іменем України
20 грудня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/6006/24
Головуючий у першій інстанції - Павлов В. Г.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1570/24
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Піцан В.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27 вересня 2024 року (місце ухвалення - м. Чернігів) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист прав споживачів. В обґрунтування посилався на те, що позивач в мережі Інтернет знайшов оголошення про доставку транспортних засобів з Європи. Він звернувся за оголошенням, в результаті чого було укладено попередній договір оренди транспортного засобу і отримання завдатку від 24.02.2023 з ФОП ОСОБА_2 . Предметом договору є зобов'язання в строк і на умовах цього договору заключити в майбутньому договір продажу (основний договір) на належний продавцю транспортний засіб Volkswagen Passat 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 . На виконання умов попереднього договору ОСОБА_1 було сплачено гарантійну суму 2 000 доларів США, та здійснено перекази щомісячних платежів на загальну суму 67900 грн. Проте, при передачі позивачу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, йому стало відомо, що його ввели в оману щодо істотних умов договору. А саме, продавець ОСОБА_2 не є власником зазначеного у договорі транспортного засобу. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 автомобіль Volkswagen Passat 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 належить на праві власності ТОВ «ФК «А-Фінанс». Таким чином відповідачка ОСОБА_2 не має жодного відношення до автомобіля, що унеможливлює підписання будь-яких договорів щодо розпорядження транспортного засобу. Будь-який зв'язок між ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «А-Фінанс» з документів не вбачається. З урахуванням неможливості подальшого укладення договору купівлі-продажу та сумнівної законності попереднього договору, позивач вважає, що укладений попередній договір є недійсним, а тому слід застосувати наслідки недійсного правочину та стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача суму завдатку в розмірі 76 000 грн та сплачені кошти в сумі 67 900 грн.
У позові позивач просить:
визнати недійсним попередній договір оренди транспортного засобу і отримання завдатку, укладений 24.02.2023 між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму завдатку, що становить 76 000 грн та суму сплачених платежів, що становить 67 900 грн згідно попереднього договору оренди транспортного засобу і отримання завдатку;
розірвати договір постачання транспортного засобу з Європи на замовлення від 13.01.2024, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням та невиконанням умов договору;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти, сплачені в якості гарантійного внеску за договором постачання транспортного засобу з Європи на замовлення в сумі 80 908 грн.
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27.09.2024 заяву адвоката Кушнеренко Є.Ю. про залишення позовних вимог без розгляду в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів задоволено. Позовні вимоги в цивільній справі № 751/6006/24 про розірвання договору постачання транспортного засобу з Європи на замовлення від 13.01.2024, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів, сплачених в якості гарантійного внеску за договором постачання транспортного засобу з Європи на замовлення в сумі 80 908 грн - залишено без розгляду.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27.09.2024 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, відмовлено.
В обґрунтування рішення суд прийшов до висновку про правомірність укладення договору між сторонами, досягнення згоди з усіх істотних умов оспорюваного договору, встановлено вільне волевиявлення сторін під час укладення договору, що відповідало їх внутрішній волі. Судом встановлено, що на момент укладення договору позивач не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, був проінформований про всі істотні умови договору, сплачуючи щомісячні платежі виконував умови договору, а тому відсутні підстави вважати дії відповідачки при укладенні оспорюваного договору, як нечесну підприємницьку практику, що вводить позивача в оману. Крім того, суд дійшов висновку, що вимога позивача повернути сплачені у виді завдатку в розмірі 76 000 грн та кошти в сумі 67 900 грн є безпідставними, оскільки умови оспорюваного договору таких забов'язань не передбачають.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кушнеренко Є.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27.09.2024 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
За доводами апеляційної скарги висновки суду не ґрунтуються на доказах досліджених судом та неправильно застосовано норми матеріального права.
Щодо визнання недійсним попереднього договору оренди транспортного засобу і отримання завдатку від 24.02.2023 апелянт посилається на те, що вказаний договір було укладеного між ФОП ОСОБА_2 («Продавець») та ОСОБА_1 («Покупець»), згідно умов якого Продавець стверджує, що транспортний засіб Volkswagen Passat 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 належить продавцю на законних підставах, що підтверджується техпаспортом СТМ 100529, виданим 24.01.2024, проте вказане не відповідає дійсності, оскільки, згідно даних техпаспорту СТМ 100529 вищезазначений автомобіль належить ТОВ «ФК «А-Фінанс».
Заявник у скарзі зазначає, що згідно Договору купівлі продажу №814КП/250124 від 25.01.2024, де Продавець ОСОБА_3 передала у власність ТОВ «ФК «А-Фінанс» транспортний засіб Volkswagen Passat 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 та був складений акт прийому передачі цього транспортного засобу за вищезазначеним договором. Таким чином, вважає, що ФОП ОСОБА_2 не має жодного відношення щодо транспортного засобу, що унеможливлює підписання будь-яких договорів щодо розпорядження ним. Тобто, фактично ОСОБА_2 розпорядилася чужим майном на власний розсуд, що, на думку апелянта, є неприпустимим та суперечить всім вимогам чинного законодавства.
В апеляційній скарзі у спростування посилань відповідачки щодо оформлення від свого імені договору фінансового лізингу з ТОВ «Фінансова компанія «А-Фінанс», оскільки позивач не має коштів внести передоплату, заявник такі твердження не визнає, зазначає, що ніколи не доручав відповідачці оформлювати на себе договір фінансового лізингу та взагалі будь - які договори. Крім того, посилається на те, що відповідно до умов укладеного договору здійснювалась оплата рівними частинами по 567 доларів готівкою або на банківську карту продавця щомісяця - протягом 24 місяців, починаючи з 24.02.2024 року - згідно Додатку 1 даного договору, за винятком авансового платежу, внесеного у вигляді завдатку за умовою п.5 Договору, який становив 2000 доларів США. Таким чином, загалом було сплачено 67 900 гривень та 2000 доларів США.
У скарзі апелянт посилається, що він був впевнений у добросовісності відповідача та сплачував належні суми грошових коштів. Однак в подальшому, при передачі йому свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, йому стало відомо, що його ввели в оману щодо істотних умов договору, а саме продавець ОСОБА_2 не є власником зазначеного у договорі транспортного засобу, на що позивач наголошував в суді першої інстанції.
Зазначає, що транспортний засіб разом з техпаспортом було передано позивачу після підписання оспорюваного правочину згідно акту приймання-передачі, що не заперечувалося відповідачкою, після чого позивач дізнався, що ОСОБА_2 не має жодних правовстановлюючих документів (чи то довіреності на розпоряджання чи здачу в оренду). Вказані обставини спонукали позивача намагатися розірвати будь-які договірні відносини з відповідачкою, повернути їй транспортний засіб та вимагати повернути назад грошові кошти, у розмірі 67 900 гривень та 2 000 доларів США, які були сплачені позивачем за договором оренди транспортного засобу і отримання завдатку від 24.02.2023.
У скарзі апелянт посилається на акт вилучення транспортного засобу від 30.05.2024, в якому зазначено, що він ніби то складається, оскільки, у відповідності до положень п.9 Договору, у зв'язку з порушенням покупцем, ОСОБА_1 умов договору в частині платежу п. 4 Договору, що не відповідає дійсності. Заявник вказує, що у вказаному акті ОСОБА_1 зазначив, що він з актом не згоден, оскільки жодних умов договору не порушував, а навпаки, при укладенні Договору від 24.02.2023 (фактично підписаний 24.02.2024) з ОСОБА_2 остання ввела його в оману, оскільки запевняла, що ТЗ Volkswagen Passat 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 належить саме їй, однак жодного документу на підтвердження не надала, а таким чином ввела покупця ОСОБА_1 в оману.
За доводами апеляційної скарги відповідачка, будучи ФОП та професійно надаючи послуги з підбору та пригону транспортних засобів з Європи та їх подальшого переоформлення, будучи фахівцем в даній галузі, знаючи, що вона не має жодних прав на продаж чи здачу спірного автомобіля в оренду та діючи свідомо, з використанням нечесної підприємницької практики, ввела позивача в оману. Крім того, апелянт звертає увагу суду, що жодного доручення на відповідачку на розпоряджання автомобілем від лізингової компанії ТОВ «ФК «А-Фінанс» не було. За договором лізингу до повної виплати коштів, право власності на автомобіль залишається за лізинговою компанією. Такий транспортний засіб може бути переоформлений лише згодом, після повної оплати.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що укладений попередній договір є недійсним, а тому слід застосувати наслідки недійсного правочину та стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача суму завдатку в розмірі 76 000 гривень та сплачені кошти в сумі 67 900 грн, а загалом 143 900 гривень.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання ОСОБА_2 не з'явилася, судова кореспонденція направлялась на її електронну адресу та доставлена до її електронної скриньки, що підтверджується довідками (а.с. 162, 179), на поштову адресу ОСОБА_2 направлялась судова кореспонденція, яка повернута на адресу суду неврученою з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 169, 176, 181, 183), що відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України свідчить про вручення повісток у день проставляння у поштових повідомленнях таких відміток.
За змістом п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.07.2022 у справі № 148/2412/19 (провадження № 61-18085св21).
Крім того, секретарем судового засідання Чернігівського апеляційного суду було складено телефонограму про повідомлення ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи (а.с. 184-185).
Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги частково, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що 13.01.2024 між ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_2 (виконавець) було укладено договір постачання транспортного засобу з Європи на замовлення (а.с. 16-18), за умовами якого замовник сплачує гарантійний внесок у розмірі 2000 доларів США.
24.02.2024 між ФОП ОСОБА_2 (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) було укладено попередній договір оренди транспортного засобу і отримання завдатку (а.с. 13-14).
Згідно п.1 даного договору покупець і продавець зобов'язалися в строк і на умовах цього Договору, викладених нижче, заключити в майбутньому договір-продажу (Основний договір) на належний продавцю транспортний засіб «Volkswagen Passat» 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 .
Згідно з п.2 продавець стверджує, що зазначений в п.1 транспортний засіб належить йому на законних підставах (техпаспорта СТТ 100529, виданий 24.01.2024 р.).
Відповідно до п.3 продавець зобов'язується протягом терміну дії даного договору не міняти умови продажу транспортного засобу, зазначеного в п. 1 даного договору та інші умови, передбачені даним договором без узгодження з покупцем.
Згідно п.5 для гарантії виконання основного договору й підтвердження даної угоди покупець передає продавцеві в момент підписання даного договору грошову суму (завдаток). Сума завдатку становить 2000 доларів США, що становить 76000 гривень по курсу на 24.02.2024 р.
Згідно п.6 продавець передає покупцеві зазначений в пункті п.1. транспортний Засіб в день підписання Даного Договору.
Згідно п. 8 термін дії Даного Договору починається з моменту передачі продавцем покупцеві транспортного засобу й закінчується після виконання прийнятих на себе зобов'язань сторонами відповідно до умов договору.
Матеріали справи місять копію товарного чеку на оплату за автомобіль на суму 21 500 грн (а.с. 19), копію платіжної інструкції на суму 5 400 грн (а.с. 20), копію платіжного документу на суму 21 500 грн (а.с. 21), копію платіжної інструкції на суму 21 500 грн (а.с. 22).
Згідно договору фінансового лізингу № 814Л/250124, укладеного 25.01.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «А-фінанс» та ОСОБА_2 , предметом лізингу є транспортний засіб «Volkswagen Passat» 2007 р.в., номер кузову НОМЕР_1 (а.с. 71-81).
З листа ТОВ «Фінансова компанія «А-фінанс», адресованого ОСОБА_2 , вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «А-фінанс» не заперечує проти передачі в користування третім особам об'єкту лізингу (а.с. 83).
З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Volkswagen Passat, номер кузову НОМЕР_1 вбачається, що датою першої реєстрації в Україні вказано 24.01.2024, власник - ТОВ «ФК «А-ФІНАНС» (а.с. 15).
Згідно акту вилучення спірного транспортного засобу виявлені та зафіксовані на схемі дефекти вказано: салон автомобіля в неохайному стані, а саме: не прибрано, салон весь в шерсті від перевезення тварин. Дефект диску заднього правого. Автомобіль брудний ззовні та всередині. Рівень рідин тосолу нижче рівня. Правий і лівий шрус (граната) тріщить, потрібно під заміну. Сліди протікання масла (весь піддон в маслі) (а.с. 85).
На вказаний акт ОСОБА_1 30.05.2024 письмово виклав свої заперечення, в яких зазначив, що з даним актом він не згодний. Договір вважає недійсним, оскільки його було введено в оману з приводу того, що ОСОБА_2 є власником автомобіля. Вимагає всі сплачені ним кошти негайно провернути. Зазначає, що автомобіль ним переданий. Всі вище перелічені технічні недоліки були на момент передачі автомобіля, які не були на момент передачі зафіксовані актом передачі. Окрім слідів експлуатації салону, зокрема шерсть (а.с. 87).
Адвокат ОСОБА_1 - Кушнеренко Є.Ю. звертався з письмовими досудовими вимогами до ФОП ОСОБА_2 щодо повернення гарантійного внеску в сумі 2 000 доларів США та 67 900 грн, сплачених за договором (а.с. 23-25, 26-28).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що висновку про правомірність укладення договору між сторона, досягнення згоди з усіх істотних умов оспорюваного договору, встановлено вільне волевиявлення сторін під час укладення договору що відповідало їх внутрішній волі. Судом встановлено, що на момент укладення договору позивач не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, був проінформований про всі істотні умови договору, сплачуючи щомісячні платежі виконував умови договору, а тому відсутні підстави вважати дії відповідачки при укладенні оспорюваного договору, як нечесну підприємницьку практику, що вводить позивача в оману. Крім того, суд дійшов висновку, що вимога позивача повернути сплачені у виді завдатку в розмірі 76 000 грн та кошти в сумі 67 900 грн є безпідставними, оскільки умови оспорюваного договору таких забов'язань не передбачають.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи наступне.
Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частини 1 статті 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.
Відповідно до стаття 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, договір найму транспортного засобу складається у письмовій формі (п. 1 ст. 799 ЦК України). Якщо договір найму транспортного засобу складається за участю фізичної особи, то такий договір має бути ще і нотаріально посвідчений (п. 2 ст. 799 ЦК України).
Згідно положень статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими згідно з актами цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться в змішаному договорі, якщо іншого не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до статті 215 ЦК України, судам необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо).
Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 19 жовтня 2016 року у справі N 6-1551цс16, від 22 листопада 2017 року у справі N 6-428цс17, та висновками Верховного Суду, що містяться в постановах від 24 жовтня 2018 року у справі N 755/6287/16-ц та від 27 березня 2019 року у справі N 288/231/16-ц.
Недійсний (нікчемний) правочин є недійсним з моменту його вчинення, він не створює юридичних наслідків (не призводить до виникнення у сторін такого правочину прав і обов'язків), крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина 1 статті 216, частина 1 статті 236 ЦК України).
В пункті 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі N 916/3156/17 зазначено, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна із сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
З врахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині визнання недійсним попереднього договору оренди транспортного засобу Volkswagen Passat» 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 і отримання завдатку, укладеного 24.02.2023 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом позивач посилався в обґрунтування наявності підстав для задоволення позовних вимог щодо недійсності попереднього договору оренди транспортного засобу і отримання завдатку на положення ч. 1, 3, 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 230 ЦК України, оскілки внаслідок обману дізнався про наявність обставин, які унеможливлюють укладення договору лише згодом.
Суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі N 924/1473/15 (провадження N 12-15гс19).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі N 761/6144/15-ц (провадження N 61-18064св18).
Отже, колегія суддів зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Матеріали справи містять копію попереднього договору оренди транспортного засобу Volkswagen Passat» 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 і отримання завдатку від 24.02.2023, який містить описку в частині написання року (2024) з якого вбачається, що ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 фактично уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу «Volkswagen Passat» 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , визначивши ціну відчужуваного транспортного засобу у розмірі 15600 доларів США, що становить 592800 грн по курсу на момент оформлення. Для гарантії виконання Основного Договору й підтвердження даної угоди Покупець передає Продавцеві в момент підписання Даного Договору завдаток у сумі 2000 доларів США, що становить 76000 гривень по курсу на 24.02.2024.
П. 6 Договору передбачає, що Продавець передає Покупцеві визначені в п. 1 транспортний засіб в день підписання Даного Договору.(а.с. 13-14)
Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції представники сторін не заперечували, як обставини передачі транспортного засобу, так і обставини сплати за вказаним договором грошових коштів, а саме завдатку у сумі 2000 доларів США, що становить 76000 грн та 69900 грн згідно наданих платіжних інструкцій (а.с. 19-22), як не заперечували користування та вилучення транспортного засобу згідно акту вилучення транспортного засобу (а.с. 85-87).
Отже, як вбачається з матеріалів справи сторона відповідача не заперечувала обставин передачі коштів ОСОБА_1 на заявлену суму у позові.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що між сторонами був укладений договір викупу транспортного засобу, з правом його оренди до часу погашення платежів, тобо лізінг, який частково виконаний та за якими ФОП ОСОБА_2 отримала як завдаток частину грошових коштів.
Отже, суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, оскільки на підставі доказів, поданих сторонами, та за умови визнання обставин щодо сплати коштів за нікчемним правочином, висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на нормах права.
Також апеляційним судом встановлено, що договір оренди транспортного засобу і отримання завдатку від 24.02.2023, укладений між сторонами, нотаріально не посвідчений, отже, вказаний правочин вчинено з порушенням вимог ч. 2 ст. 799 ЦК України, а відтак він є нікчемним правочином та не породжує для його сторін прав та обов'язків, що, відповідно, виключає можливість стягнення заборгованості за договором оренди в примусовому порядку.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу лізингодавець зобов'язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов'язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об'єкт лізингу, яким він користувався.
З матеріалів справи убачається, що з моменту виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин ОСОБА_1 користувався предметом оренди (автомобілем), який станом на 24.02.2024 перебував у лізінгу у фізичної особи ОСОБА_2 .
За матеріалами справи, 25.01.2024 був укладений Договір № 814КП/250124 купівлі - продажу між ТОВ «Фінансова компанія «А-Фінанс» та ОСОБА_2 , автомобіль «Volkswagen Passat» 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 був проданий покупцю за 231109,08 грн. (а.с. 68-70)
25.01.2024 був укладений Договір Фінансового лізінгу № 814Л/250124 між ТОВ «Фінансова компанія «А-Фінанс» та ОСОБА_2 і автомобіль «Volkswagen Passat» 2007 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 був переданий у лізінг фізичній особі ОСОБА_2 (а.с. 71-82)
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).
Правовідносини за нікчемним договором викупу автомобіля на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі N 521/127/19, від 11 серпня 2022 року у справі N 362/2905/20, а також постанові від 09 січня 2023 року у справі N 750/1163/20, від 03 квітня 2023 року у справі N 465/1231/22
Слід зазначити, що договір оренди транспортного засобу і отримання завдатку від 24.02.2023 укладено саме між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до поданої позовної заяви вимоги позивачем пред'явлені, як до фізичної особи ОСОБА_2 .
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2 ЦК України).
ЦК України не виділяє фізичних осіб - підприємців в окрему групу учасників цивільних відносин поряд із фізичними та юридичними особами.
Особливості статусу ФОП урегульовані у главі 5 "Фізична особа - підприємець" підрозділу 1 "Фізична особа" розділу II "Особи" ЦК України.
Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів доходить висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими в частині стягнення коштів з ОСОБА_2 , оскільки предмет викупу (оренди) вилучений і знаходиться у орендодавця, який за договором є ФОП ОСОБА_2 , кошти у вигляді платежів за викуп (користування ним) були сплачені, про що не заперечував представник відповідача як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції, оскільки у відзиві на позов стверджував, що кошти отримані в якості завдатку 2000 доларів США та чергових платежів, а також частини платежу від 03.04.2024 на суму 54000 грн за умовами підписаного договору не повертаються (а.с. 61-65).
З врахуванням викладеного, визначаючи розмір коштів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до висновку про стягнення саме сплаченого завдатку у сумі 2000 доларів США, що становить 76000 грн та 67900 грн, загальна сума до стягнення 143900,00 грн, згідно заявлених вимог у позовній заяви, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не дотримався вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів, не дослідив вищенаведених обставин, та як наслідок дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування наслідків нікчемності укладеного між сторонами правочину.
За наведених підстав, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення коштів підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 143900,00 грн.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27 вересня 2024 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) суму 143900,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 25.12.2024.
Головуючий Судді :