печерський районний суд міста києва
Справа № 757/22639/24-к
24.12.2024 Печерський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Печерського районного суду м.Києва, матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного Реєстру досудових розслідувань за №12024100060000775 від 01.05.2023 року, відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Києва, громадянина України, з середньою освітою, працюючого волонтером Деснянського районного в м.Києві центру соціальних служб, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
У зв?язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 60 діб.
Відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №49/2024 від 05.02.2024 року, затвердженого Законом України, ,строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Так, ОСОБА_4 , будучи обізнаним, що на території України оголошений воєнний стан, 29 квітня 2023 року, працюючи в компанії, яка надає послуги таксі «BOLT», о 23 годині 50 хвилин прийняв замовлення, на орендованому автомобілі марки «Chevrolet», моделі «Evanda», чорного кольору, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та за адресою: м.Київ, проспект Голосіївський, 90, до вищевказаного автомобіля під керуванням ОСОБА_4 сіли пасажири, а саме: потерпілий - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його товариш та дівчина, яких ОСОБА_4 мав доставити за адресою: м.Київ, вул.Саперне Поле, 26.
Приблизно о 23 годині 58 хвилин, 29.04.2023 року, ОСОБА_4 відвіз пасажирів за адресою: м.Київ, вул.Саперне Поле, 43, та під час того, як ОСОБА_5 виходив з автомобіля таксі під керуванням ОСОБА_4 , потерпілий залишив належний йому мобільний телефон марки «Iphone 7», чорного кольору, об?ємом пам?яті 32 GB, IMEI/MEID: НОМЕР_2 , на задньому сидінні автомобіля таксі.
В цей час, ОСОБА_4 , будучи обізнаним, що в Україні введено воєнний стан, перебуваючи на іспитовому строку за попередньою судимістю, побачив, що на задньому сидінні авто лежить мобільний телефон марки «Iphone 7», який належить ОСОБА_5 , та в цей момент у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, спрямований на таємне викредення чужого майна.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, переслідуючи корисливий мотив та маючи мету незаконного збагачення за рахунок чужого майна, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх нестання, діючи повторно, умисно, з корисливих мотивів ОСОБА_4 таємним способом викрав шляхом привласнення чужого майна мобільний телефон марки «Iphone 7», чорного кольору, об?ємом пам?яті 32 GB, IMEI/MEID: НОМЕР_2 , чим спричинив потерпілому ОСОБА_5 майнову шкоду у розмірі 2223 гривень 00 копійок.
Крім цього, 30 квітня 2023 року, близько 03 години 48 хвилин, в невстановленому досудовим розслідуванням місці у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який мав при собі викрадений мобільний телефон марки «Іphone 7, чорного кольору, об?ємом пам?яті 32 GB, IMEI/MEID: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_5 , виник умисел на повторне таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, переслідуючи корисливий мотив та маючи мету незаконного збагачення за рахунок чужого майна, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи повторно, умисно, з корисливих спонукань, ОСОБА_4 , розблокував викрадений мобільний телефон марки «Iphone 7», в якому була встановлена сім-картка НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_5 шляхом підбору електронної пошти, яка була підв?язана до телефону як спосіб відновлення доступу.
В подальшому, ОСОБА_4 вийняв вищевказану сім-картку НОМЕР_3 з мобільного телефону марки «Iphone 7» та вставив її до свого, невстановленого досудовим розслідуванням мобільного пристрою, після чого почав відновлювати доступ до мобільного телефону «Iphone 7». Далі ОСОБА_4 відновив доступ до пошти потерпілого ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка була підв?язана до хмарного сховиша iCloud мобільного телефону потерпілого марки «Iphone 7» шляхом надсилання коду відновлення на вищевказану сім-картку НОМЕР_3 , таким чином останній зайшов до електронної пошти потерпілого - ІНФОРМАЦІЯ_4 та відновив доступ до мобільного телефону марки «Iphone 7».
З метою доведення до кінця свого злочинного умислу, спрямованого на таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, діючи повторно, з корисливих мотивів ОСОБА_4 , маючи повний доступ до всіх додатків мобільного застосунку, використовуючи мобільний телефон потерпілого марки «Іphone 7», зайшов до мобільного застосунку «WOG» та придбав три рази паливні талони на загальну суму 8495 грн. 00 коп., розрахувавшись при цьому за вказані талони банківською карткою потерпілого № НОМЕР_4 , відкритою у Монобанку (АТ «Універсалбанк»), зробивши це за допомогою цифрового гаманця «Apple Рау», до якого була підв?язана банківська картка № НОМЕР_4 потерілого ОСОБА_5 , чим спричинив ОСОБА_5 майнову шкоду у розмірі 8495 гривень 00 копійок.
Крім цього, 30 квітня 2023 року, близько 04 години 05 хвилин, в невстановленому досудовим розслідуванням місці у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який май при собі викрадений мобільний телефон марки «Iphonе 7», чорного кольору, об?ємом пам?яті 32 GB, IMEI/MEID: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_5 , виник умисел на повторне таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, переслідуючи корисливий мотив та маючи мету незаконного збагачення за рахунок чужого майна, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи повторно, умисно, з корисливих спонукань, ОСОБА_4 , маючи у вільному доступі раніше викрадений та розблокований мобільний телефон потерпілого, увійшов до мобільного застосунку «Екобанк» (АБ «УКРГАЗБАНК»), шляхом зміни паролю, через надсилання на електронну пошту коду-відновлення. Після чого, ОСОБА_4 увійшов до мобільного застосунку «Екобанк», отримавши при цьому повний доступ до коштів, які знаходились на банківському рахунку потерпілого ОСОБА_6 .
В подальшому, ОСОБА_4 , продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне повторне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, здійснив один переказ грошових коштів на загальну суму 4990 грн. 00 коп. з карткового рахунку потерпілого ОСОБА_5 № НОМЕР_5 , відкритого в «Екобанк» (АБ «УКРГАЗБАНК»), на картковий рахунок матері ОСОБА_4 - ОСОБА_7 , № НОМЕР_6 , відкритого на ім?я ОСОБА_7 у Монобанку (АТ «Універсалбанк»), чим завдав потерпілому ОСОБА_5 матеріальної шкоди на суму 4990 гривень 00 копійок.
Таким чином ОСОБА_4 обвинувачується у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, тобто у вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, щиро каявся, підтвердив всі фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, просив суд суворо не карати. Вказав на час та місце, спосіб вчинення злочину, зазначив, що саме 30.04.2023 року він викрав мобільний телефон потерпілого, який останній забув у нього в авто, з якого в подальшому, підібравши пароль придбав талони на пальне та перерахував кошти. Зазначив, що негативно ставиться до скоєного.
Покази обвинуваченого є послідовними, логічними і такими, що повністю узгоджуються між собою.
Прокурор у судовому засіданні просив визнати винним ОСОБА_4 та призначити покарання у розмірі 5 років позбавлення волі, звільнивши останнього на підставі ст. 75 КК України
Потерпілий у судове засідання неодноразово не з'явився. З урахуванням думки присутніх учасників справи, відсутності цивільного позову, суд постановив проводити судовий розгляд за відсутності потерпілого.
Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. В судовому засіданні встановлено, що викладені фактичні обставини справи ніким не оспорюються, обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих фактичних обставин і у суду немає сумнівів у добровільності їх позиції, тому суд, допитавши обвинуваченого, дослідив лише письмові матеріали, що характеризують особу обвинуваченого, постанови щодо речових доказів та, враховуючи позицію учасників процесу, які клопотали про не включення безпосереднього допиту потерпілого в обсяг доказів, які підлягатимуть дослідженню, визнав недоцільним дослідження інших доказів відносно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються.
Таким чином, суд вважає доведеним, що своїми умисними діями, що виразилися у повторному таємному викраденні чужого майна в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України.
Зокрема, кваліфікуюча ознака повторності наявна у злочинних діях ОСОБА_4 у зв'язку з вчиненням ним злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, за який ОСОБА_4 і було засуджено вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 20.10.2022 року з іспитовим строком.
Під час судового розгляду даного кримінального провадження прокурором заявлено клопотання про закриття кримінального провадження за ч.4 ст.185 КК України, за епізодом від 29 квітня 2023 року, на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Обвинувачений в судовому засіданні, після роз?яснення йому судом права заперечувати проти закриття кримінального провадження з вказаних підстав, проти заявленого клопотання не заперечував.
Відповідно до ч.3 ст.479-2 КПК України якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини 1 статті 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує.
Відповідно до п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
За загальним правилом, закріпленим у ч.2 ст.4 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Разом з тим, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За приписами ч.1 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість (ретроактивний аспект).
Відповідно до частин 1, 6 ст. 3 КК України законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Отже, відповідні зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема, якими визначається максимальний поріг для кваліфікації діяння особи як адміністративного правопорушення, є зміною кримінального законодавства України із всіма наступними наслідками, зокрема в частині їх зворотної дії у часі.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року № 3886-IX (далі в тексті Вироку - Закон №3886-ІХ), який набрав чинності 09 серпня 2024 року, встановлено, що дії щодо викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати у розмірі до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян є дрібною крадіжкою, за яку настає відповідальність за ст. 51 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Тобто, з 09 серпня 2024 року змінився розмір вартості викраденого майна, який визначає кримінальну відповідальність за такі дії.
Отже, внесені законодавцем зміни до КУпАП є зміною кримінального законодавства України, які призвели до часткової декриміналізації діяння, і дія Закону №3886-ІХ має зворотну дію у часі, тому скасовує кримінальну відповідальність у разі заподіяння кримінальним правопорушенням меншої шкоди, ніж встановлено нормою закону.
В обґрунтування заявленого клопотання прокурор посилається на ту обставину, що 18 липня 2024 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів», який на даний час набрав чинності та яким декриміналізовано викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дійсно, відповідно до п.3 Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» №3886-IX від 18 липня 2024 року фабулу ч.1, ч.2 ст.51 КУпАП викладено в такій редакції : дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Дія, передбачена частиною першою цієї статті, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто, до 2684 гривні станом на 2023 рік.
Як вбачається з обвинувального акта, діяння, що інкримінується обвинуваченому, як кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України за епізодом від 29 квітня 2023 року на суму 2223 гривень 00 копійок, що є меншим, аніж два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, через що є достатні правові підстави для закриття провадження у цій справі за вказаним епізодом на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України.
При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_4 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях вказував, що при призначенні покарання для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»; досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує відповідно до ст.ст.65-67 КК України та п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Визначаючи ступінь тяжкості покарання, суд повинен виходити із усіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву та мети, способу і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали, тощо.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття у скоєному, активне сприяння розкриттю злочину, про що свідчить поведінка обвинуваченого на досудовому розслідуванні і в суді.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.
Також, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який у відповідності до ст.12 КК України є тяжким злочином, дані, що характеризують особу винного, - раніше не судимий, на обліках у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, не одружений, спосіб життя, відношення обвинуваченого до вчиненого, поведінку під час та після вчинення злочинних дій, конкретні обставини справи та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі.
Враховуючи положення ст.75 КК України, наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, спосіб його життя, а також інші дані, що характеризують особу винного, суд вважає за можливе виправлення ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства та звільнення його від покарання з випробовуванням, оскільки суд переконаний в тому, що відповідно до вимог ч.2 ст.65 вказаного Кодексу, визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень (злочинів, кримінальних проступків).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, так як категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_4 був засуджений вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 20.10.2022 року за ч.1 ст.185 КК України до покарання у вигляді 1 року обмеження волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку 1 рік.
Даний злочин вчинено ОСОБА_4 30.04.2023 року, тобто в період відбуття покарання з випробуванням.
Разом з тим, до постановлення даного вироку, ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 13.12.2023 року ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання у вигляді 1 року обмеження волі з випробуванням протягом іспитового строку 1 рік, призначеного вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 20.10.2022 року, у зв?язку з закінченням іспитового строку. Вказана ухвала не була оскаржена в апеляційному порядку та набрала законної сили.
Відповідно до ч.3 ст.88 КК України особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, кримінальна протиправність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.
Згідно з п.1 ч.1 ст.89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом.
Відтак, у суду відсутні правові підстави для застосування правил, передбачених ст.71, які застосовуються при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків та ч.3 ст.78 КК України, тобто вимоги призначення покарання засудженому за правилами, передбаченими ст. 71, 72 КК України, у разі вчинення ним протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення, оскільки ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 13.12.2023 року ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання у вигляді 1 року обмеження волі з випробуванням протягом іспитового строку 1 рік, призначеного вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20.10.2022 року.
В ході досудового розслідування та у суді потерпілим цивільний позов заявлено не було.
Процесуальні витрати згідно матеріалів кримінального провадження відсутні.
Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст.100 КПК України.
Одночасно з цим, в розпорядження суду не надано доказів визнання речей речовими доказами в межах даного кримінального провадження.
Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.100, 349, 368-371, 373-374, 376, 395 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, на підставі якого призначити йому покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк - 2 (два) роки.
Відповідно до ст.76 КК України, у зв'язку зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, покласти на засудженого ОСОБА_4 обов'язки не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, а також періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Кримінальне провадження №12024100060000775 від 01.05.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України (за епізодом від 29.04.2023 року), - закрити, на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність такого діяння.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_4 не обирати.
Матеріали кримінального провадження №12024100060000775 залишити при обвинувальному акті з подальшим зберіганням зі справою №757/22639/24-к
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та обвинуваченому. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Вирок суду в частині встановлення обставин справи, дослідження яких було визнане недоцільним у порядку статті 349 КПК України, оскарженню не підлягає, в іншій частині може бути оскаржений шляхом подачі апеляційних скарг до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня оголошення вироку.
Головуючий суддя ОСОБА_1