Справа № 345/4311/24
Провадження № 22-ц/4808/1397/24
Головуючий у 1 інстанції Юрчак Л. Б.
Суддя-доповідач Бойчук
19 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Томин О.О., Девляшевського В.А.,
секретаря Петріва Д.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оріана» про визнання протиправним наказу в частині визначення розміру вихідної допомоги, стягнення вихідної допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Оріана» на рішення Калуського міськрайонного суду від 23 серпня 2024 року під головуванням судді Юрчака Л.Б. у м. Калуш,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ «Оріана» про визнання протиправним наказу в частині визначення розміру вихідної допомоги, стягнення вихідної допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку.
В обґрунтування позову зазначив, що з 28.05.2019 його прийнято на посаду заступника генерального директора з загальних питань АТ «Оріана».
Він у день видачі ознайомився з наказом від 07.08.2023 № 118-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 », згідно якого його звільнено з роботи 07.08.2023 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із зміною штатного розпису (Наказ №81 «Про затвердження штатного розпису» від 01.06.2023) без ознайомлення з наказом про скорочення штату.
Цього ж дня внесено відповідний запис в трудову книжку і ним її отримано.
Вважає видання наказу про звільнення з роботи в частині виплати вихідної допомоги в однократному розмірі заробітної плати є незаконним, оскільки воно суперечить колективному договору.
Оскільки відповідач порушив порядок видання наказу і з ним не здійснено усі розрахунки при звільненні, тому просив: визнати протиправним наказ №118-к від 07.08.2023 в частині п. 2 про виплату вихідної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку та скасувати; стягнути з відповідача на його користь заборгованість з вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням податків та зборів в розмірі 229 040,00 грн.
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 23 серпня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправним наказ №118-к від 07.08.2023 в частині п. 2 про виплату вихідної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку.
Стягнуто з АТ «Оріана» в користь ОСОБА_1 заборгованість з вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку та затримки розрахунку при звільненні з урахуванням податків та зборів в розмірі 229 040 грн.
Стягнуто з АТ «Оріана» в користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3 501,60 грн.
У апеляційній скарзі АТ «Оріана» посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що для позивача строк звернення до суду щодо оскарження наказу №118-к від 07.08.2023 почався з 08.08.2023 та він звернувся до суду через дев'ять місяців з дня звільнення та отримання копії наказу №118-к від 07.08.2023 і виплати йому вихідної допомоги, тобто з пропуском 3-х місячного терміну для звернення до суду.
При цьому, законом не визначено форми повідомлення про розмір заробітної плати, вони можуть бути викладені письмово - у формі розрахункового листа, іншого документа, розробленого роботодавцем. Роботодавець розробляє та затверджує таку форму самостійно, але до неї має бути обов'язково включена інформація, наведена у ст. 110 КЗпП України. Суми призначені до виплати при звільненні ОСОБА_1 письмово відображені в розрахунковому листку за серпень 2023 року, виданому йому в день звільнення. Відповідно така письмова інформація від 07.08.2023 міститься на картковому рахунку позивача, на який 07.08.2023 із зазначенням призначення і суми платежу АТ «Оріана» перевела відповідні кошти, призначені для виплат при його звільненні. Позивач не заперечив факту отримання цих коштів, згідно нарахованих сум при звільненні і зазначених у розрахунковому листку, наказі №118-к від 07.08.2023.
Судом першої інстанції помилково поновлено ОСОБА_1 строки для звернення до суду, оскільки належних доказів поважності пропуску 3-х місячного строку ОСОБА_1 суду не надав.
В рішенні суду зазначається, що чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і Кодексу Законів про працю в Україні.
Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
В ст. 116 КЗпП України зазначається, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Як вже зазначалося, судом встановлено, що виплачено компенсацію за тринадцять календарних днів невикористаної відпустки і вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку.
Апелянт зазначає, що 01.06.2023 ОСОБА_1 , отримав повідомлення про заплановане вивільнення від 01.06.2023 про що свідчить особистий підпис позивача, останньому доведено письмово про виплату йому при звільненні вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку. Наведена інформація про розмір вихідної допомоги продубльована наказом № 118-к від 07.08.2023 року та зазначена в розрахунковому листку за серпень 2023 року, виданого ОСОБА_1 при звільненні.
Отже, АТ «Оріана» дотримано вимоги ст. 44 та ст. 116 КЗпП України.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що не погоджується з доводами апеляційної скарги.
Апелянт висловлює незгоду із позовною заявою та наводить приписи ст. 233 КЗпП, однак упускає приписи ст. 116 КЗпП та не надає до суду саме повідомлення про всі суми, що були сплачені АТ «Оріана».
Доводи апелянта ґрунтується на перекручуванні фактів, тому не підлягають задоволенню.
ОСОБА_1 вказує, що ним долучено клопотання про долучення письмових пояснень та доказів у справі в якому зазначено факти та докази, що підтверджують протиправність дій відповідача та не виконання п. 3.4. Колективного договору.
Зокрема таким протиправним діям надана оцінка Південно-Західним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці.
Відповідач знав про вимоги ст. 116 КЗпП України, однак умисно їх ігнорував і не виплачуючи вихідну допомогу у двократному розмірі згідно п.3.4 колективного договору та не видавав письмового повідомлення про суми нарахувань та виплат при звільненні.
Щодо розрахункового листка, як первинного документу то такий не відноситься до повідомлення про усі суми, що належать при звільненні. Даний документ був поданий до суду та створений значно пізніше та не відповідає формі розрахункового листка.
Відповідачем не виконано обов'язку передбаченого ст. 47 КЗпП України щодо видання звільненому працівникові письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні, а долучений розрахунковий лист по формі не відповідає вимогам Наказу Державного комітету статистики України № 489 від 05 грудня 2008 року та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Представник АТ «Оріана» в попередньому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, а ОСОБА_1 доводів скарги не визнав. У останнє судове засідання сторони та їх представники не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час і місце слухання справи.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України та необхідність дотримання судом строків розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності сторін та їх представників.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників у попередніх судових засіданнях апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, ураховуючи таке.
Відповідно до ч. 1, 2, 3-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що з 28.05.2019 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Оріана» на посаді заступника генерального директора з загальних питань (т.1 а.с.9-10).
Відповідно до копії штатного розкладу АТ «Оріана» від 10.02.2023 р. оклад позивача становить 32 720,00 грн. (т.1 а.с. 15-16).
Згідно Наказу АТ «Оріана» від 07.08.2023 року за №118-к «Про звільнення з роботи» ОСОБА_1 звільнено з роботи з 07.08.2023 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням штату працівників. Виплачено компенсацію за тринадцять календарних днів невикористаної відпустки і вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку (т.1 а.с. 17).
З наказом про звільнення ОСОБА_1 було ознайомлено в день звільнення та ним було отримано копію наказу, ця обставина позивачем не заперечується. Тобто, в день звільнення позивач був обізнаний із змістом наказу №118 від 07.08.2023 року, в якому зазначено, « ОСОБА_1 виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку» та знав, що зміст наказу щодо виплати йому вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку не відповідає п.3.4 Колективного договору та порушує його право на отримання вихідної допомоги у двократному розмірі.
Колективним договором між роботодавцем та Радою трудового колективу АТ «Оріана» на 2021-2025 роки схвалений зборами трудового колективу на підставі Протоколу від 18.12.2020 року передбачено у п.3.4 при звільненні з роботи з підстав передбачених п.1 ст. 40 КЗпП, працівнику виплачують вихідну допомогу у двократному розмірі середнього місячного заробітку (т.1 а.с. 13-14).
Відповідно до статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час подання позову) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час подання позову) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.
Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України (у редакції, чинній на час подання позову) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, є ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі, такий правовий висновк викладено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18.
Вирішуючи питання про поновлення строку, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачем у позовній заяві заявлено три вимоги: про визнання протиправним наказу №118 від 07.08.2023 року в частині п.2 про виплату вихідної допомоги в розмірі одного середнього місячного заробітку; стягнення вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ч.1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Колегія суддів, погоджується із доводами апеляційної скарги в частині того, що позивач у позовній заяві не навів поважних причин трьохмісячного строку для звернення до суду із вказаною вимогою, тому висновок суду в цій частині не відповідає встановленим по справі обставинам та вимогам закону.
Колегія суддів зазначає, що зміст оскаржуваного п.2 наказу №118 - к від 07 серпня 2023 року в частині виплати позивачу вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку не відповідає Колективному договору та порушує право позивач на отримання ним виплат при звільненні, які передбачені п.3.4. Колективного договору, разом з тим, позивач не наддав суду поважних причин, які б об'єктивно йому перешкоджали заявити такі вимоги після спливу трьохмісячного строку. За таких обставин заявлені вимоги позивача про визнання протиправним наказу №118 від 07.08.2023 року в частині п.2 про виплату вихідної допомоги в розмірі одного середнього місячного заробітку не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Щодо вимог позивача про стягнення вихідної допомоги у розмірі 32 720 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів апеляційного суду зазначає таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 21 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 10 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Аналогічні положення містяться у статті 1 Закону України «Про колективні договори і угоди».
У статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», яка регулює співвідношення законодавства і колективного договору, зазначено, що угоди, трудового договору, встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».
Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно п.3.4 Колективного договору, укладеного між роботодавцем та Радою трудового колективу АТ «Оріана» на 2021-2025 роки, при звільненні з роботи з підстав передбачених п.1 ст. 40 КЗпП працівнику виплачують вихідну допомогу у двократному розмірі середнього місячного заробітку. За таких підстав вимога позивача про стягнення з відповідача вихідної допомоги є обґрунтованою.
Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на розмір такої вихідної допомоги.
Згідно розрахункового листка за серпень 2023 року, згідно якого ОСОБА_1 до сплати нараховано оклад за 5 днів серпня в сумі 7 113,04 грн, компенсацію за 13 днів невикористаної відпустки в сумі 13 767,78 грн, вихідну допомогу в сумі 32 504,77 грн, всього - 53 385,59 грн, з вирахуванням податку з доходів фізичних осіб - 9 609,41 грн, військового збору - 800,78 грн. З урахуванням проведених виплат, нараховано 53 385,59 грн.
Згідно розрахунку середнього заробітку за серпень 2023 року середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становила 32 504,77 грн.
Відповідно до чинного законодавства України та колективного договору, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 повинно бути нараховано до виплати вихідна допомога в розмірі 32 504,77 грн. Тому саме в такому розмірі підлягає стягненню на користь позивача заборгованість з вихідної допомоги.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
У рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу, Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу треба розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Згідно зі статтею 10, статтею 13 КЗпП України, статтями 1, 5, 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» у колективному договорі його сторони закріплюють взаємні зобов'язання щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, які передбачені трудовим законодавством. Колективний договір може містити додаткові порівняно з чинним законодавством гарантії, соціально-побутові пільги.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Отже, дані виплати та їх розмір врегульований Колективним договором, не відносяться до фонду заробітної плати, але відносяться до виплат пов'язаних з оплатою праці та підлягають оплаті та нарахуванню позивачу відповідачем.
Оскільки відповідачем не здійснено фактичного повного розрахунку при звільненні, то організація повинна виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, який становить 195 028,62 грн (32 504,77 Х 6 = 195 028,62).
Таким чином, апеляційний суд виснує, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню і з відповідача слід стягнути накористь ОСОБА_1 заборгованість з невиплаченої вихідної допомоги у розмірі 32 504,77 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 08.08.2023 до 08.02.2024 року у розмірі 195 028,62 грн з утриманням з цієї суми визначених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків,викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги про стягнення вихідної допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку задовольнити частково. Стягнути з АТ «Оріана» на користь ОСОБА_1 заборгованість з вихідної допомоги у розмірі 32 504,77 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 08.08.2023 до 08.02.2024 року у розмірі 195 028,62 грн з утриманням з цієї суми визначених законом податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оріана» про визнання протиправним наказу №118-к від 07.08.2023 року в частині пункту 2 про виплату вихідної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку відмовити.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За правилами ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він відповідно, змінює розподіл судових витрат.
За подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 3 501,60 грн (т. 1 а.с. 24).
За подання апеляційної скарги АТ «Оріана» сплатило судовий збір в розмірі 5 252,40 грн (т. 2 а.с. 7).
Згідно з ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки позов задоволено частково, а саме частково задоволено вимоги майнового характеру та відмовлено у задоволенні вимог немайнового характеру, то судовий збір, сплачений в суді першої інстанції, підлягає частковому стягненню з АТ «Оріана» на користь ОСОБА_1 в розмірі 3 501,60 грн. Сплачений судовий збір у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції підлягає частковому стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Оріана» в розмірі 1 839,47 грн.
Таким чином, з урахуванням приписів ч. 10 ст. 141 ЦПК України з АТ «Оріана» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 662,13 грн судового збору.
Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оріана» задовольнити частково.
Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2024 року скасувати.
Ухвалити нове рішення. Позов задовольнити частково.
Відмовити у задоволенні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оріана» про визнання протиправним наказу №118-к від 07.08.2023 року в частині пункту 2 про виплату вихідної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку.
Позовні вимоги про стягнення вихідної допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Оріана» (м. Калуш Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 05743160) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 ) заборгованість з вихідної допомоги у розмірі 32 504,77 грн (тридцять дві тисячі п'ятсот чотири гривні 77 копійок) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 08.08.2023 до 08.02.2024 року у розмірі 195 028,62 грн (сто дев'яносто п'ять тисяч двадцять вісім гривень 62 копійки) з утриманням з цієї суми визначених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Акціонерного товариства «Оріана» (код ЄДРПОУ 05743160) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 662,13 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 грудня 2024 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.О. Томин
В.А. Девляшевський