ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 10/32604.11.10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Евант»
до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк»
про визнання договору недійсним
суддя Котков О.В.
секретар судового засідання Белаш Л.П.
Представники сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Хомич Ю.М., довіреність № 122 від 12.04.2010 року;
Барбул П.О., довіреність № 97 від 18.03.2010 року;
В судовому засіданні 04.11.2010 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Евант»(надалі ТОВ «Евант», позивач), звернулось до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору № 184-Д/Л від 23.05.2007 року укладеного з Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонасмтупником якого є ПАТ «Сведбанк»(надалі відповідач).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір суперечить одночасно декільком нормам законодавства України, оскільки укладений в валюті відмінній від гривні України, плата за користування кредитними коштами, що має сплачуватись позичальником банку має здійснюватись законним засобом платежу, яким на території України є гривня. Крім того, окремі положення кредитного договору, на думку позивача, також не відповідають вимогам закону.
Наводячи в позовній заяві перелік статтей ЦК України, ГК України, позивач вважає наявними підстави для звернення до суду з вимогами про визнання недійсним укладеного договору.
Представник позивача надав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи Національного Банку України.
Суд відмовив в задоволенні вказаного клопотання, оскільки позивачем не було обгрунтовано яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки третьої особи щодо однієї із сторін.
Відповідачем позову не визнано, надавно відзив на позовну заяву, в якому зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог, у задоволенні яких слід відмовити.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторі, господарський суд, -
23 травня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонасмтупником якого є ПАТ «Сведбанк»та ТОВ «Евант»укладено кредитний договір № 184-Д/Л, який за твердженням позивача суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 ЗУ «Про Національний Банк України», ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», що є підставою вважати даний договір недійсним.
У подальшому 20.07.2007 року, 29.07.2008 року та 19.08.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткові угоди, якими було внесено зміни та доповнення до кредитного договору № 184-Д/Л від 23.05.2007 року.
Відповідно до п. 1.1 договору, банк має право надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, у розмірі, на строк та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник має право отримати та зобов'язується повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. Розмір кердитної лінії: 4 230 000,00 доларів США. (п. 1.2 договору).
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня; забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.
Згідно із ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Однак, у відповідності до ч. 2 ст. 192 ЦК України у випадках і в порядку, встановлених законом в Україні може використовуватися іноземна валюта.
Таким чином, зважаючи на визначення кредитного договору, встановлене ст. 1054 ЦК України, та поняття «кошти»за ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, у національній валюті (гривні) або іноземній валюті - у випадках і в порядку, встановлених законами України.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7). Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.
Частиною 2 статті 524 ЦК України визначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 189 ГК України вказано, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання (п.1). Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. (п.3).
Положеннями ч. 2 ст. 198 ГК України передбачено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Згідно із ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Порядок використання іноземної валюти визначаються Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України»і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.
Статті 47 і 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
У положеннях ч. 2 ст. 44 Закону «Про Національний банк України» зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
При цьому, відповідно до норм пп. «г»п. 4 ст. 5 Декрету використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.
У нормах ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність»зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.
Таким чином, зазначеними положеннями законів України встановлено, що уповноважені банки на підставі виданої НБУ банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, мають право використовувати іноземну валюту на території України при здійсненні розрахунків, в тому числі і здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Як слідує з матеріалів справи, ПАТ «Сведбанк»діє на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України, тому НБУ видано йому банківську ліцензію № 38, яка зареєстрована 31.10.1991 року за номером 69 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.
Невід'ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл від 11.10.2001 року за № 38-2 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ПАТ «Сведбанк»з валютними цінностями.
Пунктами 1-4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.
Відтак, відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.
Виходячи з наведеного, судом відхиляються доводи ТОВ «Евант»щодо необхідності отримання банком індивідуальної ліцензії для можливості укладення кредитного договору з позивачем та погодження сплати відсотків у валюті кредиту у зв'язку з наступним.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції. Відповідно до пп. «в», «г»ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:
- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
На сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.
Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009р. «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті»у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК України, статей 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.
Позивач ще однією підставою для визнання кредитного договору № 184-Д/Л від 23.05.2007 року недійсним вважає невідповідність п. 6.1 договору вимогам чинного законодавства України.
Так, відповідно до п. 6.1 договору у випадку ненадходження на рахунок відповідача суми заборгованості за кредитною лінією та процентів в строки визначені кредитним договором, позивач незалежно від наявності його вини у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань за цим договором, сплачує відповідачу пеню в розмірі подвійної процентної ставки за кредитною лінією, що діє на момент прострочення відповідного платежу за кожен день прострочення.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. (ст. 3 Закону).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, свобода договору є однією з загальних засад цивільного законодавства. Положеннями ст. 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають, і формувати його конкретні умови.
Враховуючи наведене, закон не забороняє визначити сторонам у договорі, на власний розсуд розмір штрафних санкцій, зокрема, пені, а лише встановлює обмеження розміру пені, що підлягає стягненню в примусовому порядку (не може перевищувати подвійної облікової ставки).
Згідно ст. 202, ст. 203, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв'язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004 року.
У спірному договорі зазначені всі істотні умови кредитного договору, що передбачені чинним законодавством України, а доводи позивача якими обґрунтовуються вимоги щодо недійсності договору від 23.05.2007 року спростовуються вищенаведеним.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане з укладенням спірного договору у валюті відмінній від гривні України.
В даному випадку метою звернення позивача з позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність вирішення певних питань (в тому числі і можливість уникнення виконання договору тощо) шляхом створення судового процесу, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.
Враховуючи наведене, кредитний договір № 184-Д/Л від 23.05.2007 року відповідає діючому законодавству, підстави для визнання його недійсним відсутні, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
1. У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Котков
дата підписання повного тексту рішення 23.11.2010р.