печерський районний суд міста києва
Справа № 757/45897/23-ц
пр. 2-4283/24
15 жовтня 2024 року
Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Хайнацького Є.С.,
при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,
за участю:
позивача - не з'явився,
представник відповідача 1 - не з'явився,
представник відповідача 2 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної шкоди,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач-1, ДКСУ), Черкаської обласної прокуратури (далі - відповідач-2) про відшкодування матеріальної шкоди.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою слідчого ОВС відділу нагляду за виконанням законодавства у сфері запобігання і протидії корупції та досудовим слідством прокуратури Черкаської області від 04 квітня 2012 року порушено кримінальну справу № 2511200022 відносно позивача із попередньою кваліфікацією за частиною четвертою статті 368-3 КК України.
Вироком Печерського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року по справі № 711/5338/16-к у кримінальному провадженні № 12015250000000280, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 03 липня 2023 року, визнано невинуватим у пред'явленому позивачу обвинуваченні та виправдано за недоведеністю в діях позивача складу інкрімінованого йому злочину, а також постановлено стягнути з Держави Україна через Державну казначейську службу на користь позивача 11 400,00 грн., в рахунок повернення конфіскованих на користь держави речових доказів: грошові купюри номіналом по 500 грн. в кількості 6 шт., на суму 3 000,00 грн. та грошові купюри номіналом по 200 грн. в кількості 42 шт. на суму 8 400 грн., на загальну суму 11 400,00 грн.
На виконання вироку Печерського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року по справі № 711/5338/16-к, для повернення конфіскованих у позивача грошових коштів судом 14 вересня 2023 року видано виконавчий лист, який позивачем 21 вересня 2023 року пред'явлено до виконання відповідачу-1.
На час подання цього позову відповідачем-1 вирок Печерського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року не виконано, звернуті на користь Держави Україна вилучені у позивача 26 червня 2012 року грошові кошти в сумі 11 400,00 грн. не повернуто.
Указував на те, що в результаті незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду йому заподіяно майнову шкоду, яка виразилася у неможливості володіти, користуватися та розпоряджатися вилученими у нього грошовими коштами у розмірі 11 400,00 грн., і за період з 27 червня 2012 року по 01 жовтня 2023 року розрахунок інфляційних збитків становить 33 521,34 грн., і за період з 04 липня 2023 року по 01 жовтня 2023 року становить 84,33 грн.
Враховуючи наведені обставини позивач просить стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 33 605,67 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у вищевказаній цивільній справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 07 лютого 2024 року.
У грудні 2023 року від представника Черкаської обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву. В обгрунтування своїх заперечень посилалається на ті обставини, що у даному випадку грошові кошти були вилучені у ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження та повернуті останньому відповідно вироком Печерського районного суду м. Києва, який набрав законної сили 03 липня 2023 року та звернено до виконання позивачем 21 вересня 2023 року, а позов до суду скеровано 10 жовтня 2023 року, тому доводи про завдання збитків у розмірі інфляційних втрат та 3% річних є безпідставними. Зазначає, що перелік випадків відшкодування шкоди громадянинові на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним і не передбачає відшкодування інфляційних збитків та 3% річних.
Крім цього, позивачем свої позовні вимоги не доведені, оскільки дії слідчого або прокуратури щодо неповернення або несвоєчасного повернення вилучених грошових коштів не оскаржувались та не визнавались протиправними. При цьому, шкода - інфляційні втрати та 3% річних, яку позивач просить відшкодувати, не перебуває у необхідному причинно-наслідковому зв'язку з діями органів слідства та прокуратури.
Зазначив про те, що на момент скерування позивачем позовної заяви до суду не збіг термін передбачений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який настає з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення виконавчого документа до виконання органу Державної казначейської служби України і до дня повного виконання судового рішення у вказаній справі. За викладених обставин, підстави стягнення на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 33 605,67 грн відсутні.
У грудні 2023 року від ОСОБА_1 було надано відповідь на відзив, в якому зазначив, що Черкаська обласна прокуратура у відзиві не спростувала твердження та аргументи позивача щодо суті позовних вимог. Просив відзив Черкаської обласної прокуратури на позовну заяву ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - відхилити, як такий, що не відповідає чинному законодавству.
У грудні 2023 року від представника Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву. В даному відзиві зазначено, що 06 грудня 2023 року грошові кошти в розмірі 11 400,00 грн. повернуті позивачу в повному обсязі відповідно до виконавчого листа, виданого 06 квітня 2021 року Печерським районним судом м. Києва по справі № 711/5338/16-к.
Оскільки, позивачу повернуті грошові кошти в повному обсязі на підставі рішення суду та у зв'язку із тим, що стаття 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачає стягнення майнової шкоди у вигляді компенсації втрати купівельної спроможності грошових коштів внаслідок їх знецінення (інфляційних втрат) та стягнення 3% річних за невиконанням грошового зобов'язання з повернення вилучених грошових коштів на підставі судового рішення, то позовні вимоги не можуть підлягати задоволенню.
Зазначає, що обрахований позивачем період з 27 червня 2012 року до 01 жовтня 2023 року у правовідносинах між правоохоронним органом та позивачем було відсутнє грошове зобов'язання, у зв'язку із чим застосування до таких правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України є неможливим. Зазначає, що оригінал виконавчого документа у справі № 711/5338/16-к із заявою позивача надійшов до Казначейства 22 вересня 2023 року. Кошти стягувачу перераховані 06 грудня 2023 року. Тобто, від дати надходження заяви позивача до моменту отримання ним коштів минуло менше 3 місяців. Таким чином, помилковим є підхід позивача до визначення моменту початку стверджувального прострочення у спірних правовідносинах (ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення коштів), адже це може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема неподання ним впродовж тривалого часу виконавчого документа до органу Казначейства задля можливості додатково стягнути з держави 3% річних та інфляційні втрати).
Отже, вимоги позивача про стягнення з бюджету індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України є безпідставними та не можуть підлягати задоволенню.
У лютому 2024 року від ОСОБА_1 було надано відповідь на відзив, в якому вказував на помилковість заперечень Державної казначейської служби України з підстав того, що вимоги позивача про відшкодування шкоди у вигляді стягнення коштів на відновлення купівельної спроможності конфіскованих 12 років тому грошових коштів (національної валюти) є обгрунтованими і відповідають правовому висновку Великої Палати Верховного Суду (постанова від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21), оскільки іншого порядку компенсації властивостей особливого виду майна (грошових коштів) у зв'язку із їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством не передбачено, тому з урахуванням положень статей 22 та 190 ЦК України у цій справі під шкодою, що завдана майну позивача, необхідно розуміти шкоду, яка полягає у втраті купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, оскільки гроші, які вилучені відповідачем-2 у позивача та звернуто на користь держави, з моменту їх вилучення (з 26 червня 2012 року, тобто 12 років тому) і на час вирішення судом спору при рівній номінальній кількості мають різну купівельну спроможність.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2024 року розгляд справи відкладено на 23 квітня 2024 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2024 року по справі оголошено перерву до 15 жовтня 2024 року.
В судове засідання учасники справи не з'явились; про день, час, місце розгляду справи повідомлені належним чином; від представника позивача надійшла заява про розгляд даної справи без сторони позивача, в якій просила позов задовольнити в повному обсязі.
Представником відповідача Черкаської обласної прокуратури була надана заява про розгляд справи без її участі, в якій просила в позові відмовити в повному обсязі.
Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що прокуратурою Черкаської області 04 квітня 2012 року за матеріалами УБОЗ УМВС України в Черкаській області порушена та розслідувалась кримінальна справа № 2511200022 щодо ОСОБА_1 за фактом одержання ним неправомірної вигоди, поєднаного з вимаганням, за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368-3 КК України.
Під час досудового розслідування на підставі постанови Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2012 року в житлі ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , 26 червня 2012 року проведено обшук, в ході якого виявлено та вилучено заяву № 62 від 04 квітня2012 року в АТ «УкрСиббанк» на видачу готівки на суму 23 750 грн. на отримувача ОСОБА_2 та грошові кошти - 42 купюри номіналом по 200 грн, 6 купюр номіналом п 500 грн, на загальну суму 11 400 грн.
Постановою слідчого від 27 червня 2012 року зазначену заяву та грошові кошти визнано речовими доказами і приєднано до матеріалів справи, грошові кошти передані оперативним працівниками УБОЗ УМВС України в Черкаській області.
11 липня 2012 року кримінальна справа з обвинувальним висновком щодо ОСОБА_1 за частиною четвертою статті 368-3 КК України направлено до Придніпровського районного суду м. Черкаси.
Після визначення підсудності вказана справа розглядалась Оболонським районним судом м. Києва, вироком якого від 07 лютого 2014 року ОСОБА_1 засуджений за частиною четвертою статті 368-3 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 11 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік та з конфіскацією всього належного йому майна, окрім житла, Також вироком звернуто на користь держави речові докази - грошові кошти, а саме: 42 купюри номіналом по 200 грн., 6 купюр номіналом по 500 грн., на загальну суму 11 400 грн.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 серпня 2014 року вказаний вирок змінено, ОСОБА_1 засуджено за частиною третьою статті 368-3 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 7 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік та з конфіскацією всього належного йому майна, окрім житла. В іншій частині вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07 лютого 2014 року залишено без змін.
Постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС Черкаського МЮУ від 06 жовтня 2014 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 звернуто на користь держави конфісковані вироком Оболонського районного суду м. Києва від 07 лютого 2014 року грошові кошти в сумі 11 400,00 грн.
У подальшому, за клопотанням захисника Комісара С.П. ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звільнений від відбування покарання на підставі частини другої статті 86, пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2014 році».
Суд також установив, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2015 року за касаційною скаргою ОСОБА_1 вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07 лютого 2014 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 04 серпня 2014 року скасовані, а кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368-3 КК України, направлена на додаткове розслідування до прокуратури Черкаської області.
На підставі вказаної ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ кримінальна справа прокуратурою Черкаської області направлена до СУ УМВС України в Черкаській області, яким до ЄРДР 02 липня 2015 року внесені відомості про кримінальне правопорушення за № 12015250000000280 за частиною третьою статті 368-3 КК України.
Про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368-3 КК України, ОСОБА_1 повідомлено 25 травня 2016 року. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 за частиною третьою статті 368-3 КК України затверджений прокурором та 08 червня 2016 року направлений до Придніпровського районного суду м. Черкаси для розгляду.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2016 року матеріали кримінального провадження направлені для розгляду до Печерського районного суду м. Києва.
Згідно з вироком Печерського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 03 липня 2023 року, по справі № 711/5338/16-у ОСОБА_1 виправдано за частиною третьою статті 368-3 КК України за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення. Вилучені у ОСОБА_1 за протоколом обшуку від 26 червня 2012 року грошові кошти в сумі 11 400,00 грн за виконавчим листом Оболонського районного суду м. Києва від 20 серпня 2014 року № 1/756/7/14 та постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції від 06 жовтня 2014 року ВП № НОМЕР_1 конфісковані в дохід держави, на підставі пункту 2 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» стягнені з державного бюджету на користь їх власника.
Позивачем 21 вересня 2023 року Державній казначейській службі України пред'явлено до виконання виконавчий лист від 14 вересня 2009 року про стягнення з Держави Україна, шляхом списання у безспірному порядку з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 11 400,00 грн. в рахунок повернення конфіскованих речових доказів.
06 грудня 2023 року грошові кошти в розмірі 11 400,00 грн. повернуті ОСОБА_1 в повному обсязі відповідно до виконавчого листа, виданого 06 квітня 2021 року Печерським районним судом м. Києва по справі № 711/5338/16-к, що підтверджується платіжною інструкцією від 05 грудня 2023 року № 43.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до положень статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом статей 2, 167, 170 ЦК України, одним із учасників цивільних відносин є держава Україна.
Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
За змістом статті 173 ЦК України, у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.
У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу. В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.
Органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею ж шкоди, а не суб'єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивачки публічно-владні управлінські функції. Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб'єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18, постанови від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 21 червня 2023 року у справі №905/1907/21, від 12 липня 2023 року у справі №757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21).
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Отже, завдання майнової (матеріальної) шкоди породжує зобов'язання між суб'єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим. Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21).
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України.
Припис частини 2 статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21).
Відповідно до частини 2 статті 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відповідно до частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до підпункту 1 пункту 9 Розділу VI Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України, до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету , зокрема, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.
Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
Видатки бюджетних установ, щодо яких прийнято рішення про накладення на них арешту, дозволяється здійснювати в частині видатків, які статтею 55 цього Кодексу визначено як захищені, у разі зазначення про це у судовому рішенні.
Відповідно до пунктів 35, 36, 39 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):
1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;
2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;
3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;
4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;
5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.
У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.
Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.
У разі відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення, орган Казначейства повідомляє органу прокуратури за місцем досудового розслідування відповідного кримінального правопорушення.
У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету.
Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету.
Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.
Згідно з положеннями статті 12 ЦПК України та відповідно до частин 1, 5 та 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до положень частин 4, 7 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частини 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз викладених вище норм чинного законодавства України та обставин справи вказує, що позивач не довів належними та допустимими доказами той факт, що він як стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів щодо примусового виконання рішення суду у справі №203/798/20 та такий протягом трьох місяців з дня його подання не був виконаний.
При цьому суд враховує те, що відповідачем-1 підтверджено, що оригінал виконавчого документу у справі № 711/5338/16-к із заявою позивача надійшов до Казначейства 22 вересня 2023 року, кошти стягувачу перераховані 06 грудня 2023 року, тобто від дати надходження заяви позивача до моменту отримання ним грошових коштів минуло менше 3 місяців. Отже, держава за цим виконавчим документом відповідно до вимог чинного законодавства України виконала свій обов'язок щодо дотримання порядку перерахування коштів протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , та такі задоволенню не підлягають.
З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, суд зазначає таке.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , та відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору йому не відшкодовуються.
Керуючись Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ст.ст. 2, 11, 167, 170, 173, 509, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 137, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274-279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної шкоди - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 24.10.2024 року.
Суддя Є.С. Хайнацький