25 грудня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/17151/23
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бородавкіної С.В.,
розглянувши у письмовому провадженні заяву представника позивача про визнання протиправними дій у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Представник позивача (далі - заявник) звернувся до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій просить постановити ухвалу про визнання протиправними дій відповідача на виконання судового рішення у справі №620/17151/23.
Заява мотивована тим, що незважаючи на покладений рішенням суду обов'язок, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області при виплаті позивачу підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 26.07.2023 по 31.12.2023 як розрахункову величину застосувало прожитковий мінімум. Крім того, з 01.01.2024 розмір доплати відповідачем визначено на рівні 3200,00 грн., внаслідок чого розмір пенсії позивача зменшився, що суперечить положенням чинного законодавства України. Так, представник вважає, що з 01.01.2024 розмір пенсії позивача має зберігатись на рівні грудня 2023 року.
Ухвалою суду від 02.09.2024 заяву повернуто без розгляду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2024 ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу за заявою направлено на продовження розгляду до Чернігівського окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 16.12.2024 заяву призначено до розгляду в порядку письмового провадження, встановлено відповідачу строк для надання пояснень.
В установлений судом строк від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області пояснення на заяву не надійшли.
Дослідивши матеріали справи, заяви, судом встановлено таке.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 по справі №620/17151/23, яке набрало законної сили 20.02.2024, позовні вимоги задоволено, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 26.07.2023 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом України про Державний бюджет на відповідний рік) (а.с. 37-40).
10.05.2024 Чернігівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №620/17151/23, яким зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити дії, викладені у резолютивній частині рішення суду.
22.05.2024 Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області відкрито виконавче провадження №75087619 з примусового виконання вказаного вище виконавчого листа.
На виконання рішення суду відповідачем проведено позивачу нарахування спірного підвищення до пенсії: у в період з 26.07.2023 по 31.12.2023 у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а з 01.01.2024 розмір підвищення визначений на рівні двох мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», та становить 3200,00 грн.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, представник позивача звернуся до суду з відповідною заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
Згідно із частиною першою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (пункт 40).
З матеріалів справи встановлено, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 по справі №620/17151/23, яке набрало законної сили, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 26.07.2023 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом України про Державний бюджет на відповідний рік).
Втім, зазначене боржником проігноровано та в період з 26.07.2023 по 31.12.2023 застосовано прожитковий мінімум як розрахункову величину замість мінімальної заробітної плати, що підтверджується відповідним протоколом (а.с. 52-54).
Частиною шостою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частини першої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Тобто набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, суд дійшов висновку, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/17151/23 за період з 26.07.2023 по 31.12.2023 виконується відповідачем не в повному обсязі, чим порушено права та законні інтереси позивача.
Разом з тим, щодо періоду з 01.01.2024, суд зазначає таке.
Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Надалі 01 січня 2024 року набрав чинності Закон №3460-ІХ, статтею 8 якого визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в ухвалі від 24 червня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, передбачена статтею 39 Закону №796-ХІІ доплата є періодичним (щомісячним) платежем, виплата якого, за загальним правилом, не обмежена в часі. Вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суди, у разі відсутності спору про право особи на отримання такої доплати або встановлення такого права в судовому порядку, не мають підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві. У разі зміни чинного законодавства України, яким регулюються питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач повинен керуватися нормами законів, чинних на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки з 01 січня 2024 року змінилося правове регулювання спірних правовідносин у зв'язку із набранням чинності Законом №3460-ІХ, стаття 8 якого підлягає застосуванню під час виконання рішення суду у цій справі, відповідач правомірно керувався нормою статті 8 Закону №3460-ІХ, чинного на час нарахування позивачу, на виконання рішення суду у цій справі, підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ з 01.01.2024, визначивши розмір такого підвищення на рівні 3200,00 грн, бо з 01 січня 2024 року у зв'язку із прийняттям зазначеного вище Закону №3460-ІХ положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до спірних правовідносин не підлягають застосуванню.
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 вказав, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський Суд з прав людини визнав неприйнятними заяви, які стосувалися зменшення розміру пенсії чи соціальних допомог, наприклад, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в ухвалі про неприйнятність у справі «Велікода проти України» (Velikoda v. Ukraine) від 03 червня 2014 року, заява №43331/12, Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» в ухвалі про неприйнятність у справі «Факас проти України» (Fakas v. Ukraine) від 03 червня 2014 року, заява №4519/11, разової грошової допомоги відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що має виплачуватися щорічно до 5 травня («виплата до Дня перемоги») в ухвалі про неприйнятність у справі «Серебрянський проти України» (Serebryanskyy v. Ukraine) від 03 червня 2014 року, заява №54704/10 внаслідок внесення змін до законодавства. У цих справах ЄСПЛ зазначив, що закони, якими зменшувалися розміри чи скасовувалися певні соціальні виплати, були ухвалені за звичайною процедурою демократично обраним парламентом і це явно робилося з економічних міркувань. Відтак, ЄСПЛ не погодився з тим, що вимоги заявників становили «законне сподівання» у значенні його усталеної практики щодо цього терміну або що в будь-який інший спосіб було втручання у їхнє майно у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
З урахуванням наведеного, доводи позивача про те, що зменшення з 01 січня 2024 року розміру підвищення до пенсії на виконання рішення суду призвело до порушень статей 22, 64, 129-1 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки Законом №3460-ІХ, який неконституційним не визнаний, змінено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду (1600,00 грн), та зміна (зменшення) розміру зазначеної соціальної виплати обумовлена соціально-економічними можливостями держави в умовах воєнного стану, не призвела до позбавлення права позивача на отримання такого підвищення та є конституційно допустимою.
Враховуючи вищенаведене, заява представника позивача має бути задоволена.
Керуючись статтями 14, 241-243, 248, 249, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/17151/23 в частині ненарахування та невиплати підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) в період з 26.07.2023 по 31.12.2023.
Постановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернігівській області окрему ухвалу щодо вчинення протиправних дій на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/17151/23
Установити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернігівській області п'ятнадцятиденний строк для подання до суду доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/17151/23.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали складено 25.12.2024.
Суддя С.В. Бородавкіна