Справа №373/2539/24 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/7646/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
19 грудня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12024111240000439за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України,
Ухвалою слідчого судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2024 року задоволено клопотання прокурора Переяславського відділу Бориспільської окружної прокуратури ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, вилучене 09.11.2024 під час огляду місця події на 55 км автодороги Бориспіль-Дніпро, за координатами 50.0389297, 31.5224281, а саме: автомобіль марки «ГАЗ 4301», номерний знак НОМЕР_1 , в якому знаходяться метрові колоди деревини в загальній кількості 7 кубічних метрів, шляхом встановлення заборони користування та розпорядження вказаним майном.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, адвокат ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що ухвала слідчого судді є такою, що не відповідає вимогам процесуального законодавства, через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначає, що слідчий суддя не врахував відсутність в арештованого майна ознак, визначених ст. 98 КПК України, а також вказує на порушення порядку внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Зазначає також, що прокурором до клопотання не надано жодних доказів, які б давали підстави вважати, що деревина, яку перевозив ОСОБА_7 була здобута шляхом незаконної вирубки дерев.
Також апелянт вказує, що при перевезенні деревини, як і при перевезенні будь-яких інших товарів використовується звичайна товарно-транспортна накладна, яка була надана під час огляду місця події, що свідчить про законність походження арештованої деревини.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, в провадженні слідчого відділення відділу поліції № 1 Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області перебуває кримінальне провадження № 12024111240000439 від 10.11.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.
09.11.2024 слідчим СВ Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_9 у період часу з 13:00 по 14:00 проведено огляд місця події, а саме земельної ділянки на 55 км автодороги Бориспіль-Дніпро, за координатами 50.0389297, 31.5224281 в ході якого виявлено та вилучено автомобіль марки «ГАЗ 4301», номерний знак НОМЕР_1 , в якому знаходяться метрові колоди деревини породи ясен у загальній кількості 7 кубічних метрів, який поміщено на спеціальний майданчик, за адресою: Київська область, Бориспільський район, м.Переяслав, вул.Лагерна, 44.
Згідно з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 ОСОБА_7 є власником спеціалізованого вантажного самоскиду марки «ГАЗ 4301».
Відповідно до копій свідоцтв про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та платника податку, ОСОБА_7 13.05.2009 зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснює господарську діяльність 51.13.0 - Посередництво в торгівлі деревиною та будівельними матеріалами.
Постановою старшого слідчого слідчого відділення відділу поліції №1 Бориспільського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_10 вказаний автомобіль визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
14.11.2024 ухвалою слідчого судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області накладено арешт на майно, вилучене 09.11.2024 під час огляду місця події на 55 км автодороги Бориспіль-Дніпро, за координатами 50.0389297, 31.5224281, а саме на: автомобіль марки «ГАЗ 4301», номерний знак НОМЕР_1 , в якому знаходяться метрові колоди деревини в загальній кількості 7 кубічних метрів, шляхом встановлення заборони користування та розпорядження вказаним майном.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Так, до матеріалів клопотання долучено постанову старшого слідчого слідчого відділення відділу поліції №1 Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області майора поліції ОСОБА_11 від 10.11.2024, якою вищезазначене майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12024111240000439 від 10.11.2024 (а.с.16-17 т.1)
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, вилучене 09.11.2024 під час огляду місця події на 55 км автодороги Бориспіль-Дніпро, за координатами 50.0389297, 31.5224281, а саме: автомобіль марки «ГАЗ 4301», номерний знак НОМЕР_1 , в якому знаходяться метрові колоди деревини в загальній кількості 7 кубічних метрів, з тих підстав, що дане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна, може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Посилання апелянта на невідповідність вилученого майна критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучений транспортний засіб, яким здійснювалось перевезення деревини без відповідних документів, є знаряддям кримінально-протиправних дій та може зберегти на собі сліди кримінального правопорушення та інші відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для арешту даного майна як речових доказів з метою збереження.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, доводи апелянта про те, що деревина, яку перевозив ОСОБА_7 , здобута шляхом законної вирубки дерев, а відтак його дії не містять складу кримінального правопорушення за ч.1 ст. 246 КК України, на даному етапі досудового розслідування є такими, що не спростовують висновки слідчого судді про наявність підстав для накладення арешту.
Перевірка наведених апелянтом обставин, збір доказів на їх підтвердження або спростування, і є метою проведення подальшого досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, а питання наявності події та складу кримінального правопорушення підлягає вирішенню під час судового розгляду справи по суті.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що жодній особі не вручено повідомлення про підозру у межах даного кримінального провадження як безпідставні.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2024 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_12
Судді:
ОСОБА_13____________ ОСОБА_14____________