про відмову у відкритті касаційного провадження
25 грудня 2024 року
м. Київ
справа №440/10204/24
адміністративне провадження № К/990/47732/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року
у справі №440/10204/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, у відповідності до статті 12 Закон) України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік, з урахуванням виплаченої суми, що становить 9465 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року, позову заяву повернуто особі, яка її подала.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 (далі - скаржник) 06 грудня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції виходив з наступного.
Частинами першою, другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, 22 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік, з урахуванням виплаченої суми, що становить 9465 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху, оскільки позов подано з пропуском шестимісячного строку для звернення до суду і особа, яка його подала, не ставить питання про поновлення цього строку.
12 вересня 2024 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду, у якій зазначено, що строк звернення до суду позивачем пропущено з поважних причин.
У заяві про поновлення строку позивач зазначає, що неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявами про нарахування та виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, у відповідності до положень статті 12 Закону Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18). Однак пенсійний орган на його заяву жодної відповіді не надіслав, про результати її розгляду не повідомив, перерахунок допомоги не здійснив.
Додатково зазначив, проходить військову службу в Збройних Силах України, яка є державною службою особливого характеру згідно частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).
Поряд з цим, позивач зазначив, що він являється військовослужбовцем та проходить військову службу в Збройних Силах України. З 24 лютого 2022 року в Україні введено режим воєнного стану, а тому процесуальні строки, на його думку, продовжуються на строк дії воєнного стану і позивач може звернутися з таким позовом навіть після закінчення дії воєнного стану.
Крім того, позивач надав довідку від 09 вересня 2024 року №8/7445, якою підтверджується, що він перебуває на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку, а позовну заяву ОСОБА_1 повернуто особі, яка його подала.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, застосовуючи висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, виходив з того, направлення позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області заяви від 20 квітня 2024 року з вимогою здійснити нарахування та виплату недоплаченої разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік та неотримання на таку заяву жодної відповіді не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду з цим позовом, а лише свідчить про час, коли позивач виявив належну зацікавленість до своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації таких прав та внаслідок таких дій у позивача штучно збільшився строк звернення до суду. Крім того, суд встановив, що згідно виписки по рахунку позивача виплата грошової допомоги за 2023 рік проведена органом пенсійного фонду 26 жовтня 2023 року.
При цьому, суд першої інстанції зазначив, що місто Миргород не відноситься до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309, а тому проходження позивачем військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_2 ніяким чином не перешкоджало позивачу звернутися до суду у строки встановлені процесуальним законом.
Таким чином, суд першої інстанції вважав, що позивач пропустив шестимісячний строк для звернення до суду з даним позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску процесуального строку.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою до Другого апеляційного адміністративного суду.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначав, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що він є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення та відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", проходить військову службу в Збройних Силах України, яка є державною службою особливого характеру згідно частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Водночас, оскільки з 24 лютого 2022 року в Україні введено режим воєнного стану, а також враховуючи положення пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені положеннями статей 257-259 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги та залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції, з посиланням, зокрема, на висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 123 КАС України, викладений у постанові від 04 жовтня 2024 року у справі №460/4828/24, мотивував своє рішення тим, що початок перебігу строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 01 листопада 2023 року, оскільки це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги у 2023 році. Разом з тим, з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 22 серпня 2024 року, тобто, з пропуском шестимісячного строку, визначеного для звернення до суду.
В свою чергу, апеляційний суд вважав, що посилання позивача як на поважність причин пропуску, встановленого в Україні воєнного стану, а також на те, що він є військовослужбовцем, не можуть бути беззаперечною підставою для визнання строку пропущеним з поважних причин. Для того, щоб встановити наявність поважних причин пропуску недостатньо зазначити загальні формулювання та факти, позивач повинен обґрунтувати, яким чином проходження військової служби чи наявність в Україні воєнного стану завадило йому захистити свої порушені права в межах строків визначених положеннями статті 122 КАС України.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що під час розгляду справи в судах першої і апеляційної інстанцій, позивачем не було надано жодних належних і допустимих доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду у зв'язку з проходженням військової служби та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку (як-то, факт перебування позивача в зонах проведення бойових дій та безпосереднє залучення його до здійснення функцій із захисту держави під час дії воєнного стану в Україні у відповідний період; перебування позивача на лікуванні, тощо).
Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку щодо безпідставності посилання позивача на положення пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії, оскільки ці положення поширюються лише на правовідносини, що регулюються цивільним законодавством.
Колегія суддів вважає висновки судів першої і апеляційної інстанцій слушними, вмотивованими і такими, що ґрунтуються на законі, зокрема положеннях статей 122, 123 КАС України. Правильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Зазначені в касаційній скарзі міркування та судження не применшують правильності висновків судів першої і апеляційної інстанцій.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть установлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої, якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі, і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а та постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19 та від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України, зазначено про те, що:
"1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо".
Верховний Суд від згаданого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення.
Застосовуючи зазначений висновок у даних правовідносинах, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 року №754 "Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань" затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - Порядок №754).
Відповідно до пункту 3 Порядку №754 грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 року.
Відповідно до пункту 4 Порядку №754 отримувачі грошової допомоги, зокрема ті, що набули відповідного статусу згідно із статтями 6, 7, 9, 10, 10-1, 11 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до 24 серпня поточного року включно, яким грошову допомогу не виплачено станом на 1 жовтня, мають право звернутися щодо її виплати до Пенсійного фонду України (його територіального органу за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) та отримати її до 1 листопада поточного року.
За змістом наведених норм отримувачі грошової допомоги, яким її не виплачено чи виплачено в меншому розмірі, можуть обґрунтовано сподіватись на її виплату в повному розмірі до 01 жовтня 2023 року, оскільки це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги у 2023 році (у разі неподання відповідної заяви).
За змістом пункту 4 Порядку №754 строк отримання допомоги продовжується до 01 листопада лише за умови звернення щодо її виплати до Пенсійного фонду України.
Разом тим, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів першої і апеляційної інстанцій про те, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав чи інтересів 26 жовтня 2023 року, тобто з моменту отримання виплати грошової допомоги до Дня Незалежності України.
Таким чином, шестимісячний строк для звернення до суду з даними позовом закінчився 26 квітня 2024 року, а отже суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо пропуску позивачем передбаченого статтею 122 КАС України строку звернення до суду та ухвалили обґрунтовані рішення про повернення позовної заяви.
У касаційній скарзі позивач, з посиланням на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, обґрунтовує поважність підстав пропуску строку введенням з 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану та відсутністю реальної можливості звернутися до суду з даним позовом, що певною мірою пов'язано з несенням військової служби та відповідними обмеженнями у зв'язку з цим, зокрема, щодо користування засобами зв'язку.
Так, у висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, зазначено, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між тим, застосовуючи даний висновок варто зазначити, що обставини, пов'язані з введенням воєнного стану в Україні, в тому числі й несенням військової служби, мають бути підтверджені відповідними належними і допустимими доказами.
Однак, як в судах першої та апеляційної інстанцій, так і в суді касаційної інстанції позивач зазначені доводи не підтверджує належними і допустимими доказами.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів першої і апеляційної інстанцій про визнання наведених у заяві та апеляційній скарзі підстав пропуску строку неповажними, відмови у задоволенні заяви про поновлення процесуального строку та повернення позовної заяви ОСОБА_1 особі, яка його подала.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо, зокрема, суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
У пункті 2 частини другої цієї статті встановлено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Аналогічна позиція щодо застосування статей 122, 123 КАС України висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 20 вересня 2022 року у справі №640/19126/19, від 16 березня 2023 року у справі №620/6654/22 та від 04 травня 2023 року у справі №620/1585/22.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі №440/10204/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа