24 грудня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/15377/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними бездіяльність та відмову, зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач,1), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі також - ГУПФУ в Чернігівській області, відповідач2) про:
- визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо підготовки та надання до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області копії особисто-пенсійної справи позивача та довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії у період з 07.10.2009 по теперішній час;
- визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від проведення перерахунку, індексації та поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009, з компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії за період з 07.10.2009 по день фактичної виплати заборгованості з пенсії, з виплатою пенсії на вказаний позивачем банківський рахунок;
- зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 оформити у строк не більше 10 днів направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області копію архівної особисто-пенсійної справи позивача та довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії за період з 07.10.2009 по теперішній час;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області у строк до 15 днів з дня отримання довідок про розмір грошового забезпечення позивача відновити позивачу на загальних підставах виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 07.10.2009, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни, інваліду війни 2 групи, з одночасним перерахунком та індексацією пенсії, згідно з довідками про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, стосовно відповідних періодів часу, починаючи з 07.10.2009, із компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії за період з 07.10.2009 по день фактичної виплати заборгованості з пенсії, з виплатою пенсії на вказаний позивачем банківський рахунок.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що протиправною бездіяльністю відповідачів порушені його права на соціальний захист.
02.12.2024 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами письмового позовного провадження.
Відповідач ГУ ПФУ в Чернігівській області у відзиві просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач постійно проживає у Державі Ізраїль, а щодо звернення позивача із заявою про поновлення виплати пенсії, то за результатами її розгляду пенсійний орган запропонував йому звернутися до ГУ ПФУ в Чернігівській області або до сервісного центру у встановленому законодавством порядку. Щодо компенсації втрати частини доходів, то така нараховується та проводиться з моменту отримання доходу, який у даному випадку, позивачу не нараховано. Щодо судового контролю, то позивачем не наведено аргументів, які свідчать про ухилення пенсійним органом від виконання судового рішення.
Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2 подав відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач не перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки виплата пенсії з 01.11.1994 йому припинена, а отже, не є уповноваженим органом на встановлення умов та перерахунку пенсії. Також звертає увагу суду, що позивачем пропущений строк звернення до суду, а дата отримання відповіді на звернення позивача не має значення для обрахунку строку.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач є громадянином України та виїхав за кордон до Держави Ізраїль на постійне місце проживання, що підтверджується копією паспорту та свідоцтвом другого секретаря з консульських питань Посольства України в Державі Ізраїль № 570/957 від 03.07.2024.
Позивач є інвалідом ІІ групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 .
Позивачу під час проживання в Україні була призначена пенсія, яка припинена з 01.04.1994, що визнається відповідачами у відзиві.
03.11.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою та просив: розглянути по суті заяву про перерахунок та поновлення виплати пенсії за вислугу років, починаючи з 07.10.2009; витребувати у 10-денний строк із ІНФОРМАЦІЯ_5 довідки про розмір грошового забезпечення для проведення перерахунку пенсії за період з 07.10.2009 по теперішній час; прийняти у строк до 10 днів рішення про перерахунок та поновлення виплати пенсії за вислугу років, починаючи з 07.10.2009, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії за період із 07.10.2009 по день фактичної виплати заборгованості з пенсії, з виплатою пенсії на вказаний заявником банківський рахунок в установі AT "Ощадбанк", філія Дніпропетровське обласне відділення, поточний рахунок № НОМЕР_2 , у відділенні банку № 10003/0619; подати заявнику витяг з розпорядження про перерахунок та призначення пенсії за вислугу років, з довідками про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії за період з 07.10.2009 по теперішній час; рішення органу ПФУ з довідками про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії за період з 07.10.2009 по теперішній час розмістити не пізніше 12.11.2024 в особистому кабінеті представника на Веб-порталі ПФУ; копію одночасно направити на адресу електронної пошти заявника: ІНФОРМАЦІЯ_6 .
За результатами розгляду його заяви, ГУ ПФУ в Чернігівській області листом від 18.11.2024 повідомило, що згідно з пунктом 3 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ( далі Закон № 2262-ХІІ), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02 березня 2023 року № 10-1) (далі - Порядок) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.04.2023 № 572/39628 заява про поновлення пенсії (заява про призначення/перерахунок пенсії (додаток 1 до цього Порядку) подається заявником до органу, що призначає пенсію. З питання поновлення пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ запропоновано звернутися до відділу обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління за адресою: м. Чернігів, вул. І. Мазепи, 19, каб. 406 або до найближчого сервісного центру.
На звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_7 , отримано лист від 02.08.2024, в якому повідомлено, що станом на 30.07.2024 інформації про перебування на обліку в відділі оформлення допомог, військових пенсій та пільг ІНФОРМАЦІЯ_1 , як пенсіонера МО України, що отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", немає. Відповідно, видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії у спеціалістів відділу немає підстав. У разі повторного призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" необхідно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання. На запит відповідного ТЦК та СП (за місцем проживання) архівна особово-пенсійна справа буде надіслана посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_5 для подальшого оформлення документів (в тому числі фінансових), необхідних для призначення (перерахунку) пенсії.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду за їх захистом.
Щодо строку звернення до суду.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Конституція України містить не тільки норми прямої дії, але й принципи та цінності, а суд має, насамперед, захищати конституційні права та свободи особи; у разі виникнення ситуації, за якої потрібно обрати пріоритет (вузька інтерпретація норми, що призводить до одного результату, або розширене тлумачення, що тягне за собою більш ефективний захист конституційних прав і свобод та узгоджується повною мірою з положеннями Конституції та законів України) - варто робити вибір на користь останнього з дотриманням балансу суспільних та приватних інтересів.
Європейська соціальна хартія (European Social Charter) (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Крім того, статті 12 цієї Хартії передбачає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються:
1. започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування.
2. підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення;
3. докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень;
4. вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення:
a) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін;
b) надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.
Окрім того, відповідно до статті 25 Хартії Європейського Союзу (2000 року) (Charter of Fundamental Rights of the European Union) про основні права "Права людей похилого віку" Союз визнає та поважає право людей похилого віку вести гідне та незалежне життя та брати участь в соціальному та культурному житті.
Відповідно до пункту 11 Принципів ООН стосовно літніх людей (United Nations Principles for Older Persons) літні люди повинні мати доступ до належного медичного обслуговування, соціальних та правових послуг, що дозволяють підтримувати або відновлювати оптимальний рівень фізичного, психічного та емоційного добробуту, а також запобігати захворюванням.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно із частиною третьою статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Позиція стосовно застосування цієї норми Основного Закону України сформована, зокрема у постановах Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі №204/1134/17(2а/204/91/17) та від 04 березня 2024 року у справі №320/1232/21.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Позиція Верховного Суду стосовно застосування цієї норми Основного Закону України сформована, зокрема у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі №520/9153/17, від 20 грудня 2018 року у справі №577/3713/16-а, від 20 грудня 2018 року у справі №569/4396/17, від 21 лютого 2019 року у справі №204/2001/17(2-а/204/121/17), від 25 квітня 2019 року у справі №219/3516/17, від 22 серпня 2019 року у справі №243/6955/17, від 21 жовтня 2019 року у справі №462/2557/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №212/4165/17 (2-а/212/162/17) та від 16 липня 2020 року у справі №235/603/17.
Як зазначено у пункті 2.8 Рішення Конституційного Суду України від 05 липня 2023 року у справі №5-р(ІІ)/2023 відповідно до принципу верховенства права (правовладдя) законодавець може обмежувати конституційні права людини і громадянина за дотримання умов, визначених Конституцією України; установлення обмеження прав людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що воно є домірним (пропорційним) та суспільно потрібним (друге речення абзацу шостого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року №26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, їх має встановлювати виключно Конституція і закони України, вони мають відповідати легітимній меті, бути обумовленими суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке юридичне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним утручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року №2-рп/2016).
Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом №1058-IV та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно пункту 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналізуючи зазначені норми права, суд дійшов висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі №540/4060/20.
Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року №1382-IV реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Як зазначено в пункті 3.3. Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв'язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 07 лютого 2014 року.
Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним судом за подібних обставин, зокрема, у справі від 14 лютого 2019 року у справі №766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки: 1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України; 2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України; 3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами; 4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; 5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом №1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо); 8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.
У подальшому, Верховний Суд підтримав наведену позицію в постановах від 13 червня 2019 року у справі №204/1134/17(2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі №475/164/17, від 01 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18 та від 30 вересня 2021 року у справі №540/4060/20.
Надаючи оцінку доводам відповідача ІНФОРМАЦІЯ_7 в частині дотримання позивачем строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини другої якої, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного процесуальним законом строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що причина пропуску строку, за загальним правилом, може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом; 4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16 вересня 2021 року у справі №560/5412/20, від 01 червня 2022 року у справі №460/100/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/10073/20 та від 04 липня 2023 року у справі №620/4707/22.
Водночас суд вважає помилковими доводи відповідача щодо застосування до спірних правовідносин шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України, виходячи із такого.
Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою ("нарахованою") до її чергової зміни.
У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону №1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених положень статті 46 Закону №1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством та безспірному розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Таким чином, у разі, якщо за законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат у межах національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення у вигляді пенсій.
При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону №1058-IV.
При цьому законодавцем чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
З пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 вбачається, що Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені.
Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18.
Суд зазначає, що у справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:
- відповідачем або іншими суб'єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009;
- наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії;
- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);
- існують положення закону, який зобов'язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.
Як зазначають відповідачі, пенсія позивачу призначена та припинена з 01.11.1994 у зв'язку з виїздом за кордон.
ГУ ПФУ в Чернігівській області у відзиві посилається на те, що пенсії особам, які виїхали за кордон на постійне місце проживання не призначаються, якщо не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів стосовно пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного урядування. Очевидно, що на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі ("правильному" розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії за наявності відповідних підстав має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 травня 2022 року у справі №540/1429/21, від 18 травня 2022 року у справі №160/5259/20 та від 30 вересня 2021 року у справі №540/4060/20.
Таким чином, положення статей 122, 123 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009.
Зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини Держави в особі її компетентних органів, що підтверджується вищевказаним Рішенням Конституційного Суду України, то поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18, від 14 липня 2020 року у справі №160/10737/19, від 30 липня 2020 року у справі №802/798/18-а, від 30 липня 2020 року у справі №461/5775/16-а.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 160/20613/21.
З огляду на викладене, суд відхиляє доводи ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.
Щодо позовних вимог до ГУ ПФУ в Чернігівській області.
Як вже суд зазначав вище, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року, 30 вересня 2021 року (справи №№489/5194/16-а, 540/4060/20, відповідно).
Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Тому, суд дійшов висновку, що позивач, незалежно від його проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, у тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов'язаний відновити їй виплату пенсії.
Як зазначено в пункті 3.3. Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв'язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 7 лютого 2014 року.
Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
Відповідно до статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Водночас, згідно з пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року (далі - Порядок № 22-1), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.
При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: 1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; 2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; 3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника особою з інвалідністю або учасником війни тощо).
Заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
Суд зауважує, що право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Водночас відповідного рішення за заявою позивача від 03.11.2024, ГУ ПФУ в Чернігівській області не прийнято, що свідчить про його протиправну бездіяльність. Відтак для відновлення прав позивач, суд дійшов висновку зобов'язати ГУ ПФУ в Чернігівській області повторно розглянути заяву позивача від 03.11.2024 в частині поновлення та перерахунку пенсії з 07.10.2009 та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо компенсації втрати доходів.
Відповідно до статті 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з частиною першою-другою статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), сума індексації грошових доходів громадян.
Враховуючи зазначені вище норми та обставини цієї справи, суд доходить висновку, що оскільки непроведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, то поновлення виплати пенсії має проводитися з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до частини другої статті 46 Закону 1058-IV. Таким чином нарахування позивачу компенсації втрати частини доходу за затримку виплати пенсії має бути проведено за період з 7 жовтня 2009 року по день фактичного виконання рішення суду у справі № 620/15377/24.
Щодо здійснення виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, то суд вважає за можливе проводити виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, шляхом її перерахунку на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. При цьому, відповідну заяву із зазначенням реквізитів рахунку може подавати представник пенсіонера за довіреністю. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не вимагається.
Щодо нарахування щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни, то суд, проаналізувавши копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон встановив, що позивач підпадає під категорію дітей війни.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з вищевикладеним позивач має право на нарахування щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни.
Щодо нарахування пенсії з урахуванням індексації та згідно з довідками про розмір грошового забезпечення.
Механізм проведення індексації грошових доходів населення з метою підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України встановлений Законом №1282-XII та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно зі статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Згідно зі статтею 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з урахуванням внесених змін згідно із Законом №911-VIII від 24 грудня 2015 року 103 відсотка). Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Згідно з абзацом 1 пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Таким чином, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101% (в редакції з 1 січня 2016 року 103%), підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.
При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами статті 4 Закону №1282-XII та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку №1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.
Приймаючи до уваги наведені норми, суд доходить висновку, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101% (у редакції з 1 січня 2016 року 103%), у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до повноважень (обов'язку) пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому у разі незгоди з діями відповідача щодо розміру нарахованої індексації, позивач не позбавлений права звернутися до суду із заявою у порядку, визначеному статтею 383 КАС України.
Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у подібних правовідносинах у справі № 815/1226/18 (постанова від 20 травня 2020 року, пункт 87).
Щодо не вчинення ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідних дій у підготовці та наданні до ГУ ПФУ в Чернігівській області довідки про розмір грошового забезпечення.
Порядком проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45, визначений алгоритм дій проведення перерахунку пенсій, а саме, Пенсійний фонд України повідомляє головні управління в областях про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку; на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України (пункти 2-3).
З огляду на викладене, органи Пенсійного фонду не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір пенсії, а здійснюють її нарахування на підставі наданих їм, зокрема, відповідними органами довідок про розмір грошового забезпечення, а розмір пенсійних виплат залежить від розміру складових грошового забезпечення, зазначених у довідках.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 10.09.2019 у справі №521/16215/16-а.
Водночас, до моменту отримання належної довідки від відповідача у пенсійного органу не виникає обов'язку з перерахунку пенсії позивача.
Отже, вимоги про зобов'язання ГУ ПФУ у Чернігівській області провести нарахування та виплату пенсії з урахуванням індексації та довідок про грошове забезпечення, є передчасними, оскільки поновлення пенсії за цим судовим рішенням ще не відбулось, відповідно, позивачу у перерахунку пенсії з урахуванням наведених норм ще не відмовлено, а відновленню підлягає порушені права, а не ті, які будуть порушені у майбутньому.
Щодо негайного виконання судового рішення шляхом стягнення заборгованості, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць Отже, оскільки пенсійним органом ще не визначено конкретної суми пенсії, то в цій частині вимог слід відмовити.
Щодо позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Так, рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.12.2019 у зразковій справі №160/8324/19 (адміністративне провадження №Пз/9901/20/19) за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_8 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії встановлено, що це рішення суду є зразковим для справ, у яких: позивачами є особи, які отримують пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ; відповідачем є один і той самий суб'єкт владних повноважень (орган, уповноважений видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії); спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку із відмовою уповноваженим органом підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України оновлену довідку про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 із зазначенням відомостей про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії; позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у підготовці та наданні до територіального пенсійного орану оновленої довідки про розмір грошового забезпечення позивача станом на 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ, положень постанови №704, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.04.2019 основного розміру пенсії та зобов'язання відповідача підготувати та надати до територіального органу Пенсійного фонду України таку довідку, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ, статті 9 Закону №2011-XII та з врахуванням положень постанови №704).
Суд зауважує, що дана справа є типовою справою до вищевказаної зразкової адміністративної справи №160/8324/19, яку розглянув Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду та рішенням від 17.12.2019 задовольнив позов ОСОБА_2 , яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020.
У судових рішеннях по зразковій справі №160/8324/19, як Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, так і Велика Палата Верховного Суду дійшли висновку, що з 05.03.2019 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/3858/18 виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач має право на отримання пенсії, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою №704 у відповідності до вимог статей 43і 63 Закону №2262-ХІІ та статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Суд приймає до уваги також, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №826/3858/18 за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання постанови протиправною та нечинною в частині, залишено без змін постановою Верховного Суду від 12.11.2019, в якій суд касаційної інстанції серед іншого вказав на те, що обчислення пенсії встановлюється статтею 43 Закону, яка має загальний характер та визначає вихідні дані відносно визначення грошового забезпечення для встановлення розміру як призначуваних пенсій, так і для перерахунку останніх, що є однорідними правовідносинами, виходячи зі змісту процитованого Закону, отже до повноважень Кабінету Міністрів України не входить зміна структури грошового забезпечення, а приводом для перерахунку пенсій є підвищення грошового забезпечення відповідних категорій, саме розмір якого, а не складові, можуть змінюватись Кабінетом Міністрів України. Абзац 3 статті 1-1 Закону України № 2262-XII містить безумовне застереження, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону. Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені зі служби.
Разом із цим до моменту отримання належної довідки від відповідача у пенсійного органу не виникає обов'язку з перерахунку пенсії позивача.
Згідно з частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Водночас, на час розгляду справи, права позивача з боку вказаного відповідача не порушувались, оскільки позивачу ще не поновлена пенсія за цим судовим рішенням, а отже зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_7 направити до пенсійного органу довідок про грошове забезпечення для перерахунку пенсії за таких обставин, є передчасним.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_7 у строк не більше 10 днів направити до ГУ ПФУ в Чернігівській області копію пенсійної справи, то суд зазначає, що відповідач у листі від 02.08.2024 зазначає, що архівна особово-пенсійна справа позивача зберігається у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Докази направлення до ГУ ПФУ у Чернігівській області архівної особово-пенсійної справи позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 не надав, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо подання звіту про виконання судового рішення, то на даний час відсутня інформація, що судове рішення по даній справі не буде виконано ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Щодо виплати заборгованості з пенсії, то суд зазначає, що спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі набрання чинності рішенням суду в межах даної справи, перерахування невиплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї належної суми.
За таких обставин, на переконання суду, позов слід задовольнити частково шляхом визнання протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо не розгляду заяви позивача від 03.11.2024 та не прийняття відповідного рішення, та зобов'язати повторно розглянути заяву позивача в частині поновлення та перерахунку пенсії з 07.10.2009 та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо не направлення до ГУ ПФУ в Чернігівській області архівної особово-пенсійної справи позивача та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області архівну особово - пенсійну справу ОСОБА_1 .
У решті позовних вимог відмовити.
Підстави для відшкодування судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від його сплати.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.11.2024 та не прийняття відповідного рішення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 в частині поновлення та перерахунку пенсії з 07.10.2009 та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не направлення до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області архівної особово-пенсійної справи ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області архівну особово - пенсійну справу ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку статей 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вул. П'ятницька,83-а, м. Чернігів,14005, код ЄДРПОУ 21390940.
Повний текст рішення виготовлено 24 грудня 2024 року.
Суддя І.І. Соломко