Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 грудня 2024 року Справа№200/8297/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,
28.11.2024 ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі також - відповідач, ВПВР), в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову від 18.11.2024 про закінчення виконавчого провадження № 75986132 з примусового виконання виконавчого листа №200/46/24, виданого 13.06.2024 Донецьким окружним адміністративним судом.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що у провадженні ВПВР перебувало виконавче провадження № 75986132 з примусового виконання виконавчого листа Донецького окружного адміністративного суду від 05.04.2024 №200/46/24. На думку позивача, державний виконавець передчасно закрив виконавче провадження, оскільки рішення суду не виконано. Позивача зазначає, що відповідачем не було вжито достатніх заходів щодо примусового виконання рішення. У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
03.12.2024 судом постановлена ухвала про залишення без руху вказаної позовної заяви.
Ухвалою суду від 18.12.2024 відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) та з урахуванням приписів ст. 287 КАС України, протягом десяти днів після відкриття провадження у справі. В ухвалі було запропоновано відповідачу надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження. Встановлено третій особі строк для надання пояснень на позовну заяву до 25.12.2024.
25.12.2024 відповідачем було подано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач зазначає, що на виконанні у ВПВР перебував виконавчий лист №200/46/24, виданий 13.06.2024 Донецьким окружним адміністративним судом. Станом на 03.10.2024 рішення суду не виконано, про поважні причини невиконання боржником державного виконавця не повідомлено, у зв'язку з цим, керуючись ст.63, 75 Закону України “Про виконавче провадження», постановою від 03.10.2024 за невиконання без поважних причин рішення на боржника накладено штраф у розмірі 5100 грн. У зв'язку з тим, що боржником не здійснено заходів направлених на виконання рішення суду, а отже рішення суду невиконане повторно без поважних причин, 30.10.2024 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 10 200,00 грн. та зобов'язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів. 18.11.2024 державним виконавцем надіслано подання (повідомлення) до Територіального управління державного бюро розслідувань щодо порушення кримінального провадження за фактом умисного невиконання посадовими особами Державної судової адміністрації України рішення суду. З урахуванням зазначеного, відповідно до вимог ст. 63 Закону України “Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню на підставі п.11 ч.1 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження», оскільки державним виконавцем вжито всіх заходів, передбачених законом, а рішення не може бути виконано без участі боржника.
Таким чином, 18.11.2024 державним виконавцем, керуючись вимогами п. 11 частини першої ст. 39, ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження», винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
На думку відповідача, виносячи постанову про закінчення виконавчого провадження від 18.11.2024 ВП № 75986132, державний виконавець виходив з того, що ним вжито усіх необхідних заходів щодо примусового виконання рішення, передбачених Законом, що є підставою для закінчення виконавчого провадження згідно п. 11 ч. 1 ст.39 Закону України “Про виконавче провадження».
Станом на дату розгляду позовної заяви, третя особа правом на подання пояснень на позовну заяву не скористалась.
Ознайомившись із заявами по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.04.2024 у справі №200/46/24, в тому числі, зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою за КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», для проведення нарахування судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.09.2023 по 31.12.2023 включно, обчисленої відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 01.01.2023 ст. 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» і складає 2 684,00 грн., з урахуванням доплати за вислугу років, та проведення її виплати з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів та з урахуванням фактично виплачених сум.
Вищезазначене рішення набрало законної сили 23.05.2024, у зв'язку із чим 13.06.2024 Донецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №200/46/24, у зазначеній частині рішення суду.
06.09.2024 постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № 75986132 з примусового виконання виконавчого листа № 200/46/24, що виданий 13.06.2024 Донецьким окружним адміністративним судом на виконання вищевказаного рішення суду від 05.04.2024. Також винесені постанови про стягнення виконавчого збору та стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.
03.10.2024 державним виконавцем ВПВР, у зв'язку з невиконанням рішення суду, винесено постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі 5 100 грн.
30.10.2024 державним виконавцем ВПВР, у зв'язку з повторним невиконанням рішення суду, винесено постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі 10 200 грн.
18.11.2024 постановою державного виконавця ВПРВ закінчено виконавче провадження №75986132 згідно п.11 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження», у зв'язку із застосуванням до боржника штрафів та направлення до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Предметом спору у даній справі є правовідносини щодо винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно до п.11 ч.1 ст.39 Закону № 1404-VIII.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
17.07.1997 Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень ст.9 Конституції України.
За змістом ст.32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
П.1 ст.6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні “Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене ст.6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні п.1 ст.1 Протоколу №1 Конвенції (справи “Войтенко проти України», “Горнсбі проти Греції»).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (“Піалопулос та інші проти Греції», “Юрій Миколайович Іванов проти України», “Горнсбі проти Греції»).
Варто також зауважити, що у справах “Шмалько проти України», “Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (до прикладу справа “Сук проти України»).
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
З аналізу правових норм, які належить застосувати до спірних правовідносин, можна виснувати, що закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону України “Про виконавче провадження» можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
При цьому, суд наголошує, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд враховує, що Законом №1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом №1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.
Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Частиною третьою ст.18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.
З огляду на викладене, суд вважає, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №340/5200/21, від 08.12.2022 у справі №457/359/21, від 27.03.2019 у справі №750/9782/16-а, від 07.08.2019 у справі №378/1033/17, від 04.09.2019 у справі №286/1810/17, від 07.10.2020 у справі №461/6978/19, від 25.11.2020 у справі №554/10283/18, від 13.12.2021 у справі №520/6495/2020, від 02.11.2023 у справі №580/4398/22.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, суд вважає, що державний виконавець дійшов передчасного висновку про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження. Відтак, наявні підстави для задоволення позовних вимог щодо її скасування.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 9, 14, 73 -78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (місцезнаходження: 01601, Київська область, місто Київ, вул. Городецького, буд. 13, ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження - задовольнити.
Скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 18.11.2024 №75986132, винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Повне судове рішення 26.12.2024.
Рішення суду набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя І.В. Шинкарьова