Справа № 296/4822/24
2/296/2337/24
(ЗАОЧНЕ)
"28" листопада 2024 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого судді Адамовича О.Й.,
за участю секретаря судового засідання Світко Т.І.,
представника позивача - адвоката Сірача В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту не проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання таким, що не прийняв спадщину, визнання права власності на спадкове майно, -
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сірач Володимир Сергійович звернувся до Корольовського районного суду м. Житомира з позовом в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просить встановити факт не проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та неприйняття спадщини; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування, після смерті чоловіка ОСОБА_3 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер чоловік позивача - ОСОБА_3 . Заповіту на випадок своєї смерті не залишав. Померлому на праві власні належала 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 . На момент смерті в квартирі з померлим були зареєстровані позивач та відповідач. Подружжя проживало разом за місцем реєстрації. Проте відповідач (син подружжя) не зважаючи на зареєстроване місце проживання не проживав за даною адресою з 2013 року, що підтверджується відповідним актом ОСББ. Осатаній виїхав та постійно проживає на території російській федерації, та отримав паспорт громадянина російської федерації. Повертатись до України не бажає. Позивач маючи намір оформити право власності на спадкове майно після смерті чоловіка звернулась до нотаріуса, однак отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що відповідач в силу приписів ст.1268 ЦК України рахується таким, що прийняв спадщину так як був зареєстрований з померлим за однією адресою, в той же час нотаріус проаналізувавши подані документи вбачає, що останній не міг у передбачений законом спосіб прийняти спадщину так як проживає на території російської федерації. Дані розбіжності послугували винесенню рішення про відмову в видачі свідоцтва про право власності на 1/3 квартири в порядку спадкування. Спадкова справа за заявою відповідача не заводилась, свідоцтва не видавалась. З заявою про відмову від прийняття спадщини у визначений законом порядку та строк відповідач не звертався. У зв'язку з вище викладеним позивач вимушена звертатись до суду з вказаним позовом.
Ухвалою від 06.06.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання.
Ухвалою від 18.09.2024 року суд прийняв до розгляду заяву представника позивача про збільшення позовних вимог.
07.11.2024 року постановлено ухвалу про витребування доказів.
Ухвалою від 07.11.2024 року суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, оскільки відповідач фактично не проживає тривалий час за останнім місцем проживання спадкодавця, однак зареєстрований у даному житлі, у зв'язку з чим позивач не може реалізувати свої права на спадкування, так як нотаріус не може встановити спадкоємців, які прийняли спадщину.
Від відповідача відзив на позов до суду не надходив, копія належним чином завіреної ухвали про відкриття провадження від 06.06.2024, разом з судовою повісткою про виклик та копією позовної заяви з додатками судом направлялися за зареєстрованим місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_2 , які повернуті до суду із зазначенням причин невручення "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 23,24,48,49).
У постанові Верховного Суду від 11.06.2021 у справі №2-6236/11 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням, зокрема на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Крім того відповідача повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке оприлюднено 18.07.2024, 18.09.2024 та 07.11.2024 (а.с. 40,41,55,56).
Проте у призначені судові засідання 18.07.2024, 18.09.2024, 07.11.2024 та 28.11.2024 відповідач не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, причини неявки суду не повідомив.
Враховуючи вищевикладене, у суду є підстави вважати, що відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи.
Слід також зазначити, що на електронну адресу суду надійшла підписана заява від імені відповідача ОСОБА_4 в форматі PDF про визнання позову. Однак така заява не була скріплена електронним цифровим підписом відправника, про що складено акт від 20.09.2024 року.
За вказаних обставин, суд вважає за необхідне ухвалити заочне рішення, з урахуванням згоди представника позивача щодо такого розгляду справи.
Згідно з ч.1 ст.174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Як встановлено, ч. 8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, на підставі ст.ст.211, 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін.
Суд, заслухавши представника позивача, покази свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є дружиною ОСОБА_3 , що підтверджується копіює свідоцтва про одруження від 16.08.1969 року (а.с.9 зворот).
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (повторне) (а.с.10).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що 21 грудня 2021 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) складено актовий запис № 4480 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.9).
ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 з 30.07.1976 року по день смерті, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 04.02.2022року (а.с.14).
Згідно копії свідоцтва № НОМЕР_2 про право власності на житло від 13 вересня 2013 року, виданим відділом приватизації державного житлового фонду Житомирської міської ради, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних частинах (а.с.13).
Отже внаслідок смерті ОСОБА_1 відкрилася спадщина до складу якої увійшло право на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 13.09.2013 року.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. із заявою щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 чоловіка ОСОБА_1
25.04.2024 року приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. надала відповідь у якій повідомила про не можливість вчинити нотаріальну дію з видачі свідоцтва на ім'я ОСОБА_1 про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 чоловіка ОСОБА_3 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що згідно відомостей управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради від 15.03.2024 року, окрім заявниці разом з померлим був зареєстрований ОСОБА_2 , який також має паспорт громадянина російської федерації та зареєстрований в м. Санкт-Петербург, а тому не можливо встановити коло спадкоємців померлого ОСОБА_3 , які проживали разом з спадкодавцем та прийняли спадщину згідно ст. 1268 ЦК України (а.с.10 зворот -11).
В судовому засіданні 28.11.2024 в якості свідка було допитано ОСОБА_5 (сусідка позивача), яка будучи попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази засвідчила, що з 1969 року вона проживає за адресою АДРЕСА_3 та підтвердила факт тривалого непроживання відповідача ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_2 . Зазначила, що відповідач ОСОБА_6 виїхав до росії ще в 2013 році, навіть не приїздив на похорони до батька. Також їй відомо, що відповідач ОСОБА_6 на спадщину не претендує.
Також в судовому засіданні 28.11.2024 в якості свідка було допитано ОСОБА_7 (сусід позивача та голова ОСББ "Обрій 21"), який будучи попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази засвідчив, він проживає за адресою АДРЕСА_4 та підтвердив факт тривалого непроживання відповідача ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_2 . Зазначив, що йому відомо про те, що відповідач ОСОБА_6 з 2016 року проживає в росії, є військовослужбовцем. Також вказав, що він ніколи не бачив відповідача ОСОБА_6 , хоча за вказаною адресою останній зареєстрований.
Позивачем також було долучено до матеріалів справи акт непроживання особи в житловому будинку від 16.04.2024 року згідно якого, зі слів сусідів, у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не проживає з 2013 року (а.с.14 зворот).
Крім того, в матеріалах справи міститься копія паспорта громадянина російської федерації № НОМЕР_3 , виданого ГУМВС росії в м.Санкт-Петербург і Ленінградській області 02.02.2023 року, код підрозділу 780-024 на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 15).
Разом з тим матеріалами справи підтверджують факт реєстрації відповідача в квартирі АДРЕСА_1 , зокрема довідкою про склад сім'ї №3 від 08.02.2022 року, яка видана головою правління ОСББ "Обрій 21" М.І. Устимович, відповідно до якої в квартирі АДРЕСА_1 з 20.12.2021 року зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.13 зворот).
З витребуваної судом інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №79143643 від 14.11.2024 року вбачається, що спадкова справа до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 не заводилась (а.с.61).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Так, частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.
За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
У даній справі, судом встановлено, що на день смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , як позивач, так і відповідач були зареєстровані за місцем проживання спадкодавця у квартирі АДРЕСА_1 .
Водночас фактичне місце проживання відповідача ОСОБА_2 , є відмінним, оскільки за декілька років до дня смерті ОСОБА_1 виїхав до країни-агресорки та отримав громадянство російської федерації.
Наведені обставини матеріалами справи не спростовано.
Таким чином, оскільки ОСОБА_2 , в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований, проте тривалий час, а саме з 2013 року, не проживає за вказаною адресою, а сама по собі реєстрація місця проживання не може вважатися саме місцем проживання та свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, тому слід дійти висновку, що ОСОБА_2 , як спадкоємець не прийняв своєчасно спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_1 , а отже, не набув права на спадкове майно.
Такі висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц (провадження № 61-38452ск18), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19) та від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св210).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Тобто право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.
Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. відмовлено позивачу у видачі на її ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 з підстав не можливості встановити коло спадкоємців померлого ОСОБА_1 , які прийняли спадщину.
Саме така відмова стала перешкодою для реалізації позивачем свого права на спадкування та підствою для звернення до суду.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та звернулася із заявою до нотаріуса, водночас, відповідач тривалий час не проживав разом із спадкодавцем, в т.ч. на час відкриття спадщини та із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався.
Виходячи зі змісту позову, позивач довела факт того, що хоча відповідач значиться зареєстрованим за однією адресою зі спадкодавцем, однак фактично не проживав з ним на момент відкриття спадщини, а тому не може вважатися таким, що прийняв спадщину в силу ч.3 ст. 1268 ЦК України. Оскільки обставини реєстрації відповідача разом з спадкодавцем стали причиною для відмови нотаріусом в отриманні свідоцва про право на спадщину, суд вважає, що за даних обставин позивачем обрано правильний спосіб захисту цивільного права, а тому наявні підстави для встановлення факту тривалого не проживання ОСОБА_2 із спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини.
Разом з тим суд вважає, що вимога про визнання за позивачем права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , є передчасною, оскільки визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Суд зазначає, що встановлення факту не проживання відповідача ОСОБА_2 із спадкодавцем ОСОБА_3 та надання нотаріусу такого рішення, усуне перешкоди у видачі свідоцтва про право на спадщину, тобто забезпечить можливість оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
У свою чергу з приводу позовної вимоги про визнання відповідача таким, що не прийняв спадщину, суд зазначає, що неприйняття спадщини випливає з обставин спільного проживання зі спадкодавцем та/або подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини у встановлений строк.
Як вказувалося вище, під час розгляду справи встановлено, що відповідач не проживав із спадкодавцем на момент його смерті та у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався. Такі обставини існують об'єктивно та свідчать, що ОСОБА_2 не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , а тому не потребують встановленню в судовому порядку.
З огляду на викладене у задоволенні позову в цій частині має бути відмовлено у зв'язку із застосуванням позивачкою способу захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.
Враховуючи вище викладене суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково встановити факт тривалого не проживання ОСОБА_2 із спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини.
В задоволенні решти позову - відмовити.
Відповідно до 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених позовних вимог у разі задоволення позовну частково на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, таким чином з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1211,20грн (за вимогу про встановлення факту не проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 328, 346, 392, 1217, 1223, ч. 3 ст.1268, 1270 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 247, 258, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Встановити факт тривалого не проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20грн.
Заочне рішення може бути оскаржено відповідачем шляхом подання до Корольовського районного суду м.Житомира заяви про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м.Житомира протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Головуючий суддя О. Й. Адамович
Дата складання повного тексту рішення:10.12.2024року.