Справа № 727/11939/24
Провадження № 2/727/2220/24
19 грудня 2024 року м. Чернівці
Шевченківський районний суд м. Чернівці
в складі:
головуючого судді Терещенко О.Є.
при секретарі Аниськовій К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за по-зовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
встановив:
У жовтні 2024 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Дід-жи Фінанс» звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівці з позовною зая-вою до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних, на підставі ст. 625 ЦК України за період з 23.02.2019 по 23.02.2022.
Позовна заява обґрунтована наступним.
05.09.2008 між ЗАТ «ОТП банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-L00/058/2008.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов'язань за договором ПАТ «ОТП Банк» звернулось до суду.
07.12.2010 року рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці у справі №2611/2010 ухвалено рішення, яким на користь ПАТ «ОТП Банк» стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 9692,75 доларів США та судові витрати в сумі 885,00 грн.
02.06.2011 року Шевченківським районним судом м. Чернівці постановлено ух-валу, якою ПАТ «ОТП Банк» було змінено на його правонаступника ТОВ «ОТП Факто-ринг Україна».
17.05.2021 року Шевченківським районним судом м. Чернівці винесено ухвалу, якою заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» про заміну сторони у виконавчому провадженні задоволено.
У зв'язку з невиконанням зобов'язань відповідачем, позивач на підставі ст. 625 ЦК України за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 нарахував 3 % річних у сумі 873,14 до-ларів США, що є предметом позовних вимог.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 13.11.2024р., відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викли-ком всіх сторін по справі.
Відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження та позовну заяву з додат-ками, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке знаходиться в матеріалах справи.
Будь-яких письмових заяв від відповідача не надходило, у зв'язку з чим суд по-збавлений можливості достеменно встановити його правову позицію щодо предмета спору.
Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними мате-ріалами.
Разом з тим, як зазначено у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17 відсутність відзиву на позов не є визнанням позовних вимог та не означає доведеність позовних вимог.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провад-ження до суду не надходили.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх су-купності, суд приходить до наступного.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судо-чинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
07.12.2010 заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці з ОСОБА_3 стягнуто на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість в сумі 9 692,75 дола-рів США, що еквівалентно за курсом НБУ 76 475,80 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17.05.2021 року по вка-заному рішенню замінено стягувача з «ОТП Факторинг Україна» на його правонаступ-ника ТОВ «Фінансова компанія «ДІДЖИ ФІНАНС».
Відповідно до ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Ко-дексу.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або ви-конання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'я-заний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Статтею 541 ЦК України визначено, що солідарний обов'язок або солідарна ви-мога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі непо-дільності предмета зобов'язання.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за несвоєчасне виконан-ня зобов'язання відповідачу за період з 23.02.2019 до 23.02.2022 на розмір заборгова-ності за кредитом (9692,75 доларів США) нараховано 3% річних, що становить 873,14 доларів США.
Згідно інформації з офіційного сайту Національного банку України, офіційний курс гривні щодо іноземної валюти долар США на момент винесення рішення (19.12. 2024 року) становить 41,9048.
При цьому, суд вважає необхідним зазначити, що у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судо-вого рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верхов-ного Суду, висловленою в постанові від 04 липня 2018 року в справі №14-134цс18 та в постанові від 16 січня 2019 року в справі №373/2054/16-ц.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обстави-ни, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на викладене, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, зважаючи на те, що відповідачами не спростовано наданий позивачем розрахунок, суд дійшов ви-сновку, що позов про стягнення заборгованості підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рі-шення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з су-дового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони про-порційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн., а то-му, оскільки позовні вимоги задоволено у повному обсязі, витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, необхідно покласти на відповідача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну прав-ничу допомогу, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.
Позивач у позові просив стягнути з відповідачів на свою користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн.
В обґрунтування витрат на правничу допомогу позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 11 від 12.02.2024, укладений між ТОВ «Діджи Фінанс» та Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», Додаткову угоду № 23 від 21.10.2024 року до Договору № 11, попередній детальний опис наданих послуг від 21.10.2024 р., загальна вартість яких складає 15 000,00 грн, акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 28.10.2024.
Разом з тим, суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а, ухвалив по-станову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, яка також зазначена у поста-нові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №620/1958/19 у постанові від 11.10.2021 року, згідно з якою, суд не зобов'яза-ний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, вста-новить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адво-катом час, значення спору для сторони тощо.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підляга-ють розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розпо-ділу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвока-та визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на під-ставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необ-хідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвока-том, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності ад-вокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, при-суджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають ро-зумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: склад-ністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адво-катом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правови-ми актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допо-моги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню су-дом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактич-ними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обо-в'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого ро-ду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що во-ни дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішеннівід 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд та-кож, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про роз-поділ судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на про-фесійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
В даній справі судом враховано незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, спірні правовідносини не є новими у судо-вій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юри-дичної та технічної роботи, а також не потребувала значних затрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Крім того, суд враховує, що суть надання позивачу адвокатом правничої допомоги зводилась до правового аналізу обставин спірних правовідносин, написання та направ-лення позовної заяви до суду, розгляд справи проведено у спрощеному провадженні без виклику сторін у справі.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 15 000,00 грн витрат на прав-ничу допомогу, які включають у себе гонорар успіху в сумі 5 000,00 грн, є неспівмір-ними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру.
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, ви-ходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 5 000,00 грн.
Керуючись нормами ст. 141, 247, 259, 263-265, 268, 280-284, 288, 289, 354, 355 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Ухвалити заочне рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фі-нанс» (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора І. Сікорського 8, Код ЄДРПОУ 42649746) кошти, нараховані на підставі ст.625 ЦК України у розмірі 873,14 долари США, що на момент ухвалення рішення становить 36588,75 (тридцять шість тисяч п'ятсот ві-сімдесят вісім) гривень (сімдесят п'ять) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою від-повідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір у розмірі 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні (сорок) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою від-повідальністю «Діджи Фінанс» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 (п'ять тисяч) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя: О.Є.Терещенко