26 грудня 2024 рокуСправа №202/8744/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Обставини справи: 12.07.2024 до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 видати на руки скаржнику військово-облікові документи та вже оформлену довідку про надання відстрочки;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати та завдану моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.05.2024 ним було подано до ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем проживання заяву та повний пакет документів для взяття його на облік, оновлення даних військово-облікових документів та надання відстрочки від мобілізації відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки позивач є батьком та опікуном дитини з інвалідністю. У перебачений законом 7-денний термін відповідачем документи розглянуті не були. 27.07.2024 позивачем повторно було подано вказані вище документи до відповідача, проте станом на день звернення до суду відповідь позивачу надана не була. Натомість позивачу було повернуто всі подані ним документи та повідомлено, що він не перебуває на обліку у відповідача.
Позивач указує, що через бездіяльність відповідача він вимушено є порушником ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення через порушення правил військового обліку, за яке передбачений штраф у розмірі 17000 грн. Разом з тим, через відсутність оновлених даних та не отримання позивачем відстрочки він не може пересуватися Україною та відвести дитину-інваліда на необхідні щомісячні та щоквартальні обстеження та процедури до клініки Охматдит, де дитина перебуває на обліку, та клініки Спінекс (Центр хірургії хребта при медичному центрі ім.Ющенка) у м. Вінниці. При цьому позивач змушений витрачати щомісячно 30000 грн на не скореговане лікарями лікування. У зв'язку з цим вважає, що йому та його дитині завдано матеріальної та моральної шкоди, яку він оцінює в 30000 грн. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15.07.2024 матеріали скарги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
15.08.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Індустріального районного суду міста Дніпропетровська надійшли за підсудністю матеріали справи №202/8744/24.
За результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Позовна заява не відповідала вимогам, установленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тому ухвалою суду від 20.08.2024 була залишена без руху, з наданням позивачу строку для усунення недоліків, а саме, для доплати суми судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Від позивача до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучена платіжна інструкція №25141 від 21.08.2024 про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Ухвалою суду від 27.08.2024 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії і відкрито провадження у справі №160/8744/24 за наведеним позовом; постановлено здійснювати розгляд адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвала про відкриття провадження у справі від 27.08.2024 надіслана відповідачу в його електронний кабінет та доставлена до електронного кабінету 28.08.2024.
Згідно з довідками про доставку електронного листа, позовна заява та ухвала про відкриття провадження у справі були доставлені до електронного кабінету відповідача.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався і не повідомив поважності причин його неподання, тому з огляду на положення ч.6 ст.162 КАС України, суд розглядає справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 17.09.2024 (суддя Маковська О.В.) передано справу №160/21570/24 для об'єднання в одне провадження зі справою №202/8744/24 враховуючи, що позовні вимоги в адміністративній справі №160/21570/24 та у справі №202/8744/24 є ідентичними, заявлені до одного й того самого відповідача та випливають із одних і тих самих правовідносин.
Ухвалою суду від 08.10.2024 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії (справа №202/8744/24) об'єднано в одне провадження з адміністративною справою за позовом громадянина України ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії (справа № 160/21570/24). Об'єднаній справі присвоєно номер 202/8744/24.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
При цьому, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (позивач) згідно з тимчасовим посвідченням №4/1322 від 26.06.2017, копія якого міститься в матеріалах справи, визнаний непридатним до військової служби, обмежено придатним у в/ч за гр.І ст.86«в» МОУ №402-2008.
Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 25.09.2007, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 від 26.12.2022 ОСОБА_2 є дитиною з інвалідністю, законним представником (опікуном) якої є позивач.
Позивач 20.05.2024 направив до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву від 18.05.2024, в якій просив оформити йому в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, та повідомити його письмово про результати розгляду заяви.
До заяви позивачем було додано:
- копію посвідчення дитини інваліда ОСОБА_2
- копію свідоцтва про народження дитини серія НОМЕР_1 видане 09.09.2007;
- копію тимчасового посвідчення № НОМЕР_3 (замість військового квитка);
- копію свідоцтва про шлюб № 453 від 27.08.2005
- копію довідки про призначення ідентифікаційного коду № НОМЕР_4
- копію паспорта у вигляді ID-картки громадянина України ОСОБА_1 № НОМЕР_5 виданий 06.04.2023, орган видачі 1210;
- довідку про фактичне місце проживання разом з дитиною за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою №50 від 05.06.2024, копія якої долучена позивачем до позовної заяви, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі абзацу 5 ч. 5 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на строк до 11.08.2024.
26.07.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою повторно щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу та просив видати йому документ на підтвердження надання такої відстрочки. До заяви були додані копія паспорта ОСОБА_1 , копія свідоцтва про народження дитини ОСОБА_2 та копія документа про інвалідність дитини, де позивач зазначений опікуном.
Згідно з поштовим повідомленням №4908101029626, копія якого міститься в матеріалах справи, вказану заяву відповідачем було надіслано засобами поштового зв'язку 27.07.2024 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 : АДРЕСА_2 .
Як вбачається із роздруківки із сайту «Укрпошта» відправлення №4908101029626 вручене адресату 29.07.2024.
Проте, як зазначив позивач, відповіді на цю заяву ним отримано не було, що і стало підставою для звернення до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ). Цей Закон також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідними Указами Президента України строк дії воєнного часу продовжувався та діє станом і на час розгляду цієї справи.
Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
До спірних правовідносин суд застосовує Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Суд установив, що на утриманні позивача перебуває дитина з інвалідністю віком до 18 років - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Факт батьківства підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданим 25.09.2007. Інвалідність дитини підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 26.12.2022. Згідно з даними, вказаними у посвідченні ОСОБА_1 призначений законним представником (опікуном) дитини з інвалідністю ОСОБА_2 .
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок № 1487).
Порядок №1487 визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з пп. 8 п. 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (додаток 2 до Порядку № 1487) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З урахуванням зазначеного, військовозобов'язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Проте, вказаним порядком не визначено конкретних способів надання документів, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (власноручно, поштою тощо), як і не містить цей порядок і положень, відповідно до яких військовозобов'язаний повинен прибути до органу, в якому він перебуває на військовому обліку, з метою подання відповідних документів.
Так, ОСОБА_1 27.07.2024 засобами поштового зв'язку повторно направив до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву від 26.07.2024 про надання йому відстрочки від призову на підставі п. 5 ч. 1 статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», посилаючись на те, що він є опікуном дитини з інвалідністю. До заяви позивач додав копію паспорта ОСОБА_1 , копію свідоцтва про народження дитини ОСОБА_2 та копію документа про інвалідність дитини, де позивач зазначений опікуном.
Отже, надсилаючи відповідну заяву засобами поштового зв'язку за своїм особистим підписом, позивач дотримався процедури особистого подання (направлення) документів, що підтверджують, на його думку, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до п. 19 Порядку № 1487 призовники, військовозобов'язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.
Згідно з п. 4 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (додаток 2 до постанови № 1487) громадяни, які ухиляються від військового обліку, навчальних (перевірочних) або спеціальних зборів, від призову на базову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, несуть кримінальну відповідальність.
Таким чином, порушення вимог правил військового обліку може мати наслідком настання відповідальності, однак це не може бути підставою для не розгляду по суті заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Крім того, підставою для не розгляду по суті заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не може бути недостатність долучених особою документів до такої заяви, або ж надсилання такої заяви засобами поштового зв'язку.
Відповідно до пунктів 1, 8, 9, 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, крім іншого: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, крім іншого: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
З урахуванням зазначеного, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання поштою від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та відповідних документів повинен розглянути таку заяву.
Разом з цим, відповідач на заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та доданих документів, жодної відповіді по суті не надав. Протилежного матеріали справи не містять.
Суд наголошує, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Відповідач не надав доказів розгляду заяви позивача по суті.
При прийнятті рішення суд ураховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб'єкт владних повноважень повинен вчинити, та в даному випадку вказана бездіяльність стосується саме розгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд дійшов висновку, що поведінка відповідача у спірних правовідносинах не відповідає визначеному ч. 2 ст. 2 КАС України критерію законності та порушує право позивача на розгляд заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та отримання за результатами її розгляду відповідного рішення.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо нерозгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 26.07.2024.
Оскільки відповідач належним чином не розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, суд в контексті спірних правовідносин може лише зобов'язати відповідача розглянути по суті заяву позивача, за результатами розгляду якої відповідачу необхідно прийняти відповідне рішення.
Отже, для захисту порушеного права позивача належить зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 26.07.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та взяття на облік, та прийняти за результатами її розгляду обґрунтоване рішення.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання його розглянути по суті заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та взяття на облік.
Разом з тим, заяву позивача від 18.05.2024, яку він направляв до ІНФОРМАЦІЯ_1 20.05.2024, суд вважає розглянутою відповідачем, оскільки у матеріалах справи наявна копія довідки №50 від 05.06.2024 про надання позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі абзацу 5 ч. 5 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на строк до 11.08.2024. Таким чином, вказана заява відповідачем була розглянута.
Щодо позовної заявив частині позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 30000 грн, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставин справи, насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
З урахування наведених вище правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
При цьому, обов'язок доказування стосується не лише самого факту заподіяння моральної шкоди, а і розміру моральної шкоди, який заявлено до відшкодування.
Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
У справах про відшкодування як моральної, так і матеріальної шкоди, обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Однак, суд зазначає, що позивачем таких доказів суду не надано.
Таким чином, відсутні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.
З огляду на положення ст.139 КАС України судові витрати з оплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
При цьому, суд ураховує, що позовну вимогу про відшкодування шкоди, яка заявлена в адміністративному судочинстві, обов'язково зумовлює вимога про вирішення публічно-правового спору (наприклад визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень); у зв'язку з цим позовна вимога про відшкодування шкоди (на відміну від вимоги, яка її зумовлює) не є об'єктом, за який сплачується судовий збір (Постанова Верховного Суду від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178). Таким чином, вимога позивача про стягнення моральної шкоди не підлягає оплаті судовим збором.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про взяття на облік та відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації від 26.07.2024.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) розглянути по суті заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) від 26.07.2024 про взяття на облік та надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, та прийняти за результатами її розгляду рішення відповідно до норм чинного законодавства.
В іншій частині позовних вимог, у їх задоволенні відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Суддя Н.В. Кучугурна