Справа № 369/2935/24
Провадження № 2/369/4267/24
Іменем України
24.12.2024 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі судового засідання Липченко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування страхового відшкодування в порядку регресу -
У лютому 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування страхового відшкодування в порядку регресу.
Свої вимоги мотивували тим, що 09.10.2020 року між ними та ОСОБА_2 було укладено договір страхування наземного транспорту № 1015/20-Т/ЛВС, згідно якого ПрАТ «СК «Арсенал страхування» взяло на себе зобов'язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення автомобіля марки «Toyota» д.н.з. НОМЕР_1 , його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП. 12.02.2021 року сталась ДТП з вини водія ОСОБА_1 , у результаті якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження. На виконання договору ними виплачено страхове відшкодування в розмірі 179 589,22 грн., що має бути відшкодовано страховою та винуватцем ДТП.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Caterpillar», д.н.з. НОМЕР_2 , не була застрахована. Тому вважають, що в судовому порядку має бути стягнено з відповідача як винуватця ДТП, сплачена сума страхового відшкодування.
Просили суд стягнути на користь ПАТ «СК «Арсенал страхування» з ОСОБА_1 суму майнової шкоди в розмірі 179 589,22 грн.; та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 березня 2024 року було відкрито провадження по справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явилась. Направили суду заяву про розгляд справи за відсутності представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечували.
У судове засіданні відповідач ОСОБА_1 або його представник не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Відзив не подали, не повідомили суду причини неможливості подати відзив, докази.
Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи із наступного.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Уст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.При розгляді справи судом встановлено, що 09.10.2020 року між ними та ОСОБА_2 було укладено договір страхування наземного транспорту № 1015/20-Т/ЛВС, згідно якого ПрАТ «СК «Арсенал страхування» взяло на себе зобов'язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення автомобіля марки «Toyota» д.н.з. НОМЕР_1 , його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.
12.02.2021 року близько 09 години 30 хвилини в с. Петропавлівська Борщагівка, провулок Софіївський, 17/25, водій ОСОБА_1 , керував екскаватором-навантажувачем Caterpillar 432 Е, д.н.з. НОМЕР_2 , під час руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль Toyota Land Cruiser, д.н.з. НОМЕР_1 , від чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 10.9 ПДР, за що передбачена відповідальність згідно ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.02.2021 року, у справі № 369/2381/21, відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу.
Відповідно до частини третьої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Вартість метріального збитку згідно Рахунку-фактури №ДМ00014141 від 18.02.2021 року та рахунку-фактури №ХА00000060 від 22.02.2021 року становить 179 589,22 грн.
Проте, згідно Звіту №212/21 від 19.02.2021 року, наданого СПД ФО ОСОБА_3 вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить 187 915,32 грн.
У зв'язку з викладеним і відповідно до умов договору страхування, позивач відшкодував витрати на ремонт автомобіля на рахунок СТО ФОП ОСОБА_4 кошти в сумі 16 262,69 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 10165620 від 25.02.2021 року та на рахунок ТОВ «СЦ «Діамант» кошти в сумі 160 326,53 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 10165730 від 26.02.2021 року.
Цивільно-правова відповідальність Відповідача як водія «Caterpillar», д.н.з. НОМЕР_2 , не була застрахована.
Згідно з ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Статтею 979 ЦК України встановлено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Статтею 5 Закону № 85/96- ВР встановлено, що страхування може бути добровільним та обов'язковим.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою.
У даній справі позивач на підставі договору майнового страхування, укладеного між ним та потерпілою в ДТП особою, здійснив виплату страхового відшкодування та тим самим відшкодував завдану потерпілому у ДТП майнову шкоду в загальному розмірі 179 589,22 грн.
З урахуванням наведеного у цій справі виникають два види зобов'язань: - деліктне зобов'язання, що виникло внаслідок ДТП, сторонами якого є потерпіла особа (кредитор) та особа, відповідальна за завдані збитки (винна особа, боржник), та - договірне зобов'язання, що виникає з договору добровільного майнового страхування, сторонами якого є страховик (страхова компанія) та страхувальник (потерпілий у ДТП).
При цьому слід відрізняти поняття зобов'язання, як правовідношення (договірне або позадоговірне), від обов'язків, які мають сторони такого зобов'язання.
Так, згідно пункту 4 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
На підтвердження наведеної правової позиції свідчить те, що стаття 27 Закону України "Про страхування" та стаття 993 ЦК України передбачає перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика.
Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні. Так, суброгація регулюється статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України, а регрес - статтею 1191 ЦК України.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
Наведених висновків дійшла Велика Палата у постанові від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17.
З матеріалів справи вбачається, що на час ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Caterpillar», д.н.з. НОМЕР_2 , була не застрахована.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176 цс18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Тобто правова позиція, сформульована в цій постанові, стосується питання про наявність можливості у страховика, який виплатив страхове відшкодування на підставі договору добровільного страхування, самостійно обирати, до кого саме звертатися з вимогою про стягнення суми виплаченого страховиком відшкодування: до винної особи чи в межах ліміту відповідальності страховика, у якого винна особа застрахувала цивільно-правову відповідальність, - до страховика у цій справі.
У даному випадку позивач звернувся до винуватця ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Так, відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).
Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.
Водночас у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до пункту 2.4 указаної Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Згідно із вимогами пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де: С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е З- коефіцієнт фізичного зносу.
Таким чином, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
З огляду на наведене вище, обов'язком страховика заподіювача шкоди є відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, тому за обставин цієї справи у нього не виникло обов'язку повного відшкодування шкоди в межах ліміту відповідальності.
Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Тобто, якщо позивачу недостатньо страхового відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи на різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням (див. висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 333/1050/15-ц).
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Отже, якщо сплачене страховиком відшкодування не покриває розмір збитків завданих потерпілому, він має право пред'явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача 179 589,22 грн. в якості відшкодування сплаченого страхового відшкодування.
Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача виплачену суму страхового відшкодування страховою компанією як з винної особи відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
У статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем по справі, а саме 3 028,00 грн. судового збору за пред'явлення позову.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування страхового відшкодування в порядку регресу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» суму майнової шкоди в розмірі 179 589,22 грн. (сто п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят дев'ять грн. 22 коп.) та судовий збір в розмірі 3 028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім грн. 00 коп.).
Інформація про позивача: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування», адреса: код ЄДРПОУ: 33908322, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 154.
Інформація про відповідача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто Києво-Святошинським районним судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст виготовлений 24 грудня 2024 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ