ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 14/35803.11.10
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Атем»
доЗакритого акціонерного товариства «Хімексі»
провизнання договору недійсним
СуддяСташків Р.Б.
Представники:
від позивача - Куркова А.В., представник за дов. б/н від 01.06.2010;
від відповідача - Калюжна К.П., юрист, дов. б/н від 25.10.2010.
Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства «Хімексім»(далі -відповідач) про визнання договору №01-10/09 від 19.10.2009 (далі -Договір) недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони не погодили в якій кількості, якого асортименту повинен бути поставлений товар та якими партіями повинна надходити продукція, а відтак при визначені предмету оспорюваного Договору сторони не досягли згоди щодо предмету, а тому цей Договір не відповідає вимогам чинного законодавства.
У ході проведення судового засідання, 25.06.2010 представник позивача доповнив позовні вимоги наступним:
- при укладенні Договору сторонами не було погоджено всі істотні умови;
- при відгрузці продукції, сторони не погоджували ціну в Специфікаціях;
- не передбачено, що плівка виготовлена відповідно до вимог ГОСТОМ 25951-83 та є стійкою до ультрафіолету, тобто сонячних променів;
- оскільки між сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов Договору, останній підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).
Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що протягом дії Договору відповідачем було поставлено позивачу продукції на суму 3 666 634,11 грн. сплачено -3 491 643,11 грн., тобто борг позивача становить -174 991 грн. про стягання якого заявлено позов та порушено провадження у справі №9/268.
При цьому, відповідач просив врахувати, що в процесі виконання Договору від позивача не надходило жодних заперечень, щодо невідповідності укладеного Договору вимогам закону і пропозицій привести Договір у відповідність до тих норм закону, які на його думку порушені.
29.10.2010 до загального відділу суду від відповідача надійшов додатковий відзив на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема виклав наступне:
- домовленість між сторонами відбулась, а порушенням умов цієї домовленості в процесі виконання Договору не може мати наслідком визнання Договору недійсним;
- в позові слід відмовити через відсутність підстав для визнання спірного Договору недійсним, в якому на момент його укладення, досягнено згоди з усіх суттєвих умов.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як слідує з матеріалів справи, 19.10.2009 між відповідачем (Постачальник) та позивачем (Покупець) укладено Договір, за умовами якого Постачальник зобов'язаний здійснити поставку термоусадочної плівки ((1325*2)+(480*4))*130 пофарбованої в жовтий колір (далі -Продукція), а Покупець прийняти та оплатити її на умовах даного Договору.
Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що ціна на поставлену Продукцію може змінюватися відповідно до змін кон'юнктури ринку, про що Постачальник зобов'язаний письмово повідомити Покупця не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої дати поставки Продукції.
Відповідно до п.2.2 Договору ціна кожної відвантаженої партії Продукції фіксується в Специфікаціях до даного Договору.
Згідно з п.2.3 Договору ціна на Продукцію може змінюватися тільки за обопільною згодою шляхом підпису сторонами Специфікації з новою ціною.
Оплата кожної поставленої Продукції здійснюється Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 30 календарних днів з моменту поставки продукції.
Пунктом п.3.1 Договору визначено, що поставка Продукції за договором здійснюється протягом строку його дії відповідно до потреби Покупця та згідно його письмової заявки.
Отже, спір між сторонами виник оскільки на думку позивача, Договір не містить усіх істотних умов обов'язкових для такого виду договору, а саме: не визначено предмет Договору, кількість Продукції, що поставляється, її ціну та не вказано в які строки, така Продукція має бути поставлена, що свідчить про невідповідність Договору вимога чинного законодавства, а тому позивач просить визнати його недійсним на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України.
Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).
В ч. 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Отже, істотними умовами договору купівлі-продажу, визначеними ЦК, є умови про предмет та кількість товару (ст. 669 ЦК).
Укладаючи таку угоду, сторони мали погодити кількість та асортимент продукцію, що має постачатись та якими партіями повинна надходити продукція.
Як слідує з матеріалів справи та не заперечується поясненнями представників сторін, між сторонами Специфікація не укладалась, а відтак, не було досягнуто згоди щодо кількості Продукції, а відповідно і не визначено предмет Договору.
При цьому, у юридичній літературі до істотних умов договору купівлі-продажу, що встановлюються ЦК, часто відносять і ціну.
З цього приводу слід зазначити, що ч. 1 ст. 691 ЦК містить правила визначення ціни договору купівлі-продажу, якщо вона не була встановлена у договору.
Позаяк, умовами Договору, зокрема викладеними в п.2.1, 2.2 сторони погодили, що ціна на поставлену Продукцію може змінюватися відповідно до змін кон'юнктури ринку та фіксується в Специфікаціях до даного Договору, то ціна, в даному випадку, за згою сторін була визначена як істотна умова Договору.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Пунктом п.3.1 Договору сторони визначили, що поставка Продукції по даному Договору здійснюється протягом строку його дії, у відповідності з необхідністю Покупця та на основі його письмової заявки.
Згідно з п.9.1 Договору, він вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2010. В частині фінансових зобов'язань Договір діє до повного їх виконання обома сторонами.
Однак, як вбачається з матеріалів справи відповідач з письмовими заявками до позивача не звертався, а сама по собі заявка, свідчить про бажання позивача придбати Товар, але не двосторонньою угодою про строки поставки.
Таким чином, можна зробити висновок, що підписуючи оспорюваний Договір сторони не узгодили усі істотні умови, які передбачені законом і є обов'язковими для даного виду договору.
За змістом статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказів укладення між сторонами Специфікації до Договору, в якій сторони могли б погодили кількість та ціну Продукції, а також строк поставки такої Продукції матеріали справи не містять.
Позивачем, в порушення ст.33 ГПК України не доведено досягнення між сторонами усіх істотних умов Договору.
Частиною 8 статті 181 ГК України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Відтак, Договір, при укладенні якого сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, в силу положень ст. 638 ЦК України, вважається неукладеним, тобто таким, що не породжує цивільних прав та обов'язків для сторін, і до неукладеного договору, в силу самої його відсутності, не може бути застосований інституту недійсності договорів.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановивши факт неукладеності договору, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленні частинами першої-третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Оскільки Договір є неукладеним, позовні вимоги про його визнання недійсним задоволенню не підлягають.
Що ж стосується заперечень відповідача щодо того, що саме за спірним Договором відповідач поставив позивачу Продукцію на суму 3 666 634,11 грн. і не оплаченою лишається частина товару на суму 174 991 грн., суд зазначає наступне.
Поставка відповідачем Продукції позивачу та сплата частково вартості поставленого товару, на думку відповідача є схваленням угоди позивачем.
Проте, суд не може погодитись з такою позицією відповідача з наступних підстав.
Відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до статті 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
З наданих відповідачем, на підтвердження поставки позивачу Продукції саме за Договором, документів (накладних, довіреностей на отримання товару, рахунків-фактур на оплату) не вбачається, що товар поставлявся позивачем саме в рамках Договору, оскільки у вказаних документах відсутнє посилання на Договір.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся до суду з позовом до ТОВ «Атем»про захист його прав про що, Господарським судом м. Києва було винесено рішення у справі №9/268, яким позов задоволено повністю.
Зокрема, вказаним рішення було встановлено наступне.
Поставка товару відбувалась на підставі усної домовленості між сторонами у порядку ст.ст. 205, 206 ЦК України та досягнення згоди щодо укладення усного правочину підтверджується конклюдентними діями сторін, поставкою товару позивачем та прийняття його відповідачем.
Додатковим підтвердженням того, що поставка товару по вищевказаним накладним відбувалась не у рамках Договору є зміна умов поставки, зокрема у рахунку-фактурі №180 зазначено, що умовою поставки є самовивіз зі складу постачальника (позивача), хоча п. 3.2 договору передбачено інші умови поставки товару.
Оскільки, сторонами не було надано будь-яких належних та допустимих документів, які могли б підтвердити схвалення Договору сторонами, підстав для такого визнання суд не вбачає.
Відтак, суд дійшов висновку відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з неукладеністю Договору та відсутністю підстав для задоволення позовних вимог.
Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при відмові в позові покладаються на позивача (частина 5 статті 49 ГПК України).
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
СуддяСташків Р.Б.
Повне рішення складено -19.11.2010