26 грудня 2024 рокуСправа №160/28122/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
22.10.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Відповідача щодо відмови / перешкоджанню у звільненні Позивача з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю її групи (хворою матір 'ю ОСОБА_2 );
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 видати наказ (накази), яким (и) припинити (розірвати) контракт про проходження військової служби, укладений з ОСОБА_1 , звільнити ОСОБА_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами на п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків (хворою матір'ю ОСОБА_2 ), яка є особою з інвалідністю II групи, виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та вчинити інші дії передбачені законодавством України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач проходить військову службу у відповідача та звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку із наявністю у матері інвалідності II групи. Рішенням відповідача було розглянуто вказаний рапорт позивача та відмовлено у його задоволенні, оскільки відсутні належні документи, що підтверджують необхідність здійснення саме позивачем постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю.
Позивач вважає дії відповідача щодо не звільнення його зі служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» протиправними, оскільки у даному випадку підставою для звільнення є факт наявності у матері ІІ групи інвалідності. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.
29.10.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
13.11.2024 року представником Військової частини НОМЕР_2 подано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що відповідно до висновку №71 від 17.01.2024 «Про наявність порушень функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», який також значиться в додатку до позовної заяви, ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
На думку представника відповідача, рекомендація в наданні соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи не свідчить про потребу в постійному догляді.
Військова частина НОМЕР_2 не уповноважена вирішувати питання про потребу в постійному догляді особи, проте слід зауважити, що позивач при складанні рапорту про звільнення не надав підтвердження про наявність зазначених обставин, що призвело до законної та обґрунтованої відмови в задоволенні означеної заяви.
Індивідуальна програма реабілітації інвалідів №1248 складена 14.11.2023 м/р онкологічною МСЕК №2 відносно ОСОБА_2 , не містить встановлених обмежень щодо наявності в неї обмежень до самообслуговування, пересування, інше, окрім трудової діяльності. Вказаний документ також не може бути підтвердженням потреби в постійному догляді.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (про стройовій частинні) від 25.11.2020 № 371, солдата ОСОБА_1 призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти механізованого батальйону.
22.07.2024 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із рапортом, відповідно до якого просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХII, а саме: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю II групи.
До рапорту надано: копія паспорту № НОМЕР_4 та РНОКПП ОСОБА_1 ; ??? копія свідоцтва про народження VIII- НОМЕР_5 ОСОБА_1 ;??? копія паспорту № НОМЕР_6 та РНОКПП ОСОБА_2 ;??? копія довідки МСЕК серія 12 ААГ № 549501 від 14.11.2023 року;??? копія пенсійного посвідчення серія НОМЕР_7 від 12.12.2023 року;??? копія висновку ЛКК «ЦПМСД Криворізької міської ради №2» від 17.01.2023 року;??? копія рішення суду про розірвання шлюбу №214/10047/23 від 09.07.2024;??? копія довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 №1242-5002638930 від 13.03.2023 року; копія довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 № 1242-5002638940 від 13.03.2023 року; ????нотаріально завірена заява ОСОБА_2 ; ????акт підтвердження сумісного проживання «ЖИТЛОСЕРВІС-КР» від 21.05.2024року.
Листом військової частини НОМЕР_2 від 13.08.2024 року за №1618-р надано відповідь на рапорт ОСОБА_1 від 22.07.2024 року та зазначено, що в наданих документах до рапорту відсутня інформація про відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, враховуючи вищевказане - військова частина НОМЕР_2 , на даний час, не має можливості прийняти законне рішення щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Також повідомлено, що при усунені недоліків та подання рапорту про звільнення з військової служби на підставі ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" - військова частина НОМЕР_2 розгляне даний рапорт відповідно чинного законодавства.
26.08.2024 року ОСОБА_1 повторно звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із рапортом, відповідно до якого просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХII, а саме: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю II групи.
До рапорту надано: копія паспорту № НОМЕР_4 та РНОКПП ОСОБА_1 ; ??? копія свідоцтва про народження VIII- НОМЕР_5 ОСОБА_1 ;??? копія паспорту № НОМЕР_6 та РНОКПП ОСОБА_2 ;??? копія довідки МСЕК серія 12 ААГ № 549501 від 14.11.2023 року;??? копія пенсійного посвідчення серія НОМЕР_7 від 12.12.2023 року;??? копія висновку ЛКК «ЦПМСД Криворізької міської ради №2» від 17.01.2023 року;??? копія рішення суду про розірвання шлюбу №214/10047/23 від 09.07.2024;??? копія довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 №1242-5002638930 від 13.03.2023 року; копія довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 № 1242-5002638940 від 13.03.2023 року; ????нотаріально завірена заява ОСОБА_2 ; ????акт підтвердження сумісного проживання «ЖИТЛОСЕРВІС-КР» від 21.05.2024року.
Листом військової частини НОМЕР_2 від 10.09.2024 року за №1882-р надано відповідь на рапорт ОСОБА_1 від 26.08.2024 року та зазначено, що в наданих документах до рапорту, відсутня інформація про відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідно до ст. 1265 Цивільного кодексу України, ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця.
Відповідно до п.п. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 розділу І Податкового кодексу України, членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення, сім'ї фізичної вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення, вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Даний недолік, як такий, що унеможливлює прийняття законного рішення щодо звільнення з військової служби, був вказаний у відповіді на рапорт за вх. № 449 від 22.07.2024, але не усунутий.
Таким чином, враховуючи вищевказане - військова частина НОМЕР_2 , на даний час, не має можливості прийняти законне рішення щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Отже, вказаний спір виник в результаті відмови ОСОБА_1 у звільненні його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 23.05.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) також визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини шостої вказаної статті одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Абзацом четвертим статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Київа.
Станом на день судового розгляду справи воєнний стану в Україні триває, у зв'язку з чим до регулювання спірних правовідносин застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок проходження військової служби по мобілізації в умовах воєнного стану.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону № 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.
Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_3 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського;
Стосовно порядку звільнення, пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення №1153/2008).
Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Згідно з пунктом 5 Переліку документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (додаток 19) при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" та визначено підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед іншого такі як необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІI групи. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно з пунктом 117 розділу V Закону України «Про дисциплінарний статут Збройних Сил України», затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-ХІV (в редакції чинній на момент подання рапорту) пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Як встановлено судом, листами військової частини НОМЕР_2 надавалися відповіді на рапорти ОСОБА_1 , в яких зазначалося, що в наданих документах до рапортів, відсутня інформація про відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я .
З огляду на вказане, відповідач вказав про неможливість прийняття рішення щодо звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
З огляду на викладене, слід зазначити наступне.
Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, що затверджений наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 (далі - Порядок № 531) визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту.
З питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника) (пункт 2 розділу І Порядку № 531).
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку № 531, рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
Відповідно до пунктів 2-6 розділу ІІІ Порядку № 531, командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства.
В контексті спірних правовідносин, суд звертає увагу, що пунктом 2 розділу ІІІ Порядку № 531 прямо передбачено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця.
Як вже встановлювалося судом, листами військової частини НОМЕР_2 надавались відповіді на рапорти ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та зазначено, що в наданих документах до рапорту, відсутня інформація про відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Судом досліджено документи, які надавались позивачем до його рапортів, а саме: копія паспорту № НОМЕР_4 та РНОКПП ОСОБА_1 ; ??? копія свідоцтва про народження НОМЕР_8 ОСОБА_1 ;??? копія паспорту № НОМЕР_6 та РНОКПП ОСОБА_2 ;??? копія довідки МСЕК серія 12 ААГ № 549501 від 14.11.2023 року;??? копія пенсійного посвідчення серія НОМЕР_7 від 12.12.2023 року;??? копія висновку ЛКК «ЦПМСД Криворізької міської ради №2» від 17.01.2023 року;??? копія рішення суду про розірвання шлюбу №214/10047/23 від 09.07.2024;??? копія довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 №1242-5002638930 від 13.03.2023 року; копія довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 № 1242-5002638940 від 13.03.2023 року; ????нотаріально завірена заява ОСОБА_2 ; ????акт підтвердження сумісного проживання «ЖИТЛОСЕРВІС-КР» від 21.05.2024року.
Дослідивши зміст рапортів ОСОБА_1 та вказані вище документи, суд відзначає, що як у рапортах ОСОБА_1 про звільнення зі служби, так і у вказаних вище документах відсутня інформація, з якої можливо встановити наявність чи відсутність у ОСОБА_2 батьків, її чоловіка, інших дітей, у тому числі усиновлених, або її рідних братів та сестер, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуків.
Тобто, суд вказує, що ОСОБА_1 прямо не зазначено таку інформацію, а з документів доданих до рапорту така інформація не вбачається.
Окремо, суд вважає за необхідне вказати???, що нотаріально завірена заява ОСОБА_2 містить інформацію виключно про те, що ОСОБА_1 є її єдиною дитиною.
Також вказано, що інших близьких родичів, які відповідно до законодавства зобов'язані здійснювати догляд вона на має.
Втім, суд зазначає, що статтею 202 Сімейного кодексу України визначено підстави виникнення обов'язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, а саме у частині 1 цієї статті вказано, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Втім, обов'язок утримання пов'язаний саме з наданням матеріальної допомоги і не є тотожним із обов'язками здійснення постійного догляду (надання соціальних послуг).
Відтак, вказана заява не містить доказів відсутності у ОСОБА_2 інших осіб із числа членів сім'ї, які відповідно до законодавства набули підстав для здійснення постійного догляду за нею.
Вищевикладені обставини свідчать про те, що військовою частиною НОМЕР_2 , у відповідності до пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 531, зазначено позивачу на вищезазначену підставу, яка не дає можливості здійснити вирішення рапортів позивача про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" по суті.
А тому, суд доходить висновку, що позивачу правомірно та обґрунтовано було повернуто на доопрацювання подані документи, адже не надано відповідної інформації та документів, які б підтверджували відсутність інших членів сім'ї першого або другого ступеня спорідненості, рішення суду щодо догляду за матір'ю позивача.
З огляду на викладене суд прийшов до висновку, що відповідачем було належним чином розглянуто рапорти позивача про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", оскільки такі рапорти повернуті на доопрацювання через відсутність певних документів та інформації, які не дають можливості здійснити вирішення рапортів позивача про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" по суті, у встановленому законом порядку.
При цьому, суд звертає увагу на те, що у даній справі не вирішується питання щодо наявності чи відсутності підстав звільнення позивача з військової служби, адже повернення документів на доопрацювання не може вважатися належною відмовою у вирішенні питання, поставленого у рапорті (а саме щодо звільнення позивача з військової служби), оскільки не містить мотивів та підстав її прийняття.
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Отже, суд вказує, що інші аргументи та підстави, зазначені сторонами, не спростовують висновків суду, викладених вище, оскільки судом надано правову оцінку основним аргументам, на яких ґрунтувалися доводи та заперечення учасників справи та оцінено їх в розрізі норм чинного законодавства та встановлених обставин справи.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, відповідно до ст. 139 КАС України не відшкодовуються.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський