Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 грудня 2024 року Справа№200/7402/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності щодо не звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю 2 групи; зобов'язання прийняти рішення про звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю 2 групи.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що його мобілізовано до лав Збройних Сил України та наразі він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 . Зазначив, що звернувся з рапортом до командира 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_4 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з тим, що його батько, ОСОБА_2 , має другу групу інвалідності. За результатами розгляду вказаного клопотання та рапорту командуванням Військової частини НОМЕР_2 не прийнято позитивного рішення, мотивуючи тим, що до рапорту не додано належних документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду, до рапорту не додано документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків. Зазначив, що наявність в нього батька із числа осіб з інвалідністю 2 групи вже є достатньою підставою для звільнення з військової служби, тому відповідач не має права вимагати від нього додаткових документів, які не передбачені законодавством. Бездіяльність відповідача щодо не звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю 2 групи, вважає протиправною, просив задовольнити позов.
Відповідачем через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що Військовою частиною НОМЕР_2 розглянуто подання командира військової частини НОМЕР_4 на звільнення солдата ОСОБА_3 та рапорт солдата ОСОБА_3 від 12.08.2024 про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» через сімейні обставини на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини, який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи. За наслідками розгляду рапорту, військовою частиною НОМЕР_2 , не прийнято позитивного рішення, а саме рапорт не погоджено солдату ОСОБА_3 з підстав не надання до рапорту документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду, а також документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків. З поданих позивачем документів не випливає, що у ОСОБА_2 відсутні інші діти, окрім позивача, а також відсутні батьки, рідні брати, сестри та онуки, а у разі їх наявності - що вони самі потребують постійного стороннього догляду. Зазначив, що нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 не є доказом зазначених у ній даних, оскільки нотаріус посвідчує лише те, що вказану заяву підписав ОСОБА_2 . Крім того, на думку відповідача, розірвання шлюбу батьків позивача має фіктивний характер, оскільки доказів зміни місця проживання матері позивачем не надано. Крім того, зазначив, що довідка МСЕК серії ААБ № 347305, якою батьку позивача встановлено 2 групу інвалідності, не містить посилань на необхідність здійснення постійного догляду, отже, не є належним доказом щодо предмету позовних вимог. Довідка ЛКК за 182 від 11.06.2024 видана за довільною формою та не є допустимим доказом по справі, а висновок ЛКК № 182 від 11.06.2024 року не містить відповідних маркувань, не містить вказівок на необхідність у постійному сторонньому догляді, не містить строку дії та не є допустимим доказом по справі.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_5 ), військовослужбовцем та особою, що претендує на звільнення з військової служби.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.
14.08.2024 року позивачем подано рапорт від 12.08.2024 року про звільнення його з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю постійного догляду за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи та відсутністю інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення. Зазначив, що проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за військово-обліковою спеціальністю не бажає.
До зазначеного рапорту позивачем додано: нотаріально посвідчену копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 , нотаріально посвідчену копію довідки МСЕК ОСОБА_2 , нотаріально посвідчену копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 , нотаріально посвідчену копію свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_2 , нотаріально посвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , довідку ЛКК №182 від 11.06.2024 року, видану на ім'я ОСОБА_2 , нотаріально засвідчену копію заяви ОСОБА_2 , якою він підтверджує відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які повинні здійснювати догляд.
Судом встановлено на підставі свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 16 травня 1995 року, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 16 травня 1995 року зроблено відповідний запис №ІІ. Батьком зазначено ОСОБА_2 , матір'ю - ОСОБА_4 .
Відповідно до довідки №924 від 10.10.2023 року про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої Виконавчим комітетом Драбівської селищної ради, за адресою: Україна, Черкаська область, Золотоніський район, с-ще Драбове-Барятинське, вул. Івана Гонти, 32 зареєстровано ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 .
Судом встановлено на підставі довідки серії 10 ААБ №347305 від 30.10.2023 року, виданої Обласною МСЕК №2 м. Черкаси, що ОСОБА_2 встановлено 2 групу інвалідності з 29.10.2023 року безтерміново.
Судом встановлено на підставі свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_7 від 21 травня 2024 року, що шлюб між ОСОБА_2 і дружиною ОСОБА_4 розірвано, про що 21 травня 2024 року Золотоніським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено відповідний актовий запис №48.
Військовою частиною НОМЕР_4 супровідним листом від 20 серпня 2024 року направлено командиру військової частини НОМЕР_2 подання на звільнення ОСОБА_1 разом з рапортом ОСОБА_1 та доданими до нього додатками.
На запит командира військової частини НОМЕР_4 щодо встановлення фактичних обставин щодо умов проживання громадянина ОСОБА_2 Драбівською селищною радою надано відповідь листом від 18.09.2024 року №03-15/653, відповідно до якої ОСОБА_2 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Має ІІ групу інвалідності. Фактично частковий догляд за гр. ОСОБА_2 та його утримання здійснювала його дружина ОСОБА_4 проте 21.05.2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвали шлюб. ОСОБА_4 змінила фактичне місце проживання і на даний час проживає в будинковолодінні своєї матері за адресою: АДРЕСА_2 . Сімейних стосунків з колишнім чоловіком ОСОБА_2 не підтримує, догляд за ним та його утримання не здійснює. Станом на 01.06.2024 року до членів сім'ї ОСОБА_2 першого чи другого ступеня споріднення відноситься виключно лише його син ОСОБА_1 . Інші працездатні члені сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які відповідно до чинного законодавства України повинні здійснювати догляд за особою з інвалідністю, та/або його утримання відсутні.
Зазначені документи зареєстровано Військовою частиною НОМЕР_2 24.09.2024 року.
За наслідками розгляду рапорту командиром військової частини НОМЕР_2 рішенням від 04.10.2024 №7150 старшому солдату ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні рапорту, оскільки до рапорту не додано документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду; до рапорту не додано документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків. Додатково зазначено, що потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають медико-соціальні експертні комісії через виключно високій ступінь втрати здоров'я, який спричиняє виникнення такої потреби (форма 157-1/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30 липня 2012 року № 577). Ця норма стосується як людей першої групи інвалідності категорії А, що фактично нездатні до самообслуговування, так і людей першої групи інвалідності категорії В, які частково можуть себе обслуговувати. У всіх інших випадках потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та лікарсько-консультативні комісії. Їх рішення повинні бути підтвердженні відповідними висновками, зокрема: висновком про наявність порушення функції організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-4/о). Також зазначено, що до рапорту позивача додано копію довідки серії 10 ААБ № 347305 від 30.10.2013 до акта огляду МСЕК, відповідно до якої ОСОБА_2 є особою з інвалідністю другої групи та не потребує постійного стороннього догляду.
Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для прийняття спірного рішення №4363 про відмову позивачу в звільненні з військової служби.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Частинами 1, 2, 4-6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Водночас підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби.
Так, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
Зокрема пунктом 1 визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом 2 під час воєнного стану.
Спір виник через відмову відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992.
За змістом відповідної норми військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
Частиною 12 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:
під час дії воєнного стану:
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;
військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;
військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;
виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати;
утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати;
необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
якщо їхнім близьким родичам (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний) брат чи сестра) посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року).
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом встановлено вище, що однією з підстав для відмови в задоволенні рапорту зазначено про відсутність документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення у особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду на, що суд вважає необхідним зазначити.
Підпунктом 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Проте, такі положення застосовуються для цілей розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового кодексу України (застосовується до доходів, отриманих починаючи з 1 січня 2017 року платником податків у вигляді спадщини/дарунка).
Щодо членів сім'ї, то законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім'ї, а лише визначені критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є: спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17, від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц.
Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Згідно з ч.1 ст.172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Статтею 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
Згідно зі ст. 203 Сімейного кодексу України дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Сімейним кодексом України також встановлено: обов'язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда (ст. 266); обов'язок по утриманню братів та сестер (ст. 267).
Поняття «обов'язку утримання» та «обов'язку здійснення догляду» не є тотожними.
Так, утримання особи - це надання матеріальної допомоги. Постійний догляд - це форма догляду за особою з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Як пояснив позивач, у його батька, який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, крім позивача, інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення відсутні.
На підтвердження викладеного позивачем додано свідоцтво про розірвання шлюбу між батькам, нотаріально засвідчену заяву батька позивача, ОСОБА_2 , в якій зазначено, що він не має інших працездатних осіб, які відповідно до закону зобов'язані його утримувати, крім його сина (позивача), на утриманні якого вона знаходиться.
Крім того, суд враховує інформацію викладену в листі Драбівської селищної ради Черкаської області від 18.09.2024 року №03-15/653, наданого на запит Командира Військової частини НОМЕР_4 , яким підтверджено відсутність у ОСОБА_2 інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які відповідно до чинного законодавства повинні здійснювати догляд за особою з інвалідністю, та/або його утримання, крім його сина ОСОБА_1 .
Посилання відповідача у відзиві на те, що до рапорту не були додані документи, що підтверджують відсутність у батька позивача інших дітей, братів/сестер, чоловіка, батьків, онуків - є неприйнятними, оскільки законодавством такі документи (документи в підтвердження «відсутності») не передбачені.
У контексті зазначеного суд звертає увагу відповідача, що чинним законодавством не визначено чіткого переліку документів, які подаються військовослужбовцем, для підтвердження в нього підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Так само законодавством не передбачено порядку видачі документа конкретної форми (довідки, витягу тощо), який би містив інформацію про наявність чи відсутність членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення.
Додатково суд звертає увагу на лист Міністерства юстиції «Щодо видачі витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян» від 25.08.2023 № 112984/19.3.2/11-23, яким було надано роз'яснення Генеральному штабу Збройних Сил України та Міністерству оборони України, в якому зазначено, що, оскільки, законодавством встановлено конкретні форми витягів з Реєстру, які формуються з нього автоматично, видача за заявою фізичної особи витягу з Реєстру щодо відсутності працездатних дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов'язаного дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), а також витягу з Реєстру про відсутність працездатних інших дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов'язаного батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), не передбачена чинним законодавством.
Аналогічні твердження викладені у листі Золотоніського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Золотоніському районі Черкаської області від 09.10.2024 року №801/32.5-04-05, наданому на звернення батька позивача, ОСОБА_2 .
Отже, на переконання суду, можливість довести відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення наявна лише у тому випадку, якщо такі члени сім'ї існували раніше та правовий зв'язок між ними припинився, що підтверджується, наприклад, рішенням суду, свідоцтвом про смерть, свідоцтвом про розірвання шлюбу тощо. Проте, якщо таких членів сім'ї не існувало взагалі, то підтвердити їх відсутність неможливо.
Суд наголошує, що особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Тому, відмовлячи позивачу у погодженні рапорту фактично з підстав відсутності документа (документів), який неможливо надати, відповідач покладає на позивача надмірний тягар по збиранню доказів.
У розрізі вказаного суд вважає за необхідне звернути увагу, що у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування» не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
На переконання суду, не можна визнати пропорційним та законним втручання у права особи, внаслідок допущеної суб'єктом владних повноважень помилки, якщо така особа до цього виконала залежні від неї дії для проходження певної процедури.
Крім того, підставою для відмови у звільненні з військової служби також зазначено про відсутність належних документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного стороннього догляду за батьком позивача, ОСОБА_2 , стосовно чого, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
В підтвердження необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків - своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи, позивач додав довідку ЛКК №182 від 11.06.2024 року, видану КНП «Драбівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Драбівської селищної ради, згідно з яким батька позивача, ОСОБА_2 як особа з інвалідністю ІІ групи за станом здоров'я потребує постійної сторонньої допомоги.
Правовий висновок Верховного Суду щодо питання допустимості рішення ЛКК на підтвердження необхідності здійснення особою постійного догляду за батьком та його звільнення із військової служби за сімейними обставинами викладений в постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23, а також у постанові від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23, де Суд зазначив наступне:
«40. Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
41. У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
42. У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
43. Отже, медичний висновок це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
44. Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
45. У свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
46. Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
47. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
48. Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
49. З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
50. Стосовно повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає наступне.
51. Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
52. Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
53. За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
54. У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
55. При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.
56. Отже, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.
57. В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
58. За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
59. Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
60. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
61. Згідно з пунктом 2 цієї Інструкції висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо.
62. Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.
63. У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).
64. Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
65. Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Верховний Суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
66. З аналізу повноважень медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням № 1317, Верховний Суд доходить висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
67. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то Суд вважає, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.».
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд зобов'язаний враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» альтернативно визначено два документи для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок медико-соціальної експертної комісії, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23.
Отже, доданий до рапорту позивача висновок ЛКК, викладений у довідці №182 від 11.06.2024 року, є документом, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за особою - батьком позивача.
Суд не приймає посилання відповідача у спірному рішенні на те, що в довідці до акту огляду МСЕК, копія якої додана до рапорту позивача, зазначено, що батько позивача не потребує постійного стороннього догляду, - оскільки такі посилання не відповідають змісту зазначеної довідки, в якій зазначені відповідачем формулювання відсутні.
Суд не приймає посилання відповідача у відзиві на п. 15 додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджена наказом міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, оскільки пунктом 15 додатку 19 до цієї Інструкції визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, у зв'язку із встановленням за результатами спеціальної перевірки відомостей, які не відповідають установленим законодавством вимогам для зайняття посади, тобто в інших правовідносинах, відмінних від відносин, які є спірними у даній справі.
Є перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, серед яких відсутні документи, на яких посилався відповідач, і вказаний додаток містить лише 17 пунктів (а не 25, як зазначав відповідач).
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем до рапорту про звільнення від 12.08.2024 року надано достатні докази на підтвердження того, що його батько ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи безстроково та потребує постійного стороннього догляду, наявність у нього інших родичів першої та другої групи споріднення, крім сина - позивача у справі, судом не установлено, та доказів протилежного відповідачем не надано, а тому на переконання суду наявні підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до частини1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють,чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наслідками судового розгляду, з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Військової частини НОМЕР_2 від 04.10.2024 року №7150 «щодо розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 , кулеметника 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_4 », яким відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на підставі його рапорту від 12.08.2024 року та зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення та виключити зі списків особового складу ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є особою з інвалідністю ІІ групи.
У відповідності до положень статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_2 від 04.10.2024 року №7150 «щодо розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 , кулеметника 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_4 », яким відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на підставі його рапорту від 12.08.2024 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) прийняти рішення про звільнення та виключити зі списків особового складу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є особою з інвалідністю ІІ групи.
Рішення прийнято, складено та підписано в повному обсязі в нарадчій кімнаті 25 грудня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Суддя О.В. Троянова