Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 грудня 2024 року Справа№200/7744/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волгіної Н.П., розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області,
Державної судової адміністрації України
про визнання протиправними дій та бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 1 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року, виходячи із встановленого на 1 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати судової винагороди позивача за період з 1 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року, виходячи із встановленого на 1 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 1 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2 102,00 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 1 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року у відповідності до вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 2024 рік складає 3 028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Ухвалою суду від 11 листопада 2024 року відкрито провадження у справі; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи (а.с. 24-25).
Ухвала суду від 11 листопада 2024 року була надіслана до електронних кабінетів відповідачів в системі «Електронний суд» 18 листопада 2024 року (а.с. 29-30).
27 листопада 2024 року від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області до суду надійшов відзив на позов, в якому міститься клопотання про залучення до участі у справі Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних позовних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача (а.с. 31-34).
Ухвалою суду від 29 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про залучення до участі у справі третіх осіб (а.с. 39-40).
Суд вважає за необхідне зазначити, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженими відповідними законами, дія воєнного стану неодноразово продовжувалась та станом на час розгляду справи в Україні продовжує діяти воєнний стан.
В обґрунтування позовних вимог у позові зазначено наступне.
Указом Президента України від 29 вересня 2016 року № 425/2016 «Про призначення суддів» позивач був призначений на посаду судді Мар'їнського районного суду Донецької області строком на п'ять років.
Наказом голови Мар'їнського районного суду Донецької області № 5-П/Г від 20 жовтня 2016 року позивача включено до штату Мар'їнського районного суду Донецької області на посаду судді.
Наказом голови Мар'їнського районного суду Донецької області № 12-ІІ/Г від 21 листопада 2018 року встановлено доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу.
Наказом Голови Мар'їнського районного суду Донецької області № 6-ІІ/Г від 17 жовтня 2023 року встановлено доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу з 20 жовтня 2023 року.
Після отримання розрахункових листків за вересень, серпень та липень 2024 року він дізнався, що суддівська винагорода не відповідає встановленому чинним законодавством розміру внаслідок неправомірних дій та неправомірної бездіяльності відповідачів.
З розрахункових листів про виплату суддівської винагороди за період з 1 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року позивачу обчислено виходячи з приписів ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн. За липень, серпень, вересень 2024 року посадовий оклад позивача склав 63 060,16 грн (30 х 2 102,00 грн).
Позивач зазначає, що суддівська винагорода за вказаний період має бути обчислена, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3 028,00 грн.
Внаслідок протиправних дій другого відповідача та протиправної бездіяльності першого відповідача розмір суддівської винагороди, якій йому нараховуються та сплачуються, не відповідає розміру, установленому ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», чим порушується право позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі (а.с. 1-8).
У відзиві на позов перший відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, заперечує проти задоволення позовних вимог позивача, обґрунтовуючи заперечення наступним.
Відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 7 Закону України від 9 листопада 2023 року № 3460-1Х “Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, складає 2 102,00 грн.
Таким чином, у 2024 році суддівська винагорода суддів місцевих судів відповідно до діючого законодавства обраховується виходячи із розміру посадового окладу судді, який складає 63 060,00 грн, а доплати обчислюються виходячи від цього розміру посадового окладу.
Відповідно до ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює ДСА України, а Територіальне управління ДСА України в Донецькій області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Ані в Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», ані в кошторисі на відповідний рік не передбачено нарахування та виплату суддівської винагороди суддям місцевих загальних судів Донецької області, розрахованої від посадового окладу в розмірі, зазначеному позивачем.
Нарахування та виплата суддівської винагороди не може ставитися в залежність лише від норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Враховуючи викладене, при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди ТУ ДСА України в Донецькій області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (а.с. 31-34).
Суд зазначає, що станом на день розгляду справи Державна судова адміністрація України правом надати відзив на позовну заяву ОСОБА_1 не скористалась.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), є громадянином України відповідно до паспорту НОМЕР_1 , який виданий в грудні 2002 року, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 9-11).
Перший відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (Територіальне управління ДСА України в Донецькій області), код ЄДРПОУ 26288796, зареєстроване місцезнаходження: 84112, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Добровольського, буд. 2 є суб'єктом владних повноважень та належним відповідачем у справі (а.с. 43).
Другий відповідач, Державна судова адміністрація України (ДСА України), код ЄДРПОУ 26255795, зареєстроване місцезнаходження: 01601, Київська область, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, є суб'єктом владних повноважень та належним відповідачем у справі (а.с. 44).
Як встановлено судом, Указом Президента України «Про призначення суддів» від 29 вересня 2016 року № 425/2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Мар'їнського районного суду Донецької області строком на п'ять років (а.с. 12-14, (https://www.president.gov.ua/documents/4252016-20585).
Наказом голови Мар'їнського районного суду Донецької області від 20 жовтня 2016 року № 5-ІІ/Г позивач зарахований до штату суду строком на 5 років з 20 жовтня 2016 року з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с. 15).
Наказом голови Мар'їнського районного суду Донецької області від 21 листопада 2018 року № 12-ІІ/г позивачу, стаж якого становив 5 років 1 місяць 1 день, встановлено виплачувати доплату за вислугу років у розмірі 20% з 21 листопада 2018 року (а.с. 16).
Наказом голови Мар'їнського районного суду Донецької області від 17 жовтня 2023 року № 6-ІІ/г позивачу, стаж якого становив 10 років 00 місяців 00 днів, встановлено виплачувати доплату за вислугу років у розмірі 30% з 17 жовтня 2023 року (а.с. 17).
Відповідно до пояснень Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, за період з 1 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року суддівська винагорода нараховувалась та сплачувалась позивачу виходячи при її обрахунку із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102,00 грн (а.с. 31-34).
Згідно із довідкою-розрахунком за 2024 рік № 04-1874/24 від 18 листопада 2024 року, яка надана Територіальним управлінням ДСА України в Донецькій області, а також розрахунковими листками за липень - вересень 2024 року, за період з липня по вересень 2024 року позивачу нараховувалась суддівська винагорода, виходячи із прожиткового мінімуму 2102,00 грн, у щомісячному розмірі 81 978,00 грн (63 060,00,00 грн - оклад, 18 918,00 грн - доплата за вислугу років) (а.с. 36, 18-20).
Будучи не згодним із нарахуванням та виплатою йому суддівської винагороди з 1 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року розрахованих виходячи із прожиткового мінімуму 2 102,00 грн, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно із ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Як зазначено у преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 2 червня 2016 року (далі - Закон № 1402-VIII) цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно із Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею ст. 46 Конституції України передбачено, що визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).
Згідно зі ст. 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зауважує, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
При цьому Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Разом із цим статею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів для різних соціальних груп громадян, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3 028,00 грн передбачена нова категорія прожиткового мінімуму - «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого визначений у сумі 2 102,00 грн.
Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірні періоди, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.
Суд зауважує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII.
Як зазначив Верховний Суд у низці постанов, зокрема, у постановах від 12 липня 2023 року по справі № 140/5481/22, від 13 липня 2023 року по справі № 280/1233/22, від 22 червня 2023 року по справах № 400/2031/21, № 360/503/21 та № 400/4904/21, закон про Державний бюджет не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Оскільки конституційна гарантія незалежності суддів не може змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчис-люватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена («прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн») на підставі абз. 5 ст. 7 Закону № 1082-IX є неправомірним.
Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 7 Закону № 1082-IX та ст. 135 Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справах № 400/2031/21, № 360/503/21 та № 400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22.
Посилання першого відповідача на приписи бюджетного законодавства судом відхиляються, оскільки бюджетне законодавство не може впливати на розмір суддівської винагороди, як гарантії незалежності суддів, передбаченої Конституцією України і спеціальним Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України неодноразово та послідовно вказував на те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм.
Так, Конституційний Суд України в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 висловив правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів та зазначив, що такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та можливості набуття статусу судді у відставці. Конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
У рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав, що відповідно до ч. 3 ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
11 березня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі № 1-304/2019(7155/19), в якому визначив, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України), а законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді.
У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.
На зазначеному наголошували неодноразово і міжнародні інституції.
Так, в Основних принципах щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, зазна-чено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її, а кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції.
Відповідно до Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п. 6.1).
Консультативна рада Європейських судів (КРЄС) у Звіті про ситуацію стосовно судової влади та суддів в державах-членах Ради Європи (Оновлена версія № 2 (2015), прийнята в рамках 16-го пленарного засідання КРЄС (м. Лондон, 1416 жовтня 2015 року) зазначила, що навіть у часи економічної кризи законодавча та виконавча влади різних держав-членів повинні зрозуміти, що серйозне скорочення зарплат суддів є потенційною загрозою їх незалежності та належному відправленню правосуддя і може піддати небезпеці (об'єктивно і суб'єктивно) роботу суддів.
Таким чином, розрахунок суддівської винагороди позивача виходячи із «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого визначений у сумі 2102,00 грн, є протиправним.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 148 Закону України № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до ст. 149 Закону 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Частинами 1 - 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Одним із головних розпорядників бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, є ДСА України.
Згідно із п.п. 2 та 4 ч. 5 цієї ж статті головний розпорядник бюджетних коштів організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджет-них коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Згідно з приписами п. 4-1 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня у системі Державної судової адміністрації України у межах загального обсягу бюджетних призначень за відповідною бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами державного бюджету здійснюється Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Таким чином, ДСА України є головним розпорядником коштів державного бюджету України щодо Територіального управління ДСА України в Донецькій області, відповідно, Територіальне управління ДСА України в Донецькій області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
На зазначеному наголошує і перший відповідач.
Як наслідок, дії першого відповідача щодо розрахунку розміру суддівської винагороди позивачу за спірний період із застосуванням при такому розрахунку замість визначених ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» величини (показника) прожиткового мінімуму для працездатних осіб - іншої величини (показника), встановленого цією статтею, - працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, а також з виплати позивачу суддівської винагороди у зазначеному розмірі, - є такими, що порушили права позивача та гарантій незалежності судді.
Висновок щодо протиправності дій розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня щодо нарахування та виплати суддівської винагороди у неналежному розмірі узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 12 липня 2023 року по справі № 140/5481/22, від 13 липня 2023 року по справі № 280/1233/22, від 27 липня 2023 року по справі № 240/3795/22, від 25 липня 2023 року по справі № 120/2006/22-а.
Як наслідок, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій першого відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 1 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року - підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (п. 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4).
Згідно із ч. 4 наведеної статті суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Керуючись приписами ч.ч. 2, 4 ст. 245 КАС України суд вважає за необхідне задовольнити також і позовні вимоги позивача, спрямовані на відновлення його порушеного права, а саме: про зобов'язання першого відповідача здійснити перерахунок та виплату належної позивачу суддівської винагороди за період з 1 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року - зі здійсненням передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України стосовно не забезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 1 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року, суд виходить з такого.
Як вже зазначалось судом, згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів.
Відповідно до ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Пунктами 2 та 4 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до п. 2 Положення про Державну судову адміністрацію України, ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Зважаючи на положення ст.ст. 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями ч.ч. 1, 2, 5 ст. 22, ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які другий відповідач, Державна судова адміністрація України, затверджує у відповідному річному кошторисі.
Суду не надано докази на підтвердження затвердження ДСА України кошторису, який би забезпечував належне фінансування для нарахування та виплати позивачу першим відповідачем суддівської винагороди у належному розмірі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги наведені приписи, а також встановлені судом обставини, суд висновує, що не виплата позивачу суддівської винагороди в належному обсязі пов'язана із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, зокрема й першого відповідача.
Отже, з боку другого відповідача мала місце протиправна бездіяльність стосовно не забезпечення першого відповідача в належному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 1 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року, виходячи із прожиткового мінімуму у розмірі 3 028,00 грн.
Як наслідок, позовні вимоги позивача і в цій частині підлягають задоволенню.
Керуючись приписами ст. 245 КАС України та враховуючи встановлені судом обставини суд вважає за для належного захисту порушеного права позивача задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 і в частині зобов'язання ДСА України забезпечити Територіальне управління ДСА України в Донецькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати судівської винагороди позивачу за спірний період, виходячи із встановленого на 1 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Зазначений висновок суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 вересня 2020 року по справі № 280/788/19, від 9 грудня 2021 року по справі № 280/6910/20, від 25 липня 2023 року по справі № 120/2006/22, від 15 серпня 2023 року по справі № 120/19262/21.
Таким чином, позовні вимоги позивача підлягає задоволенню в повному обсязі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому в силу вимог ст. 139 КАС України питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2-4, 9, 12, 72-78, 90, 139, 244-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 26288796, зареєстроване місцезнаходження: 84112, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Добровольського, буд. 2), Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795, зареєстроване місцезнаходження: 01601, Київська область, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5) про визнання протиправними дій та бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2 102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 1 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року у відповідності до вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 2024 рік складає 3 028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 1 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року, виходячи із встановленого на 1 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 1 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року, виходячи із встановленого на 1 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.П. Волгіна