Справа № 183/9663/24
№ 1-кс/183/2708/24
20 грудня 2024 року м. Самар Дніпропетровської області
Слідчий суддя Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією в м. Сєвєродонецьк) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську ОСОБА_4 , погоджене прокурором Луганської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 липня 2024 року за № 62024050010006784 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Рені Одеської області, громадянину України, з середньо-спеціальною освітою, одруженому, маючому на утриманні малолітню дитину, військовослужбовцю військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, який перебуває на посаді гранатометник 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованому та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
До Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшло клопотання старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією в м. Сєвєродонецьку) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську ОСОБА_4 , погоджене прокурором Луганської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 липня 2024 року за № 62024050010006784 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 .
В обґрунтування заявленого клопотання стороною обвинувачення зазначено, що відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.06.2023 року № 152 солдата ОСОБА_6 призначено на посаду гранатометник 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 .
Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, солдат ОСОБА_6 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Проте, солдат ОСОБА_6 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.
Так, у зв'язку з виконанням завдань за призначенням, пов'язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України військова частина НОМЕР_1 виконує завдання за призначенням на території Донецької області.
23.05.2024 солдат ОСОБА_6 , усвідомлюючи реальну можливість участі у веденні бойових дій, вирішив не виконувати свої обов'язки щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та самовільно залишив підрозділ військової частини.
Солдат ОСОБА_6 підозрюється у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та проходячи військову службу на посаді гранатометник 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, 23.05.2024 самовільно в умовах воєнного стану залишив місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , який дислокувався поблизу АДРЕСА_2 , чим ухилився від несення обов'язків військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
18.09.2024 року у відповідності до ст.ст. 276 - 278 КПК України складено письмове повідомлення про підозру у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, вручити яке не виявилося можливим у зв'язку з неможливістю встановити його місцезнаходження.
Крім того, повідомлення про підозру було вручено представнику військової частини НОМЕР_1 за місцем служби ОСОБА_6 та повідомлення про підозру було скеровано засобами поштового зв'язку на відоме місце проживання останнього.
Також, повідомлення про підозру та повістки про виклик скеровано до дружини ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , яка проживає разом із ОСОБА_7 та повідомила, що вказані документи нею отримані. Проте повідомила, що її чоловік за повісткою не прибуде та на службу не повернеться.
Органом досудового розслідування зібрано достатньо доказів про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину за який передбачене покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, у зв'язку з чим, до нього відповідно до ст. 183 КПК України може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Статтею 183 ч. 1 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, якою передбачено умови, мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного покладається необхідність запобігання спробам:
- переховуватися від органу досудового розслідування та суду, обґрунтовується, тим, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання ОСОБА_6 винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення понесення покарання.
- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що підозрюваний може вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій та можливістю погрозою застосування насильства до начальника. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
- вчиняти інше кримінальне правопорушення підтверджується тим, що ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, як військовослужбовець військової служби за призовом на військову службу осіб за мобілізацією може вчинити інший військовий злочин, дезертирство за ст. 408 ч. 4 КК України, тим самим переховуватися та ухилятися від кримінальної відповідальності. Крім того, бажання підозрюваного уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного.
Обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 відповідає суспільному інтересу.
Крім того, гарантії того, що підозрюваний не вчинить інше кримінальне правопорушення, відсутні.
Все вищезазначене дає органу досудового розслідування достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_6 при застосуванні більш м'якого запобіжного заході ніж тримання під вартою, у подальшому може переховуватись від слідства та суду та незаконно впливати на свідків по кримінальному провадженню.
Під час судового розгляду прокурор заявлене клопотання підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеним у клопотанні письмово.
Підозрюваний ОСОБА_6 вину свою визнав повністю. Однак, заперечував проти задоволення клопотання прокурора щодо застосування до нього запобіжного заходу.
Захисник проти застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував, просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора, зазначив, що ризики не обґрунтовані просив застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Вислухавши учасників судового розгляду, перевіривши матеріали клопотання, слідчий суддя проходить до таких висновків.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2402-ІХ. А Указом № 133/2022 в України продовжений строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ. Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
25 липня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024050010006784 внесено відомості за фактом самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, що за своїми ознаками підпадає під правову кваліфікацію злочину, визначеного ч. 5 ст. 407 КК України.
18.09.2024 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, відповідно до ч.1 ст.278 КПК України, у зв'язку з неможливістю особистого вручення - у спосіб, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України для вручення повідомлень.
20 грудня 2024 року ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 62023050020000356 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 20 грудня 2024 року вручено ОСОБА_6 (а.с.91-98).
Таким чином, ОСОБА_6 підозрюється у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та проходячи військову службу на посаді гранатометник 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, 23.05.2024 самовільно в умовах воєнного стану залишив місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , який дислокувався поблизу АДРЕСА_2 , чим ухилився від несення обов'язків військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
Вирішуючи клопотання по суті виходжу з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: особисте зобов'язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам визначеним положенням цієї статті.
Статтею 178 КПК України визначено обов'язок суду, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, оцінити в сукупності всі обставини вчинення підозрюваним кримінального правопорушення та особу підозрюваного.
Ураховуючи зібрані органом досудового слідства докази та встановлені під час розгляду клопотання обставини, слідчий суддя вважає обґрунтованою повідомлену громадянину ОСОБА_6 підозру у вчиненні кримінального правопорушення, що попередньо кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 5 ст. 407 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України - тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу ОСОБА_6 слідчий суддя ураховує, що вказаний у клопотанні слідчого ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, є доведеним.
Так, про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить те, що ОСОБА_6 , хоча і є особою раніше не судимою, однак підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких та за який передбачена реальна міра покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі Ilijkov v. Bulgaria від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника давав уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був установлений.
Крім того, суд враховує, що 16.12.2024 року судом було постановлено Ухвалу про надання дозволу на затримання ОСОБА_6 з метою приводу до суду для вирішення клопотання про застосовування запобіжного заходу, оскільки підозрюваний на виклики слідчого, направлені в порядку ч. 2 ст. 135 КПК України, не з'являвся, не повідомляв про причини неявки орган досудового розслідування.
Ризик незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні підтверджується тим, що підозрюваний може вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
У той же час, слідчий суддя приходить до переконання, що в судовому засіданні не доведені ризики, передбачені п.4, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім наявності ризиків, зазначених вище, слідчий суддя на підставі наданих матеріалів, оцінює в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_6 раніше не судимий, є військовослужбовцем військової служби по мобілізації, тобто має соціальні зв'язки, однак підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, яке віднесено законом до категорії тяжких.
Також, при оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, слідчий суддя використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Статтею 183 ч. 1 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 176 ч. 7 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України, тобто тримання під вартою.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», слідчий суддя вважає необхідним застосувати підозрюваному найбільш тяжкий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначених раніше ризиків.
Керуючись ст. ст. 110, 177, 189, 190, 371, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією в м. Сєвєродонецьк) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську ОСОБА_4 , погоджене прокурором Луганської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 липня 2024 року за № 62024050010006784 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 - задовольнити.
Застосувати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 17 лютого 2025 року включно.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Для тримання під вартою підозрюваний ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягає направленню до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено, підписано та оголошено о 08 год. 40 хв. 24 грудня 2024 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1