Справа № 367/10712/23
Провадження №2/367/2501/2024
Іменем України
26 грудня 2024 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:
головуючого судді Кухленка Д.С.,
за участю секретаря Шаповала О.О.,
розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в м. Ірпені в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, -
До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики.
На обґрунтування вимог позивач зазначає, що 01.07.2021 ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) надав в борг ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач) суму в розмірі 25 500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) доларів США, яку відповідачка зобов'язувалась повернути позивачу в строк до 30.09.2021. Проте, у встановлений термін, відповідачка вище вказану суму грошових коштів позивачу не повернула, про, що зазначила у відповідній борговій розписці, яку відповідачка власноручно написала та надала позивачу 22.12.2022.
Пояснив, що в борговій розписці складеної від імені відповідачки, сторонами було обумовлено новий термін повернення відповідачкою на користь позивача позичених коштів, який складався з двох етапів повернення коштів. Відповідачка зобов'язалась повернути позивачу в строк до 29.12.2022 суму в розмірі 12 250 (дванадцять тисяч двісті п'ятдесят) доларів США; та в строк до 30.03.2023 суму в розмірі 12 250 (дванадцять тисяч двісті п'ятдесят) доларів США. У вище зазначені строки, відповідачка не повернула позивачу позичені кошти та почала переховуватись від позивача, виїхавши з місця своєї реєстрації та змінивши номер свого мобільного телефону.
В зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 930 750 (дев'ятсот тридцять тисяч сімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 22 січня 2024 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву, позивачу роз'яснено право подати відповідь на відзив, та відповідачам право на подання заперечень на відповідь на відзив.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 08 липня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 19 листопада 2024 року визнано явку позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Придувалова В.В. в судове засідання, яке відбудеться в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області, - обов'язковою.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. На поштову адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його адвоката та винесення заочного рішення, в якій зазначили, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити, надали оригінал розписки про позику коштів, просили розгляд справи здійснювати без їхньої участі, та проти винесення заочного рішення не заперечують.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, довідки про доставки SMS-повідомлення та виклики до суду через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Будь-яких клопотань про її участь у судовому засіданні не надходило. Причину своєї неявки не повідомила, відзив на позов не подала.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України).
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, № 303-A, параграф 29).
Судом встановлено, що 01.07.2021 ОСОБА_1 надав в борг ОСОБА_2 згідно усного договору позики суму в розмірі 25 500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) доларів США, яку ОСОБА_2 зобов'язалася повернути позивачу в строк до 30.09.2021. Проте, станом на 22.12.2022, ОСОБА_2 вище вказану суму грошових коштів позивачу не повернула; зобов'язалася повернути борг ОСОБА_1 в повному обсязі двома частинами, а саме в строк до 29.12.2022 суму в розмірі 12 250 (дванадцять тисяч двісті п'ятдесят) доларів США; та в строк до 30.03.2023 суму в розмірі 12 250 (дванадцять тисяч двісті п'ятдесят) доларів США, про що свідчить власноруч написана відповідачем розписка від 22.12.2022, яка міститься в матеріалах справи.(а.с.13-14)
У відповідності до ч. 2, ч. 3 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
ЦК України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Верховний Суд України у постанові від 18 січня 2017 року по цивільній справі №6-2789цс16 та у постанові від 18 вересня 2013 року по цивільній справі №6-63цс13 висловив правову позицію, у якій зазначив, що, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. В контексті даної правової норми обов'язковими реквізитами боргового документу є власноручний підпис позичальника, його уповноваженого представника, а факультативними - дата, місце видачі, вказівка про свідків тощо.
Зі змісту розписки на яку як на підставу пред'явлення даного позову посилається позивач вбачається факт реальної передачі грошової суми позичальнику ОСОБА_2 , а також вказана дата отримання таких коштів (01.07.2021). Крім того, встановлено й обов'язок ОСОБА_2 повернути грошові кошти саме ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 року у справі №6-79цс14, відповідно до норм 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов'язаних із наданням та отриманням у борг коштів.
В такому випадку договір позики, крім обов'язкових умов, повинен містити застереження, в якому зазначено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв гроші у певній сумі або про те, що сторони підтверджують передання грошових коштів до (під час) підписання договору або інше.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Враховуючи те, що 01.07.2021 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, що підтверджує власноруч написана 22.12.2022 відповідачем розписка, суд приходить до висновку, що вони дійшли згоди щодо істотних умов договору та взяли на себе зобов'язання щодо виконання договору.
Уклавши договір позики на умовах, викладених ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були закріплені.
Згідно частини 2 статті 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Тобто, кредитор має виконати свій обов'язок з повернення боргового документа, або видачі розписки при неможливості повернення боргового документа під час прийняття виконання.
У ст. 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що після настання строку повернення позики, відповідач свої зобов'язання по поверненню отриманих грошових коштів не виконала, чим порушує права позивача, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦПК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно розписки від 22.12.2022 сторони встановили строк дії позики до 30 вересня 2021 року. В подальшому сторони погодили повернення позики ОСОБА_1 в повному обсязі двома частинами, а саме в строк до 29.12.2022 суму в розмірі 12 250 (дванадцять тисяч двісті п'ятдесят) доларів США; та в строк до 30.03.2023 суму в розмірі 12 250 (дванадцять тисяч двісті п'ятдесят) доларів США.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання за вказаним вище договором позики не виконала та суму боргу у встановлені строки не повернула.
Враховуючи викладене, оскільки судом було встановлено, що 01.07.2021 між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, умови якого позивачем були виконані, шляхом надання відповідачу грошових коштів, остання взяті на себе за договорами зобов'язання не виконує, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до положень ст. 12, 13, 81, 82 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 9307,50 грн., який позивач просив стягнути із відповідача на його користь (а.с.1)
У відповідності до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 9307,50 грн. за подання позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 11, 202, 207, 256, 257, 261, 264, 509, 524, 525, 526, 530, 533, 549, 610, 611, 629, 631, 638, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76-81, 141, 258, 263-265, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 930 750 (дев'ятсот тридцять тисяч сімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 9307,50грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reestr.court.gov.ua
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя: Д.С. Кухленко