26 грудня 2024 року
м. Київ
справа №440/10222/24
адміністративне провадження № К/990/47718/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Бевзенка В.М., суддів: Чиркіна С.М., Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі № 440/10222/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту - ГУПФУ в Полтавській області, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, у відповідності до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік, з урахуванням виплаченої суми, що становить 9465 грн.
Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 25 вересня 2024 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року, повернув позовну заяву скаржнику.
Ухвалюючи зазначені судові рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки з позовними вимогами позивач звернувся до суду поза межами встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) строку, а зазначені позивачем в заяві про поновлення строку не є поважними причинами пропущення позивачем строку звернення до суду, то позовну заяву слід повернути позивачу без розгляду.
На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 11 грудня 2024 року надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
У касаційній скарзі, позивач, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на звернення до суду із позовною заявою, апелює до того, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач є учасником бойових дій, який у зв'язку із військовою агресією рф моблізований до лав Збройних Сил України та продовжує проходити військову службу у Збройних Силах України з 24 лютого 2022 року.
За правилами частини 1 статті 334 КАС України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Втім, перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами 2, 3 цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини 2 статті 333 КАС України, у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Судами встановлено, що ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху; позивачу надано десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку.
17 вересня 2024 року до суду надійшло клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, в якому зазначено, що він звертався до відповідача із запитами щодо виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2023 рік; відповідь на вказане звернення отримав лише 08 червня 2024 року. Відтак позивач вважає, що перебіг строку звернення до суду належить обчислювати з цієї дати.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції послався на те, що позивачем не наведено об'єктивних та непереборних обставин, які унеможливили подання позову в рамках строку звернення до суду. А направлення позивачем (його представником) до ГУ ПФУ в Полтавській області запитів або отримання відповідей на такі запити не змінюють моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду з цим позовом, а лише свідчить про час, коли позивач виявив належну зацікавленість до своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації таких прав.
В контексті наведеного варто наголосити на тому, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права й інтереси інших учасників правовідносин.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Зокрема, постановою Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, згідно якої, Судова палата відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20 жовтня 2020 року у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25 лютого 2021 року у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
При цьому, Судова палата сформувала новий висновок про те, що: «… для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів…».
У підсумку можна наголосити, що приписами статті 44 КАС України встановлено, зокрема, обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відтак, процесуальним законом чітко закріплено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом.
Крім того, суди попередніх інстанцій, оцінюючи доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку, зокрема посилання на встановлений в Україні воєнний стан та факт його перебування у статусі військовослужбовця, дійшли висновку, що ці обставини самі по собі не можуть бути беззаперечною підставою для визнання строку пропущеним із поважних причин.
Для підтвердження наявності таких причин недостатньо лише загальних формулювань або фактів. Позивач повинен обґрунтувати, яким чином проходження військової служби чи наявність воєнного стану перешкодили йому захистити свої порушені права у строк, визначений статтею 122 КАС України.
Суди вказли, що позивач не надав належних доказів, які б підтверджували об'єктивні перешкоди для звернення до адміністративного суду через проходження військової служби. Зокрема, позивач не навів поважних обставин, незалежних від його волевиявлення, які б були пов'язані з реальними і значними труднощами. Наприклад, це могли бути факти його перебування в зонах проведення бойових дій, безпосереднього залучення до виконання обов'язків із захисту держави під час воєнного стану чи перебування на лікуванні.
За відсутності документів, які б свідчили про наявність безпосереднього та прямого причинного зв'язку між пропуском строку звернення до суду, воєнним станом та проходженням військової служби, зазначені позивачем причини не можуть бути визнані поважними.
Із наведеного вище вбачається, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується і суд касаційної інстанції, про відсутність підстав для відкриття провадження у справі, позаяк позивач подав позов після закінчення строку, встановленого законом, та не навів поважних причин його пропуску та не надав доказів на їх підтвердження.
Відповідно до частини 1, 2 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Положенням пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 КАС України.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення випливає, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а тому у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі № 440/10222/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується.
Судді: В.М. Бевзенко
С.М. Чиркін
В.М. Шарапа