Справа № 646/5766/23
№ провадження 2/646/1221/2024
27.12.24 м.Харків
Червонозаводський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Сіренко Ю.Ю.,
за участю секретаря Шарашидзе М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Департамента служб у справах дітей Харківської обласної військової адміністрації в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
До Червонозаводського районного суду м. Харкова з позовною заявою звернувся представник Департаменту служб у справах дітей Харківської обласної військової адміністрації, в якій просить суд: позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; з дня подачі позовної заяви до суду, керуючись ст. 184 Сімейного кодексу України, стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі аліменти в розмірі частки всіх видів доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, на утримання інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею повноліття.
Підставою цьому зазначено те, що відповідач є матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини, веде аморальний спосіб життя, має схильність до вживання алкогольних напоїв, не займається домашніми справами, безвідповідально відноситься до його стану здоров'я, нехтує рекомендаціями медичних працівників. Внаслідок невиконання відповідачем своїх обов'язків по вихованню дитини створилися умови, які загрожують життю і здоров'ю та шкодять інтересам дитини, також підтвердився факт вчинення насильства в сім'ї.
Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21.10.2023 року було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явилася, але надала заяву в якій просила розглянути справу за її відсутності, на позовних вимогах наполягала, не заперечувала проти заочного розгляду справи, просила врахувати інтереси дітей.
Відповідач у судове засідання не з'явилась. Про судове засідання, відповідач була повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила, заяв про розгляд справи у її відсутність не надавала. Повторні судові виклики на судові засідання повернулись із зазначенням «адресат відсутній за вказаною адресою». Іншими належними даними про місце перебування чи роботи відповідача суд не володіє. Згідно ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідач в установлені ч. 7 ст. 178 ЦПК України строки не подала до суду відзив на позовну заяву, будучи повідомленою належним чином про наявність ухвали про відкриття провадження та необхідністю подання відзиву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Оскільки відповідач була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання (ст. 128 Цивільно-процесуального кодексу України) та в судове засідання не з'явилась без поважних причин, а представник позивача не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи, Судом було постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам статей 280-281 ЦПК України.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи та наявні у справі докази, встановив наступні обставини.
Відповідно до п.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної ради України №789-Х11 від 27.02.1991 року, «в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини».
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, що їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний розумовий та духовний розвиток, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що мати дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована по АДРЕСА_1 .
Відомості про батька внесені до актового запису про народження дитини відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України.
Підставою взяття дитини на облік була заява ОСОБА_3 (бабусі дитини) щодо зловживання ОСОБА_2 алкогольних напоїв під час якого вчиняє відносно сина насильство, умови проживання незадовільні, у ОСОБА_4 не обладнане місце для занять.
Згідно інформації Основ'янського відділу поліції ГУНП в Харківській області, ОСОБА_2 , матір ОСОБА_1 , зловживає алкогольними напоями, не в повному обсязі виконує батьківські обов'язки по догляду за дитиною, також підтвердився факт вчинення насильства в сім'ї.
Відповідно до інформації Харківської загальноосвітньої школи № 120, де навчався ОСОБА_5 , шкільною та спортивною формою, взуттям хлопця забезпечили класний керівник разом з батьками класу. Мати, ОСОБА_2 жодного разу не відвідувала батьківських зборів. Були випадки коли мати, ОСОБА_2 , не впускала сина додому і дитина вимушена була ночувати у сторонніх осіб, що могло призвести до бродяжництва та нещасного випадку.
Згідно інформації Генерального консульства України в Кракові у зв'язку зі збройною агресією росїї проти України, ОСОБА_5 виїхав до Республіки Польща та проживав разом зі своєю бабусею ОСОБА_3 у пансіонаті «Дукат» у м. Чарни Дунаєць, яку було визначено тимчасовим опікуном неповнолітнього відповідно до рішення польського суду.
Через деякий час, бабуся звернулася до суду із заявою про відмову від статусу тимчасового опікуна внука, згодом залишила дитину без нагляду та повернулася до України.
На даний момент неповнолітній ОСОБА_1 , залишений без батьківського піклування, проживає в опікунко-виховному закладі «Пристань «Щасливий Ранок» с. Чарни-Дунаєць Новотарський повіт Малопольского воєводства, та потребує соціально-правового захисту.
З метою з'ясування намірів матері дитини, ОСОБА_2 , щодо повернення ОСОБА_4 на територію України спеціалістами ССД по Основ'янському району спільно з фахівцями відділу соціальної роботи по Основ'янському району міста Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра» здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 . Але, за вказаною адресою двері квартири ніхто не відчинив, зі слів сусідів, в квартирі ніхто не проживає, ОСОБА_2 вони не бачили з початку березня 2022 року.
Також, до ССД по Основ'янському району було запрошено бабусю неповнолітнього, ОСОБА_3 . Посадовими особами ССД по Основ'янському району їй було доведено до відома, що її онук перебуває не території Польщі без законних представників, та потребує повернення до України. Під час бесіди, ОСОБА_3 повідомила, що не має змоги і бажання поїхати до Польщі, та надала письмові пояснення. Відносно доньки та матері дитини, ОСОБА_2 , вона повідомила, що на зв'язок виходила останній раз в кінці лютого 2022 року, місцеперебування її не відоме.
Відповідно до інформації відділу поліції № 1 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області, ОСОБА_2 за місцем реєстрації не мешкає. Згідно ІТП ІПНП «Армор» відносно ОСОБА_2 та від ОСОБА_2 звернення до Національної поліції надходили в 2021 році.
Згідно інформації відділу соціальної роботи по Основ'янському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра», мати, ОСОБА_2 до Відділу щодо отримання соціальних послуг не зверталася, під соціальним супроводом не перебувала. Соціальними методами та послугами проблемне питання сім'ї не вдалося вирішити, визначити потреби у наданні соціальних послуг на теперішній час немає можливості.
Відповідно до інформації Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Харківській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, проведеною перевіркою облікових даних органів державної реєстрації актів та за даними розширеного пошуку системи Державний реєстр актів цивільного стану громадян по Харківській області, актового запису про державну реєстрацію смерті відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виявлено.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ст. 165 СК України).
Положеннями ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція) передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з ч. 1,2,6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до частин 2 та 3 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Дослідивши матеріали справи суд вважає, що мала місце винна поведінка відповідача ОСОБА_2 по відношенню до своєї дитини: неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що виразилась у нехтуванні обов'язками матері по забезпеченню дитини необхідним харчуванням, медичним доглядом, одягом, створенням належних умов для проживання, а також спілкування з дитиною в необхідному обсязі.
При цьому судом враховується, що відповідач була попереджена органом опіки та піклування про необхідність вжити заходів для забезпечення виконання своїх батьківських обов'язків відповідно до чинного законодавства, однак, на шлях виправлення не стала, своє відношення до виховання дитини не змінила, незважаючи на рекомендації органу опіки та піклування. Також суд враховує, що відповідачка, отримуючи судові повістки та знаючи про судовий розгляд справи про позбавлення її батьківських прав, жодного разу на судове зсідання не з'явилась, заперечень не надала, про причини неявки не повідомляла.
Із роз'яснень, викладених у п. п. 15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року вбачається, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
При винесенні вказаного рішення суд враховує положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 27 лютого 1991 року, в яких зазначено, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Враховуючи, що матеріалами справи доведено неналежне виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, оскільки вона не створює належних умов для утримання дитини, не піклується про її здоров'я, фізичний та моральний розвиток, суд вважає, що вона ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, що негативно впливає на розвиток дитини, та несе загрозу здоров'ю та життю дитини, а також враховуючи характер її поведінки, відношення до виконання своїх батьківських обов'язків, яке не змінилося і після пред'явлення даного позову, суд вважає, що ОСОБА_2 повинна бути позбавлена батьківських прав.
Доказів які б свідчили про поважні причини не виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків стосовно дитини судом не встановлено.
При таких обставинах, з метою захисту інтересів дитини ОСОБА_1 , та з урахуванням всіх обставин справи та наявних у справі доказів, суд вважає за можливе позбавити відповідачку батьківських прав стосовно її дитини.
Згідно ч.2 ст.166 СК України позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов'язків по утриманню дитини.
Батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Згідно ч. 1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує матеріальний стан платника аліментів, однак, в силу ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частиною 1 ст.191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Оскільки судом задовольняється вимога позову про позбавлення відповідача батьківських прав, тому з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути аліменти на утримання дитини, починаючи з дня подачі позову, тобто з 25.09.2023 року та до досягнення ним повноліття.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.141, 150, 164, 165, 166, 180, 181, 182, 183, 191 СК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 280-283, 430 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Департаменту служб у справах дітей Харківської обласної військової адміністрації в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів- задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), батьківських прав стосовно її неповнолітньої дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), аліменти в розмірі частки всіх видів доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, на утримання неповнолітнього ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), починаючи з 25.09.2023 року та до досягнення ним повноліття.
У відповідності до ст. 430 ЦПК України рішення в частині стягнення аліментів за один місяць виконати негайно.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя - Ю.Ю. Сіренко