18 грудня 2024 року Чернігів Справа № 620/11439/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Падій В.В.,
за участі секретаря Краснової О.Р.,
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування акту, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування акту, зобов'язання вчинити певні дії, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 23.11.2024, просить:
-визнати протиправним та скасувати акт проведення розслідування нещасного випадку, смерті сержанта ОСОБА_2 , форма НВ-2 від 10.10.2023.
-визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.10.2023 №1220 "Про результати проведення службового розслідування за фактом смерті сержанта ОСОБА_2 ".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 в особі її командира вчинити дії, передбачені пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 27.10.2021 №332, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 24.12.2021 № 1667/37289, за фактом смерті сержанта ОСОБА_2 .
Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 28.10.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що за результатами розслідування смерті військовослужбовця складався акт за формою НВ-2 (передбачений Інструкцією про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 27.10.2021 №332). Зі змісту вищевказаного акту вбачається, що розслідування смерті військовослужбовця було проведено комісією, призначеною наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.10.2023 №4220. Комісією виконано усі дії, необхідні для з'ясування обставин нещасного випадку. За результатами вивчення документів та пояснень очевидців події, комісія прийшла до певних висновків, які не заперечуються позивачем. Висновки комісії підтверджуються лікарським свідоцтвом про смерть №2013 від 06.10.2023. Позивач вказує на наявність суперечливої інформації у наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2024 №10 та у висновках за результатами розслідування смерті військовослужбовця. Однак уважне опрацювання змісту витягу із вищевказаного наказу (яким ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу) дає однозначні підстави стверджувати, що суперечність виникла внаслідок технічної помилки при формулюванні змісту пункту 5.19 наказу. Станом на 07.10.2023 на території Житомирської області не велися бойові дії, і відповідно, смерть військовослужбовця у місті Звягель від плевропневмонії, не була пов'язана із захистом Батьківщини, участю у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації (на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави- агресора). Вказана технічна помилка виявлена, і після підготовки відповідними службами проекту змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 , буде виправлена. Також вважають, що права позивача не порушені.
Ухвалою суду від 28.10.2024 вирішено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 11:00 год. 13.11.2024.Ухвалою суду від 25.11.2024 без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 11 год 00 хв 18.12.2024.
Учасники справи про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін, за наявними в матеріалах справи доказами.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснювалося.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд враховує таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_2 , виданого 15.07.1989 Дніпровською сільською радою Чернігівського району (а.с.14).
ОСОБА_2 з 13.10.2022 по 06.10.2023 перебував на військовій службі на посаді командира 2 відділення охорони взводу охорони роти забезпечення пальним та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_3 , виданого 13.10.2023 Михайло-Коцюбинською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області (а.с.15).
Зі змісту лікарського свідоцтва про смерть №2013 від 06.10.2023, виданого Обласним бюро судово-медичної експертизи Житомирської обласної ради у пункті 9 вказано «Смерть настала внаслідок: захворювання -1»; у графі: Хвороба (патологічні стани), що призвела до смерті, зазначено: «правобічна тотальна плевропневмонія».
Згідно сповіщення сім'ї померлого від 12.10.2023 №41, виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 смерть ОСОБА_2 пов'язана з проходженням військової служби (а.с.16).
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.10.2023 №4220 «Про призначення службового розслідування по факту смерті сержанта ОСОБА_2 » було проведено розслідування нещасного випадку.
За результатами розслідування складено Акт проведення розслідування нещасного випадку смерті сержанта ОСОБА_2 від 10.10.2023 (форма НВ-2) на підставі якого був виданий наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №1220 від 10.10.2023 "Про результати проведення службового розслідування смерті сержанта ОСОБА_2 » (а.с.24-31).
Відповідно до акту від 10.10.2023 (форма НВ-2) встановлено, що нещасний випадок зі смертельним наслідком сержанта ОСОБА_2 не визнається таким, що пов'язаний з виконанням обов'язків військової служби.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2024 №10 сержант ОСОБА_2 з 07.10.2023 виключений зі списків Військової частини НОМЕР_1 (а.с.23).
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 1 Закону №2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статей 1-2 та 2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 16 Закону №2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби (пункт 1 частини 2 статті 16 Закону №2011-XII).
Згідно частини 3 статті 16 Закону №2011-XII військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення) (частина 1 статті 16-1 Закону №2011-XII).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно частин 1, 3 та 4 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 4 статті 24 Закону № 2232-XII встановлено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Наказом Міністерства оборони України від 27.10.2021 №332, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.12.2021 затверджено Інструкцію про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України (далі - Інструкція №332).
Пункт 1 розділу І Інструкції №332 визначає процедуру проведення розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту (у тому числі з відрядженими зі Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту), військовозобов'язаними та резервістами, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовці), отриманих ними професійних захворювань, їх загибелі або смерті зі встановленням зв'язку з виконанням обов'язків військової служби і аварій, що сталися військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, Державній спеціальній службі транспорту (далі - військові частини).
Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції №332 - військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, у випадках, визначених частиною 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції №332 ця інструкція поширюється на військові частини та військовослужбовців, крім військовослужбовців, які отримали гостре професійне захворювання (отруєння), поранення, контузію, травму, каліцтво, зникли, померли або загинули внаслідок бойових уражень або дій з боку противника в районі ведення бойових дій або проведення операції Об'єднаних сил.
Згідно пункту 1 розділу ІІ Інструкції №332 розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на військовослужбовця небезпечного фактора чи середовища за наявності ознак того, що випадок стався під час виконання ним обов'язків військової служби, унаслідок чого зафіксовано шкоду здоров'ю, зокрема, від одержання ним поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного отруєння, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, отримання інших ушкоджень унаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрус, зсув, повінь, ураган тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, комахами, іншими представниками флори і фауни (далі - нещасні випадки), які призвели до звільнення від виконання обов'язків військової служби військовослужбовця на один день і більше, а також у випадку смерті військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби.
Пунктом 5 розділу ІІ Інструкції №332 встановлено, що командир військової частини, який отримав повідомлення про нещасний випадок, у свою чергу зобов'язаний, зокрема, протягом доби призначити комісію з розслідування нещасного випадку чисельністю не менш як три особи у складі голови комісії (яким є один із його заступників) та членів - командира роти, батальйону (дивізіону, ескадрильї тощо), до складу якого входить підрозділ, де стався нещасний випадок, та залежно від того, з чим пов'язаний нещасний випадок, - фахівців профільних служб (озброєння, тилу, пожежної, автомобільної, інженерної, медичної тощо). До складу комісії не може входити безпосередній командир (начальник) потерпілого військовослужбовця; забезпечити належні умови для роботи комісії (надати приміщення, засоби зв'язку, оргтехніку, автотранспорт, канцелярське приладдя тощо), а також залучених до роботи експертів, інших спеціалістів та сприяти роботі комісії з метою своєчасного і об'єктивного проведення розслідування нещасного випадку.
Нещасні випадки зі смертельним наслідком або внаслідок яких військовослужбовцем отримані тяжкі травми, групові нещасні випадки та випадки зникнення або смерті військовослужбовців підлягають спеціальному розслідуванню та розслідуються з урахуванням вимог розділу III цієї Інструкції (пункт 7 розділу ІІ Інструкції №332).
Відповідно до пунктів 8 -11 розділу ІІ Інструкції №332 комісія з розслідування нещасного випадку проводить розслідування протягом п'яти робочих днів з дня її утворення.
Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана:
обстежити місце нещасного випадку, одержати письмові та усні пояснення (провести опитування) свідків і осіб, які причетні до події, та одержати письмові пояснення потерпілого, якщо це можливо;
з'ясувати обставини та причини, що призвели до нещасного випадку, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам;
визначити вид події, що призвела до нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), причини нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та обладнання, устаткування, машини, механізми, транспортні засоби, експлуатація яких призвела до настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), відповідно до Класифікатора видів подій, причин, обладнання, устаткування, машин, механізмів, транспортних засобів, що призвели до настання нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, який наведений у додатку 3 до цієї Інструкції;
скласти акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) за формою НВ-2 наведеною у додатку 4 до цієї Інструкції (далі - акт за формою НВ-2) та акт про нещасний випадок (зникнення, смерть) під час виконання обов'язків військової служби за формою НВ-3 наведеною у додатку 5 до цієї Інструкції (далі - акт за формою НВ-3) у разі, якщо нещасний випадок (смерть) визнаний комісією з розслідування таким, що пов'язаний з виконанням обов'язків військової служби, і надати їх командиру військової частини на затвердження. Акти підписуються головою комісії та її членами. У разі незгоди зі змістом акта член комісії підписує його з відміткою про наявність окремої думки, яку викладає письмово і додає до акта за формою НВ-2, як його невід'ємну частину.
До акта додаються письмові пояснення (опитування) свідків, потерпілого, а за потреби також схеми, фотографії, витяги з експлуатаційної документації та інші документи, що характеризують місце події (устаткування, машини, апаратура, територія, будівля тощо), медичний висновок щодо діагнозу потерпілого, наявності в його організмі алкоголю (наркотичних засобів чи токсичних або отруйних речовин).
Якщо нещасний випадок визнаний комісією з розслідування таким, що не пов'язаний з виконанням обов'язків військової служби, на затвердження командиру військової частини надається тільки акт за формою НВ-2, який зберігається у діловодстві військової частини.
Обставинами, за яких нещасний випадок визнається пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби і за яких складається акт за формою НВ-3, є:
виконання потерпілим військовослужбовцем службових обов'язків згідно з розпорядком дня військової частини, у тому числі у відрядженні;
виконання потерпілим військовослужбовцем державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
перебування потерпілого військовослужбовця у складі добового наряду;
виконання завдань відповідно до розпоряджень та наказів командира військової частини в позаслужбовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні на території військової частини та поза її межами;
прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, пішки або на транспортному засобі будь-якого виду та форми власності;
виконання дій, що не входять до кола службових обов'язків потерпілого військовослужбовця, а саме: із запобігання виникненню аварій або рятування людського життя чи державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку;
участь у спортивних змаганнях та інших масових заходах і акціях, які проводяться військовою частиною самостійно або за рішенням старшого командира;
прямування потерпілого військовослужбовця до місця відрядження і у зворотному напрямку на транспортному засобі будь-якого виду та форми власності;
заподіяння тілесних ушкоджень іншою особою або вбивство потерпілого військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або дій, зазначених в абзаці восьмому цього пункту, незалежно від початку досудового розслідування, крім випадків з'ясування потерпілим та іншою особою особистих стосунків позаслужбового характеру, що підтверджено висновком відповідних органів;
отримання потерпілим військовослужбовцем травми або інших ушкоджень унаслідок погіршення стану його здоров'я, яке сталося під впливом небезпечного фактору чи середовища у процесі виконання ним обов'язків військової служби, що підтверджено медичним висновком;
раптове погіршення стану здоров'я потерпілого військовослужбовця або його смерть під час виконання обов'язків військової служби внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих факторів та (або) важкості чи напруженості роботи, яка виконувалась, що підтверджено медичним висновком, якщо робота, що виконувалась, була протипоказана за медичним висновком про стан його здоров'я та якщо потерпілий не проходив відповідного медичного огляду;
смерть військовослужбовця внаслідок захворювання або травми, отриманих ним раніше під час виконання обов'язків військової служби, що підтверджено медичним висновком;
оголошення судовим рішенням військовослужбовця померлим.
Обставини, за яких нещасні випадки не визнаються такими, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби:
перебування потерпілого військовослужбовця за місцем постійного проживання, крім перебування військовослужбовців строкової служби та курсантів військових навчальних закладів за місцем проживання в казармах та гуртожитках військових частин;
перебування потерпілого військовослужбовця у відпустці або у звільненні з розташування військової частини, окрім випадків травмування військовослужбовця у цей час у разі вчинення ним дій з рятування людського життя чи державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку;
погіршення стану здоров'я внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також їх дії (асфіксія, інсульт, інфаркт, зупинка серця тощо), що підтверджено відповідним медичним висновком, за умов, що отруєння не пов'язано із впливом цих речовин на потерпілого військовослужбовця внаслідок їх застосування в технологічному процесі або незадовільного зберігання чи транспортування, а потерпілий до настання нещасного випадку був відсторонений від виконання обов'язків командиром (начальником);
алкогольне, токсичне чи наркотичне сп'яніння, не зумовлене технологічним процесом, що стало основною причиною нещасного випадку за відсутності технічних та організаційних причин його настання, що підтверджено відповідним медичним висновком та матеріалами розслідування нещасного випадку;
використання в особистих цілях без відома командування транспортних засобів, озброєння, устаткування, інструментів та матеріалів, які належать військовій частині або використовуються нею;
навмисне вчинення кримінального правопорушення, що встановлено обвинувальним вироком суду або постановою (ухвалою) про закриття кримінального провадження;
навмисне заподіяння військовослужбовцем шкоди своєму здоров'ю;
самовільне залишення військовослужбовцем місця служби;
природна смерть внаслідок вроджених вад здоров'я, смерть від загального захворювання, самогубство, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи та (або) постановою (ухвалою) про закриття кримінального провадження.
Згідно пункту 17 розділу ІІ Інструкції №332 командир військової частини протягом двох робочих днів після закінчення розслідування затверджує акти за формами НВ-2 та НВ-3. Матеріали розслідування (затверджені акти за формами НВ-2 та НВ-3 разом з додатками) зберігаються в діловодстві військової частини.
У разі незгоди потерпілого військовослужбовця, або членів його сім'ї, або особи, яка представляє їх інтереси, з висновками комісії з розслідування вони мають право протягом місяця, починаючи з дати отримання акта за формою НВ-2, подати скаргу старшому командирові або до органу, що здійснює контроль за своєчасним і об'єктивним розслідуванням нещасних випадків, чи звернутися до суду у визначений законом строк.
Пунктами 1 - 4 розділу ІІІ Інструкції №332 1 встановлено, що спеціальному розслідуванню підлягають: нещасні випадки з військовослужбовцями зі смертельним наслідком; нещасні випадки, унаслідок яких військовослужбовцем отримані тяжкі травми; групові нещасні випадки, що сталися одночасно з двома і більше військовослужбовцями, незалежно від тяжкості шкоди їх здоров'ю; випадки зникнення військовослужбовців, за відсутності ознак ухилення від військової служби; випадки смерті військовослужбовців.
Спеціальне розслідування зазначених вище випадків проводиться за наявності ознак того, що випадок стався під час виконання обов'язків військової служби.
Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок зі смертельним наслідком, нещасний випадок, що спричинив тяжкі травми, випадок зникнення військовослужбовця або його смерті за наявності ознак того, що випадок стався під час виконання обов'язків військової служби командир військової частини зобов'язаний негайно доповісти через засоби зв'язку та протягом трьох годин надати письмове повідомлення за формою НВ-1: безпосередньому командиру (начальнику) за підпорядкованістю; до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері за місцем, де стався нещасний випадок, зникнення або смерть; до Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; до відповідного військового органу нагляду чи контролю у сфері, з якою пов'язаний нещасний випадок (органу нагляду за безпечним веденням робіт військовослужбовцями, пожежного нагляду, контролю безпеки військової служби, контролю безпеки дорожнього руху, санітарно-епідеміологічного нагляду тощо).
Командир (начальник) органу військового управління вищого рівня, який отримав від командира підпорядкованої військової частини повідомлення, зобов'язаний призначити своїм наказом комісію для проведення спеціального розслідування.
Спеціальне розслідування нещасних випадків проводиться протягом 15 робочих днів. За потреби зазначений строк може бути подовжений командиром (начальником), який призначив комісію зі спеціального розслідування, але не більш як на тридцять днів або на строк, необхідний для проведення медичних досліджень закладом охорони здоров'я, технічної та (або) судово-медичної експертиз (досліджень) та отримання їх висновків. За результатами спеціального розслідування комісія з урахуванням висновків експертиз та (або) досудового розслідування складає акт за формою НВ-2 та оформлює інші матеріали, передбачені цією Інструкцією.
Якщо за висновком комісії з розслідування в акті за формою НВ-2 випадок визнано таким, що пов'язаний з виконанням обов'язків військової служби, у військовій частині, де стався нещасний випадок, протягом доби на кожного потерпілого складаються та подаються на затвердження командиру військової частини акти за формою НВ-3. У цьому разі в актах за формою НВ-3 замість підписів членів комісії з розслідування робиться запис: «Складено відповідно до акта спеціального розслідування».
До матеріалів спеціального розслідування включаються:
1) копія наказу про утворення комісії зі спеціального розслідування;
2) акт розслідування за формою НВ-2, до якого додаються:
протокол огляду місця події (додаток 10);
ескіз місця події, що сталася (додаток 11), необхідні плани, схеми, фотознімки; висновок експертизи (технічної, медичної тощо), якщо за рішенням комісії зі спеціального розслідування вона проводилася;
протоколи опитування (додаток 12) та пояснювальні записки (додаток 13) свідків та інших осіб, причетних до події;
копії документів про проходження потерпілими військовослужбовцями навчання, інструктажу і перевірки знань щодо заходів безпеки під час виконання обов'язків військової служби та копії документів про проходження військової служби;
медичний висновок про причини смерті або характер травми потерпілого військовослужбовця, а також про наявність в його організмі алкоголю, наркотичних чи токсичних або отруйних речовин;
копії актів перевірок (довідок за результатами перевірок) та приписів, що стосуються нещасного випадку, виданих командиру військової частини представниками вищого командування або представниками відповідних військових органів нагляду чи контролю (органу нагляду за безпечним веденням робіт військовослужбовцями, пожежного нагляду, контролю безпеки військової служби, контролю безпеки дорожнього руху, санітарно-епідеміологічного нагляду тощо) до настання нещасного випадку і під час його розслідування;
3) акти розслідування за формою НВ-3 на кожного потерпілого окремо.
Командир військової частини, де стався зазначений у пункті 1 цього розділу випадок, зобов'язаний після затвердження акта розслідування за формою НВ-2:
протягом двох робочих днів видати наказ, в якому зазначаються питання, визначені в пункті 18 розділу II цієї Інструкції;
протягом трьох робочих днів після видання наказу надіслати матеріали спеціального розслідування разом з копіями наказу командиру (начальнику), який призначив розслідування, до військового органу державного нагляду або контролю, до Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, до військових частин, представники яких брали участь у розслідуванні, а також до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, де проводилось кримінальне провадження за фактом травмування, загибелі, зникнення або смерті військовослужбовця.
Затверджені акти за формами НВ-2 та НВ-3 зберігаються у військовій частині, де сталася подія, протягом 45 років. Завірені копії матеріалів спеціального розслідування зберігаються до виконання всіх зазначених в акті за формою НВ-2 заходів, але не менше п'яти років.
Аналіз вищевикладених положень Інструкції №332, дозволяє суду дійти висновку, що у разі виникнення будь якої обставини передбаченої пунктом 1 розділу ІІІ Інструкції №332, а саме, зокрема, випадки смерті військовослужбовця, розслідування проводиться за процедурою, визначеною саме безпосередньо розділом ІІІ Інструкції №332.
Однак суд встановив, що відповідачем, з посиланням на пункт 1 розділу ІІ Інструкції №332 у спірному наказі, за фактом смерті сержанта ОСОБА_2 не застосовано положення розділу ІІІ Інструкції №332 та, як наслідок, не дотримано визначеної процедури та не складено передбачених вказаною інструкцією документів за результатами спеціального розслідування, яке мало бути проведене.
Отже відповідачем всупереч вимог розділу ІІІ Інструкції №332 не проведено спеціальне розслідування випадку смерті військовослужбовця ОСОБА_4 .
Також суд зауважує, що зі змісту Акту та наказу командира Військової частини № НОМЕР_4 від 10.10.2023 «Про результати проведення службового розслідування за фактом смерті сержанта ОСОБА_2 » вказано, що останній не виконував обов'язки військової служби та займався самолікуванням в місці розташування підрозділу, проте матеріали справи не містять жодних належних доказів на підтвердження того факту, що сержант ОСОБА_2 відсторонений від виконання службових обов'язків, проте відповідач не врахував цю обставину при проведенні розслідування смерті сержанта ОСОБА_2 .
Крім того відповідно до пункту 1 Інструкції про проведення судово - медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.01.95 №6, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 26.07.1995 за №254/790 судово-медична експертиза проводиться з метою дослідження на підставі спеціальних знань матеріальних об'єктів,
що містять інформацію про обставини справи, яка перебуває в провадженні органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду.
Відповідно до пункту 3.1 Інструкції результати судово-медичної експертизи оформляються документом, який має назву висновок експерта.
Під час проведення розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком не проводилась судово-медична експертиза, а висновок про смерть ОСОБА_2 , внаслідок загального захворювання, зроблено на підставі лікарського свідоцтва про смерть №2013 від 06.10.2023.
Проте лікарське свідоцтво про смерть №2013 від 06.10.2023 не відповідає вимогам до висновку судово - медичної експертизи, а тому розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком відбулося не у спосіб встановлений законом.
Суд, надаючи оцінку діям та рішенням відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, вважає, що відповідачем розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком проведено не у спосіб встановлений законом та всупереч вимог розділу ІІІ Інструкції №332 та лише на підставі лікарського свідоцтва про смерть №2013 від 06.10.2023 та без висновку судово-медичної експертизи по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, а тому висновки відповідача про те, смерть військовослужбовця ОСОБА_2 відбулася не під час проходження військової служби та не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, а отже є протиправним, у зв'язку із чим акт проведення розслідування нещасного випадку смерті сержанта ОСОБА_2 , форма НВ-2 від 10.10.2023 та наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.10.2023 №1220 "Про результати проведення службового розслідування за фактом смерті сержанта ОСОБА_2 " є протиправними та підлягають скасуванню.
Водночас відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Таким чином найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права позивачки є зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 в особі її командира вчинити дії, передбачені пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 27.10.2021 №332, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 24.12.2021 № 1667/37289, за фактом смерті сержанта ОСОБА_2 .
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову повністю.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, на підтвердження яких позивачкою були надані відповідні документи суд зазначає таке.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті Кодексу суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд звертає увагу, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18.
Враховуючи вищенаведене суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на те, що предметом розглядуваного спору є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 7000,00 грн.
За наведених обставин за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивачки мають бути стягнуті витрати на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн та судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати акт проведення розслідування нещасного випадку, смерті сержанта ОСОБА_2 , форма НВ-2 від 10.10.2023.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.10.2023 №1220 "Про результати проведення службового розслідування за фактом смерті сержанта ОСОБА_2 ".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 в особі її командира вчинити дії, передбачені пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 27.10.2021 №332, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 24.12.2021 № 1667/37289, за фактом смерті сержанта ОСОБА_2 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 7000 (сім тисяч) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 25 грудня 2024 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_6 ).
Суддя В.В. Падій