іменем України
25 грудня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/2127/23
Головуючий у першій інстанції - Карпусь І. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1663/24
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,
сторони: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 вересня 2024 року (місце ухвалення - м. Ніжин) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину,
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину. В обгрунтуваня позову посилалсь на те, що сторони проживали з 2012 року спільно однією сім'єю у фактично шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, мали взаємні права та обов'язки, що притаманні подружжю. ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки народилася донька - ОСОБА_3 , батьком якої є відповідач ОСОБА_2 . Запис про батька дитини у книзі реєстрації був здійснений на підставі ст. 135 СК України.
Вказує, що заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01.03.2023 у справі № 740/3008/20 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і визнано його батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та внесено зміни до складеного 20.06.2013 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції актового запису № 357 про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виключивши відомості про батька « ОСОБА_4 », вказавши в графі «батько» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивачка посилається, що відповідач перебуває в працездатному віці, являючись батьком малолітньої дитини, зобов'язаний утримувати її до повноліття.
У позові ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку починаючи з 01.03.2023 і до досягненя дитиною відповідного віку.
Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10.09.2024 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 11.04.2023 і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_2 1 211, 20 грн судового збору на користь держави.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
В обґрунтування рішення суд прийшов до висновку, що правові підстави для стягнення з відповідача аліментів позивачкою є доведеними, разом з тим, з урахуванням норм ст. 191 СК України судом стягнуто аліменти з дня пред'явлення позову, а не з 01.03.2023, тобто з дня ухвалення судом рішення про встановлення батьківства.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10.10.2024 заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину залишено без розгляду (а.с. 87-88).
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10.09.2024 та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Крім того, у скарзі просить включити до апеляційної скарги заперечення на ухвалу суду від 10.09.2024 про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, яка не підлягає окремому оскарженню.
В обгрунтування незаконності судового рішення апелянт посилається на те, що на момент звернення до суду з даним позовом у позивачки не існувало права для стягнення з відповідача аліментів на дитину, оскільки заочне рішення про визнання батьківства № 740/3008/20 від 01.03.2023 ще не набрало законної сили, та крім того ухвалою Верховного Суду від 05.08.2024 відкрито касаційне провадження у справі про визнання батьківства.
Зазначає, що судом першої інстанції не досліджувалося в якому саме розмірі позивачка несе тягар утримання дитини та при визначенні розміру аліментів позивачка виходила не від потреб дитини, а від власного переконання та намагання покарати відповідача в грошовому виразі. Крім того, у справі не міститься доказів на підтвердження розміру щомісячних витрат на дитину, які несе позивачка.
За доводами скарги, апелянт вважає, що з урахуванням обов'язку обох батьків утримувати дитину достатнім повинен бути розмір до стягнення 1/8 частини заробітку (доходу), а не 1/4 як визначив суд.
Вказує, що інтерес позивачки зводиться виключно до отримання коштів, при цьому зазначає, що протягом тривалого часу існування спору відповідачу не вдалося зустрітися з дівчинкою, яку фактично переховують, крім того, дитина росте і виховується чоловіком позивачки з самого народження.
В порушення норм процесуального права ОСОБА_2 посилається на те, що належних повідомлень про день та час розгляду справи відповідач не отримував після червня 2023 року та згоди на смс інформування справи не надавав, у зв'язку з чим судові повідомлення повертались неотриманими, оскільки відповідач перебував на військовій службі про що повідомляв суд.
Апеляційна скарга містить заперечення щодо постановленої Ніжинським міськрайонним судом ухвали 10.09.2024 про відмову в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі. В обґрунтування заявник посилається на п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України та зазначає, що в обґрунтування зупинення провадження у справі він надав суду витяг з наказу по особовому складу та довідку про переведення на військовий стан та участь у безпеці держави в зоні бойових дій, проте судом вказані докази належним чином не досліджено та в день ухвалення рішення у справі - 10.09.2024 постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, про яку відповідача повідомлено не було.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 народилась ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 20.06.2013 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ніжинського МРУЮ складено актовий запис № 357, в якому батьками зазначено: батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_1 (а.с. 5).
Відповідно до копії Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України від 14.11.2013, відомості про батька дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записані за вказівкою матері ОСОБА_1 відповідно до ч.1 ст.135 СК України (а.с. 6).
З витягів з реєстру Ніжинської територіальної громади № 2023/002834393, № 2023/002860796 та довідки, виданої виконавчим комітетом Ніжинської міської ради Чернігівської області № 15.1-02/1296 вбачається, що позивачка ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровані у АДРЕСА_1 (а.с.7-8, 11).
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08.03.2024, яке залишено без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 26.06.2024, визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ніжині Чернігівської області. Внесено зміни в актовий запис № 357 від 20.06.2013, виданий Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції, записавши в графі батько дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України» (а.с. 40-52).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що правові підстави для стягнення з відповідача аліментів позивачкою є доведеними, разом з тим, з урахуванням норм ст. 191 СК України судом стягнуто аліменти з дня пред'явлення позову, а не з 01.03.2023, тобто з дня ухвалення судом рішення про встановлення батьківства.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з»ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частиною 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов'язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.
Згідно ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
З врахуванням викладеного доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовую.
В ході розгляду даного спору судом відповідачем не наведено обставин, які в контексті ст. 182 СК України свідчили б про відсутність можливості сплачувати аліменти або ж обставин, які звільняють його від обов'язку сплачувати аліменти.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Отже, доводи апеляційної скарги заявника про те, що позивачкою не надано відомостей щодо її матеріального стану для утримання дитини, що інтерес позивачки зводиться виключно до отримання коштів, переховування дитини від батька та її виховання іншим чоловіком позивачки, а також те, що на момент звернення до суду з даним позовом у позивачки не існувало права для стягнення з відповідача аліментів на дитину оскільки справу щодо визнання батьківства ще не розглянуто касаційним судом, не є підставми для скасування правильного по суті рішення суду, оскільки виходячи з інтересів дитини та рівність обов'язків батьків щодо утримання дитини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно і до досягнення нею повноліття.
Твердження відповідача про те, що обов'язком обох батьків є утримання дитини, та на його думку, достатнім повинен бути розмір до стягнення 1/8 частини заробітку (доходу), а не 1/4 як визначив суд не спростує правильних висновків суду першої інстанції, оскільки визначений судом розмір аліментів в 1/4 частині всіх видів його заробітку (доходу) буде достатнім для гармонійного розвитку дитини, колегія суддів вважає недоведеними. Тим більше, що відповідач не має жодних інших утриманців та у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження обставин щодо стягнення аліментів у меншому розміру, ніж 1/4 частки заробітку відповідача.
Враховуючи те, що предметом цього судового спору є стягнення аліментів на утримання однієї малолітньої дитини, вимоги ст. 182 СК України, стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) відповідача відповідатиме вимогам закону щодо визначення розміру аліментів як необхідного та достатнього для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і посилання в апеляційній скарзі, що на момент звернення до суду з даним позовом у позивачки не існувало права для стягнення з відповідача аліментів на дитину, оскільки заочне рішення про визнання батьківства № 740/3008/20 від 01.03.2023 ще не набрало законної сили, та крім того ухвалою Верховного Суду від 05.08.2024 відкрито касаційне провадження у справі про визнання батьківства.
Не є підставою для скасування правльного по суті рішення суду доводи апелянта про те, що в порушення норм процесуального права місцевий суд належно не повідомляв відповідача про день та час розгляду справи після червня 2023 року та згоди на смс інформування справи не надавав, у зв'язку з чим судові повідомлення повертались неотриманими, оскільки відповідач перебував на військовій службі, про що повідомляв суд, враховуючи наступне.
Матеріали срави містять відомості про направлення відповідачу, як він посилається у скарзі після червня 2023 року, судової кореспонденції за його зареєстрованою адресою: АДРЕСА_2 , яка поверталась до суду невручною з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 38, 55), що відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України свідчить про вручення повісток у день проставляння у поштових повідомленнях таких відміток.
За змістом п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.07.2022 у справі № 148/2412/19 (провадження № 61-18085св21).
З урахуванням викладеного, спростованими є доводи апелянта про неналежне повідомлення відповідача про судовий розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Колегія суддів вважає необґрунтованими заперечення відповідача на ухвалу суду першої інстанції 10.09.2024, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Розумність строків розгляду справи судом є одним із принципів цивільного судочинства (пункт 10 частини 3 статті 2 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої ооби, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, виходив із того, що з наданої відповідачем довідки № 11/1/4-2463 від 09.11.2023, в якій зазначено, що він проходить військову службу в Службі безпеки України, та те, що СБУ переведена на військовий стан і приймає безпосередньо участь у безпеці держави в зоні бойових дій, не містить підстав для зупинення провадження у справі, що передбачені п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, оскільки така довідка не містить інформації про те, що військова частина та сам військовослужбовець на час розгляду справи перебувають у зоні постійної дислокації та виконують завдання у зоні бойових дій.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки зібрані у справі докази надали можливість суду самостійно встановити та оцінити обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що місцевий суд, повно встановивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, дотримуючись норм матеріального і процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути аліменти на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 11.04.2023 і до досягнення дитиною повноліття, оскільки визначений судом розмір є таким, що відповідачє вимогам закону, а його зменшення відповідачем не доведено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст рішення складено 25.12.2024.
Головуючий Судді :