26 грудня 2024 року м. Рівне №460/1648/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 )
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31.12.2022 по 30.06.2023 та зобов'язання нарахувати і виплатити такий середній заробіток за вказаний період з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу та з 31.12.2022 його звільнено у запас, а також виключено зі списків особового складу. Повідомлено, що позивачу не нараховано та не виплачено при звільненні належних сум грошового забезпечення, що встановлено рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 у справі №460/1647/23. У зв'язку з цим відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу вказані виплати в судовому порядку. Позивач повідомив, що дане рішення відповідачем виконано та нараховано позивачу заборгованість в сумі 243980,54 грн. Вказав, що відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З огляду на наведене, позивач стверджує про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 19.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав. На обґрунтування заперечень зазначив, що при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення у спірний період відповідач діяв в межах чинного законодавства. Вважає, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні. Також наголосив на необхідності зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України. З огляду на наведене, просив в задоволенні позову відмовити.
Інших заяв по суті учасниками справи суду не надано.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 з березня 2015 року по грудень 2022 року проходив військову службу в структурних підрозділах ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (по особовому складу) вiд 17.12.2022 №638 позивач звільнений з військової служби та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) вiд 31.12.2022 №268 виключений зі списків особового складу та з усiх видів забезпечення з 31.12.2022.
Вважаючи, що при звільненні з ним не було проведено повний розрахунок, позивач звернувся про нарахування та виплату таких коштів в судовому порядку.
Так, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 у справі №460/1647/23, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2022, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористанi календарні дні щорiчної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2017-2022 роки, як учасника бойових дій, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року.
На виконання вказаного судового рішення відповідачем нараховано та 24.01.2024 виплачено позивачу перераховане грошове забезпечення в сумі 277509,48 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача, долученою до матеріалів справи.
Вважаючи протиправним несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується і виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами 2, 4 ст. 9 Закон №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ч.3 ст. 24 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено непроведення відповідачем повного розрахунку із позивачем в день його звільнення (невиплата у встановленому розмірі грошового забезпечення ).
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як свідчать матеріали справи, з 31.12.2022 позивач звільнений у запас, а також виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 . Натомість остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 24.01.2024 на виконання рішення суду від 12.06.2023 у справі №460/1647/23.
Отже, періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, та за який позивачу належить виплата середнього заробітку, є проміжок часу з 01.01.2023 (день, наступний за датою звільнення) по 23.01.2024 (день, що передує дню виплати перерахованого грошового забезпечення).
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В свою чергу, відповідно до п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Таким чином, при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі дні.
З матеріалів справи, встановлено, що позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення за жовтень 2022 року (20774,32 грн) та за листопад 2022 року (20774,32 грн), що становить два місяці, які передують події, з якою пов'язаний обов'язок з виплати, в загальній сумі 41548,64 грн.
Вказані місяці налічують 61 календарний день. Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача становить 41548,64 : 61 = 681,13 грн/день.
За таких обставин, зважаючи, що при обрахунку затримки виплати позивачу належних сум при звільненні за період з 01.01.2023 по 23.01.2024 беруться шість місяців, тобто фактично період з 01.01.2023 по 30.06.2023, що складає 181 день, то середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення позивачеві при звільненні зі служби, становить 123284,53 грн (681,13 грн х 181 день).
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.06.2016 у справі № 6-113цс16).
Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд зауважує, що фактично зміст ч.1 ст.117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням “але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року.
Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Викладене дає підстави вважати можливим з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин правових позицій, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України №2352-IX.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20.06.2024 у справі №120/10686/22, від 29.08.2024 у справі № 200/3662/23.
Отож, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 123284,53 грн.
Водночас, позовні вимоги в частині зобов'язання здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ №44 від 15.01.2004, не підлягають до задоволення з огляду на таке.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, затверджені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з частинами 4-6 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
В свою чергу, Порядком №44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.
Поряд з цим, суд зауважує, що середній заробіток, який стягується у відповідності до вимог ст.117 КЗпП України, є санкцією за затримку розрахунку при звільненні, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження служби.
Висновки аналогічного змісту викладені у постанові Верховного Суду від 26.04.2024 у справі № 380/1169/20.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на встановлені в ході розгляду обставини справи в їх сукупності, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2023 по 23.01.2024.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 123284,53 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 26 грудня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Суддя Н.С. Гудима