Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
про відмову у вжитті
заходів забезпечення позову
26 грудня 2024 року м. ХарківСправа № 922/4641/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
без виклику представників сторін,
розглянувши матеріали справи
за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61165, м. Харків, вул. Космічна, 21, поверх 8-9);
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал" (62420, Харківська обл., Харківський район, с. Веселе, вул. Сонячна, 4); Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
про припинення права власності та витребування земельної ділянки
Позивач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал.", згідно якої просить суд примусово припинити право власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." (код ЄДРПОУ 34630924) на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0298, шляхом витребування зазначеної земельної ділянки на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Також просить суд стягнути з відповідача судові витрати та залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, залучено ОСОБА_1 до участі у справі третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, призначено підготовче засідання на 22.01.2025 о 12:15 год.
25.12.2024 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області разом з позовною заявою надало до суду заяву про забезпечення позову (вих. № 9-20-14,2-8128/0/19-24).
Згідно даної заяви, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (позивач, заявник) просить суд до розгляду справи по суті та набрання рішенням у справі законної сили, прийняти рішення про забезпечення позову, наклавши арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0298 та заборонити будь-яким особам вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав та Державному земельному кадастрі щодо вказаної земельної ділянки.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову Головне управління Держгеокадастру у Харківській області посилається на наступне.
Як вказує заявник, право власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.02.2018 № 621-СГ на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0298 за ОСОБА_1 зареєстровано 23.05.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Радіоновим Олександром Сергійовичем, номер відомостей про речове право: 31774744, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1840775763251.
При цьому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.02.2018 № 621-СГ було також покладено обов'язок на гр. ОСОБА_1 використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статей 91, 103 Земельного кодексу України, Закону України «Про особисте селянське господарство», встановлених обмежень та інших нормативно-правових актів.
У подальшому, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0298 ОСОБА_1 було передано за актом приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 5801, 5802, виданого 27.11.2019, ТОВ «Агрофірма «Труд.Земля.Капітал.», на підставі чого 28.12.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності, номер відомостей про речове право: 34979753.
Таким чином, як вказує заявник, з 28.12.2019 власником та користувачем спірної земельної ділянки є відповідач за позовом, а саме - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Труд.Земля.Капітал.».
Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6325184500:02:001:0298 має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яке не змінювалось станом на дату звернення із позовом, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області вважає, що перебування її у власності ТТОВ «Агрофірма «Труд.Земля.Капітал.» є незаконним, та таким, що суперечить вимогам земельного законодавства України.
Таким чином, на думку заявника, перебування земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0298 у власності юридичної особи порушує інтереси держави, оскільки суперечить вимогам Земельного кодексу України, Закону України «Про особисте селянське господарство», порушує встановлений законом порядок набуття та використання земельного фонду України та створює правові прецеденти, що суперечать правовому порядку у Державі у зв'язку із чим, право власності на вказану земельну ділянку підлягає припиненню шляхом витребування земельної ділянки на користь держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Як вказує заявник, звертаючись до господарського суду із заявою про забезпечення позову, з метою недопущення ускладнення розгляду справи та унеможливлення ускладнення виконання судового рішення у разі задоволення позову, враховуючи реальну можливість протиправної поведінки відповідача щодо зміни цільового призначення земельної ділянки або передачі земельної ділянки у власність іншим особам, вважає за необхідне просити суд постановити ухвалу про забезпечення позову.
Розглянувши заяву Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно п. 1-3 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною відповідачу вчиняти певні дії та забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Суд зауважує, що в даному випадку, як підстава вжиття заходів забезпечення позову має досліджуватись, чи може невжиття таких заходів істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Такої ж правої позиції дотримується об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Суд зазначає, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача.
Разом з тим, заявивши про необхідність застосування заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельну ділянку та заборонити будь-яким особам вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав та Державному земельному кадастрі щодо вказаної земельної ділянки кадастровий номер 6325184500:02:001:0298, заявник не навів обставин, які свідчать, що невжиття таких заходів в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду.
Суд зауважує, що посилання заявника на можливість подальшого перепродажу земельної ділянки відповідачем не підтверджені належними засобами доказування. На даний час матеріали справи не містять доказів неможливості виконання рішення у справі. А з поданих заявником матеріалів, не вбачається доказів того, що відповідачем або іншими особами здійснюються певні дії щодо відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0298.
Отже, доводи заявника у даному випадку, є лише його оціночними судженнями, побоюваннями, що не підтверджені належними засобами доказування, та не можуть бути прийняті судом як доказ, що свідчить про реальну загрозу невиконання рішення суду по даній справі.
Також суд звертає увагу, що відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Також, згідно з ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Також, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не було надано будь-яких доказів на підтвердження ускладнення чи унеможливлення виконання рішення або поновлення його порушеного права чи інтересу, у разі невжиття заходів забезпечення позову, а отже доводи позивача, викладені у заяві про забезпечення позову, є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, а ґрунтуються лише на припущеннях.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості заяви Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про забезпечення позову щодо необхідності вжиття відповідних заходів до забезпечення позову, ймовірності утруднення виконання або неможливості виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, адекватності вимог заявника про забезпечення позову, з урахуванням збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, у зв'язку з чим у задоволенні поданої заяви слід відмовити.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 136, 137, 140, 232-235 ГПК України, суд
У задоволенні заяви Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вих.№ 9-20-14,2-8182/0/19-24) про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена, в порядку ст. 255 - 257 ГПК України до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання ухвали.
Ухвала підписана 26.12.2024.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/4641/24
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.