Справа № 646/1551/22
№ провадження 2/646/1157/2024
27.12.24 м.Харків
Червонозаводський районний суд м. Харкова
у складі: головуючого - судді Сіренко Ю.Ю.
за участю секретаря - Шарашидзе М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: Державний реєстратор відділу державної реєстрації Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області Терещенко Оксана Миколаївна про скасування рішення про державну реєстрацію речового права,
До Червонозаводського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: Державний реєстратор відділу державної реєстрації Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області Терещенко Оксана Миколаївна, в якій просить суд: скасувати державну реєстрацію права власності з відкриттям розділу на нежитлове приміщення торгівельний павільйон АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 979581263101, індексний номер рішення (з відкриттям розділу) 30591345), зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_2 , з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно з ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.
У відповідності до ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Отже, законодавець надав широкі повноваження органам місцевого самоврядування для звернення їх до суду з метою реалізації власних та делегованих повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (далі Реєстр) нежитлове приміщення торгівельний павільйон АДРЕСА_1 зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 979581263101).
Згідно відомостей з Реєстру ОСОБА_1 є першим власником торгівельного павільйону № НОМЕР_2 за вказаною адресою, хоча право набуто за договором купівлі- продажу.
Державна реєстрація прав проведена державним реєстратором - Терещенко О.М. 20.07.2016.
Підставою для державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості визначені: договір купівлі-продажу № 1438 від 26.03.2008. Інших документів для проведення державної реєстрації прав не надавалось.
Відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу № 1438 від 26.03.2008 ОСОБА_1 придбав у АТ «Спектр» у власність рухоме майно - нежитлове приміщення тимчасовий торгівельний павільйон № НОМЕР_2 у тимчасовій споруді літ. «Б-1» по АДРЕСА_2 .
Відповідно до відомостей технічного паспорту на вказаний об'єкт у розділі план поверхів громадського будинку стоїть штамп встановленого зразку про те, що приміщення № 11а, 11б, частина приміщення 11 (S = 1,0 м2) побудовані самочинно.
Разом з тим, дата будівництва торгівельного павільйону № НОМЕР_2 за вказаною адресою не зазначена.
Відповідно до п. 29 Додатку № 1 рішення Харківської міської ради «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 25.12.07 р. № 292/07 АТ «СПЕКТР»:(п. 29.1.) надано в оренду строком до 01.04.2010 року земельну ділянку загальною площею 0,0044 га по АДРЕСА_2 для обслуговування тимчасового торговельного павільйону № НОМЕР_2 в тимчасовій споруді літ. «Б-1» (торговельний комплекс); (29.2.) попереджено, що надана йому в користування земельна ділянка знаходяться в межах «червоних ліній» пр. Гагаріна і в разі реконструкції повинна бути звільнена при першій вимозі міської ради без компенсації витрат; (29.3.) Управлінню земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин врахувати ці вимоги при оформленні договору оренди землі.
Відповідно до п. 42, 42.2. рішення Харківської міської ради від 20.06.2008 № 164/08 «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» ФОП ОСОБА_1 АДРЕСА_2 ) в межах, які визначені актом встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 13.05.08р. реєстраційний №741/08, для обслуговування тимчасового торговельного павільйону № НОМЕР_2 в тимчасовій споруді літ. «Б-1» (торговельний комплекс).
Відповідно 42.4. вказаного вище рішення ФОП ОСОБА_1 попереджено, що земельна ділянка розташована в межах «червоних ліній» пр.Гагаріна і в разі початку реконструкції повинна бути звільнена при першій вимозі міської ради без компенсації витрат.
20.04.2013 між Харківською міською радою та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 3 вказаного договору оренди землі на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна, та наявні інші об'єкти інфрастуктури - павільйони.
Отже земельна ділянка за вказаною адресою станом на 2013 рік була вільна від забудови.
В реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва («e-construction.gov.ua»), який містить інформацію про документи, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об'єктів до експлуатації, з травня 2011 року, інформація щодо вищевказаного об'єкту будівництва відсутня.
Отже, ОСОБА_1 всупереч діючому законодавству набув право власності на нежитлову будівлю торгівельний павільйон АДРЕСА_1 як на об'єкт нерухомого майна без законних на те підстав, чим порушив вимоги ч. 4 ст. 5, ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також п. 40, 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.
Викладене вище свідчить про те, що право власності зареєстроване на тимчасову споруду за процедурою реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна без жодних правових підстав.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України та обтяжень таких прав регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (у редакції, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, далі Порядок № 1127).
У випадках, передбачених законодавством України, встановлено необхідність проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Саме з проведенням такої державної реєстрації пов'язується момент виникнення права власності на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, держава гарантує належне забезпечення захисту права власності на нерухоме майно, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За вимогами ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
За вимогами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
За загальним правилом, визначеним ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Частиною 2 ст. 5 Закону визначено, що якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених ст. 31 цього Закону.
В силу вимог ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проведенню державної реєстрації прав на об'єкт нерухомого майна має передувати прийняття його до експлуатації.
Порядок прийняття об'єктів будівництва до експлуатації визначений ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Об'єкт будівництва приймається до експлуатації після завершення будівельних робіт.
Відповідно до Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466, будівельними роботами є роботи з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту.
Згідно ДБН А.2.2-3-2014: Нове будівництво - це будівництво будинків, будівель, споруд, їх комплексів, що здійснюється з метою створення об'єктів виробничого і невиробничого призначення, а також лінійних об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури, в тому числі добудова зупинених об'єктів незавершеного будівництва.
Реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, в наслідок чого відбувається зміна основних техніко- економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкту в цілому або його частин (за умови їх автономності).
Таким чином, об'єкт підлягає прийняттю до експлуатації після завершення робіт з його зведення або реконструкції, у тому числі коли змінюються його геометричні розміри.
Частиною 2 ст. 18 Закону визначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме у відповідності до Порядку № 1127.
У частині обов'язку реєстрації права власності виключно на ті об'єкти будівництва, які прийняті до експлуатації (за винятком випадків, визначених ст. 31 Закону) Порядок № 1127 також відповідає вимогам Закону.
Таким чином, відповідно до п. 40 Порядку № 1127 державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.
При цьому, у силу ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі:укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно;ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об'єктом довірчої власності; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
До визначених пунктом 14 «інших документів» можна віднести декларацію про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат готовності.
Так, згідно п. 13 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, зареєстрована декларація або сертифікат є підставою для оформлення права власності на нього. Таким чином, ці два документи законодавець відносить до правовстановлюючих документів на нерухоме майно, визначених у п. 14 ч. 1 ст. 27 Закону.
Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок), унормовано, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.
У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.
Пунктом 45 Порядку визначено, що для державної реєстрації права власності у зв'язку із зміною суб'єкта такого права в результаті реконструкції об'єкта нерухомого майна, у тому числі в результаті переведення об'єкта нерухомого майна із житлового у нежитловий або навпаки подаються: документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, реконструкція якого здійснювалась у результаті спільної діяльності).
У разі зміни відомостей про об'єкт нерухомого майна, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни такі відомості вносяться до Державного реєстру прав відповідно до законодавства поза процедурою державної реєстрації прав.
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.
Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно зі статтею 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Аналогічне визначення «нерухоме майно» міститься у статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень».
Визначення нерухомого майна у ст. 181 ЦК України є узагальненим та характеризує нерухоме майно за трьома основними ознаками, які повинні бути притаманні тому чи іншому об'єкту при визначенні його належності до нерухомого майна, а саме: розташування на земельній ділянці; переміщення неможливе без його знецінення; переміщення неможливе без зміни його призначення.
Згідно ч. 2 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Аналогічне визначення тимчасової споруди закріплене також у п. 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 №244, згідно якого тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Інших визначень поняття «тимчасова споруда» діюче законодавство не містить.
Згідно ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.
Відповідно до відомостей договору купівлі-продажу № 1438 від 26.03.2008 Бойко набув у власність нежитлове приміщення тимчасовий торговельний павільйон № НОМЕР_2 у тимчасовій споруді літ. «Б-1» за вказаною адресою, тобто об'єкт рухомого майна.
Таким чином, спірний торговельний павільйон є об'єктом рухомого майна та відомості про право власності на нього у відповідності до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» не повинні міститись у Реєстрі.
За вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За вимогами ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Аналогічні положення законодавства містяться також у статті 377 Цивільного кодексу України.
Таким чином, за наслідком набуття права власності на об'єкт будівництва, до набувача незалежно від волі власника такої ділянки переходить право на відповідну її частину.
Протиправне набуття прав на нерухоме майно породжує протиправне набуття прав на землю, яку воно займає. Це свідчить про порушення прав та законних інтересів Харківської міської ради як власника земельної ділянки під спірним об'єктом.
Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29.12.2022 постановлено заяву Прядко Людмили Валеріївни, яка діє в інтересах Харківської міської ради про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: Державний реєстратор відділу державної реєстрації Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області Терещенко Оксана Миколаївна про скасування рішення про державну реєстрацію речового права, - задовольнити. Вжити заходи із забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження стосовно об'єкту нерухомого майна нежитлового приміщення торговельного павільйону АДРЕСА_1 (реєстраційні номери 979581263101). До набрання чинності рішенням у справі заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії (відчуження, дарування, продажу застави та ін.) щодо нежитлового приміщення торговельного павільйону № НОМЕР_2 по просп. Гагаріна, 22 у м. Харкові (реєстраційні номери 979581263101) до закінчення розгляду даної справи по суті і набранням остаточним судовим рішенням у даній справі законної сили.
Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06.03.2023 позовну заяву Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: Державний реєстратор відділу державної реєстрації Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області Терещенко Оксана Миколаївна про скасування рішення про державну реєстрацію речового права-залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
31.03.2023 року представник позивача звернулась до суду із заявою про усунення недоліків разом з додатками.
Ухвалою від 17 квітня 2023 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
05.06.2023 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позову з таких підстав.
Згідно ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Згідно ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За правилами ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до положення частини 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.
За приписами ст.ст.655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Відповідно до ст.41 Конституції України та п.2 ч.1 ст.3 ст.321 ЦК України, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом України.
За змістом статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Тобто, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.
Статтею 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.
Згідно з ч.1 ст.3 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що вказане рішення державного реєстратора прийнято з порушенням вимог законодавства, оскільки об'єкт нерухомого майна побудовано без дозвільних документів, а тому такий об'єкт нерухомого майна є об'єктом самочинного будівництва.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.
Як способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 вказала, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.
У разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням (частина перша статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
У таких спорах органи державного архітектурно-будівельного контролю діють лише як адміністративний орган, а метою звернення з позовом є не перехід речового права на об'єкт нерухомості, а приведення будівлі у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, спрямованих на захист суспільних інтересів.
Повноваження зі здійснення контролю за технічним станом, використанням, утриманням і схоронністю об'єктів житлового фонду передбачають не лише виявлення факту правопорушення, притягнення винуватої особи до юридичної відповідальності, але також припинення цього правопорушення й усунення його негативних наслідків, зокрема на виконання владного управлінського припису.
Тобто зазначені правовідносини не завершуються фіксацією факту адміністративного правопорушення та притягненням винуватої особи до юридичної відповідальності, а продовжують існувати до моменту припинення правопорушення, усунення його негативних наслідків, виконання владного припису або визнання його незаконним і скасування.
Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 579/968/17.
Таким чином, проведена державна реєстрація змін речового права та укладення в подальшому договорів купівлі-продажу не змінює правової природи самочинного будівництва та не позбавляє органи державного архітектурно-будівельного контролю її владних повноважень щодо усунення встановлених порушень у сфері містобудівної діяльності, а скасування зазначеної державної реєстрації та визнання недійсним оскаржуваних договорів купівлі-продажу саме по собі не забезпечить усунення цих порушень.
Ефективним способом усунення виявлених порушень для органу державного архітектурно-будівельного контролю є винесення припису щодо власника об'єкта нерухомості про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису та у разі невиконання такого припису в установлений строк, - звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
При цьому органи державного архітектурно-будівельного контролю мають довести, що здійснене будівництво є самочинним.
Отже, у розглядуваній справі спосіб захисту, обраний ХМР, з огляду на її повноваження зі здійснення державного архітектурного-будівельного контролю та права, які вона вважала порушеними, є неналежним, що тягне за собою відмову у задоволенні позову.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року в справі № 641/2156/19-ц (провадження № 61-7447св20), від 17 лютого 2021 року в справі № 642/5660/18 (провадження № 61-4110св20).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
07.06.2024 від представника позивача Харківської міської ради, Прядко Л.В. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначається про таке.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (далі ? Реєстр) нежитлове приміщення торгівельний павільйон № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 979581263101).
Згідно відомостей з Реєстру ОСОБА_1 є першим власником торгівельного павільйону № НОМЕР_2 за вказаною адресою, хоча право набуто за договором купівлі- продажу.
Державна реєстрація прав проведена державним реєстратором - Терещенко О.М. 20.07.2016.
Підставою для державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості визначені: договір купівлі-продажу № 1438 від 26.03.2008 року. Інших документів для проведення державної реєстрації прав не надавалось.
Відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу № 1438 від 26.03.2008 ОСОБА_1 придбав у АТ «Спектр» у власність рухоме майно - нежитлове приміщення тимчасовий торгівельний павільйон № НОМЕР_2 у тимчасовій споруді літ. «Б-1» по АДРЕСА_2 .
Відповідно до відомостей технічного паспорту на вказаний об'єкт у розділі план поверхів громадського будинку стоїть штамп встановленого зразку про те, що приміщення № 11а, 11б, частина приміщення 11 (S = 1,0 м2) побудовані самочинно.
Разом з тим, дата будівництва торгівельного павільйону № НОМЕР_2 за вказаною адресою не зазначена.
20.04.2013 між Харківською міською радою та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 3 вказаного договору оренди землі на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна, та наявні інші об'єкти інфрастуктури - павільйони.
Отже земельна ділянка за вказаною адресою станом на 2013 рік була вільна від забудови.
В реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва («e-construction.gov.ua»), який містить інформацію про документи, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об'єктів до експлуатації, з травня 2011 року, інформація щодо вищевказаного об'єкту будівництва відсутня.
Отже, ОСОБА_1 всупереч діючому законодавству набув право власності на нежитлову будівлю торгівельний павільйон АДРЕСА_1 як на об'єкт нерухомого майна без законних на те підстав, чим порушив вимоги ч 4 ст. 5, ч 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також п. 40, 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.
Викладене вище свідчить про те, що право власності зареєстроване на тимчасову споруду за процедурою реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна без жодних правових підстав.
У справі № 646/1551/22, спір виник у правовідносинах щодо захисту прав Харківської міської ради на земельну ділянку комунальної власності від порушення Відповідачем при здійсненні ним самочинного будівництва (частина четверта статті 376 ЦК України) та державною реєстрацією права власності на об'єкт самочинного будівництва.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною другою статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органом місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (статті 125, 126 ЗК України).
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Стаття 212 ЗК України визначає, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.
З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу та статті 212 ЗК України, вимога про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки із приведенням її у попередній стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.
Отже, Харківська міська рада обрала спосіб захисту порушеного права у відповідності до вимог закону.
ОСОБА_1 будь яких прав на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_2 не отримував. Доказів на спростування цих доводів матеріали справи № 646/1551/22 не містять, та відповідач не надає доказів на законність користування земельною ділянкою за вказаною адресою. Отже, тимчасовий торгівельний павільйон № НОМЕР_2 за вказаною адресою є самочинним будівництвом.
Відповідно до п. 42, 42.2. рішення Харківської міської ради від 20.06.2008 № 164/08 «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» ФОП ОСОБА_1 земельна ділянка по АДРЕСА_2 надавалась для обслуговування тимчасового торговельного павільйону № НОМЕР_2 в тимчасовій споруді літ. «Б-1» (торговельний комплекс). Отже, це рішення міської ради не надавало ОСОБА_1 право на забудову цієї земельної ділянки.
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частини перша статті 376 ЦК України).
За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Споруджений на земельній ділянці об'єкт будівництва тимчасовий павільйон АДРЕСА_3 за вказаною адресою є самочинним будівництвом з огляду на те, що він споруджений на земельній ділянці, яка на час будівництва не була відведена для цієї мети.
У випадку, коли особа збудувала об'єкт нерухомого майна самочинно, вона не стає його власником. Особа залишається власником будівельних матеріалів і робіт, але не стає власником саме об'єкта нерухомого майна. Навіть якщо суд погодиться з тим, що об'єкт будівництва є об'єктом нерухомого майна (будівлею або спорудою), відповідач не є його власником, бо не набув права власності на нього з огляду на імперативний припис ч. 2 ст. 376 ЦК України.
Так, з приводу застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що можливість втручання у право власності шляхом визнання недійсними правочинів передбачена у ЦК України. Підстави для такого визнання є доступними, чіткими, а наслідки їхнього застосування - передбачуваними для сторін правочинів. За обставин цієї справи метою позивача як сторони спірного договору купівлі- продажу, який звернувся до суду, був контроль за користуванням земельною ділянкою через недобросовісне заволодіння нею з боку відповідача, який для того, аби оминути конкурентні засади її придбання, надав недостовірну інформацію про наявність у нього права власності на об'єкт незавершеного будівництва позивачеві. Такий об'єкт був і є самочинним будівництвом, право власності на яке не могло виникнути з факту його державної реєстрації та за відсутності будь-якого права на спорудження цього об'єкта на первинній земельній ділянці. А тому у відповідача завідомо не було підстав претендувати на її придбання на неконкурентних умовах.
Правовідносини, пов'язані з використанням земельних ділянок, зокрема, комунальної власності становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) використання відповідної земельної ділянки для самочинного будівництва такому суспільному інтересу не відповідає.
Враховуючи те, що Відповідачем зареєстровано право власності на тимчасовий павільйон № НОМЕР_2 за вказаною адресою за процедурою як на об'єкт нерухомого майна, то позовні вимоги міської ради про скасування державної реєстрації права власності та звільнення земельної ділянки з приведенням її у придатний для подальшого використання стан повністю відповідають приписам чинного законодавства, а саме ст.ст. 321, 375, 376 ЦК України, ст.ст.152, 212 ЗК України, та у разі задоволення позовних вимог призведе до поновлення порушених прав міської ради як власника земельної ділянки під спірним об'єктом.
За таких обставин, враховуючи, що міська рада заявляє вимогу про звільнення земельної ділянки, тому позбавлення відповідача частини майна (будівельних матеріалів) не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки самочинне будівництво цього майна здійснено з порушенням вимог чинного законодавства за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку внаслідок недобросовісних дій самого відповідача.
Таким чином, гарантії, передбачені ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не порушуються.
Земля - як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо передачі земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність або у користування іншим юридичним або фізичним особам.
Отже, правовідносини, пов'язані з використанням земельних ділянок, зокрема, комунальної власності становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) використання відповідної земельної ділянки для самочинного будівництва такому суспільному інтересу не відповідає.
У зв'язку з цим, не порушується принцип справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.
Всі інші доводи Відповідача зводяться до трактування приписів чинного законодавства та не спростовують доводів Харківської міської ради, викладених у позові.
Відповідач вказує про те, що Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Харківської міської ради не провела перевірку об'єкту будівництва по АДРЕСА_2 , і таким чином, на суб'єктивну думку Відповідача, останній вважає, що міська рада не довела порушень містобудівного законодавства.
В якості обґрунтування своєї позиції Відповідач посилається на правовий висновок Верховного суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.
Ознайомившись із повним текстом правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 вбачається, що цей висновок навпаки підтверджує обгрунтованість та законність позовних вимог Харківської міської ради.
Натомість Відповідач робить помилковий висновок про те, що факт самочинного будівництва має встановлювати саме орган державного архітектурно-будівельного контролю у ході перевірки, цитуючи кілька абзаців з постанови Верховного Суду, які вирвані з контексту.
Разом з цим, відповідно до ч. 4, 7 ст. 376 ЦК України із позовом про знесення самочинного будівництва може звернутись і власник земельної ділянки - орган місцевого самоврядування, оскільки будь яких дозволів на забудову земельної ділянки не надавала.
Тож, Харківська міська рада як власник земельної ділянки має право звернутись із позовом про звільнення земельної ділянки із приведенням у попередній стан.
В судове засідання сторони та третя особа, не з'явилися, про його час та місце повідомлялися своєчасно та належним чином.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, відзиві та відповіді на відзив, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Судом встановлено, що до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (далі Реєстр) нежитлове приміщення торгівельний павільйон № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 979581263101).
Згідно відомостей з Реєстру ОСОБА_1 є першим власником торгівельного павільйону № НОМЕР_2 за вказаною адресою, хоча право набуто за договором купівлі- продажу.
Державна реєстрація прав проведена державним реєстратором - Терещенко О.М. 20.07.2016 року.
Підставою для державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості визначені: договір купівлі-продажу № 1438 від 26.03.2008 року. Інших документів для проведення державної реєстрації прав не надавалось.
Відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу № 1438 від 26.03.2008 року ОСОБА_1 придбав у АТ «Спектр» у власність рухоме майно - нежитлове приміщення тимчасовий торгівельний павільйон № НОМЕР_2 у тимчасовій споруді літ. «Б-1» по АДРЕСА_2 .
Відповідно до відомостей технічного паспорту на вказаний об'єкт у розділі план поверхів громадського будинку стоїть штамп встановленого зразку про те, що приміщення № 11а, 11б, частина приміщення 11 (S = 1,0 м2) побудовані самочинно.
Разом з тим, дата будівництва торгівельного павільйону № НОМЕР_2 за вказаною адресою не зазначена.
Відповідно до п. 29 Додатку № 1 рішення Харківської міської ради «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 25.12.07 р. № 292/07 АТ «СПЕКТР»:
-(п. 29.1.) надано в оренду строком до 01.04.2010 року земельну ділянку загальною площею 0,0044 га по АДРЕСА_2 для обслуговування тимчасового торговельного павільйону № НОМЕР_2 в тимчасовій споруді літ. «Б-1» (торговельний комплекс).
-(29.2.) попереджено, що надана йому в користування земельна ділянка знаходяться в межах «червоних ліній» пр. Гагаріна і в разі реконструкції повинна бути звільнена при першій вимозі міської ради без компенсації витрат.
-(29.3.) Управлінню земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин врахувати ці вимоги при оформленні договору оренди землі.
Відповідно до п. 42, 42.2. рішення Харківської міської ради від 20.06.2008 № 164/08 «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» ФОП ОСОБА_1 АДРЕСА_2 ) в межах, які визначені актом встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 13.05.08р. реєстраційний №741/08, для обслуговування тимчасового торговельного павільйону № НОМЕР_2 в тимчасовій споруді літ. «Б-1» (торговельний комплекс).
Відповідно 42.4. вказаного вище рішення ФОП ОСОБА_1 попереджено, що земельна ділянка розташована в межах «червоних ліній» пр.Гагаріна і в разі початку реконструкції повинна бути звільнена при першій вимозі міської ради без компенсації витрат.
20.04.2013 між Харківською міською радою та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 3 вказаного договору оренди землі на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна, та наявні інші об'єкти інфрастуктури - павільйони.
Отже земельна ділянка за вказаною адресою станом на 2013 рік була вільна від забудови.
В реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва («e-construction.gov.ua»), який містить інформацію про документи, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об'єктів до експлуатації, з травня 2011 року, інформація щодо вищевказаного об'єкту будівництва відсутня.
Позивачем зазначалось у позові, що спірне нежитлове приміщення тимчасовий торгівельний павільйон № НОМЕР_2 у тимчасовій споруді літ. «Б-1» по АДРЕСА_2 є об'єктом самочинного будівництва, що розташований на земельній ділянці право власності або право користування якою у відповідачів відсутнє.
Харківською міською радою будь-яких рішень щодо надання земельної ділянки у власність або користування під нежитлове приміщення тимчасовий торгівельний павільйон № НОМЕР_2 у тимчасовій споруді літ. «Б-1» по АДРЕСА_2 не приймалось.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статей 12,81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.
Суд зазначає, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.
Суд зазначає, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.
Отже, здійснення самочинного будівництва порушує права Харківської міської на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій побудоване нежитлова приміщення.
Щодо можливих способів захисту прав власника (користувача) відповідної земельної ділянки, порушених внаслідок здійснення самочинного будівництва
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд зазначає, що як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив'язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ЦПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.
Можливі способи захисту прав особи власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
Частинами третьою п'ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке:
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Зазначене узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року по справі № 916/1174/22.
Тому суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення необхідно відмовити, у зв'язку з неналежним способом захисту.
При цьому позовна вимога Харківської міської ради про зобов'язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_2 від нежитлового приміщення тимчасовий торгівельний павільйон № НОМЕР_2 у тимчасовій споруді літ. «Б-1» по АДРЕСА_2 підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та фізичним особам рівні умови захисту права власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
За загальним правилом власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою; захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України, у тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі 545/1994/16-ц (провадження № 61-7605св21) зазначено, що: «тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов'язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої з правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка неправомірно перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном. Тому для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об'єктивно існуючих неправомірних перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. […] В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 947/30277/19 (провадження № 61-12547св21) вказано, що «у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року у справі 452/2808/19 (провадження № 61-7110св22) зазначено, що: « […] власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, в тому числі і шляхом приведення приміщення до попереднього стану. […] власник, за правилами цієї статті, може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. […] При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. […] важливим є встановлення факту порушення, невизнання або оспорювання прав позивача, зокрема наявність перешкод у реалізації своїх повноважень щодо належного йому майна. Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 461/484/18 (провадження № 61-19122св20)».
Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЗК України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Таким чином, з огляду на те, що позивачем доведено, факт самовільного будівництва нежитлової будівлі на земельній ділянці, що належить Харківській міській раді, суд приходить до висновку, що права позивача порушені та підлягають захисту в зазначений позивачем в позові спосіб.
Оскільки на час вирішення спору по суті власником нежитлової будівлі на спірній ділянці є ОСОБА_1 , саме він є належним відповідачем за позовом про звільнення земельної ділянки.
Тому позовні вимоги підлягають задоволенню в частині зобов'язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_2 від нежитлового приміщення тимчасовий торгівельний павільйон № НОМЕР_2 у тимчасовій споруді літ. «Б-1» по АДРЕСА_2 .
За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 696,60 грн. та за подання заяви про забезпечення позову у сумі 1 240,50 грн. Оскільки позов задоволений в частині однієї позовної вимоги із заявлених двох, суд покладає на відповідача судовий збір у розмірі 2 468, 55 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.1223, 1261 ЦК України, ст. ст.4,7,12,89,247,263-265 ЦПК України, суд,
Позов Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: Державний реєстратор відділу державної реєстрації Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області Терещенко Оксана Миколаївна про скасування рішення про державну реєстрацію речового права- задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_2 від нежитлового приміщення - тимчасовий торгівельний павільйон № НОМЕР_2 у тимчасовій споруді літ. «Б-1» загальною площею 20,8 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 979581263101).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради судові витрати у справі у вигляді судового збору у розмірі 2 468 (дві тисячі чотириста шістдесят вісім) грн. 55 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішенням може бути оскаржено безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Харківська міська рада (адреса: м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ: 14360570).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ).
Третя особа: Державний реєстратор відділу державної реєстрації Вовчанської районної адміністрації Харківської області Терещенко Оксана Миколаївна (адреса: Харківська обл., Вовчанський р-н, смт Старий Салтів, вул. Франка, 2).
Суддя - Ю.Ю. Сіренко