не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Отже, вказане положення ч.2 ст.182 СК України є безспірною, встановленою державою правовою гарантією для неповнолітніх осіб, права яких не можуть бути обмежені внаслідок при вирішенні питання їх належного матеріального утримання у порядку того чи іншого виду судового провадження. Мінімальне матеріальне забезпечення неповнолітніх дітей у вказаному розмірі є законним обов'язком боржника.
Як вбачається зі ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 грн., а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 грн.; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 грн.
При стягненні аліментів, суд бере до уваги стан здоров'я та матеріальне становище позивача, стан здоров'я та матеріальне становище відповідача, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, а також інші обставини, передбачені ст.182 СК України.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги обов'язок утримувати дитину, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання ОСОБА_3 , у розмірі 1598 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, - на місяць з дня пред'явлення позову, тобто з 24.06.2024, до досягнення повноліття.
У відповідності зі ст.430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів, у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до ст.141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 264, 265 ЦПК України суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 598 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто вісім) грн. але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24.06.2024 і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь Держави судовий збір в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) 20 грн.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
В іншій частині позову, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_3 ).
Третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 26489104, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 55).
Суддя Н.В. Єфіменко