Справа № 369/11441/23
Провадження № 2/369/1735/24
Іменем України
26.12.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі Соловюк В.І.
за участі
відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 про відшкодування шкоди -
У липні 2023 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду у власних інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що 31 травня 2015 року сталась ДТП в с.Музичі з вини водія ОСОБА_1 . Хоч і кримінальне провадження закрито на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України (сплив терміну), але це не є реабілітуючою підставою, не скасовує його вину. Тому він має відшкодувати через свої неправомірні дії завдану їм моральну шкоду.
Так, вона та її донька у даному ДТП отримали тілесні ушкодження, зазнали фізичного болю, моральних страждань. Тривале лікування супроводжувалось болями та значними фізичними незручностями - для здійснення побутових справ довелось залучати сторонню допомогу. Навіть й після закінчення лікування вони продовжують відчувати фізичний дискомфорт, а функції кінцівки і досі не відновились до кінця та не відновляться. Внаслідок ушкодження здоровя нормальні життєві звязки сімї позивачів через неможливість продовжувати активне громадське життя були порушені, як були порушені стосунки з оточуючими людьми. Сімя постійно перебуває у стані депресії і лише завдяки постійні турботі батьків зберігає надію на покращення стану. Внаслідок ушкодження здоровя, сімї довелось відмовитись від багатьох запланованих справ, зокрема від поїздок до батьків, відпочинку. Протягом 7 років вони перебували у невизначеному стані. Зважаючи на засади розумності та справедливості, моральна шкода має бути відшкодована відповідачем в розмірі по 250 000 грн. кожному з позивачів.
Просили суд:
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 250 000 грн.;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 250 000 грн.;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу в розмірі 26 000 грн.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження.
29 серпня 2023 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову, відповідач ОСОБА_1 вказав, що у разі взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, то шкода має відшкодовуватись всіма особами, які завдали таку шкоду. Так, під час ДТП позивачка ОСОБА_5 (на час дтп їй було 5 років) перебувала в автомобілі не в дитячому кріслі та не пристебнута пасками безпеки. Натомість водій ОСОБА_4 та його син ОСОБА_6 (перебували на передньому ряді та були пристебнуті пасками безпеки) отримали лише легкі тілесні ушкодження.
Винні дія водія ОСОБА_4 полягають у тому, що останній не вжив будь-яких заходів для уникнення зіткнення чи зменшення сили удару, не гальмував, хоча відповідно до ПДР мав бути пильним на дорозі, контролювати ситуацію на дорозі.
У даному ДТП він отримав тяжке тілесне ушкодження та довгий час перебував на лікуванні, він має двох дітей: ОСОБА_7 , 2006 року народження, ОСОБА_8 , 2015 року народження.
Крім того, при розгляді кримінальної справи, ним було частково відшкодовано і моральну, і матеріальну шкоду, завдану позивачам, про що розписався їх представник - ОСОБА_4 . Тому просив провадження по справі закрити.
У судовому засіданні 07 листопада 2023 року за клопотанням відповідача ОСОБА_1 до участі у справі залучено у якості третьої особи - ОСОБА_4 .
У судове засідання представник позивачів та третя особа ОСОБА_4 не з'явились. Представник позивачів надав суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримав. Просив позов задоволити.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві. Просив відмовити в задоволенні позову або закрити провадження по справі.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що 31 травня 2015 року близько 18 год. 00 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Ford Fiesta» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись в напрямку с. Лука по вул. Шевченка с. Музичі Києво-Святошинського району Київської області, поблизу буд. 38 вул. Шевченка був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою під час виконання маневру обгону попутного транспортного засобу, виїхав на зустрічну смугу для руху, де допустив зіткнення з автомобілем марки «Mitsubishi Colt» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4 , який рухався назустріч в напрямку центра с. Музичі.
Кримінальне провадження тривалий час перебувало на розгляді.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2022 року відмовлено прокурору у задоволенні клопотання про призначення судового розгляду у кримінальному провадженні № 12015110200002020 від 01.06.2015 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Кримінальне провадження № 12015110200002020 від 01.06.2015 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, закрити на підставі п.10. ч.1 ст. 284 КПК України.
Ухвала набрала законної сили.
За змістом частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
За змістом частин першої та другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Тобто, в силу презумпції завдавача шкоди відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить інші обов'язкові складові цивільно-правової відповідальності, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправність поведінки, в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Водночас, потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Така правова позиція неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 450/4163/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 296/2509/16-ц.
Крім того, у постановах Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 751/8121/17, від 10 січня 2019 року у справі № 500/2095/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 757/59802/16-ц, від 01 лютого 2018 року у справі № 126/1439/17 вказано, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі, якщо шкоду завдано здоров'ю особи.
У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16 зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».
Відповідно до матеріалів кримінальної справи 369/1296/21: у даній дорожній обстановці водій ОСОБА_1 порушив вимоги п.п.: 1.5. (Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків); 2.3. «б» (Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний - бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом на дорозі); 10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху 14.2. Перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що: в) смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані Правил дорожнього руху України затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.
Порушення ОСОБА_1 вимог п.п. 1.5, 2.3. «б», 10.1, 14.2 «в» Правил дорожнього руху України, стало умовою та причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв'язку з наслідками, які наступили в результаті ДТП.
Отже, враховуючи норми законодавства України та правові висновки Верховного Суду, суд вважає, що в рамках правовідносин у цій справі можливе стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки за умови доведення факту завдання такої шкоди цією особою (наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданою шкодою). При цьому, обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у відповідача незалежно від наявності в його діях вини.
Щодо посилань відповідача про винність дій іншого водія ОСОБА_4 .
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Крім того, відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Поряд з цим, суд звертає увагу, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
Також, Верховний Суд неодноразово зауважував, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).
Стверджуючи, що винні дії водія ОСОБА_4 полягають у тому, що останній не вжив будь-яких заходів для уникнення зіткнення чи зменшення сили удару, не гальмував, хоча відповідно до ПДР мав бути пильним на дорозі, контролювати ситуацію на дорозі, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження такої обставини, в тому числі не надав висновок експерта, яким би надано відповідь чи в даній дорожній обстановці, з технічної точки зору, в діях водія ОСОБА_4 вбачаються невідповідності у виконанні вимог Правил дорожнього руху України, які перебувають у причинному зв'язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
Суд враховує, що саме відповідач здійснював обгін та виїхав на зустрічну смугу, де допустив зіткнення з іншим автомобілем. Тому саме його дії знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку. Матеріали справи не містять доказів того, що інший водій ОСОБА_4 мав можливість маневрувати або зупинити свій автомобіль для уникнення зіткнення. Посилання на відсутність гальмівного шляху не може ототожнюватись з винністю дій водія ОСОБА_4 , оскільки останній можливо й не мав можливості гальмувати.
Не знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку між ДТП та діями водія ОСОБА_4 щодо відсутності дитячого автокрісла в машині та непристебнутість пасажирами пасками безпеки, тому дані доводи відповідача суд оцінює критично.
За встановлених обставин та наданими сторонами доказів, суд приходить до висновку, що саме водій ОСОБА_1 винний у даному ДТП та завданій шкоді позивачам, а тому має її відшкодувати.
Щодо розміру моральної шкоди.
Згідно з ч. 1 ст.15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Згідно з ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст. 1187 ЦК України).
Згідно зі абзацом 2 ч. 1 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
З матеріалів кримінальної справи №369/1296/21 вбачається, що внаслідок зіткнення пасажир автомобіля «Mitsubishi Colt» ОСОБА_2 згідно висновку експерта 203/Д отримала: закриту черепно-мозкову травму: садну лоба, струс головного мозку; перелом правої стегнової кістки в середній третині зі зміщенням відламків; внутрішньосуглобовий скалковий перелом дистального епіметафізу лівої плечової кістки зі зміщенням відламків; забійну рану лівої гомілки; садно правої гомілки. Описані переломи відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, оскільки для їх зрощення необхідно більше 21 дня.
Пасажир автомобіля «Mitsubishi Colt» ОСОБА_3 згідно висновку експерта 204\Д отримала гематому та садну лоба, закритий перелом верхньої третини лівої плечової кістки зі зміщенням відламків. Закритий перелом верхньої третини лівої плечової кістки відноситься до ушкоджень середньої тяжкості, оскільки для його зрощення необхідно більше 21 дня.
Отримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тілесних ушкоджень також підтверджується і наданою медичною документацією (а.с.17-39). Доказів того, що позивачі отримали інші травми відповідач суду не надав, не заявив клопотань про їх витребування.
Також суд не може прийняти до уваги посилання ОСОБА_1 щодо закриття провадження через відшкодування моральної шкоди.
Так, дійсно 12 жовтня 2015 року ОСОБА_4 , як представник в тому числі своїх дітей ОСОБА_6 , 2001 року народження, ОСОБА_5 , 2009 року народження, та дружини - ОСОБА_2 , отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральних страждань (що на час передачі коштів становило близько 450 дол.США).
Разом з тим, дана угода не містить посилань на те, що моральна шкода компенсована у повному обсязі і потерпілі не мають до відповідачі жодних претензій щодо відшкодування моральної шкоди. Суд враховує, що дана угода містить застереження «в рахунок стягнень моральних), що будуть визначені судом в межах даного судового провадження». Оскільки відповідач не надав доказів відшкодування моральної шкоди позивачам у повному обсязі, тому клопотання про закриття провадження по даній цивільній справі задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення їх прав.
Частина друга вказаної статті передбачає, що моральна шкода, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно роз'яснень, наданих у пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Зокрема моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19), в якому, зокрема, зроблено висновок про те, що «[…] визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення».
Суд критично оцінює посилання позивачів на тривалість ушкоджень, оскільки медична документація датована 2015-2016 роками. Також відсутні докази того, що саме через дану ДТП позивачі не могли їздити тривалий час до бабусі та інший відпочинок.
При вирішенні розміру моральної шкоди суд враховує глибину фізичних та душевних страждань, завданих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у зв'язку з ушкодженням здоров'я, необхідністю лікування, наявність перешкод у реалізації своїх життєвих планів, а також вимоги розумності та справедливості, часткового відшкодування моральної шкоди відповідачем, відсутність дитячого крісла для дитини, невикористання пасажирами пасками безпеки. Тому вимоги позивачів підлягають частковому задоволенню у розмірі по 75 000 грн. на кожного з позивачів.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
16 лютого 2023 року між ОСОБА_2 та адвокатом Конюшко Д.Б. укладено договір про надання правової допомоги №16/02/23-ЮП/IL.
16 лютого 2023 року між ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , та адвокатом Конюшко Д.Б. укладено договір про надання правової допомоги №17/02/23-ЮП/IL.
Згідно акту виконаних робіт від 12 липня 2023 року вартість наданих послуг становить 26 000 грн.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 133 ЦПК УкраЇни).
Згідно з пунктом першим частини третьої статті 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, відповідно до статті 137 ЦПК України, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (Правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 вересня 2020 року у справі №640/6209/19).
Враховуючи частину задоволених вимог, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 7800 грн.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини та враховуючи завдання шкоди, яка не відшкодована у добровільному порядку, позивач захистити своє порушене право не може, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту її права шляхом стягнення збитків, а відтак і про задоволення позову частково.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 про відшкодування шкоди - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 75 000 грн. (сімдесят п'ять тисяч грн.) та витрати на правову допомогу в розмірі 7800 грн. (сім тисяч вісімсот грн.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 75 000 грн. (сімдесят п'ять тисяч грн.)
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлено 26 грудня 2024 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ