Справа № 580/9085/24 Суддя (судді) першої інстанції: Бабич А.М.
24 грудня 2024 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Ганечко О.М., Василенко Я.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року,
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо неповного виконання обов'язку, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» щодо сплати йому додаткової винагороди;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду відповідно до вказано вище постанови Уряду України у розмірі до 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі позивача у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за період з 01.12.2023 до 30.04.2024.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року відмовлено повністю у задоволенні заяви адвоката Коломойцева М.М. від імені ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку. Повернуто позовну заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апелянта обґрунтовані зокрема тим, що судом першої інстанції порушено положення процесуального закону при поверненні позовної заяви у справі, порушивши права та законні інтереси апелянта, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду. Вказано, що постановляючи ухвалу від 25.09.2024 про повернення позовної заяви, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення в розрізі строків звернення до суду, порушивши норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення відповідного питання та перешкоджає подальшому провадженню, а відтак, відповідно до ч. 3 ст. 312, ст. 320 КАС України, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд апеляційної скарги проведено у порядку письмового провадження у відповідності до положень ч. 2 ст. 312 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 вказано, що наявні підстави для залишення позову без руху, зобов'язавши позивача надати обґрунтовану заяву щодо поновлення пропущеного строку на звернення до суду з наведенням поважних причин пропуску, та докази щодо фактів і обставин, які об'єктивно перешкодили йому своєчасно звернутися в суд із позовом.
На виконання вимог вказаної ухвали від представника позивача адвоката Коломойцева М.М. надійшла заява, в якій просив поновити строк звернення до суду з вказаним позовом та відкрити провадження у справі. Обґрунтовуючи зазначив, що про порушення своїх прав позивач дізнався, отримавши лист відповідача від 14.06.2024. Вказано, що оскільки позов стосується сплати додаткової винагороди, яка є складовою грошового забезпечення, то застосовуються приписи ст. 233 Кодексу законів про працю України, а не ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22. Також посилався на висновки Верховного Суду у постановах від 23.04.2020 у справі №813/3756/17, від 17.12.2021 у справі №640/16928/21, від 23.04.2020 у справі №813/3756/17, від 11.04.2018 у справі №804/401/17, від 26.06.2018 у справі №826/2810/17, від 25.01.2024 у справі №320/14843/23.
Оцінюючи вищенаведені доводи заявника, суд першої інстанції аргументовано вказав на невмотивованість відповідного клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, і вказав про необґрунтованість наведених причин пропуску строку звернення до суду, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.
Неоднаковий підхід до обчислення процесуального строку звернення до суду для осіб, які звертаюся в один проміжок часу з аналогічним предметом спору до того ж відповідача, свідчитиме про дискримінаційний та упереджений розгляд справи, що в умовах справедливого судочинства не допустиме.
Колегія суддів погоджується з тим, що про відсутність нарахування додаткової винагороди з розрахунку 100000 грн за спірний період позивач міг дізнатися отримуючи щомісячно заробітну плату.
Представник позивача звертався запитом від 07.06.2024 до відповідача щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100000 грн за спірний період. Тобто, з 07.06.2024 позивач через свого представника почав вчиняти активні дії щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди за спірний період. Водночас листом від 14.06.2024 відповідач повідомив про нарахування та виплату у зазначений вище період військовослужбовцям, які виконували завдання безпосередньо в районах ведення бойових дій додаткової винагороди у розмірі 100000 грн, а військовослужбовцям, які виконували бойові завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, включеним до складу діючих угруповань військ Сил оборони держави, щомісяця виплачувалась додаткова винагорода у розмірі 30000 грн з розрахунку на місяць. У період виконання завдань підрозділами відповідача на території Вовчанської територіальної громади вона не включалась до районів ведення воєнних (бойових) дій.
Колегія суддів наголошує на тому, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся 13.09.2024, а предметом спору є нарахування та виплата додаткової винагороди за період з 01.12.2023 до 30.04.2024.
Таким чином, твердження апелянта про те, що виконуючи вимоги суду, надано 20.09.2024 клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому акцентовано увагу щодо застосування саме норм ст.233 КЗпП, а не ч.5 ст.122 КАС України, жодним чином не свідчать про дотримання ані місячного, ані тримісячного строку.
Поряд з цим, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вказує, що відсутні достатні підстави вважати, що пропущення строку звернення до суду відбулося з поважних причин.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Враховуючи все викладене вище, колегія суддів погоджується з тим, що оскільки недоліки, які не були усунуті позивачем позбавляли суд попередньої інстанції можливості відкрити провадження у справі, останній дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно з ч. 1 статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Як зазначає Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії», заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду прав людини у справі «Каракуця проти України»).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Відтак, зважаючи на те, що апелянтом при зверненні до суду не було дотримано процесуального строку звернення із позовною заявою, та у встановленому порядку не усунуто недоліки вказаної заяви, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення адміністративного позову.
Колегія суддів враховує посилання в апеляційній скарзі, проте такі доводи жодним чином не свідчать про дотримання процесуального строку звернення із згаданою заявою, або його порушення з поважних причин.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко