Справа №567/1899/24
Провадження №2/567/621/24
19 грудня 2024 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Василевич О.В.
секретар - Клімович О.О.
з участю позивачки ОСОБА_1
представника позивачки - адвоката Кордиша А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, -
В Острозький районний суд Рівненської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житло, в якому просить усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їй нерухомим майном та визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим будинком, що розташований в АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову вказує, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, укладеним 10.04.2023 року між нею та ОСОБА_3 . Відповідно до п.13 вищевказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку продавець зобов'язувалася зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 до 10 квітня 2024 року. Однак відповідач ОСОБА_2 досі не знявся із зареєстрованого місця свого проживання в належному їй житловому будинку з надвірними будівлями.
Вказує, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у належному їй житловому будинку, не користується ним, не бере участі у витратах на його утримання. Реєстрація його місця проживання у належному їй житловому будинку створює незручності для неї, як власника житла, що полягають у тому, що вона позбавлена можливості отримати житлову субсидію. Окрім того, на її адресу надходять листи на ім'я відповідача від різних банківських та фінансових установ, від отримання яких вона змушена відмовлятися, що змінює її усталений порядок дня, змушує вчиняти додаткові дії для його організації.
Зазначає, що 21.10.2024 року вона звернулася до відповідача ОСОБА_2 з письмовою пропозицією у термін до 11 листопада 2024 року знятися з реєстрації у належному їй житлі за адресою : АДРЕСА_1 , однак вказаний лист повернувся у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Зазначає, що факт реєстрації відповідача у належному їй житловому будинку з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 , порушує її право власності, оскільки перешкоджає їй вільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що й спонукало її звернутися до суду з вищевказаним позовом.
Ухвалою суду від 20.11.2024 р. відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, відповідачу було встановлено строк протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву.
Позивачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просили суд їх задовольнити. У наданих суду поясненнях позивачка вказала, що їй на праві власності належить житловий будинок в АДРЕСА_1 , в якому зареєстрований відповідач. Вказали, що даний будинок належить позивачці на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, укладеного 10.04.2023 р. між нею та ОСОБА_3 . Відповідно до п.13 договору вказаного договору продавець зобов'язувалася зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 до 10 квітня 2024 року, однак відповідач так і не знявся із зареєстрованого місця свого проживання в належному позивачці житловому будинку з надвірними будівлями за вищевказаною адресою : АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 не є членом сім'ї позивачки, жодного дня не проживав у житловому будинку з моменту його придбання позиачкою. Договір найму житла за вказаною адресою між позивачкою та відповідачем не укладався.
Будь-якого спору між відповідачем та позивачкою з приводу належного їй на праві власності нерухомого майна в с.Точевики не має, будь-яких особистих речей відповідача ОСОБА_2 у належному їй житловому будинку не має, будь-яких перешкод для його проживання у вищевказаному житловому будинку вона не чинила.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористався, зокрема через оголошення на сайті Острозького районного суду веб-портал судова влади України http://ost.rv.court.gov.ua/sud1713/, заперечень щодо позову до суду не подав, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до ч.2 ст.131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Суд, розглянувши справу, відповідно до ст.ст.274-279 ЦПК України, за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, заслухавши пояснення позивачки та її представника, свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні, кожен окремо, пояснили, що проживають в с.Точевики по сусідству з позивачкою ОСОБА_1 , за адресою - АДРЕСА_1 . Пояснили, що проживають в с.Точевики впродовж тривалого періоду часу. Вказали, що з відповідачем ОСОБА_2 вони не знайомі та ніколи його не бачили в с.Точевики. Пояснили, що час від часу навідуються погостювати до ОСОБА_1 та в будинку відсутні будь-які особисті речі ОСОБА_2 . Про вчинення будь-яких перешкод зі сторони ОСОБА_1 для ОСОБА_2 у проживанні в житловому будинку їм нічого не відомо.
Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
З досліджених в судовому засіданні письмових доказів судом встановлено наступні обставини.
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, укладеного 10.04.2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Грунтківською І.А. та зареєстрований в реєстрі за № 138, витягу з Державного реєстру речових прав № 328645436 від 10.04.2023 р., витягу з Державного реєстру речових прав № 328647165 від 10.04.2023р., ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка та розташований на ній житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 (а.с.11-14).
З довідки Острозької міської ради Рівненської області від 18.11.2024 року № 125/07.01.-10 вбачається, що у справах Білашівського старостинського округу відсутні реєстри щодо реєстрації договорів найму житла, отже відсутні дані щодо укладення договору оренди житлового будинку, який належить позивачці ОСОБА_1 та знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 (а.с.16).
Обставини щодо не проживання відповідача ОСОБА_2 у належному позивачці житловому будинку з надвірними будівлями, що розташовані в АДРЕСА_1 , підтверджуються:
- довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 535 від 12.11.2024 року, відповідно до якої ОСОБА_2 з 19.04.2018 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15);
- актами перевірки соціально-побутових умов заявника № 503 від 21.10.2024 р., № 534 від 12.11.2024 року, відповідно до яких комісією за результатами обстеження було встановлено, що позивачка ОСОБА_1 проживає одна у своєму житловому будинку, який придбала у 2023 році у ОСОБА_3 . Під час проведення обстеження будь-яких особистих речей відповідача ОСОБА_2 у житловому будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 не виявлено. Встановлено, що ОСОБА_1 у даному житловому будинку проживає одна, так як її чоловік - ОСОБА_6 мобілізований до ЗСУ, а ОСОБА_2 лише зареєстрований за даною адресою (а.с.17-18);
- довідкою про причини повернення/досилання (Ф.20) розміщеною на поштовому конверті з трек-номером «3580000015285», паперовою копією інформації з порталу УКРПОШТА за параметрами пошуку за трек-номером «3580000015285», відповідно до яких, поштове відправлення - рекомендований-лист надісланий ОСОБА_2 за адресою - АДРЕСА_1 був повернутий в зв'язку з відсутністю адреса за вказаною адресою (а.с.20-22).
Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , будучи зареєстрованим у житловому будинку з надвірними будівлями, що розташовані в АДРЕСА_2 , який належить позивачці, фактично у ньому не проживає понад 1 рік та не є членом сім'ї позивачки.
Водночас судом встановлено, що між позивачкою та відповідачем не існує договірних відносин з приводу порядку та умов користування вищевказаним житловим будинком, договір найму житлового приміщення між сторонами не укладався та у встановленому законом порядку не реєструвався.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст.379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Частиною першою ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою ст.156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до абз.1 ч.2, ч.4 ст.3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм, правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач не є членом сім'ї власника будинку в розумінні ст.156 ЖК УРСР, не проживає разом з нею та не веде спільне господарство, що підтверджується поясненнями свідків.
Доказів, які б підтверджували наявність правовідносин з приводу найму житла між відповідачем та позивачкою, як власницею житла на даний час, відповідачем суду не надано.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Водночас суд враховує, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Як вже зазначалося, судом встановлено, що відповідач не є членом сім'ї позивачки, а також не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом і ведуть спільне господарство.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені, зокрема статтями 16, 386, 391 ЦК України.
Положеннями ч.1 ст.317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
У разі порушення своїх прав власник, згідно зі ст.391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
При цьому положення ст.391 ЦК України підлягають застосуванню у тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 3 Закону України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV, місце проживання це житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.
Відповідно до п.п.4, 5 вищевказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.
Таким чином, належний позивачці житловий будинок з надвірними будівлями, що розташовані в АДРЕСА_1 не може вважатися місцем проживання відповідача ОСОБА_2 , оскільки він у ньому не проживає, хоча і залишається зареєстрованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Аналізуючи зазначену норму права Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року по справі № 6-709цс16, зазначив, що зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Також згідно даної постанови Верховним Судом України зазначено, що за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК УРСР слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Відповідно до п. 34 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР). У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до пп.2 п.50 вищевказаного Порядку, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (у такому випадку адміністративний збір не сплачується).
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач не є співвласником спірного житлового будинку, не є членом сім'ї позивачки, факт реєстрації відповідача у спірному будинку створює позивачці безумовні перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні своїм майном та порушує право позивачки на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю, в тому числі реалізації її прав на соціальний захист та майнових прав.
Водночас, відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як вбачається із вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою.
Отже, виходячи з того, що вказаний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Тому, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з цим одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою та про оголошення фізичної особи померлою.
Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом.
Частиною 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.ст.76-83 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
В судовому засіданні з доводів позовної заяви, пояснень позивачки та її представника та показів свідків, досліджених письмових доказів, які не викликають сумніву у їх об'єктивності, встановлено, що відповідач не проживає в спірному будинку з моменту його придбання позивачкою, поважних причин не проживання за адресою реєстрації та підстав для продовження терміну зберігання за ним права користування житловим приміщенням не встановлено, особисті речі відповідача у житловому будинку відсутні, участі в оплаті комунальних послуг за будинок відповідач не приймає, що свідчить про втрату ним інтересу до зазначеного житла як до свого постійного місця проживання, реєстрація відповідача за місцем проживання у спірному будинку є перешкодою для розпорядження позивачкою своїм майном.
Одночасно, вирішуючи спір, суд враховує, що право позивачки є абсолютним і полягає у здійсненні права беззаперечного користування і розпорядження своїм майном, а відтак її право підлягає захисту, шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право на користування житловим будинком з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
Одночасно, суд вважає, що визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, в цілому відновить порушене право позивачки.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.383, 391, 405 ЦК України, ст.ст.10, 12, 258-259, 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право на користування житловим будинком з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 26 грудня 2024 року .
Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.