26 грудня 2024 рокуСправа №160/30498/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рянської В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана представником позивача - адвокатом Дзісем Андрієм Романовичем, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії зі збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років відповідно до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні), починаючи з 14.10.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії зі збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років відповідно до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні), починаючи з 14.10.2024.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як ліквідатор аварії на ЧАЄС 2 категорії. Його страховий стаж становить 35 років 07 місяців. 14.10.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії зі збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років відповідно до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017, без застосування двоскладової формули при її обчисленні. Однак відповідач листом від 12.11.2024 відмовив у перерахунку пенсії. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки пенсію йому призначено 07.08.2011, тому на нього не поширюються зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи, витребувано докази у відповідача.
Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі доставлено до електронного кабінету відповідача 20.11.2024 о 19:21 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься у матеріалах справи. Строк для подання відзиву та витребуваних судом доказів, з урахуванням ч. 6 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України), тривав до 06.12.2024.
Станом на час розгляду справи від відповідача до суду відзив не надійшов. Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Витребувані докази від відповідача до суду не надходили, як і повідомлення про неможливість їх подання.
За приписами частини 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.
Зважаючи на те, що відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження у справі, своїм правом на подання відзиву відповідач не скористався, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком.
13.07.2011 ОСОБА_1 було видано посвідчення серії НОМЕР_1 с учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (категорія 2).
Згідно з формою «РС-право», яка міститься у матеріалах справи, пенсію за віком позивачу призначено з 07.08.2011.
Розрахунок стажу позивача (форма РС-право) містить відомості про зарахований до 29.02.2024 страховий стаж позивача 35 років 07 місяців 21 день.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 14.10.2024, яку подано його представником, про перерахунок пенсії зі збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років відповідно до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017, без застосування двоскладової формули при її обчисленні.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.11.2024 № 60937-44535/М-01/8-0400/24 на звернення позивача від 14.10.2024 повідомлено, зокрема, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII). Згідно з частиною другою статті 56 Закону № 796-XII право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV). Частиною другою статті 27 Закону № 1058-IV передбачено, що за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону. При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом. Станом на 1 січня 2004 року максимальний розмір пенсії відповідно до ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ становив 150,00 грн. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2004 № 312 передбачено збільшення розмірів цих пенсій на 12%. Враховуючи викладене, проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно з частиною другою статті 27 Закону № 1058-IV є недоцільно, оскільки призведе до зменшення розміру пенсійної виплати.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у проведенні перерахунку пенсії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов такого висновку.
У статті 8, частині другій статті 19 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Конституційний Суд України у пункті 3 Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 зазначив, що обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Конституційний Суд України підкреслив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку.
У Рішенні від 20.03.2002 № 5-рп/2002 Конституційний Суд України наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави (пункт 4 мотивувальної частини).
У Рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005 Конституційний Суд України також наголосив, що Закон №796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (абзаци одинадцятий, чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини).
Скасування пільг, компенсацій та гарантій, передбачених для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідає викладеному у статті 16 Основного Закону України конституційному обов'язку держави, який полягає, зокрема, у здійсненні захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
Наведені заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
У пункті 6 Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційний Суд України вказав, що рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей. Обмеження чи скасування пільг для осіб, на яких поширюється дія Закону № 796-ХІІ, без відповідної рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо забезпечення соціального захисту цієї категорії осіб. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або запроваджені рівноцінні чи більш сприятливі умови соціального захисту.
Пункт 2 статі 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції на час призначення позивачу пенсії) передбачав, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
У подальшому Законом № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017, зокрема, до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Отже, правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось з 11.10.2017, поставивши в залежність передбачену Законом № 796-ХІІ можливість збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статті 27 Закону № 1058-IV.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема, відносин між державою і громадянами, безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
У Рішенні від 26.01.2011 №1-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.1997 № 1-зп висловив позицію, за якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Наведене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 14.11.2019 у справі № 826/2966/16, від 03.09.2020 у справі № 826/11304/16, від 27.09.2022 у справі № 320/1510/20.
Разом із тим, у Рішенні від 12.02.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Конституційний Суд України в Рішенні від 29.06.2010 № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Аналіз положень статті 58 Конституції України в контексті подібних правовідносин до тих, що виникли у цій справі, здійснив Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду і виклав у постанові від 25.06.2024 у справі № 300/3435/21.
У цій справі Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, вважаючи, що висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема від 23.10.2019 у справі № 809/627/18, від 29.08.2022 у справі № 300/1390/19, від 06.09.2023 у справі № 300/2091/21, від 10.01.2024 у справі № 300/168/21 та інших, у яких висловлено правову позицію стосовно розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом № 2148-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за додатковий стаж роботи є призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону № 1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, відступила від таких висновків і, враховуючи приписи статей 22 та 58 Конституцій України, зазначила, що держава, як компенсацію за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, гарантувала учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення.
З огляду на це, за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, пунктом 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.
Стосовно осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма зберігає юридичну силу як для пенсіонера так і для органу, який призначає пенсію і повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи).
Поширення на таких осіб нових правил виплати надбавки за додатковий стаж роботи залежно від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону № 1058-IV, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом № 2148-VIII, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
Верховний Суд у постанові від 04.11.2024 у справі № 240/30679/23 не вбачав підстав для відступу від цього висновку, сформульованого Верховним Судом у постанові від 25.06.2024 у справі № 300/3435/21. Верховний Суд зазначив, що оскільки пенсія за віком призначена позивачці до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII (до 11.10.2017), то остання має право на перерахунок та виплату пенсії з її збільшенням на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення та перерахунку пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1, у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про перерахунок пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно з пунктом 1.8 розділу І Порядку № 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
У листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.11.2024 № 60937-44535/М-01/8-0400/24, яким надано відповідь за заяву позивача від 14.10.2024 про перерахунок пенсії, зазначено її вх. № 44535/М-0400-24 від 15.10.2024.
З системного аналізу матеріалів справи, наведених норм законодавства, із врахуванням правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку та виплаті пенсії позивача зі збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, але не вище 75 процентів заробітку, відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції, чинній до 11.10.2017, без застосування двоскладової формули при її обчисленні, передбаченої частиною 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та наявність підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з 15.10.2024 (тобто з дня звернення із заявою про перерахунок пенсії) у вказаний спосіб, з урахуванням раніше проведених виплат.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
На підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, відомості про інші судові витрати позивача у матеріалах справи відсутні, тому відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат судом не здійснюється.
У зв'язку з перебуванням судді у щорічній відпустці з 18.12.2024 до 25.12.2024 рішення ухвалено у перший робочий день - 26.12.2024.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 90, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 зі збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, але не вище 75 процентів заробітку, відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції, чинній до 11.10.2017, без застосування двоскладової формули при її обчисленні, передбаченої частиною 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області здійснити з 15.10.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 зі збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, але не вище 75 процентів заробітку, відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції, чинній до 11.10.2017, без застосування двоскладової формули при її обчисленні, передбаченої частиною 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням раніше проведених виплат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427.
Повний текст рішення складено 26.12.2024.
Суддя В.В. Рянська